Партійна система в сучасній Україні

Головні риси партійної системи. Доскладу партійної системи цього періоду можна віднести до 15 найбільш активних політичних партій (багатопартійна система). Основними полюсами партійної системи булилівий (КПУ, СПУ, СелПУ) і правий (НРУ, УРП), відповідно, основною лінією поділу – протистояння між лівими та національно-демократичними партіями. Головною антисистемною партією виступала КПУ.

Становлення системи поляризованого плюралізму 1996 – 1999 рр.

Нормативно-правові основи створення та діяльності партій. З прийняттям 28 червня 1996р. Конституції України партії отримали конституційне закріплення свого статусу та функцій (ст.36), водночас – були визначені обмеження на їх створення та діяльність (ст.37). Місце партій в системі влади обмежувалося їх правом брати участь у виборах. Таким чином, Україна приєдналася до групи європейських країн, де статус політичних партій визначено конституційно. Однак, з точки зору ролі та місця партій в системі державної влади, змін, порівняно з попереднім періодом, фактично не відбулося.

У жовтні 1997 р. був прийнятий новий Закон “Про вибори народних депутатів України”, яким запроваджувалася мажоритарно-пропорційна виборча система. Партії отримали право висування кандидатів як у 225 одномандатних виборчих округах, так і за виборчими списками в загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі.

Механізми створення, соціальна база, лідери. Процес створення партій протягом етапу характеризувався дуже високою активністю. Лише в 1999р. Булостворено 24 нові політичні партії. Характер створення партій, порівняно з попереднім етапом, суттєво змінився. З’явилися перші “партії влади” для створення яких були використані структури державного апарату: вертикалі виконавчої влади в цілому чи однієї з галузей.

Утворилася також значна кількість партій, які претендували на просування інтересів певних національних, конфесійних, соціально-демографічних,соціально-професійних груп, проте жодна з них немала будь-якого помітного успіху.

Внутрішньопартійні процеси. Значних змін у програмних документах провідних політичних партій протягом етапу не відбувалося. Однак, активність внутрішньопартійних процесів була дуже високою, значна частина раніше утворених партій пережили розколи і зміни керівництва.

Поділ парламентських партій, діяльність опозиції. Протягом етапу на процеси в партійній системі та її конфігурацію суттєво впливали відносини між новообраним Президентом Л.Кучмою і Парламентом.

Носіями “пропрезидентської” позиції були переважно новостворені партії адміністративного походження, більшість бізнесових і “соціально-групових” партій, які розраховували на певні політичні та економічні дивіденди від підтримки влади.

Таким чином, на існуюче розмежування міжполітичними силами по лінії “ліві – не ліві” накладалося розмежування між“пропрезидентськими –антипрезидентськими” партіями.

Суспільні поділи і проблемні виміри. Найбільш актуальним суспільним поділом протягом етапу був поділ між “бідними” (до яких можна було віднести абсолютну більшість громадян України – найманих працівників державного та недержавного секторів) і “багатими” (насамперед, представниками великого бізнесу). Цей поділ актуалізувався у значній підтримці лівих сил, а також у популярності ліво-центристської ідеології (соціал-демократії).

До найбільш інтенсивних проблемних вимірів можна віднести соціально-економічний, культурно-етнічний та зовнішньополітичний, які розділяли партії за ознакою ліві – праві, а також вимір підтримки режиму, який зумовлював розмежування між пропрезидентськими та антипрезидентськими силами.

Головні риси партійної системи. Протягом етапу партійна система набула вигляду триполюсної (“ліві –праві–центр”). Утворення двосторонньої, ліво-правої опозиції дополітичного центру (пропрезидентських сил), а також наявність антисистемних партій (насамперед – КПУта ПСПУ) дає підстави кваліфікувати тип партійної системи на той час як систему поляризованого плюралізму. До її складу можна віднести 12 суб’єктів, які отримали понад 2% голосів за пропорційною частиною на парламентських виборах 1998 р.

У партійній системі переважали малі партії (за винятком КПУ, що могла бути віднесена до середніх партій).

Трансформація партійної системи: 2000 – 2004 рр.

