Загальна характеристика господарства України

сільським), приватні (їх власники — окремі люди або сім'ї, які вкладають

власну працю або  ж використовують найману), колективні (власність

господарських товариств, кооперативів, корпорацій; серед них  найбільш

поширені т. зв. акціонерні товариства, власниками акцій яких виступають

як їхні працівники, так  і широке коло інших осіб), а також зі змішаною

власністю (створені за спільної участі держави та інших власників). Крім

цього, на території України  з'являються підприємства й організації,

засновані іноземним  капіталом і які є власністю  міжнародних організацій

та юридичних осіб інших держав.

 

Підприємства й організації  групуються за видами господарської  діяльності

і за розміщенням на території. Відповідно розглядають галузеву і

територіальну структуру  господарства.

 

Галузева структура  показує поділ господарства на галузі та

співвідношення між  ними. Галузь — це сукупність господарських  одиниць,

які виробляють якісно однорідну  продукцію або задовольняють  певні

однорідні потреби суспільства. Всі галузі національного господарства

об'єднуються, насамперед, у дві сфери — сферу матеріального виробництва

і сферу послуг (раніше їх також називали виробничою і невиробничою

сферами).

 

До сфери матеріального  виробництва входять промисловість, сільське,

лісове, рибне господарство і будівництво (рис. 5) — галузі, які

випускають матеріальні блага (товари). Вони поділяються на вужчі галузі,

підгалузі, види виробництв. Наприклад, великою галуззю промисловості  є

машинобудування, в яке  входить автомобілебудування, а  в нього —

виробництво легкових автомобілів.

 

У сфері послуг створюються духовні блага та послуги невиробничого й

виробничого характеру. Одні галузі цієї сфери обслуговують безпосередньо

населення (культура, освіта, медичне і рекреаційне обслуговування,

побутове обслуговування), інші — населення і виробництво (транспорт і

зв'язок, фінанси і  кредит, торгівля, страхування), треті  забезпечують

функціонування суспільства  взагалі (наука, управління). У галузевій

структурі національного  господарства України сфера матеріального

виробництва різко переважає  сферу послуг (відповідно 66% і 34% у 2000

р.). У сфері матеріального  виробництва виділяються промисловість (71%

вартості всіх вироблених товарів) і сільське господарство (21%). Таким

чином, за цими показниками  національне господарство України  є

промислово-аграрним.

 

Часто міжнародні економічні організації розглядають галузеву структуру

національних господарств  як співвідношення трьох секторів економіки. До

первинного сектора  відносять сільське і лісове господарства, рибальство,

добувні галузі промисловості, тобто ті галузі, які дають людині

ості, тобто ті галузі, які дають людині

"первинну" (створену  природою) продукцію. До вторинного  сектора

включають індустріальні  галузі — обробну промисловість  і будівництво,

які переробляють і облагороджують первинну продукцію і доводять її до

споживача у вигляді кінцевих матеріальних благ. Третинним сектором

називають галузі сфери  послуг.

 

За такою структурою економіки країни світу відносять  до одного з трьох

типів: країни доіндустріальної стадії розвитку (у них дуже висока частка

галузей первинного сектора), індустріальної стадії (вторинного сектора)

і постіндустріальної стадії розвитку (велика перевага галузей  третинного

сектора). Україна має  показники типової держави, що знаходиться  на

індустріальній стадії розвитку суспільства: частка вторинного сектора

сягає понад 45% вартості всієї продукції, відносно висока також  частка

первинного сектора (понад 20%). Натомість, відсоток третинного сектора  в

економіці України більш  як удвічі нижчий, ніж у провідних

постіндустріальних країнах  світу (США, Японія, країни Західної Європи).

 

У результаті посилення  і поглиблення зв'язків між  окремими галузями

національного комплексу  відбувається формування міжгалузевих комплексів.

Міжгалузевий комплекс — сукупність взаємозв'язаних підприємств  різних

галузей, об'єднаних випуском певної продукції.

 

До найважливіших міжгалузевих комплексів в Україні відносяться

паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, хімічний,

лісо-виробничий, агропромисловий, комплекс легкої індустрії,

транспортний, будівельно-індустріальний, морегосподарський,

рекреаційний, військово-промисловий, науково-технічний, соціальний.

 

Підприємства чи галузі у складі комплексів відзначаються  стійкими і

тісними виробничими  зв'язками. Наприклад, в агропромисловому комплексі

взаємодіють галузі сільського господарства, харчової промисловості,

комбікормова промисловість. Складовими комплексу є також  деякі галузі

машинобудування (сільськогосподарське, тракторобудування), хімічної

промисловості (виробництво  мінеральних добрив, отрутохімікатів),

мікробіологічна промисловість.

