Політична свідомість

Згодом, коли рівень інформованості населення значно підвищився, потреби в ідеологіях начебто зменшилися.

У середині XX ст. чимало фахівців почали пророкувати "кінець ідеології" (Д. Белл).

У чому ж проблема?

Політичні ідеології, як зазначалося, виникли в епоху  Просвітництва, що висунула ідею прогресу і можливості створення раціонального суспільного порядку на основі сформульованих людьми цілей.

Задля забезпечення можливості такої цілеспрямованої діяльності людей потрібна була наука про  ідеї, яка б відбивала уявлення про ідеальне суспільство. Але оскільки розуміння цього ідеального суспільства було різним, неоднозначність тлумачення природи ідеальних уявлень про світ сприяла появі різних підходів до розшифрування терміна "ідеологія".

Т. Парсонс розглядав  його в контексті функціонального підходу (розширювальне тлумачення ідеології), наголошуючи не на природі та специфіці, а на межі функціонування. Він вважав, що ідеологія є системою цінностей конкретного суспільства, що орієнтує соціальну діяльність у певному напрямі.

Марксисти намагалися відокремити ідеологію від інших форм політичної свідомості (директивне тлумачення ідеології), розглядаючи ідеологію як різновид наукового знання, до того ж, звичайно, у контексті претензій певного соціального класу (пролетаріату) на політичну гегемонію.

Відповідно ідеологія  в класичному марксизмі розглядалась як система уявлень, що відбиває корінні  інтереси класу.

Сучасні марксисти (К. Ленк) тлумачать ідеологію як систему  цінностей, що легітимізує заведений  у цьому суспільстві порядок  панування. Проте це розуміння звужує інтегративні можливості ідеології, оскільки не сприяє діалогу влади й суспільства.

Культурологічне тлумачення ідеології використовували у  своїх працях М. Вебер, К. Мангейм, Е. Дюркгейм, які досліджували природу  і зміст ідеології як сфери суб'єктивних цінностей, актуалізованих групою чи індивідом і таких, що є мотивами їхньої діяльності.

Наприклад, М. Вебер особливе значення надавав відповідності  політичних ідеалів релігійним нормам. Ці норми та цінності, на його думку, є своєрідним культурним кодом, що дає

змогу зрозуміти специфіку  політичних форм життя в конкретному  суспільстві.

Цей самий підхід розвивають сучасні дослідники Е. Шилз, У. Мату та ін., вивчаючи роль ідеологій у  соціальному прогресі.

Наприклад, Е. Шилз вважає таке:

1. Ідеологія як система  цінностей виходить на політичну  арену під час серйозних суспільних  криз.

2. Ідеологія має силу  віри, а відтак їй притаманний  значний орієнтаційний потенціал.

3. Цей потенціал настільки  великий, що може сприяти виходу з кризи .

Схоже на правду? Напевно, якщо згадати, як змінювали одна одну найвпливовіші ідеології — лібералізм, соціалізм, комунізм, націонал-соціалізм, фашизм, що пропонували актуальні для конкретних суспільств у певних історичних умовах ідеологічні альтернативи.

Отже, кожна нова ідеологія з'являлася як наслідок невідповідності між зростаючими потребами певних соціальних груп і існуючими цінностями й нормами, що регулювали в той час суспільні відносини.

Роль ідеологій у  суспільному житті визначається їх функціями:

1) орієнтаційною — спрямовує людську діяльність;

2) мобілізаційною —  пропонуючи нові ідеали, мобілізує  суспільство на їх реалізацію;

3) інтегративною —  пов'язана з узгодженням інтересів  на загальному рівні;

4) амортизаційною —  сприяє послабленню соціального  напруження;

5) соціально-представницькою  — відбиває й захищає інтереси  певних соціальних груп населення;

6) пропагандистською  — створює позитивний імідж  політичній лінії певної держави,  нації, класу.

Як зазначалося, ідеології  почали зароджуватися в XIV ст. в епоху Відродження, коли виникла перша суспільна криза [16; 21; 62].

Розвиток суспільного  розподілу праці та пов'язаний з  ним процес становлення Особистості  та зародження основ громадянського суспільства сприяли вивільненню  політичної та культурної систем від залежності релігійного світосприйняття.

На завершення наведемо форми прояву ідеології, що є ядром  політичної свідомості: політичні теорії, концепції, ідеї, ідеали, принципи, гасла, погляди.

Вони можуть реалізовуватися на таких рівнях:

• теоретико-концептуальному, що розкриває основні положення ідеології;

• програмно-політичному, який впроваджується на рівні програм, маніфестів, гасел;

• актуалізованому, що визначається ступенем засвоєння базових засад  ідеології громадянами.

Останнє, зрозуміло, і визначає популярність певної ідеології.

Список використаної літератури:

1. Матвиенко В. Я. Прогностика. — К., 2000.
2. Методы сбора информации в социологических исследованиях. Кн. 1,2. — М., 1990.
3. Миннибаев В. Политическая карьера провинциалов. — Казань, 1991.
4. Мироненко О. М. Права і свободи людини у доробку українських мислителів XIX — початку XX ст. — К., 1995.
5. Михальченко Н., Андрущенко В. Беловежье. Л. Кравчук. Украйна. 1991-1995. — К., 1996.
6. Міхновський М. Самостійна Україна. — К.; Л., 1991.
7. Монтескье Ш. Л. О духе законов // Избр. пр. — М., 1955.
8. Мурадян А. А. Двуликий Янус. Введение в политологию. — М., 1994.
9. Мухаев Р. Т. Политология. — М., 1997.
10. Мушинский В. Основные этапы развития советской политической системы // Сов. гос-во и право. — 1988. — № 9.
11. Наукові студії з політичної психології. — К., 1995.
12. Політологія / За ред. О. І. Семківа. — Л., 1993.
13. Політологія. Кінець XIX — перша половина XX ст. / За ред. О. І. Семківа. — Л., 1996.