Політична участь і поведінка: особливості та основні типи

7.2. Політична участь  і поведінка: особливості  та основні типи

Політичні процеси  абсолютно неможливі без відповідної  участі в них різних суб'єктів  політичного процесу. Іншими словами, саме люди, особистості, групи, організації, партії тощо є головними акторами, героями суспільного, політичного дійства. Таку участь у суспільних процесах називають політичною. Політична участь — це втягнення (залучення) членів соціально- політичної спільноти в існуючі всередині неї політичні відносини і структуру влади. Конкретніше політична участь розглядається як участь громадян у певних справах держави

Розглянемо найпоширеніші  концепції, що пояснюють причини політичної участі.

Згідно з теорією  раціонального вибору більшість людей схильні до раціональної поведінки (не слід ототожнювати з логічною поведінкою). Прихильники такого погляду вважають, що людина намагається в усьому, у тому числі й у політиці, досягти максимального результату за рахунок оптимальних, часто найменших затрат і зусиль.

Адепти теорії так званої мічиганської моделі на противагу теорії раціонального вибору вважають, що в політичній діяльності домінує партійна ідентифікація людини, яка є результатом або похідною політичної соціалізації.

Представники  так званої психологічної школи  вважають, що домінуючими в політичній участі й діяльності є мотиви та установки людини. У цьому зв'язку важливо дослідити взаємозв'язок, взаємовплив установок особи та її поведінки, конкретних дій.

На думку прихильників інституціонального підходу до визначення особливостей політичної участі, політична участь залежить не від конкретних психологічних характеристик особистості, її соціального статусу, рівня освіти, а від можливостей громадян (виборців) впливати на уряд, владу

Вирізняють  політичну участь активну і пасивну, індивідуальну і колективну, добровільну і примусову, традиційну і новаторську, легітимну і нелегітимну.

Рівень політичної участі, її масштаби є показниками  ступеня демократичного розвитку суспільства, рівня загальної та політичної культури його громадян, найрізноманітніших суб'єктів політики.

Побіжно доцільно зробити ремарку. Доволі часто в  політології неоднозначно трактуються соціальні засади політичної поведінки і психологічні її характеристики. Зокрема, суперечки ведуться відносно того, що є пріоритетним, домінуючим. Якщо соціальні засади політичних акторів справді мають величезне значення, то унікальність, своєрідність їх політичній діяльності, особливо лідера, надають психологія, психологічні особливості та характеристики. Саме вони є характерними ознаками, які відрізняють одного учасника політичного процесу від інших, що, зрештою, надає відмінних особливостей, рис самому політичному процесу.

Політична участь реалізується через відповідну політичну поведінку, діяльність. Тому необхідно визначити насамперед психологічні особливості взаємозв'язку особи і політики.

Соціальні, політичні  науки розглядають особу як соціальний індивід, своєрідний первинний, неподільний  елемент політичної системи, як окрему людину, особистість, що має відповідні політичні права і свободи та персонально відповідальна за акти власної поведінки в політичній сфері Психіка і поведінка людини є продуктами біологічних і соціальних процесів. Ми поділяємо думку, що в переважній більшості сучасних суспільств люди вибирають ті мотиви і цінності, мету і засоби, лінію поведінки, якими вони керуються саме в конкретній суспільно-політичній життєдіяльності

Це означає  також, що відповідні суспільно-політичні  умови, суспільні відносини, стиль  життя, у свою чергу, формують цінності, мотиви, потреби особистості.

Особа є водночас об'єктом  і суб'єктом політики. З одного боку, навіть всупереч бажанню тією чи іншою мірою людина перебуває під впливом політики, політичних процесів, а з іншого боку, як носій певних політичних якостей людина залучається до конкретного політичного процесу як представник держави, нації, народу, соціальної групи. І не автоматично, а як носій їх інтересів, намірів, сподівань.

