Цивілізаційний підхід Гантінгтона в теорії політичної регіоналістики

Пріоритет соціально-економічних  відносин не з'явився винятком і у  виборі Київською Руссю православ'я (хоча, природно, культурна сторона грала не останню роль) У ті часи православна Візантія була військово та економічно високорозвиненою державою. Київська Русь, активно підтримувала стосунки з Візантією і починала закріплюватися на західній міжнародній арені, потребувала такого союзника. Внутрішні соціально-економічні процеси розвитку Київської Русі мали до встановлення в самій державі монотеїзму і ліквідації язичництва. Закріплення основ державності та влади певних груп населення вимагали опори на релігію. Часто вогнем і мечем насаджувалася князями нова релігія. Старі уявлення народу про світоустрій ламалися, незважаючи на опір культурних традицій. Але вирішальну роль грали встановилися економічні відносини, вже дозволяли правлячим верствам закріпити свої інтереси, спираючись на релігію. Багато стародавні народні звичаї не вдалося викоренити повністю, і вони плавно вписалися в православ'я, значно культурно і духовно збагативши його. Монотеїзм набагато більше підходив для державотворчої ролі, на відміну від архаїчного язичництва.

Хантінгтон, розмірковуючи  про «протистоянні цивілізацій», визнає важливу роль економічних  відносин. З його теорії ясно випливає висновок про економічні інтереси Заходу, наштовхуються на протидію незахідних держав. Економічні інтереси змушують групуватися в союзи одні країни проти інших країн. Для досягнення подібних союзів в нинішні часи відсутності великих ідей вибираються найефективніші та прості аргументи: спільність культури, релігії, традицій. Географічна близькість країн спрощує виникнення геополітичних блоків, цивілізацій.

Розбираючи детальніше структуру взаємовідносин всередині  сучасних цивілізацій, ми спостерігаємо  картину лідируючої ролі найбільш економічно сильних країн по відношенню до інших. У європейській цивілізації - це США, Франція, Німеччина. Саме подібні країни-лідери визначають політику так званих своїх «цивілізацій» на догоду своїм економічним і геополітичним інтересам. «Цивілізації» служать швидше знаряддям подібних країн-лідерів для досягнення своїх цілей, ніж історично постійною і неминучою закономірністю. Країни-лідери «неєвропейських цивілізацій», включаючи «православну цивілізацію» формують навколо себе спілки швидше вимушеного, оборонного характеру. Звичайно, найпростіше шукати союзників із сусідніх країн, також відчувають складності з боку «глобалізаторів». Зазвичай такі країни в силу географічної близькості, історичної спорідненості народів мають відносно схожу культуру, звичаї, релігію, що значно спрощує можливість домовитися. Але й сучасні реалії показують картину, коли економічні й геополітичні інтереси змушують забути про культурну спорідненість. Наприклад, православна Грузія прагне вступити в НАТО на противагу інтересам православної Росії. Всім відомо протистояння Північної та Південної Корей. І таких прикладів в історії існувало й існує достатньо.

Не випадково багато політологів відзначали, що головним у протистоянні цивілізацій є  боротьба окремих країн за місце  під сонцем, а не їхні культурні  відмінності.

Важливо, що ніяка з  правлячих еліт незахідних держав з  числа потенційних лідерів якої-небудь «незахідних цивілізації» відкрито не протиставляє себе Заходу, побоюючись економічних та інших наслідків. Навпаки, такі країни намагаються активно вписатися у встановлений світовий порядок, переслідуючи свої економічні інтереси. Американський політолог наводив приклади Мексики, Туреччини, Росії. Для протиставлення себе Заходу потрібні вагомі економічні підстави і що не менш важливо - умови.

Розвиток економічних  відносин призвело до ситуації, коли інтереси провідних світових держав простягаються далеко за рамки їхнього географічного місцезнаходження, тому з'явилися спілки вже не за географічною ознакою, що визначаються схожістю культур (цивілізації), а з економічної та політичної доцільності. Освіта блоку НАТО яскравий тому приклад. Культурно-географічні рамки цивілізацій, визначені Хангтінгтоном, вже давно розхитані. І невідомо, якими рамками в майбутньому будуть визначатися цивілізації.