Нормативно-правова основа створення та діяльності партій. У квітні 2001 р. після майже п’ятирічних зусиль був прийнятий Закон “Про політичні партії в Україні”, який унормував порядок створення та діяльності політичних партій. Об’єктивно Закон був спрямований на стимулювання розвитку політичних партій як загальнонаціональних, Однак, як виявив процес перереєстрації партій,попри короткостроковий позитивний ефект, законодавча регламентація не стала дієвим чинником реалізації цілей, які ставились у процесі розробки і прийняття Закону. [4, с.2-35]

Механізми створення, соціальна база, лідери. На цьому етапі активність зі створення партій дещо знизилася. Серед створюваних переважали партії-“проекти” ФПГ та бізнес-структур (“Трудова Україна”, “Прагматичний вибір”, “Солідарність” та ін.), партії-“клони” існуючих, переважно відомих партій, а також, на продовження тенденцій попереднього етапу – партії, що претендували на представництво інтересів певних соціальних груп18. Більшість новоутворених партій декларувала центристське спрямування.

Внутрішньопартійні процеси. Етап характеризувався досить помірним рівнем активності внутрішньопартійних процесів, оскільки нові партії, у т.ч.

“клони” переважно утворювалися не внаслідок розколів (хоча були й такі випадки), а через заснування нових структур.

Виборче законодавство, участь у формуванні владних інститутів. Парламентські вибори 2002 р., як і попередні, відбувалися за змішаною виборчою системою. В них взяли участь понад 80 політичних партій – більшість із зареєстрованих на час виборів19. За партійними списками у виборах взяли участь 21 політична партія і 12 блоків. Головна лінія розмежування на виборах проходила між антипрезидентськими і пропрезидентськими силами, актуальність поділу в координатах “ліві – праві” дещо знизилася.

Етап характеризувався гостро конфліктними відносинами між владою та опозицією, тиском влади на опозиційні сили, їх лідерів і бізнесові кола, які їх підтримували, з використанням силових структур, інформаційною блокадою та кампанією з дискредитації.

Суспільні поділи і проблемні виміри. Найбільш політизованим суспільним поділом на початку етапу був поділ “бідні-багаті”, який пізніше доповнився, а надалі – був заміщений соціокультурним поділом.

Протягом етапу найбільшої інтенсивності набув проблемний вимір підтримки режиму, який частково накладався на культурно-етнічний та зовнішньо-політичний виміри. Ці виміри, як зазначалося, відбивалися у протистоянні між антипрезидентськими та пропрезидентськими силами.

Етап характеризується зростанням впливу зовнішніх чинників на політичні процеси, що значною мірою спричинялося діями української влади, які набули міжнародного резонансу (“касетний скандал”, “справа Гонгадзе”).

Зовнішній вплив з боку Заходу був спрямований на забезпечення “рівності умов” для політичної конкуренції, “чесності і прозорості” виборчого процесу, свободу ЗМІ, активізацію громадянського суспільства для захисту політичних (насамперед виборчих) прав і свобод, що об’єктивно сприяло опозиційним партіям і блокам. [12, с.2]

Головні риси партійної системи. Таким чином, на початку третього етапу партійна система зберігала ознаки системи поляризованого плюралізму. Проте, під впливом процесів в її оточенні, відбувалося поступове зменшення актуальності розмежування в координатах “ліві – праві”, і збільшувалося – “антипрезидентські – пропрезидентські” політичні сили. Кількість суб’єктів у партійній системі протягом етапу зменшилася з 12 до 9. У партійній системі залишалося три “полюси”, проте вага “лівого” (представленого анти системними партіями) зменшувалася. Відповідні зміни можна вважати ознакою еволюції в напрямі системи обмеженого (поміркованого) плюралізму. За розміром у системі переважали малі партії.

Стабілізація партійної системи:  2005 – 2010 рр.

Нормативно-правові основи. Етап характеризується принциповими змінами місця та ролі партій в політичній системі. Згідно зі змінами до Конституції від 12 грудня 2004р., що набули чинності в повному обсязі після обрання Парламенту в березні 2006 р.,партії отримали право формувати коаліцію депутатських фракцій, до повноважень якої належало формування Уряду.

У результаті конституційних і законодавчих змін, партії стали єдиним механізмом формування Парламенту та більшості органів місцевого самоврядування, отримали максимальні можливості для реалізації власних політичних програм на загальноукраїнському та місцевому рівнях.

