Особливості становлення політичної системи України

 

Вступ

 

Починаючи з 50-х років XX ст. в політичній науці широко розповсюджується поняття політична система. Сама поява терміна відображає серйозні зміни, що сталися в політичній сфері, політичних відносинах, політичних явищах.

Різноманітні політичні  явища, що відбуваються в суспільстві, взаємопов’язані  та становлять самодостатню цінність.

Означена властивість політичних явищ  вкладається в поняття « політична система». Завдання політичної системи суспільства полягає в забезпеченні неперервності, взаємопов'язаності й координації діяльності різних політичних суб'єктів для здійснення поставлених цілей. Вона гармонізує суспільні відносини, визначає механізми вирішенню соціальних конфліктів і запобігання кризовим явищам. Вивчення політичної системи суспільства надзвичайно важливе для розуміння політичного життя будь-якого суспільства, а надто для передбачення напрямів і перспектив розвитку вітчизняної постоталітарної реальності.

Актуальність політичної системи полягає в тому, що останнім часом в Україні все гостріше ставиться питання про реформу політичної системи. Дійсно, проведення такої реформи стає конче необхідним, оскільки у своєму нинішньому вигляді існуюча політична система все більше демонструє свою неефективність і по суті стала гальмом на шляху демократичної трансформації суспільства. Справа в тому, що де стабілізаційні процеси, які виявляються через конфлікти між гілками влади, політичними блоками, центром і регіонами, а також через різку майнову диференціацію, свідчать про низьку стабілізаційну спроможність політичної системи України.

Дається взнаки недосконалість правової системи, про що свідчить відсутність у державі єдиного правового простору, загального правопорядку і єдиної законності, девальвація ролі законів, нехтування загальних правових принципів і норм, правові колізії і протиріччя між різноманітними нормативними актами, роздробленість, мозаїчність і леність, мозаїчність і хаотичність правової регуляції, корпоративний характер різних правомочностей і правових статусів. Замість декларованих у Конституції загальних прав людини і громадянина і на противагу принципу загальної правової рівності в реальному житті домінує дух корпоративізму, діє безліч нормативне встановлених владою прав-привілеїв, спеціальних правових режимів, різного роду правових винятків і пільг на користь окремих груп, професій, соціальних верств, територій тощо. Все це є наслідком того, що „законодавча влада не спромоглася створити цілісну і якісну правову базу економічних та соціальних перетворень, а виконавча — не забезпечила достатньо ефективної реалізації навіть прийнятих законів.

Не було створено належних умов для постійного і конструктивного діалогу влади і держави з суспільством, у якому „законсервувався” ідейний та політичний розкол”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Особливості становлення політичної системи сучасної України

 

1. Поняття політичної системи

Різні політичні явища  в суспільстві об'єднанні поняттям "політична система" суспільства. Призначення політичної системи  – це забезпечення інтеграції, розробка та реалізація загальної мети суспільства. Політична система є центральною  проблемою політології.

У науковій літературі побутують  різні погляди, як на тлумачення поняття  “політична система” суспільства, так  і на сутність цього феномена. Система  — одне з основних понять політології, яке дає змогу скласти уявлення про суспільство у вигляді  його абстрактної, спрощеної моделі чи окремих елементів. Поняття це запозичили з електроніки й кібернетики  американські вчені Г. Алмонд, Д. Істон, В. Мітчел, вважаючи його універсальною категорією наукового аналізу, яка охоплює певну кількість взаємопов'язаних елементів, що утворюють стійку цілісність, мають певні інтегративні особливості, притаманні саме цій спільноті, дотичних до вироблення політичних рішень.

Кожна система повинна  бути функціональною і, згідно з Т.Парсонсом, має реалізовувати 4 функції, що служать задоволенню її елементарних потреб:

1. Функція адаптації –  установлення зв’язків системи  з навколишнім середовищем, система  пристосовується до середовища і обмінюється з ним ресурсами.

2. Функція ціледосягнення – визначення цілей системи і мобілізація ресурсів для їх досягнення.

3. Функція інтеграції  – підтримання координації взаємовідносин елементів системи.

4. Функція латентна –  зберігання орієнтації суб’єктів  системи на її норми і цінності.

 

Кожне суспільство є сукупністю підсистем (сфер):

• виробничої,
• соціальної,
• духовної,
• політичної, до якої належать інститути держави і влади.

 

Усі ці підсистеми наділені властивими лише їм структурою, функціями, цінностями, нормами, цілями тощо:

• виробнича забезпечує матеріальну основу життя суспільства;
• соціальна і духовна сприяють нормальному функціонуванню різних соціальних інститутів;
• політична покликана створювати сприятливі умови для ефективної діяльності всіх ланок суспільної системи, для повної реалізації інтересів усіх членів суспільства.

Кожна з підсистем може зберігати життєздатність лише за умови, що всі інші функціонуватимуть бездоганно чи хоча б задовільно.

Політична система суспільства  — цілісна, інтегрована сукупність відносин влади, суб'єктів політики, державних та недержавних соціальних інститутів, структур і відносин, покликаних виконувати політичні функції щодо захисту, гармонізації інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, забезпечувати стабільність і соціальний порядок у життєдіяльності суспільства.

