Політичні погляди епохи середньовіччя

В VI – V ст. до н.е. в античній Греції і на Стародавньому  Сході вперше була зроблена спроба створити систему політичних ідей, теорій. Політична думка розвивалась як форма теоретичного узагальнення інтенсивного політичного життя, що було характерним для цих суспільств. Найкращий державний устрій – держава розуму, в якій поєднано все найкраще від олігархії і демократії, на чолі якого стоїть еліта, аристократія, філософи.

Духовна спадщина стародавніх цивілізацій сприяла  розвитку наукової думки протягом всієї  історії людства. Абсолютне панування  релігії в середньовічному світогляді, культурі, житті відбилося й на політичних поглядах: всі явища в сфері політики оцінювалися з позицій християнського вчення, розвивалась ідея божественного походження державної влади, діяльність якої повинна підкорятися реалізації волі Бога.

Відхід від  теологічної інтерпретації політики відбувається в епоху Відродження.

Домінуючою методологією у політичній науці був позитивізм. Розвиток науково – технічного прогресу, політичні, соціально-економічні перетворення призвели до кризи позитивізму на зміну якого прийшов неопозитивізм, принципами якого були біхевіоризм, об‘єктивізм.

У ХХ ст. дослідники перейшли від вивчення управлінських  і загальнотеоретичних питань до з‘ясування відносин суспільства з  державним механізмом та дослідження  громадської думки.

Розвиток політичної науки у 20-30рр. пішов кількома шляхами. В одних державах (СРСР, Німеччина, Італія, Іспанія) вона стала елементом ідеології та пропаганди. У інших (США) політологія перетворилась на поведінкову науку, спрямовану на вивчення мотивів і чинників, що впливають на політичну поведінку людей.

До сучасних політичних концепцій належить концепція  тоталітаризму (Арон, Фрідріх та ін.) та суспільно – політичної модернізації (Алмонд, Пай)

В кінці ХХ ст. в центрі уваги учених постала проблема глобалізації. Глобалізація є якісно новою стадією розвитку світогосподарських зв‘язків і означає “постінтернаціоналізацію” суспільного життя. Процес глобалізації сприяє взаємозв‘язку і взаємозалежності всіх країн і етнонаціональних спільнот, “спресовує” світ у єдине ціле, формує так звану “світову культуру”.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

2. Піча В.М., Хома  Н.М. – Політологія. Навчальний  посібник для студентів вищих  закладів освіти І-ІV рівнів  акредитації. 2-е видання, виправлене  і доповнене”. – К.: “Каравела”, Львів: “Новий Світ – 2000”, 2001. – 344 с.

3. Практикум з політології/  за ред. Ф.М.Кирилюк. – К.: “Видавничий  дім “Комп’ютерпрес”, 2003 – 622 с.

4. “Політологія нової  доби”: Посібник./ Ф.М.Кирилюк. –  К.: “Видавничий центр “Академія”, 2003, - 304 с. (Альма-матер).

5. “Основи політології”/ Ф.М.Кирилюк. – К.: Здоров’я, 2000. – 248 с.

6. “Політологія”. Підручник/  за ред. Кремень В.Г. – Харків: Друкарський центр “Єдінорог”, 2002. – 640 с.

7. “Основи політології”. Навч. посібник. – Вид. 2-ге, перероб.  і доп. – К.: КНЕУ, 2000. – 312 с.