Механізми створення, соціальна база, лідери. Етап характеризується високою активністю зі створення партій. Станом на 10 травня 2010 р., в Україні зареєстровано 177 політичних партій. Значний вплив на організаційні процеси впартійно-політичному середовищі справила президентська виборча кампанія 2004 р.

Виборче законодавство, участь у формуванні владних інститутів. На процеси в партійній системі протягом етапу значною мірою впливали такі чинники, як: “політична інерція” президентської кампанії, недосконалість конституційно визначених механізмів діяльності вищих владних інститутів і взаємодії між ними; чинник наближення президентських виборів 2010 р.

Протягом усього етапу президентами України обиралися лідери політичних партій39. При цьому, відносини між главами держави та Парламентом у різнийчас складалися по-різному. До виборів 2006 р. вони формувалися за схемою “сильний Президент–слабкий Парламент”, після виборів баланс повноважень змінився на користь Парламенту, де булла створена (нелегітимним шляхом) опозиційна до Президента більшість.

Після перемоги В.Януковича на президентських виборах 2010 р., формування пропрезидентської парламентської коаліції та підконтрольного Уряду, Президент став сильною стороною у відносинах з Парламентом. Де-факто відбулося повернення до моделі президентсько-парламентської республіки.

Суспільні поділи і проблемні виміри. Головним (і найбільш політизованим) суспільним поділом протягом етапу був соціокультурний поділ, який і залишається головним для структурування партійної системи.

Найбільш інтенсивними проблемними вимірами були, відповідно, культурно-етнічний та зовнішньо-політичний, що визначали розмежування між “помаранчевими” політичними силами та їх опонентами. На підставі зовнішньополітичного виміру провідні політичні сили умовно розділилися на дві групи: “прозахідні” (прихильники європейської або євроатлантичної інтеграції) та “проросійські” (прихильники економічної, політичної і соціокультурної інтеграції з Росією).

Основні риси партійної системи. До складу партійної системи України на цьому етапі можна віднести сім суб’єктів, серед яких два – середні (Партія регіонів, БЮТ), інші – малі. Партійна система України може бути охарактеризована як система поміркованого плюралізму. За кількісною ознакою, у 2004-2010 рр. існувала тенденція до еволюції від багатопартійної системи в напрямі системи “двох з половиною” партій чи “двоблокової системи”. В партійній системі протягом цього етапу утворилося два полюси, представлені найбільшими політичними силами – Партією регіонів і БЮТ.[8, с. 3-12]

Висновки

Протягом періоду становлення українська багатопартійність зазнала суттєвих змін, які відбувалися в політичних партіях, в оточенні партійної системи та, як наслідок – у самій партійній системі.

Найбільш інтенсивні зміни в політичних партіях відбувалися протягом першого, другого й останнього етапів еволюції партійної системи та виявилися, відповідно: у створенні ідеологічних партій, які заповнили всі ідеологічні ніші; появі “партій влади” та партій-“бізнес-проектів”; у встановленніконтролю провідних ФПГ над усіма провідними політичними силами, що спричинило зміну характеру партій, а також у виникненні партій, які очолюються представниками “нової” політичної еліти. Простежується також тенденція до зменшення ваги ідеологій в діяльності партій, їх еволюція від ідеологічних до прагматичних, від класових (соціально-структурних) до універсальних.

Попри високий рівень участі партій у виборчому процесі, спостерігається тенденція до зменшення числа парламентських партій і, відповідно, зменшення кількості партій в партійній системі, що відбивається у зменшенні ефективного числа партій. Починаючи з другого етапу, консолідація партій відбувається переважно у “блоковому”форматі, виборчі блоки стають рівнозначними партіям суб’єктами партійної системи.

Партійна система, будучи багатопартійною, еволюціонувала в напрямі від атомізованої (перший етап) до системи поляризованого плюралізму (другий-тертій етапи) та надалі – до системи поміркованого плюралізму (четвертий етап). Змінюється кількість “полюсів” партійної системи – від двох(лівий – правий) до трьох (лівий – правий – центр) і знову до двох (обидва центристські).

Основні лінії розмежування між політичними партіями змінювалися. Так, на першому етапі роз межування відбувалося за ідеологічним критерієм, на другому – намітився перехід до розмежування на підставі ставлення до режиму. Наприкінці третього на початку четвертого етапу основою міжпартійного розмежування стали соціокультурні чинники.