Кожній людині властиве індивідуальне ставлення  до політики. Її участь у політичних процесах залежить від особистісних характеристик, а також від конкретних матеріальних, соціально-культурних, політико-правових умов. Так, малоосвічена, з низькою загальною та політичною культурою людина найчастіше становить простий об'єкт політичного впливу, маніпулювання з боку інших. У суспільствах з високорозвиненими демократичними засадами і нормами безпосередню участь у політичних процесах бере значно більше людей, ніж у суспільствах з низьким рівнем демократії. Це спостерігається скрізь і фактично є об'єктивним процесом.

Реальним учасником  політичної життєдіяльності людину робить її політична соціалізація як своєрідний процес політичного дозрівання особи, знаходження власного політичного "Я" за рахунок як засвоєння політичного досвіду, практики попередників, так і саморозвитку, самореалізації. Це — двоєдиний і неподільний процес.

Політична соціалізація — явище складне і неоднозначне. Тут основними поняттями є соціалізація взагалі, ресоціалізація і власне політична соціалізація.

Проаналізуємо ці поняття детальніше.

Соціалізація  — це процес включення індивіда в суспільство через засвоєння ним досвіду власного та інших поколінь, закріпленого в культурі. Позаяк людина, її оточення, власне суспільство постійно змінюються, процес соціалізації є безперервним, постійним. При цьому можна акцентувати увагу на тому, що ступінь інтенсивності соціалізації різний. Так, об'єктивно най- динамічніше, найпомітніше процес соціалізації виявляється у людини в підлітковому, молодіжному віці, коли відбувається її фізичний та психологічний розвиток.

В інші вікові періоди  найчастіше дається взнаки процес ресоціалізації, тобто перенавчання тому, що було вивчено і засвоєно в дитинстві та в юнацькі роки і що справді становить відповідні засади особистості. Де природно, позаяк з розвитком суспільства, людей набутий життєвий досвід часто втрачає актуальність, його треба поновлювати, відмовляючись багато від чого, що раніше людина знала, вміла, використовувала для практичного життя.

Політична соціалізація — це процес засвоєння законів, поступове формування необхідних соціальних навичок, усвідомлення власних прав і способів їх реалізації, розуміння складових відносин між людьми і соціальними інститутами.

Розглядаючи політичну  соціалізацію як своєрідний механізм, необхідно враховувати такі основні політичні чинники соціалізації: характер і тип державного влаштування, політичний режим, інститути, партії і організації.

Вирізняють два  основних періоди політичної соціалізації людини. Перший охоплює дитячі та юнацькі роки, другий — активне доросле життя і діяльність.

З огляду на те що політична соціалізація зумовлена  конкретно-історичними умовами суспільства, характером політичної життєдіяльності, найоптимальнішим є таке визначення цього поняття. Політична соціалізація — це засвоєння особою певного соціального і політичного досвіду, нагромадженого суспільством і сконцентрованого в культурних традиціях, цінностях, нормах статусної і рольової поведінки.

Не розглядаючи  детально механізм та особливості політичної соціалізації, зауважимо лише, що її результатом є вміння людини орієнтуватися в суспі льно-політичному просторі; брати участь у розв'язанні соціально-політичних та інших проблем, пов'язаних з управлінням різними справами суспільства і держави.

Раніше основний акцент у процесі соціалізації особистості робився на засвоєнні людиною інформації, певних норм і цінностей, а пізніше — на самостійному аналітичному підході до засвоєння інформації, її опрацюванні, вмінні використовувати у практичній діяльності. При цьому особливе значення має те, якою мірою соціалізація особи сприяє її поведінковій діяльності у процесі виборів, референдумів, іншого визначення громадської думки, при прийнятті рішень, що стосуються політики.

Механізм, канали політичної соціалізації в кожного  суспільства свої. Це пов'язано з передаванням особі певних традицій, залучення до домінуючої політичної культури. При цьому існують і так звані універсальні, суспільно значущі інститути політичної соціалізації, до яких зараховують сім'ю, систему освіти, засоби масової інформації, державні, партійні, громадські організації, окремі політичні події і акції.

