Держава в політичній системі суспільства

Напівпрезидентська (змішана) форма  республіканського правління. Вона поєднує в собі ознаки президентської та парламентської республік. Президент  — глава держави. Він пропонує склад уряду і кандидатуру  прем'єр-міністра, які підлягають обов'язковому затвердженню парламентом. Формально  уряд очолює прем'єр-міністр, однак  президент володіє правом спрямовувати діяльність уряду.

Уряд відповідальний перед парламентом, проте можливості парламентського  контролю за діяльністю уряду обмежені. Президент, якого обирають на основі загальних виборів, має право  розпуску парламенту. Така система  діє у Франції, Фінляндії, Португалії, Україні та інших країнах.

Державний устрій — спосіб організації  адміністративно-територіальної, національно-територіальної єдності держави, особливості відносин між її складовими.

 

Розрізняють прості (унітарні) і складні (федеративні, конфедеративні) держави.

Унітарна (лат. unitas — єдність, однорідний, що складає ціле) держава — єдина  держава, поділена на адміністративно-територіальні  чи національно-територіальні одиниці, які не мають політичної самостійності, статусу державного утворення.

У такій державі сформована єдина  система вищих органів влади  і управління, діє єдина конституція  і єдине громадянство. У багатьох унітарних державах існують автономії, які відрізняються від звичайних  адміністративно-територіальних одиниць  поділу ширшими повноваженнями. У  них водночас із загально-державними законами з окремих питань діють  регіональні закони, конституції  тощо, якщо вони не суперечать законам  держави загалом. В автономіях незалежно  від центральних органів діють  автономний парламент, уряд (однак автономія  не є державним утворенням). Більшість  західних розвинутих держав унітарні (Франція, Швеція, Польща, Фінляндія  та ін.). Унітарною є і держава  Україна.

Федерація — союзна держава, до складу якої входять державні утворення  — суб'єкти федерації.

Суб'єкти федерації мають суверенітет, зберігають відносну самостійність. Основні  ознаки федерації: єдина територія  і збройні сили, спільні митниця, грошова і податкова системи, загальна конституція за наявності  конституцій суб'єктів федерації, спільний уряд, єдине законодавство  і громадянство (подвійне — для  суб'єктів федерації). Проте суб'єкти федерації правомочні приймати законодавчі  акти в межах своєї компетенції, створювати власну правову й судову систему. Однак суб'єкти федерації  не можуть бути повністю незалежними  у внутрішній і зовнішній політиці. Вони добровільно делегують центральним  органам федерації частину своїх  повноважень. У разі порушення федеральної  конституції центральна влада вправі вжити щодо них примусові заходи. Суб'єкти федерації не володіють правом сецесії (виходу із федерального союзу). У світі 20 федеративних держав (штати — у США, Мексиці, Бразилії, Венесуелі, Австралії, Індії, Малайзії та ін.; землі — у Німеччині, Австрії; кантони і напівкантони — у Швейцарії; провінції — в Аргентині, Канаді).

Конфедерація (лат. confederatio — спілка, об'єднання) — союз суверенних держав, які зберігають незалежність і об'єднані для досягнення певних спільних цілей (переважно зовнішньополітичних, воєнних), для координації своїх дій.

За конфедерації існує центральний  керівний орган, якому надані чітко  визначені повноваження. Його рішення  приймаються і здійснюються тільки за згодою всіх держав, що входять до складу конфедерації. При цьому, звичайно, не існує єдиної території і громадянства, спільної податкової і правової системи  тощо. Правовою основою конфедерації є союзний договір, тоді як для  федерації — конституція. Кошти  конфедерації складаються із внесків  її суб'єктів. Це нетривка форма державного об'єднання. Вона передує виникненню федерації або розпаду на самостійні держави. Нині конфедерацій у світі  не існує. У минулому конфедеративним  був устрій у США (1776—1787), Швейцарії (до 1848), Німецький союз (1815—1867). Щоправда, термін “конфедерація” вживається в  назвах швейцарської і канадської держав, але це не змінює природи їх федерального устрою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Держава - організація політичної влади панівної частини населення у соціально  неоднорідному, зокрема класовому, суспільстві, за допомогою якої здійснюється керівництво суспільством в інтересах  цієї його частини, а також управління загальносуспільними справами.

Державою соціально-демократичної  орієнтації слід визнати організацію  політичної влади більшості населення, яка забезпечує необхідний консенсус  усіх його частин, груп та перехід до створення умов, потрібних для  реального та безперешкодного здійснення основних прав людини і прав нації, прогресу суспільства на засадах  соціальної демократії.

Внутрішніми завданнями, або  функціями, такої держави повинні  стати у гуманітарній сфері - забезпечення кожній людині належних умов життя  на засадах  свободи,   справедливості  і солідарності; в економічній  сфері - сприяння формуванню  соціально-орієнтованої ефективної  ринкової  економіки;    у політичній сфері - створення умов для формування і діяльності органів  державної влади на засадах демократії, тобто відповідно до вільного волевиявлення  більшості народу в умовах вільної  діяльності різноманітних громадських  об'єднань.

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

 

1. Бебик В. M. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика: [Монографія]. – К., 2000.
2. Білоус А. Політико-правові системи: світ і Україна. – К.,1997.
3. Бодуен Ж. Вступ до політології. – К., 1995.
4. Брегеда А. Ю. Політологія : Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. – К., 1999.
5. Базар І. M. Політична етнологія як наука : історія, теорія, методологія, праксеологія.- К., 1994.
6. Гаєвський Б. Українська політологія. – К., 1995.
7. Гаєвський Б. Філософія політики. – К., 1993. 
8. Гелей С., Рутар С. Основи політології. -Львів, 1996.
9. Гелей С.Д., Рутар С.М. Основи політології. Навч. посібник. – К., 1999.
10. Пірен M.I. Етнополітика. – К., 1997.
11. Потульницький В. Історія української політології. – К., 1992.