Політична свідомість

Національний Технічний Університет  України

«Київський Політехнічний  Інститут»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

«Політична свідомість»

 

 

 

 

 

 

                                                                          Виконала:

                                                                                   студентка 4го курсу

                                                                                                групи ХП-81

                                                                                                Тьортих Т.С.

 

 

 

 

 

«Київ 2011»

 

Політична свідомість: зміст, структура, типологія

Однією з найважливіших  характеристик політичного життя  суспільства є таке складне, багатовимірне  та неоднозначне поняття, як політична  свідомість.

Найпоширенішим є тлумачення політичної свідомості як сукупності поглядів і настанов, що характеризують ставлення людей до держави, партій, суспільно-політичних організацій, політичних цінностей і цілей розвитку, традицій і норм політичного життя.

Політична свідомість є  сукупністю раціональних і емоційно-чутливих, теоретичних і емпіричних, ціннісних та нормативних, свідомих і підсвідомих уявлень суб'єктів політики щодо подій, явищ і тенденцій, пов'язаних з питаннями політичної влади.

Якщо подивитися на цю проблему глобально, то можна виокремити такі сфери політичної свідомості:

• політичну науку (політичні  теорії, концепції, гіпотези);

• політичну ідеологію (політичні цінності, доктрини, ідеали, програми, гасла);

• політичну психологію (політичні відчуття, настрої, думки, воля, спрямованість тощо).

Оскільки ми ознайомилися з основними засадами політичної науки як такої в розд. З і 4, спробуємо розглянути політичну  свідомість в ідеологічному та культурно-психологічному аспектах.

Але спочатку дослідимо  структуру політичної свідомості (рис. 9).

Свідомість є віддзеркаленням  реалій буття: рівня розвитку продуктивних сил, особливостей суспільно-політичної структури та систем суспільних відносин, рівня освіти й культури.

Психічну основу політичної свідомості становлять знання, емоції та оцінки, інтелектуальні структури, мислительні рації, орієнтовані на сферу політичних відносин та інститутів, соціальних норм, ролей, процесів. У всіх психічних компонентах політичної свідомості відбивається духовно опанований, засвоєний світ політики.

 

Рис. Структура політичної свідомості

 

Політична свідомість є  суб'єктивним образом політичного  буття. Вона "виробляється", створюється  суб'єктами політики у процесі політичної діяльності, відносин між ними, через залученість до політичної сфери.

Політична діяльність є предметною. її предметами є відносини, інститути, норми, цінності, позиції, ролі, статуси, ідеологічні гасла й програми, в яких втілюється й функціонує публічна влада організованого в державу суспільства. Але ця діяльність є похідною політичної свідомості. За психічним механізмом вона ідентична процесу віддзеркалення в суспільній свідомості політичної сфери суспільства.

Політична свідомість виникає у процесі практично-діяльнісного засвоєння людьми особливої форми соціальної культури станового суспільства — політики. Спосіб організації діяльності у сфері політики (її суб'єкти, цілі, напрями, засоби й методи реалізації) впливає на "анатомію" політичної свідомості.

Політична свідомість виникає  з розшарування суспільства на стани, із загострення боротьби між ними за владу. Отже, політична свідомість — свідомість станова, і це є її важливою соціально-історичною ознакою.

Відповідно до цього  виокремлюють політичну свідомість рабовласників і рабів, феодалів і селян, буржуазії та робітників. Однак структура політичної свідомості не обмежується таким поділом.

По-перше, політична свідомість станів не є рафінованою й монолітною. Вона формується під впливом складних матеріальних, політичних, ідеологічних залежностей і чинників у межах  відповідної суспільно-економічної формації.

По-друге, суспільство  поділяється не лише на стани. Його структура набагато складніша і  складається з великої кількості  різноманітних суспільних груп, які  можуть суттєво відрізняється, а  відтак мати цілком несхожу політичну  свідомість. Отже, крім станів суспільства носіями політичної свідомості і т. ін. є також групи людей, які об'єднуються на професійній, політичній, етнічній, конфесійній, демографічній та іншій основі.