Роль, значення, спрямованість та ефективність дій  різних інститутів політичної соціалізації особи залежать від багатьох обставин: особливостей політичної системи в конкретній країні, її стабільності, правового поля, рівня демократизації, стану розвитку громадянського суспільства та ін.

У процесі політичної соціалізації людина опановує певні  соціальні, політичні ролі, випробовує їх у процесі діяльності.

Ефективність  політичної соціалізації, її глибина (предметність) залежать від віку людини, здобутих знань, практичного життєвого досвіду, сприйняття політичного життя, об'єктивної, критичної оцінки дійсності тощо.

Політична соціалізація як процес включення особи  в політичне життя має такі елементи:

• політичні інтереси;
• політичні потреби;
• політичні знання;
• політичні ствердження;
• політичні емоції;
• політичну волю;
• політичну активність;
• політичну діяльність.

Вирізняють політичну  соціалізацію особистості первинну і вторинну.

Первинна політична соціалізація пов'язана переважно зі здобуттям знань, у тому числі й у галузі суспільних, політичних наук, засвоєнням певних норм, цінностей.

Вторинна  політична соціалізація спостерігається тоді, коли людина здатна до самостійного продукування різних норм і цінностей, тобто утворювати власну індивідуальну політичну культуру (субкультуру).

Політична соціалізація, як і соціалізація особистості взагалі, неможлива не лише без відповідних  суспільних, соціальних умов, а й  насамперед без свободи особистості.

Свобода людини — багатопланове явище. Йдеться про свободу економічну, політичну, духовну, гносеологічну, кожна з яких має відповідний характер і особливості.

Свобода економічна — це не просто свобода від експлуатації, а свобода і можливість вибору щодо прийняття економічних рішень: ким, де, в якому статусі, за яких умов тощо людина бажає й може працювати. Йдеться про суб'єктивний момент економічної свободи.

Свобода політична — це відповідний політичний комфорт, який створює умови для користування максимумом громадянських, політичних прав і свобод, для активної участі окремо взятого громадянина в управлінні державними і суспільними справами. Політична свобода можлива лише за відповідного рівня демократії.

Свобода духовна — це свобода вибору ідей, ідеалів, ідеології, світогляду. Часто таку свободу називають свободою совісті. Духовно вільною може бути лише людина певного рівня знань, культури, у тому числі й культури політичної. Залежність тут, як правило, пряма і однозначна. Перша значніше залежить від другої.

Свобода гносеологічна — це здатність людини діяти так широко і масштабно, як вона спроможна пізнавати навколишній світ — світ природи і соціального миру.

Свободу особистості потрібно розглядати в тісному  поєднанні з її відповідальністю, без такої єдності прогресивний суспільний розвиток людського загалу нереальний.

Існують такі форми  політичної участі людини в політичній життєдіяльності суспільства:

• узгодження власного життя, діяльності з органами влади відповідно до основних конституційно-правових норм;
• участь у виборчих кампаніях, референдумах, формуванні представницьких органів різних рівнів — від місцевих до центральних;
• участь у демонстраціях, мітингах, пікетуваннях, інших масових політичних акціях;
• участь у діяльності політичних партій, громадських об'єднань, інших організованих форм політичного процесу;
• безпосередня політична діяльність у формах і на посадах, пов'язаних з виконанням функцій представника влади, депутатського корпусу тощо;
• політична діяльність, яка фактично є для людини основним заняттям, джерелом її існування. Це — державні діячі, лідери політичних партій, об'єднань, теоретики- ідеологи та ін.

Своєрідність  і особливості політичного процесу завжди зумовлюються відповідною політичною поведінкою, діяльністю його учасників, суб'єктів. У свою чергу, політична діяльність визначається власне природою політики — встановленням відповідних політичних відносин між суб'єктами політики, які мають не лише однакові, а й протилежні запити та інтереси, судження і напрями активності.

У сукупності політична  поведінка різних суб'єктів є  взаємодією, яку називають політичними відносинами.