Нейромережева модель політичної системи

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Національний університет  «Одеська юридична академія»

Інститут прокуратури  та слідства

.

.

.

.

.

.

..

.

Реферат

на тему: «Нейромережева модель політичної системи»

.

.

.

.

.

.

.

.

.

.

Виконав: студент ІІІ курсу Ященко В.

 

 

 

 

 

Одеса – 2012 р.

ПЛАН

 

 

1. Теоретичні моделі політичних систем: загальний аналіз

2. Основні риси нейромережевої моделі політичної системи

3. Список використаних джерел та літератури

 

1. Теоретичні моделі політичних систем: загальний аналіз

 

Як відомо, поняття політичної системи, що було введене до наукового  обігу Д. Істоном, вважатиметься важливим чинником політологічного аналізу політичних реалій сучасного суспільства. Причому особливу наукову цінність  мають теоретичні моделі політичної системи, побудова та подальший аналіз яких мають сприяти кращому та найбільш адекватному розумінню політичного розвитку того чи іншого політичного організму

Протягом другої половини ХХ ст. в політичній науці було розроблено багато теоретичних моделей політичної системи, але більшість цих моделей  може бути приведена до однієї з  трьох загальновизнаних моделей  політичної системи. До цих базових  моделей звичайно відносять моделі політичної системи, розроблені Д. Істоном, Г. Алмондом та К.Дойчем.

Як відомо, поняття політичної системи так і відповідні моделі у політичній науці вже пройшли  повний шлях від цілковитого захоплення до критичного відношення та майже  повного нехтування. Майже загальновизнаним тепер є визнання великої відстані між теоретичними моделями політичної системи та їх практичним втіленням  – конкретними політичними системами, внаслідок чого при аналізі цих  останніх у відповідному часі із теоретичних  моделей беруться лише окремі поняття  та характеристики. Отже, теоретичні моделі використовуються на зразок ідеальних  типів у веберівському сенсі.

Відомо, що моделювання певного  об'єкту дозволяє значно поглибити  наші знання про нього за умови  вивчення саме його моделі.

Не зважаючи на те, що різноманітні недоліки моделей Д.Істона, Г.Алмонда та К.Дойча неодноразово висловлювалися у літературі, не слід забувати, що головною рисою будь-якої моделі є максимальне наближення до точності в імітації лише певних рис оригінального об'єкту, яке супроводжується, як правило, вкрай неточним відображенням усіх інших сторін об'єкту, що вивчається. Більше того, саме з метою вивчення цих окремих рис об'єкту й створюється модель. Апарат побудови моделі може бути різним. Звичайно до нього пред'являються лише вимоги підтримання адекватності трансляції характерних рис об'єкту, що вивчається, дотримання певного рівня формалізації та забезпечення подальшого всебічного вивчення побудованої моделі.

Загальною вадою перелічених  вище моделей політичної системи  є надлишкове узагальнення етапів підготовки та реалізації політичних рішень, що враховує, умовно кажучи, "макрополітичні чинники", але не дає можливостей аналізу "мікровпливів" на ці рішення. Власне кажучи, саме такі впливи й спричинювали наявність значних відмінностей між теоретичними моделями політичної системи, та її конкретно-історичними втіленнями. Цей недолік пов'язаний з наявними на час розробки вказаних моделей методами моделювання, які й не мали адекватних засобів для врахування "мікрополітичних" факторів.

 

 

 

2. ОСНОВНІ РИСИ нейромережевої моделі політичної системи

 

 

Наскільки відомо у політичній науці ще немає прикладів застосування теорії побудови штучних нейронних мереж.

Головні вихідні міркування стосовно вибору для побудови моделі саме методів  побудови штучних нейромереж були сформовані М. Польовий:

- по-перше,  єдиною діючою і вирішальною  особою в політичній системі,  яку слід враховувати, є людина. Навіть якщо за таку особу  виступає колективний орган влади,  його поводження повинне, на  наш погляд, описуватися в термінах  поводження індивіда, а в деяких  випадках усю діяльність цього  органа влади доречно розбивати  на діяльність окремих індивідів,  що його складають;

- по-друге,  як припускає М. Польовий, наявність безлічі політичних акторів та про ймовірне перевищення їхньої загальної кількості над загальною кількістю дорослих членів суспільства в кілька разів. У даному випадку він звертає увагу на відому ситуацію, коли та сама людина в процесі своєї життєдіяльності виконує різні ролі протягом досить обмеженого часу, який порівнянний із часом одного такту моделі (наприклад, ролі батька, підлеглого, керівника, виборця тощо).

