Політична участь і поведінка: особливості та основні типи

Політичні відносини  мають відповідні особливості та характеристики. Вони виникають та існують за активної участі свідомості й виявляються у відповідних вчинках, процесах. При цьому розрізняють дві форми існування політичних відносин: політичну діяльність і політичну організацію. Якщо в політичній діяльності відбивається динамізм політичних відносин, їх залежність від зусиль конкретних учасників політичного процесу, то політична організація відображає відповідну структурованість політичних відносин, їх сформованість на основі відповідних норм і правил. Останній аспект політики часто ще називають інституціональним.

Політична участь не тільки забезпечує реалізацію інтересів  і запитів громадянина  у процесі політичної діяльності, а й  водночас, як зазначалося, є дієвим засобом політичної соціалізації, формування політичної культури, громадянської позиції особи.

У процесі політичної діяльності політик, громадський діяч неодмінно вступають у певні  контакти, відносини з державою, владою, іншими політиками, засвоюють  ідеологію, беруть участь у політиці безпосередньо як дійові особи. Ці відносини багато в чому визначаються тим, якою мірою політик, громадський діяч знають їх сутність, особливості функціонування, прийоми та технології політичної діяльності. Скажімо, необхідно добре усвідомити, що таке держава, коли і як вона виникає, які виконує функції. Це саме стосується й політичних режимів, по- заяк політику доводиться жити і діяти не взагалі, а в умовах існування конкретного політичного режиму, політичних партій, громадських об'єднань, інших суб'єктів політики.

Політична життєдіяльність — це сукупність політичних дій, явищ, процесів, можливих лише за наявності відповідних складових. Схарактеризуємо найважливіші з них.

Політичний процес завжди спостерігається в широкому спектрі найрізноманітніших політичних поглядів, думок, уявлень, оцінок, дій.

Політичні погляди — це суб'єктивно-об'єктивоване відображення політичного, суспільного буття у свідомості людей, предметне ставлення до нього. Такі погляди мають багато форм проявів: боротьба протилежних поглядів; політична пасивність і активність; підтримка і заперечення певних політичних дій, актів, вчинків тощо.

Політичні погляди  існують на рівні не лише окремої  особистості, а й соціальної групи, політичної партії та громадської організації. Вони постають як систематизовані (доктрини, програми, платформи, заяви, звернення тощо), а також на буденному рівні (окремі судження, думки, оцінки, що базуються не лише на наукових засадах, а й на хибних, містифікованих, нереальних, утопічних).

Найпоширенішим  елементом будь-якої політичної діяльності є політичний аргумент.

Політичний  аргумент — це певна  інформація, факт, явище, їх сукупність, які  використовуються для  підтвердження істинності будь-яких суджень, точок зору, концепцій, доктрин або теорій.

Як правило, політичні  аргументи використовують для визначення мети, завдань, форм, шляхів та методів досягнення результатів політичної діяльності в боротьбі насамперед за владу, її утримання і використання.

Політичні аргументи  можуть бути коректні, некоректні, вагомі та несуттєві залежно від політичних, суспільних умов, в яких політичні аргументи використовуються.

У політичній діяльності часто виникає і дається взнаки таке явище, як баланс політичних інтересів і сил. Це — система показників, що характеризують позитивні та негативні якості взаємодіючих суб'єктів політики, політичної діяльності, збіжності або незбіжності їх цілей та інтересів.

Баланс  політичних інтересів  і сил — необхідна  умова стабільності та результативності політичних процесів, особливо при розв'язанні загальнонаціональних, загальнодержавних питань і проблем.

Політичний процес важко уявити без політичної дисципліни. Це — правило, обов'язкове для членів певної організації, партії, групи, об'єднання.

Стан, характер політичної дисципліни — явище конкретно- історичне, що залежить від багатьох складових, однак насамперед від політичного ладу, його природи, політичної культури суспільства, єдності, демократичних засад суб'єкта політики.

Політичні процеси  часто супроводжуються політичними  демаршами.

Як психологічний  засіб впливу на політику, розвиток політичних подій. політичний демарш — це виступ будь-яких суб'єктів політики (громадян, партій, об'єднань, державних органів тощо) на підтримку або, навпаки, засудження певних дій, рішень, явищ, вчинків, від яких залежить доля політичного процесу, його розвиток.

Надто поширеним  явищем у політиці взагалі є гегемонізм. Він базується на бажанні досягти  світового панування, влади над  іншими людьми, народами, країнами.