Очевидно, що, незважаючи на протидію економічно-культурної глобалізації Заходу, народи світу вже не побажають повністю повертатися в свої «самобутні культури», що стали тісними для світогляду народів, які пізнали інші культури світу. Культури перемішуються, інтернаціоналізуються. Незважаючи ні суперечності, що відбуваються в світі процеси свідчать про зближення наявних цивілізацій, а в кінцевому підсумку може бути до єдиної «універсальної цивілізації». Питання полягає тільки в тому, на яких принципах ця цивілізація буде побудована. На принципах панування - підпорядкованості (золотий мільярд - периферія) або на принципах рівноправності націй.

Тут стає закономірним положення, що при стиранні кордонів цивілізацій  і меж культур «цивілізаційні»  розбіжності не будуть грати вирішальну роль у протидії несправедливою глобалізації. Визначальну роль може грати тільки світова ідея, об'єднуюча людей різних народів. Зародження світової ідеї в подібній ситуації, вистражданої людством, неминуче. Хантінгтон передчасно порахував етап ідейного протистояння в історії людства пройденим, хоча у нього і були тому підстави. Який сенс буде полягати в цій ідеї, питання не цієї теми, але можна припустити, що вона буде містити в собі кращі досягнення думки і практики людського розвитку, грунтуючись на економічних законах розвитку. Ясно, що це буде не лібералізм, багато положень якого - вже пройдений етап історії.

Тепер про культуру. Роблячи акцент на «боротьбі цивілізацій» Хантінгтон не заглиблюється в спільності в  культурах, традиціях, релігіях світу, що важливо для знаходження правильного  шляху людського розвитку.

Але якщо поглянути на культурні відмінності, на антагонізм між ними, то чи мають відмінності спочатку непереборний, войовничий характер?

Дослідниками зазначається, що в  давніх суспільствах полірелігійний мало місце наявність в обрядах, способі  життя племен і народів багато спільних рис, незалежно від їх географічного розташування. Деякі з них: певні схожі ритуальні танці перед полюванням, вибір вождів з числа найдостойніших, шанування хоробрості, здатність самопожертви заради рідного племені, відсутність непотрібної жорстокості до ворогів, шанобливе ставлення до жінки, обов'язкове обговорення покарання винного (справедливість покарання), шанобливе ставлення до природи та інші.

У сучасних світових релігіях існують  загальні доктрини, характерні для  моральних установок, мабуть, всіх народів світу. Це всім добре відомі десять християнських заповідей (не вбий, не кради, не чини перелюбу, не бреши і т.д.). На цих заповідях будуватися будь-яка релігія і відмінності в культурі, в обрядах не повинні порушувати заповіді.

В кінцевому підсумку практично всі релігії світу виходять з єдності освіти світу (єдиного Бога), єдиного кореня походження всіх народів (а в науковій концепції всі люди відбулися також від загального предка - мавпи). Різниця між людьми визначалися тільки їх моральними якостями, а не расою або національністю. У подальшому передбачалося настання «царства божого» і злиття народів в один народ на землі. Тому культурні коріння у своїй початковості не вели до непримиренного антагонізму між цивілізаціями. Антагонізми ці обумовлюються багато в чому лише протиріччями економічних цілей різних країн.

З наукової точки зору, поява світових релігій, свідчило про укрупнення релігійних систем, інтеграції культур в рамках релігії. Хто поручиться, що, незважаючи на наявні протиріччя і складності, не послідує їх подальшого укрупнення (ідея єдиного Бога)? У кожному разі, подібна концепція нітрохи не суперечить священним писанням.

Як підсумок можна зробити висновок, що теорія Хантінгтона сформувалася в рамках сьогоднішньої дійсності, в умовах панування техногенних західних культурних цінностей, вписаних в ідею лібералізму, їм були відкинуті всі суперечні історичні альтернативи.

У рамках такого розуміння світоустрою  «війна цивілізацій» набуває справді  необоротний характер. Сумно, що певною мірою Хантінгтон тут прав. У сучасному світі боротьба за економічні ресурси буде знаходити в якості прикриття форму нагадує «війну цивілізацій» (особливо це стосується Заходу і Близького Сходу). Однак можна не сумніватися у тимчасовості етапу подібної «війни» в історії людства. У кінцевому підсумку ці форми боротьби будуть відкинуті і мабуть поступово візьмуть інші, що виходять за рамки цивілізаційно-культурних відмінностей. Інтеграційні процеси носять об'єктивно неминучий характер, але важливо, на яких принципах вони будуть здійснюватися.