Беручи до уваги останнє, зазначимо, що є масова, групова й  індивідуальна політична свідомість. Співвідношення між політичною свідомістю суспільства, групи, індивіда можна схарактеризувати за допомогою схем "загальне — особливе — одиничне" та "ціле — частина".

Політична свідомість суспільства  інтегрує групові й індивідуальні свідомості, формує і регулює функціонування останніх. У цьому аспекті політична свідомість суспільства є нормативною, оскільки "примушує", регулює політичну поведінку, так би мовити, неформальним шляхом (на відміну від регулювальної сили законодавства).

Формування політичної свідомості суспільства не є простим, арифметичним процесом складання індивідуальних політичних свідомостей громадян. Під  час співвіднесення "одиниць" політичної свідомості такі елементи виокремлюються, у певний спосіб кристалізуються і складаються в систему, що є ядром політичної свідомості суспільства.

Взаємне перетворення множини  індивідуальних свідомостей на суспільну  свідомість і навпаки здійснюється завдяки політичній комунікації (обміну соціальною інформацією). У такому вимірі політична свідомість відбивається у пізнавальній діяльності, результатом якої є отримання інформації про сутність політичної сфери, її законів, зв'язків з іншими царинами життя суспільства.

Пізнання політичного  світу відбувається на буденному  та науково-теоретичному рівнях; при цьому зазначені процеси розвиваються одночасно.

Буденний (емпіричний) рівень політичної свідомості фіксує переважно  зовнішні аспекти подій і явищ, що відбуваються на поверхні суспільного  життя (політичних відносин, інститутів). У ньому концентрується багатий життєвий досвід учасників політичної комунікації та взаємодії.

Буденна, практично-політична  свідомість створює інформаційну базу для узагальнень, на основі яких синтезуються політико-теоретичні моделі. Носіями  буденної політичної свідомості є члени суспільства, які можуть нормально, раціонально мислити.

Науково-теоретична політична  свідомість виходить на рівень узагальнень, аналізу механізмів управління політичною

сферою суспільства. Такий  рівень політичної свідомості не є  загальнодоступним. Він характерний для специфічної, висококваліфікованої діяльності політичних мислителів (ідеологів, науковців та ін.). Суттю теоретичної політичної діяльності є дослідження місця політики в суспільстві, сутності й форм її виявів у публічній владі, державності і т. ін.

Науково-теоретична й  буденна політична свідомість співвідносяться  не тільки як такі, що перебувають на різних рівнях пізнання світу. Вони пов'язані  також функцією залежності, в якій практичні утворення окреслюють межі теоретичних конструкцій.

Однак науково-теоретична політична свідомість, перебуваючи  в залежності від буденної (емпіричної) політичної свідомості, не детермінується останньою цілковито й однозначно. Проблема полягає в умінні, волі й таланті протистояти певному  впливу буденної свідомості на теоретичну, віддаючи належне сутності та специфіці виявів емпіричної масової свідомості.

Розглянувши основні  види політичної свідомості, слід навести  й два основні типи політичної свідомості: державну (етатизм) і антидержавну (анархізм).

Етатистський тип політичної свідомості виходить з позиції, що інтереси держави є найвищими, вона має  бути монополістом публічної влади  і добродійником (найвидатніпіі  представники цієї концепції — Н. Макіавеллі, Т. Гоббс, Г. Гегель).

На відміну від етатистського анархістський тип політичної свідомості характеризується несприйняттям усіх політико-юридичних норм держави й суспільства. Політична влада вважається злом, а держава — експлуататором і ворогом свободи (провідні ідеологи цієї концепції — П. Прудон, М. Штірнер, М. Бакунін ).

Класифікуючи типи політичної свідомості, користуються й такими параметрами, як централізм — децентралізм.

Наведемо централістську типологію політичної свідомості:

• Комуно-соціалістична — характеризується концентрацією власності; крайній ступінь — економічне безправ'я.