Гегемонізм  заперечує рівність, рівноправність на світовій арені, стверджує "природне" право одного народу владарювати над іншими, претендує на право і "особливу" відповідальність за долі інших народів і країн.

Гегемонізм особливо дається взнаки після розпаду  СРСР, створення практично однополюсного  світу (гегемонія США), посилюється у процесі подальшої глобалізації.

Країни, що прагнуть до гегемонії в будь-якому регіоні  планети, намагаються забезпечити владарювання в економіці, воєнній, духовній сферах. Переваги над іншими країнами вони намагаються довести, принижуючи інших, нав'язуючи їм власні уявлення, цінності, стереотипи, посягаючи на суверенні права інших народів і країн.

Перепоною для  політики гегемонізму може бути лише широке, рівноправне, демократичне міжнародне співробітництво, формування системи колективного захисту і безпеки.

Політичний гегемонізм близько межує з політичним тиском як поширеним методом політичного впливу, боротьби.

Форм  політичного тиску багато. Основними з них є такі:

• парламентські (виступи, заяви, протести, депутатські запити, висловлювання недовіри);
• непарламентські (мітинги, пікети, загрози, виступи в засобах масової інформації, голодування тощо).

Найзначнішим  засобом політичного тиску є  погроза, а то й застосування військової сили.

Здатність людини здійснювати якийсь вид діяльності, у тому числі й політичної, зумовлюється великою кількістю чинників, вирішальним з яких є її психофізичний стан.

До  основних індивідуальних, специфічних психофізіологічних властивостей людини належать нервово-емоційна стійкість, врівноваженість нервових процесів, розумова та фізична працездатність і витривалість.

У політичній життєдіяльності  доволі часто відбуваються факти, події, явища, що виглядають нелогічними, які важко пояснити. Такі явища називають політичним абсурдом. Найчастіше політичні абсурди пов'язані з безпосередньою практичною діяльністю конкретних політиків, політичних і громадських діячів, наділених владою, або таких, що безпосередньо стосуються влади і впливають на неї. Психологічні проблеми, особливості політичних абоурдів досліджені мало, особливо щодо того, якою мірою даються взнаки наслідки політичних абсурдів, за які розплачуються не відомі політики чи громадські діячі (найчастіше вони — джерело політичних абсурдів), а пересічні громадяни.

Максимально унеможливити появу політичних абсурдів у житті спільноти можна завдяки застосуванню багатьох складових, основними з яких є демократизм і максимальна прозорість усіх політичних та суспільних процесів; рівень загальної політичної культури суспільства і безпосередніх суб'єктів політичного процесу; рівень висвітлення політичних подій і явищ у засобах масової інформації; ступінь правового розвитку суспільства.

Дещо схожий на політичний абсурд політичний авантюризм. Це — діяльність, поведінка, що характеризується кроками, акціями певних осіб на межі розумного, позначені невиправданим ризиком, розрахунком на випадкове везіння, вдачу, сумнівну вигоду. Фактично політичні авантюристи не лише ігнорують реальну політичну ситуацію, а й вдаються до антигуманних дій і технологій, розраховуючи, як правило, на випадковий, тимчасовий, раптовий успіх, що в кінцевому підсумку негативно позначається на долях людей, груп, об'єднань, політичних партій, націй, держав, та головне — можуть спричинити не лише негативні явища і ситуації, а й взагалі сприяти суспільній дестабілізації і навіть породити явища та конфлікти як локального, так і світового масштабу.

Хоча політичний авантюризм іноді, особливо на загальнодержавному рівні, може зумовити певні, найчастіше тимчасові успіхи, особливо у здобутті людиною політичної, службової кар'єри, загалом він є неприпустимим і негативним явищем у житті.

Нині до політики в широкому розумінні залучена переважна  більшість пересічних громадян України, що засвідчує їх небайдуже ставлення до того, що відбувається в державі. Так, останнім часом в Україні спостерігається доволі висока активність громадян у виборчих кампаніях, опитуваннях громадської думки, інших суспільно-політичних акціях, що є ознакою демократичного розвитку суспільства.

Становлення України  як суверенної, соборної, демократичної держави— процес складний, довготривалий і неоднозначний. Кардинальні зміни відбуваються в усіх без винятку сферах життя суспільства, але найпомітніші з них ті, що стосуються свідомості громадян, їхньої життєвої позиції, участі в державотворчих процесах.