Становлення та розвиток вітчизняного інституту омбудсмену

Конституція України, прийнятий на її основі 23 грудня 1997р. Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” передбачають створення  “сильної” моделі омбудсмана, яка характеризується такими особливостями:

високим конституційним статусом Уповноваженого з прав людини, який закріплено в ст.55, 85, 101 Конституції  України;

незалежністю  Уповноваженого від будь-якого органу державної влади або місцевого самоврядування, їх посадових осіб;

запровадженням  єдиної моделі омбудсмана на національному  рівні;

широкою юрисдикцією  Уповноваженого, яка поширюється як на органи державної влади, включаючи суди, так і на органи місцевого самоврядування та їх посадових осіб;

значними повноваженнями щодо проведення проваджень та перевірок, у тому числі з власної ініціативи для виявлення випадків порушень прав людини та здійснення постійного моніторингу за станом дотримання прав і свобод людини;

правом ініціювати обов’язкові для розгляду подання з викладенням рекомендацій щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини органами державної влади, місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємств, установ організацій незалежно від форми власності, їх посадовими та службовими особами; 

можливістю безпосереднього  звернення до Уповноваженого широких верств населення;

гнучкістю та неформальністю процедури, свободою дій щодо відкриття провадження  у тій чи іншій справі та ін.

Уповноважений Верховної Ради України  з прав людини є класичним взірцем парламентського омбудсмана, оскільки обирається на посаду Верховною Радою України (ст.5 закону) шляхом таємного голосування, що забезпечує йому високий статус, легітимність, а також є гарантією незалежності від усіх гілок державної влади, включаючи законодавчу. У зв’язку з цим важливо, що строк перебування на посаді Уповноваженого з прав людини не збігається зі строком повноважень парламенту України (ст.5 закону). [2]

Конституцією та законом передбачено  запровадження єдиної моделі Уповноваженого з прав людини в межах держави, що в умовах перехідного періоду країни, як свідчить досвід, є оптимальною додатковою гарантією його високого статусу. В той же час законом передбачено право Уповноваженого на запровадження інституту своїх представників за територіальною або функціональною ознаками в межах коштів, виділених Верховною Радою України. [3]

Крім цього, Уповноважений наділений  додатковими гарантіями незалежності, серед яких – заборона втручання  у діяльність Уповноваженого з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і їх посадових осіб, у тому числі заборона вимагати від Уповноваженого пояснень по суті справ, що знаходились або знаходяться у його провадженні (ст.20 закону). [3]

Повноваження Уповноваженого не можуть бути припинені, обмежені у разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України або її розпуску (саморозпуску), введення воєнного або надзвичайного стану в Україні чи окремих місцевостях (ст.4 закону). [2]

В законі України про Уповноваженого також чітко визначено обмежене коло підстав, за якими може бути припинено  його повноваження або звільнено  з посади (ст.9 закону).

Під час здійснення своїх посадових  обов’язків Уповноважений не може бути без згоди Верховної Ради притягнутий до кримінальної відповідальності, підданий заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, затриманий, заарештований, підданий обшуку, а також особистому огляду. Кримінальну справу проти Уповноваженого може бути порушено тільки Генеральним прокурором України (ст.20 закону). [2]

Важливою гарантією незалежності при здійснені Уповноваженим  з прав людини своїх функцій є  його фінансова самостійність. Фінансування діяльності Уповноваженого з прав людини відбувається з Державного бюджету України та щорічно передбачається в ньому окремим рядком. Уповноважений з прав людини розробляє, подає на затвердження Верховної Ради України та виконує кошторис своїх витрат (ст.12 закону). [2]

 

 

 

 

4. Утвердження інституту Уповноваженого з прав людини в Україні

14 квітня 1998 р. Верховна Рада України обрала першого в історії України Уповноваженого з прав людини – Ніну Іванівну Карпачову. У 2003 і 2007 рр. Н. І. Карпачова знову отримала кредит довіри й була переобрана Верховною Радою України на цю посаду. [5]

24 квітня 2012 р. Верховна Рада України обрала другого в історії України Уповноваженого з прав людини – Валерію Володимирівну Лутковську.