 

Функціонування комплексу  неможливе без інфраструктури, тобто  галузей,

які обслуговують процес виробництва. Це — вантажний транспорт, системи

енерго-, водо- і теплопостачання, матеріально-технічне забезпечення,

ремонт, будівництво, освіта (підготовка кваліфікованих кадрів), наукове

забезпечення, управління.

 

Підприємства різних галузей господарства по-різному  розташовані на

території одне щодо іншого, відносно населених пунктів, своїх

сировинно-ресурсних  баз тощо. В одних випадках вони мають одиничне

розміщення, в інших  — групове. Ці групи на одній території  творять певні

територіальні поєднання, підприємства в них більшою чи меншою мірою

використовують спільну  виробничу і соціальну інфраструктуру або ж

об'єднуються виробничими  зв'язками, взаємними поставками деталей,

матеріалів, напівпродуктів, відходів. Таким чином виникають

територіальні елементи господарства. Сукупність певним чином

взаєморозміщених і  поєднаних територіальних елементів  господарства

ьних елементів господарства

називається територіальною структурою господарства.

 

Територіальна структура  господарства тісно пов'язана з  розселенням,

транспортною мережею, а також особливостями природного середовища, його

природно-ресурсним потенціалом. Елементи територіальної структури  можуть

мати точкові, вузлові, лінійні, кущові, ареальні форми. Зокрема, галузі

первинного сектора  економіки — сільське й лісове господарство,

рибальство, добувна промисловість, які тісно взаємодіють з природним

середовищем, мають переважно  ареальні форми: сільськогосподарські зони і

райони, лісогосподарські і лісопромислові райони і ділянки,

рибопромислові зони і райони, гірничодобувні басейни, райони, ареали.

 

Переважна більшість  підприємств обробної промисловості  розміщені в

населених пунктах і  утворюють такі елементи територіальної структури, як

промисловий пункт (одне підприємство), промисловий центр  — населений

пункт з кількома мало пов'язаними підприємствами, промисловий

(господарський) вузол  — місто або група близько  розташованих міст з

великою кількістю взаємозв'язаних підприємств. Окремі виробництва мають

кущову форму територіального  поєднання. Наприклад, машинобудівний кущ

формується головним (складальним) підприємством і багатьма заводами, що

постачають деталі, вузли, агрегати і знаходяться у навколишніх

поселеннях.

 

Територіальна структура  транспорту представлена такими елементами, як

транспортні лінії (наприклад, залізниці, судноплавні ріки), транспортні

пункти (станції на залізничній  вітці), транспортні вузли (станції  в

місцях розгалуження чи перетину залізничних ліній).

 

Елементи територіальної структури можуть бути спеціалізовані (наприклад,

зернова зона, цукровобуряковий пункт, центр харчової промисловості,

автомобілебудівний кущ, нафтохімічний вузол, залізничний  вузол,

автомагістраль) і багатогалузеві (хіміко-машинобу-дівний центр,

металургійно-машинобудівельно-хімічний вузол, залізнично-річковий вузол,

промислово-транспортний вузол, залізнично-автомобільна полімагістраль).

 

Сучасні галузева і територіальна  структура господарства України

відзначаються нераціональністю. Про це, зокрема, свідчать:

 

— значна залежність господарства від постачання енергоносіїв, лісу,

сировини для легкої та інших галузей промисловості;

 

— відсутність завершальних виробництв у багатьох галузях, передусім  у

машинобудуванні;

 

— надмірний розвиток галузей військово-промислового комплексу  при

обмеженому розвитку виробництва товарів народного  споживання;

 

— недостатній розвиток агропромислового комплексу, насамперед галузей

обробної промисловості;

 

— технічна відсталість  і зношеність устаткування, технологічна

недосконалість підприємств, що зумовлюють високу енерго- і

матеріало-затратність  економіки;

 

— значна концентрація т. зв. "брудних виробництв", зокрема

гірничодобувних, металургійних, хімічних та ін., що спричинило високий

ступінь забруднення  довкілля;

 

— надмірне зосередження промислових підприємств в окремих  регіонах

(Придніпров'я, Донбас, Прикарпаття), що зумовило значне використання

ресурсного потенціалу, призвело до надмірного тиску на довкілля тощо.

 

Необхідна структурна перебудова господарського комплексу, що має

виявлятися у виготовленні високоякісної  і конкурентоспроможної

продукції, зменшенні затрат сировини та енергії на її випуск, скороченні

виробництва економічно та екологічно невигідної продукції. Значну роль у

цьому повинні відіграти економічні реформи, насамперед прискорення

процесів приватизації в різних галузях господарства