• Монархічна — характеризується концентрацією влади, владним авторитаризмом; крайній ступінь — тиранія.

• Націоналістична — характеризується родовим, вузькогру-повим світосприйманням; крайній ступінь — шовінізм.

Децентралістська типологія політичної свідомості:

• ліберальна — розподіл власності; крайній ступінь — монополізм;

• анархістська — розподіл влади, владна децентралізація; крайній ступінь  — повне безвладдя;

• інтернаціональна — позародове, загальногромадянське світосприйняття; крайній ступінь — імперський космополітизм.

Надзвичайно важливим поняттям для розуміння проблем суспільної, і зокрема політичної, свідомості є поняття ментальності, що характеризує глибинний рівень колективної та індивідуальної свідомості, включаючи й підсвідомий її компонент.

Інакше кажучи, під  ментальністю розуміють соціально-психологічні характеристики суб'єкта політики (людини, етносу, класу, іншої великої соціальної групи), що виявляються у способі  та характері мислення, світовідчутті, соціальних і психічних настановах та поведінці.

Ментальність формується під впливом соціокультурних  чинників: традицій, культури, соціально-політичних структур та інститутів суспільства. Однак  і сама ментальність є чинником формування суспільної свідомості та джерелом культурно-історичної динаміки.

Якщо суспільна, зокрема  політична, свідомість є регулятором  політичної поведінки суб'єктів  суспільного життя, то ментальність є внутрішньою характеристикою  суб'єкта політики — нації, соціальної або демографічної групи.

Важливою ознакою ментальності та політичної культури взагалі є  національний характер, який дослідники розглядають через призму історико-культурних традицій, суспільно-політичної практики та індивідуального способу думання. За аналогією з індивідуальним національний характер можна було б тлумачити як комплекс типових зразків поведінки, що регулюють поведінку нації упродовж тривалого часу.

Підбиваючи підсумок, зазначимо, що політико-психологічна культура суспільства є важливим чинником і механізмом політичної соціалізації, а відтак і регенерації та розвитку політичної сфери суспільства.

Політична ідеологія

Що не кажіть, а при  всій неоднозначності та строкатості  цілей та інтересів суб'єктів  політики, які беруть участь у політичному  процесі, дії останніх вирізняються певною логікою.

Політична діяльність завжди конкретно орієнтована, чи то йдеться  про голосування на виборах, участь у політичних акціях або про роботу у складі представницьких чи виконавчих органів влади.

Що ж забезпечує інтеграцію різнорідних і різновекторних, часом діаметрально протилежних інтересів соціальних груп?

Науковці переконані — це відбувається завдяки політичним ідеологіям, що здатні сприяти досягненню консенсусу та просуванню суспільства  шляхом прогресу.

Термін "ідеологія" (від грецьк. idea — поняття і logos — наука, значення) запровадив французький дослідник А. Дестют де Трасі (1754-1836), який розумів під нею вчення про ідеї або систему ідеологічних уявлень про світ [46].

У ті часи "наука про  ідеї" означала дослідження орієнтацій певних соціальних груп у конкретно-історичних умовах.

Епоха Просвітництва, що породила ідеології, відкрила їх могутній мобілізаційний потенціал, підготувавши й забезпечивши буржуазні революції.

Згодом поняття "ідеологія" — твердження щодо цінності й фактів, актуальних для певного суб'єкта політики (соціальної групи, партії, індивіда), — набуло соціальної ваги, протиставивши себе релігійній вірі. Що далі, то більше це поняття пов'язувалося з мобілізацією політичної поведінки людей.

І в сучасному розумінні можна стверджувати, що політичні ідеології становлять світосприймальну основу політики, оскільки постають у формі раціонально-ціннісної мотивації політичної поведінки.

Зауважимо, що популярність використання терміна "ідеологія" мала злети й падіння.

На перших етапах розвитку ідеології були створені для відображення та захисту інтересів певних соціальних груп і класів, що претендували на владу  або захищали привілеї правлячої  еліти, яка взяла на озброєння  маніпулювання масовою свідомістю.