Становлення й утвердження інституту  Уповноваженого з прав людини відбувалося  в Україні в умовах відсутності його належної підтримки з боку органів державної влади України, які відповідно до чинного законодавства зобов'язані забезпечувати належні умови діяльності цього інституту. Попри це, Омбудсман України з перших днів своєї роботи прагнула допомогти усім, хто до неї звертався і потребував захисту  порушених прав.

Процедура звернення до Уповноваженого з прав людини максимально демократична і доступна: будь-яка людина може звернутися письмово, на особистому прийомі  у громадській  приймальні Уповноваженого, за телефонами гарячої лінії, що працює у цілодобовому режимі,  електронною поштою. З початку діяльності до Уповноваженого з прав людини звернулися понад 1,1 млн осіб. У кожному другому зверненні повідомляється про порушення громадянських  прав, зокрема – про судову тяганину, порушення права на судовий захист, неналежне виконання судових рішень і умов тримання заарештованих. Кожна третя заява стосується порушень соціально-економічних прав громадян: невчасної виплати заробітної плати, незаконного звільнення з роботи, порушення права на соціальний захист, охорону здоров'я, медичну допомогу, житло і землю. Понад 13% звернень – про порушення особистих прав, зокрема – застосування насильства і тортур правоохоронними органами.

Омбудсман здійснює моніторинг дотримання прав і свобод людини, результати якого – комплексна оцінка, а також рекомендації органам влади, відповідно до пункту 15 ст. 85 Конституції України – представляються Верховній Раді України у вигляді щорічних доповідей Уповноваженого з прав людини.

Залежно від ситуації з дотриманням  конституційних прав і свобод у  країні Омбудсман України визначає пріоритетні напрями своєї діяльності. Одним із таких пріоритетів є подолання бідності, що брутально порушує право людини на гідне життя. Омбудсман в 2000 р. першою в країні публічно заявила про те, що боротьба з бідністю повинна бути пріоритетом для всіх органів влади, адже бідність робить неможливою реалізацію більшості конституційних прав людини. [5]

Неможливість забезпечити собі чесною працею гідне життя на Батьківщині змушує мільйони українців шукати кращої долі за межами країни. У квітні 2003 р. на пленарному засіданні Верховної Ради України Уповноважений представила свою Спеціальну доповідь "Стан дотримання і захисту прав і свобод громадян України за кордоном". Доповідь стала узагальненим актом реагування Омбудсмана на численні факти порушень прав громадян України під час їх перебування за кордоном.

З метою посилення захисту прав громадян Омбудсманом України були підписані угоди про співпрацю у сфері  захисту прав людини з омбудсманами Росії, Казахстану, Польщі, Азербайджану, Киргизії, Іспанії, Португалії, Франції, Аргентини.

Уповноважений з прав людини постійно привертає увагу влади й  суспільства до питань захисту свободи слова в країні, оскільки, як і раніше, українські журналісти дуже часто потерпають від переслідувань і насильницьких дій.

Однією з надзвичайно болючих  проблем в Україні є порушення  права на справедливий суд. За роки існування до інституту Омбудсмана надійшло понад 100 тис. звернень про порушення прав громадян на судовий захист. У них люди скаржаться насамперед  на порушення права на своєчасний і належний розгляд справи судом,  несправедливість судових рішень і неналежне їх виконання.

На думку Омбудсмана України, без  послідовного проведення комплексної судової реформи важко сподіватися на кардинальне поліпшення стану дотримання прав людини. Власне бачення шляхів реформування судової системи Уповноважений з прав людини представляє у щорічних і спеціальних доповідях, у виступах на парламентських слуханнях з  питань правосуддя, з'їздах суддів України.

На жаль, в Україні не викорінена ганебна практика застосування насильства і тортур співробітниками правоохоронних органів. З моменту свого створення  інститут Омбудсмана займає жорстку і послідовну позицію у боротьбі з цим ганебним явищем.

За пропозицією Уповноваженого з прав людини 21 липня 2006 р. Україна  ратифікувала Факультативний протокол до Конвенції проти тортур та інших  жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження  і покарання. 

Уповноважений з прав людини здійснює системний моніторинг стану дотримання прав людини в місцях ізоляції від  суспільства, насамперед  використовуючи такий дієвий інструмент, як «візити без попередження». Саме Омбудсман України додала цьому питанню публічності, залучаючи  до таких перевірок ЗМІ.