 

Основними ознаками політичної системи є:

• взаємозв'язок групи елементів;
• утворення цими елементами певної цілісності;
• внутрішня взаємодія всіх елементів;
• прагнення до самозбереження, стабільності та динамізму;
• здатність вступати у взаємовідносини з іншими системами.

Визначальним компонентом  політичної системи є держава. Крім неї, у політичну систему суспільства  входять законодавча, судова, виконавча  системи, центральні, проміжні, місцеві  системи управління (самоуправління), політичні партії, профспілки, асоціації, ініціативні групи, групи впливу й тиску, соціально-політичні рухи та інші об'єднання, змістом діяльності яких є політичні процеси.

 

Від інших систем політичну систему відрізняють:

• забезпечення неперервності, зв'язаності, ієрархічної координації діяльності різних політичних суб'єктів для досягнення визначених цілей;
• віднайдення механізму вирішення соціальних конфліктів і суперечностей, гармонізація суспільних відносин;
• сприяння досягненню консенсусу різних суспільних сил щодо основних цінностей, цілей та напрямів суспільного розвитку.

Аналіз політичної системи  надзвичайно важливий для з'ясування політичного життя суспільства, частиною якого вона є.

 

Процес становлення політичних систем обумовлений рядом змінних:

• зміною способу виробництва (зміною форм власності тощо);
• зміною в соціально-класовій структурі суспільства;
• політичною поляризацією суспільства (спочатку переважала економічна поляризація);
• збільшенням чисельності суб’єктів політики;
• зростанням робітничого руху і створенням буржуазних політичних партій, рухів тощо;
• загально гуманітарним прогресом, пов’язаним з роллю ЗМІ, преси, мистецтв тощо;
• зростанням ролі ідеології – світської і релігійної;
• глобалізацією проблем, що стоять перед людством.

Політичну систему суспільства  досліджували протягом багатьох століть, починаючи від Аристотеля. Але  вагомих результатів було досягнуто  лише в XX ст. після застосування американським  теоретиком Д. Істоном методу системного аналізу (“Політична система”, “Системний аналіз політичного життя”). Це дало можливість ученим перейти від вивчення фактів до вироблення загальної теорії, позаяк окремі факти значущі лише в межах загальних моделей, які сприяють чіткішому уявленню про функціонування політичних систем. Модель Д. Істона дає змогу уявити становище та умови дії політичної системи, прогнозувати наслідки схвалених політичних рішень.

Американський політолог  Г. Алмонд (“Порівняльні політичні системи”, “Порівняльний політичний аналіз”) розглядав політичну систему як набір ролей, що взаємодіють, або як рольову структуру. Найважливіша функція політичної системи — вивчення та з'ясування особливостей ситуації. Моделі функціонування політичної системи розробляли також Т. Парсонс, Г. Спіро, К. Кулчар та інші західні вчені.

 

1.2 Структура політичної  системи

Аналіз політичної системи  дає змогу вивчити її структуру, тобто внутрішню організацію окремих складових.

Структура політичної системи  — сукупність владних інститутів, що пов'язані між собою і створюють стійку цілісність.

Головний єднальний компонент  системи — політична влада  — зосереджена в державі, політичних партіях і громадських організаціях. Важливою функцією влади є створення  внутрішніх, зв'язків системи, врегулювання конфліктів політичними засобами і  регламентація поведінки людини, тобто можливість впливати на неї  з допомогою певних засобів —  волі, авторитету, права, сили.

 

 

Структуру політичної системи становлять:

• Політичні відносини.
• Політична організація суспільства.
• Засоби масової інформації.
• Політичні принципи та норми.
• Політична свідомість і культура.

 

Політичні відносини. Вони формуються в суспільстві щодо завоювання та здійснення політичної влади. Це —

• міжкласові, внутрікласові, міжнаціональні та міждержавні відносини;
• вертикальні відносини у процесі здійснення влади між політичними організаціями (державою, партіями, трудовими колективами);
• відносини між політичними організаціями та установами (адміністрацією, інститутами).

З політичних відносин виростає політична організація суспільства, охоплюючи його стабільні політичні  організації та установи, які здійснюють політичну владу.

 

Їх поділяють на три  види:

• власне політичні організації (держава, політичні партії, політичні рухи);
• політизовані організації (народні рухи, профспілки);
• неполітичні організації (об'єднання за інтересами).

Визначальним елементом  політичної організації суспільства, її ядром є держава з усіма  її складовими: законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, збройними  силами. Будучи головним інститутом політичної системи, держава здійснює управління суспільством, охороняє його економічну, соціальну і культурну сфери. Взаємозв'язок між різними рівнями  й гілками державної влади, між  державою та громадянським суспільством здійснюють політичні партії — певні групи людей, яких єднають спільні цілі та інтереси. Головним призначенням партій є досягнення державної влади; оволодіння апаратом управління для реалізації соціальних інтересів, які вони представляють; участь у розробці політичного курсу країни та вплив на висування і призначення державних лідерів. Поступово розширюється також впливовість трудових колективів на функціонування політичної організації суспільства. Трудові колективи створені для виконання виробничих завдань, але за певних умов вони можуть стати й політичними суб'єктами. Вирішальну роль у політичному житті суспільства відіграють громадські організації та рухи, які мають на меті вирішення політичних проблем, задоволення й захист потреб та інтересів своїх членів. Кожне з професійних, молодіжних, творчих та інших добровільних об'єднань має статут із чітко визначеними завданнями в межах чинних державних законів.