- по-третє,  М. Польовий передбачає стохастичну або умовну рівнозначність дій, точніше – найближчих наслідків дій – усіх політичних акторів. Він вважає, що в сучасних політичних системах досить частою є ситуація, за якої під впливом випадкових та вкрай незначних факторів приймаються випадкові ж політичні рішення і здійснюються відповідні дії;

- по-четверте, він виходить з припущення про те, що дії або рішення навіть великої групи осіб можуть бути зведені до сукупності дій або рішень окремих особистостей;

- по-п'яте,  бажано, щоб результуюча модель  мала практичну застосовність  – давала можливість прогнозування  розвитку політичної системи  та її життєдіяльності за умов  незначного адаптаційного змінення;

Отже, модель повинна враховувати не просте переміщення потоків інформації та дії політичних акторів, а й відбивати основні риси процесів прийняття і реалізації рішень.

Виходячи  з вимог до бажаного апарату моделювання  слід визнати, що одним з найбільш придатних апаратів моделювання  політичної системи, яка повинна  мати описувані вище характеристики, є теорія побудови штучних нейронних  мереж.

Серед основних подій у процесі функціонування політичної системи виступають наступні:

– сприйняття політичними акторами інформації,

– обробка  отриманої інформації і 

– формування певного рішення.

Слід  відзначити, що ці вихідні міркування стосовно сутності моделі політичної системи близькі до основи моделі К.Дойча.

Вказані основні події відбуваються, кінець кінцем, у свідомості людини, аналогом якої може вважатися штучна нейромережа. У процесі функціонування людського колективу також виявляються риси аналогії з нейромережею (наприклад, у випадку колективного прийняття рішень йдеться про прояв певної форми суспільної свідомості). Взаємодія окремих індивідів у процесі соціального спілкування дає також субстратну подібність з нейромережею – в обох випадках йдеться про кілька однакових одиниць, певним чином структурованих та взаємодіючих одне з одним. Широко відома нерівність окремих людей імітується в нейромережі відмінностями в значеннях коефіцієнтів цілком однакових штучних нейронів. Здібність політичної системи агрегувати великий обсяг різнорідної вхідної інформації найкраще може імітувати знову ж таки нейромережа, оскільки надзвичайна ефективність агрегування інформації є однією з характерних рис багатошарових нейромереж.

Основні успіхи у вивченні штучних нейромереж досягнуті фахівцями в області автоматичних систем керування і розпізнавання образів. Внаслідок особливостей потреб того напрямку науки, що найбільшою мірою розвивав теорію нейромереж, у більшості існуючих нейромережевих моделей за вирішальні правила правлять досить складні математичні функції, розраховані на обробку кожним елементом мережі точно вираженої числової інформації. З огляду на вищезазначене найбільш продуктивною уявляється побудова моделі політичної системи із запозиченням структури та принципів побудови штучної нейромережі з введенням у неї нечітких вирішальних правил, а також незвичайних схем розміщення штучних нейронів.

Головна риса штучної нейромережі – наявність у ній певної кількості шарів, кожний з яких складається з певної кількості так званих штучних нейронів, або базових процесорних елементів. Кожен штучний нейрон у межах одного шару має ідентичну із сусідніми нейронами функцію перетворення вхідного сигналу, але з різними коефіцієнтами перетворення. Коефіцієнти перетворення в нейронах кожного шару можуть бути або такими, що регулюються, або постійними. Причому, як правило, на вхід кожного штучного нейрона одного шару попадають усі вхідні сигнали, а в результаті перетворення цих сигналів кожен нейрон видає на виході до наступного шару тільки один – результуючий – сигнал.

Така  побудова штучної нейромережі дозволяє використовувати її з метою апроксимації математичних функцій, рішення задач багатовимірної типологізації й оптимізації складних безупинних процесів.

Вважається  доведеним, що ступінь точності апроксимації математичних функцій багатьма видами нейромереж залежить від кількості шарів мережі та числа штучних нейронів у кожнім шарі – чим їх більше, тим більш точною, і, найімовірніше, більш швидкою буде апроксимація. Є, щоправда, певна межа кількості штучних нейронів, після перевищення якої модель починає втрачати свою гнучкість та властивість адекватного відображення різноманітних ситуацій дійсності, перетворюючись у звичайну детермінаційну модель конкретного процесу.