Уперше в Україні зусиллями  Омбудсмана створено Національну координаційну  раду із запобігання торгівлі людьми, до Кримінального кодексу України  внесено зміни, що передбачають кримінальну відповідальність за торгівлю людьми.

Одним із пріоритетів діяльності Уповноваженого з прав людини є захист прав дітей. Лише за останні три роки до Омбудсмана надійшли індивідуальні й  колективні звернення за підписами понад 7,5 тисячі дітей. Для роботи з такими зверненнями у Секретаріаті Уповноваженого створено відділ захисту прав дитини, також у кожному підрозділі Секретаріату один із фахівців займається розглядом звернень з прав дітей.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" Омбудсман наділений повноваженнями відкривати провадження у справах про порушення прав і свобод людини з метою з'ясувати, чи мало місце порушення у кожному конкретному випадку, який державний орган або посадова особа повинні відповідати за порушення прав, а також здійснити передбачені законом заходи з метою відновлення порушених прав і свобод людини й недопущення таких порушень у майбутньому. Багато проваджень, які відкриваються Омбудсманом України, отримують широкий резонанс у суспільстві. Серед них – провадження про захист прав шахтарів на своєчасну виплату заробітної плати, належні умови праці та техніку безпеки.

Від самого початку заснування інституту  Уповноваженого з прав людини одним із пріоритетних напрямків в його роботі ставзахист прав українських моряків, які працюють переважно на суднах під прапорами інших держав.   

Лише упродовж 2010 р. було направлено 146 подань Уповноваженого з прав людини. З них  20 подань із актуальних проблем захисту прав людини внесено Президентові України; 9 – Прем'єр-міністрові України, зокрема про забезпечення конституційного права людини на судовий захист; прав жінок на працю у державних органах виконавчої влади та управління; захист прав осіб, звільнених з військової служби, на належне пенсійне забезпечення; прав громадян України, які виїхали на постійне проживання за кордон; міністрові внутрішніх справ України особисто направлено подання Уповноваженого з прав людини щодо питань захисту прав осіб, підданих адміністративному арешту; захист конституційних прав учасників мирних зібрань; відновлення трудових прав співробітників МВС тощо.

Відповідно до Конституції України (ст. 150) Уповноваженому з прав людини також надано право на конституційне подання – акт реагування, що направляється до Конституційного Суду України для вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційності) закону України або іншого правового акта Верховної Ради України, акта Президента України, Кабінету Міністрів України, правового акта Автономної Республіки Крим, а також офіційного тлумачення Конституції і законів України.

Послідовно захищаючи права  національних меншин, Уповноважений  з прав людини провела у шести  регіонах України разом із Верховним  комісаром ОБСЄ у справах національних меншин моніторинг дотримання прав.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Проголошення 24 серпня 1991р. незалежності України відкрило нову сторінку історії  нашої держави та її народу, дало змогу розширити права та свободи  громадян, наповнити їх новим змістом  і значенням.

У Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990р. і зверненні Верховної Ради України “До парламентів і народів світу” 5 грудня 1991р. наголошувалося на тому, що до сім’ї цивілізованих країн бажає увійти нова, демократична, правова держава, яка ставить собі за мету, зокрема, реально забезпечити права, свободи людини і громадянина і зобов’язується суворо дотримуватись загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних стандартів у галузі прав і свобод людини. [4]

Запровадження інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є новацією у державно-правовій системі захисту прав і свобод людини у нашій країні. У Конституції України закріплюється право особи звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого (ст.55) і визначається, що через нього здійснюється парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина (ст.101). Статус, функції та компетенція Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини закріплені у конституційному Законі України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прийнятому Верховною Радою України 23 грудня 1997р.

Досвід діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини свідчить: з появою цього  інституту в країні розпочалися  позитивні зміни щодо прав і свобод людини, люди вже не відчувають себе самотніми у боротьбі за власну людську гідність, їм є до кого звернутися  зі своїм болем, проблемами.

Нині інститут Омбудсмана України  займає важливе місце у системі  конституційних державних органів, будучи незалежним і необхідним правовим інститутом у національній системі захисту прав людини.