Може  бути проведена аналогія між функціонуванням  штучних нейромереж та процесом функціонування політичної системи. І в роботі нейромережі, і в процесі функціонування політичної системи:

– кожна  одиниця отриманої інформації переломлюється у свідомості людини безліччю додаткових факторів – її особистими перевагами, рівнем і широтою освіти, умовами  середовища життєдіяльності і сприйняття (у нейромережі – безліччю вагових коефіцієнтів) – причому вплив цих факторів спрямовано тільки на одне – підсилити до максимуму чи, навпаки, знизити до нуля "звучання" цієї одиниці інформації в "загальному хорі";

– точність результуючої інформації корелює з  кількістю одночасно оброблюваних одиниць інформації (у політичній системі вона зв'язана, хоча й не лінійно, з кількістю людей, що беруть участь у інформуванні політичної системи  та у прийнятті рішень, у нейромережах аналогом виступає кількість задіяних нейронів у шарі);

– відбувається одночасне "схоплювання" різноманітної  інформації (цілісної "картинки") про об'єкт (одночасно необмеженою  безліччю каналів вхідної інформації на першому шарі);

– весь отриманий обсяг інформації обробляється одночасно (паралельно);

– відбувається надзвичайно швидке й істотне  агрегування отриманої інформації (від шару до шару);

– механічне  збільшення числа одночасно оброблюваних одиниць інформації приводить, поряд  з підвищенням імовірності досягнення найкращого результату агрегування, до імовірності отримання правдоподібних, але невірних результатів (багатоекстремальність процесу навчання багатошарової нейромережі аналогічна широко відомій можливості упевненого одержання діаметрально протилежних висновків з однакової вихідної інформації).

Нейромережева модель політичної системи складається з кількох шарів штучних нейронів (у математиці штучний нейрон називається базовим процесорним елементом, у нашій моделі ми заміняємо його виразом "елемент нейромережі" - ЕНМ).

Кожен ЕНМ представляє в моделі одного актора політичної системи. У даному варіанті моделі врахувались усі види ЕНМ. Життєвим аналогом ЕНМ має виступати як певна політична організація, так і окремий індивід. На думку М. Польового, в ідеальному варіанті всі ЕНМ у моделі повинні представляти тільки індивідів, оскільки будь-який політичний інститут так чи інакше є проявом діяльності окремих людей. Усі ЕНМ у моделі рівнозначні та характеризуються однаковими функціями отримання, перетворення та агрегування вхідної інформації, але деякі з цих ЕНМ включені у різні шари нейромережі.

Структура моделі формується таким чином, щоб  імітувати процес функціонування політичної системи з урахуванням висловлених  вище гіпотез про характеристики політичної системи.

Модель  складають кілька блоків, кожен з  яких містить один шар ЕНМ. Функціонування моделі виражається у почерговому  включенні кожного з цих блоків, переробці ним певної вхідної  інформації та передавання її агрегованої  частини наступному блокові:

1. Блок  формування базових вимог (побажань). Цей блок є аналогом суспільної  думки в реальній політичній  системі, але він включає, крім  суспільної думки, усі взагалі  вихідні посилки, що впливають  будь-яким чином на ті чи  інші політичні рішення. У субстратному складі цього блоку знаходяться усі ЕНМ, що задіяні у моделі – в суспільній термінології – усі дорослі дієздатні особи даного суспільства. Простіше кажучи – усе доросле населення країни. Вимоги та побажання представників будь-яких органів місцевої або ж державної влади враховуються у даному блоці у вигляді звичайних громадян – жителів певних будинків, членів певних сімей, учасників транспортного руху тощо.

Слід  відмітити, що кожен ЕНМ, відповідно до теорії штучних та природних нейронних  мереж, має декілька (до 300) входів (з  нижчого нейронного шару), та лише один вихід (до вищого шару нейронів). На його входах звичайно  створюються певні  подразнюючі імпульси, але подібний імпульс на вихідному відростку  створюється лише за умови великої  кількості та сукупної насиченості  вхідних імпульсів. Оскільки кожен  окремий штучний нейрон позбавлений "інтелектуальності" (найвірогідніше, теж саме слід казати й про справжній  нейрон, що складає основу нашого головного  мозку), ЕНМ політичної системи позбавлений  цієї характеристики. Йдеться не про  те, що люди, які складають "штучні нейрони" політичної системи, не мають  розуму – йдеться про те, що годі очікувати від кожного з них  повністю раціоналізованого розуміння  політичного життя та, відповідно, повністю раціональних рішень та дій  у політичній сфері. М. Польовий вважає, що відображенням у моделі цієї ірраціональності штучних нейронів має бути наступне припущення: на вході кожного ЕНМ (у будь-якому блоці) з'являється до 300 різноманітних інформаційних імпульсів, не кожен з яких безпосередньо пов'язаний з політичним життям, а на виході такого ЕНМ буде лише один з цих імпульсів, обраний випадково (у програмній реалізації на ЕОМ – за допомогою генератору випадкових чисел). Бажаною модифікацією моделі у майбутньому є створення можливості не лише вибору із вхідних імпульсів, а й конкатенації певних елементів кількох з них на виході.