Політична влада. Легітимність влади в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

З дисципліни: « Політологія»

На тему: « Політична влада. Легітимність влади в Україні»

 

 

 

 

Виконала 

Студентка групи ЕП-21

Теплова Яна

 

 

 

КИЇВ-2012

ЗМІСТ

Вступ

1. Політична влада. ЇЇ структура, функції та форми.
2. Легітимність: поняття, історія, функції.
3. Легітимна влада в Україні.

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Конституція України визначила  правові межі державного примусу щодо суспільства і громадян. Однак через недосконалість інститутів судового і несудового захисту прав громадян, особливо в частині процесуальних процедур, а також незрілості громадської культури, державного монополізму в інформаційному просторі, влада часто вдається до не правових засобів примусу: неконституційних домагань, шантажу, підкупу, бюрократичних зволікань у вирішенні тієї чи іншої справи, репресивних переслідувань та ідеологічних маніпулювань громадською думкою (формування вигідних для влади стереотипів, дискредитація людей, незручних або небезпечних для її панування). 

Отже, можна дати таке визначення «політичної влади» — це здатність однієї людини або групи осіб контролювати поведінку громадян і суспільства, виходячи із загальнонаціональних чи загальнодержавних завдань.

Що стосується легітимності влади в Україні, то слід визнати, що вона тільки частково відповідає своїй суті у її різних модифікаціях.  
Легітимність традиційного виду в Україні здебільшого має у своїй основі ті ментальні й поведінкові настанови, які споріднені з комуністичними і націоналістичними традиціями. Одна частина громадян довіряє лише тій державі, яка можлива з відновленням нового Союзу, друга — пов'язує свій успіх з національною державою, вважаючи, що нинішня держава не є національною, оскільки нею управляють «антиукраїнські сили», третя — сподівається на можливість появи такої держави, яка б поєднувала національні державні традиції з сучасним цивілізованим державотворчим ідеалом. 

Розглянемо детальніше все  про владу та легітимність політичних владних відносин.

 

1. Політична влада. ЇЇ структура, функції та форми.

 

Політична влада — це вироблення і запровадження у життя політичних програм усіма суб'єктами політичної системи, а також різними неформальними угрупуваннями за допомогою правових і політичних норм.

Політична влада здійснюється на трьох рівнях:

• державою;
• політичними партіями та громадськими об'єднаннями;
• органами місцевого самоврядування.

Носієм законодавчої влади  – є парламент; виконавчу владу  здійснюють президент, уряд, міністерства і відомства, державно-адміністративні  установи; судову владу – незалежні  суди підпорядковані тільки закону. 
Уперше така система влади була законодавчо закріплена у Конституції США (1787 р.), зафіксована була у Конституції гетьмана П.Орлика (1710 р.). Зараз принцип поділу влади, закріплений у більшості конституцій країн світу, утвердився в Україні.

Політична влада відіграє надзвичайно велику роль у житті суспільства і виконує такі головні соціальні функції.

Інтегративна функція. Одним з основних призначень влади є інтегрування зусиль різноманітних соціально - політичних  сил,  політичних   партій та громадських об’єднань на платформі загальнонародних інтересів.

Регулятивна функція. Важливим призначенням влади є регулювання  життєдіяльності суспільства. Володіючи  такими інструментами, як право та система політичних норм, владні структури здійснюють політико-нормативне регулювання всіх політичних процесів суспільного життя.

Мотиваційна функція. Однієї з функцій влади є формування мотивів  політичної  діяльності, підпорядкування суспільно значущим мотивам усіх інших мотивів політичної  діяльності різноманітних політичних сил і політико-організаційних структур.

Консолідуюча функція. Важливим призначенням влади є консолідація всіх політичних елементів політичної системи. Органи влади намагаються не допустити впливів конфронтації та консолідувати суспільство. Без цього можна призвести суспільно-політичне життя до серйозних деформацій та криз.

Стабілізаційна функція. Влада є важливою стабілізуючою  силою організації суспільного  і політичного життя. Стабільність влади виявляється у постійному зміцненні політичної системи, оновленні і розвитку демократичних  політичних  інститутів, у гарантованості та захисті політичних прав і свобод громадян.

Питання про співвідношення суспільства і держави – це проблема пріоритету народного чи державного суверенітету. Якщо пріоритет у першого, (у суспільства), тоді держава є  функція суспільства, що є нормальним і не суперечить логіці формування народної влади. Якщо пріоритет у  другого, (у держави), тоді суспільство  є функцією держави, що не є нормальним і суперечить логіці створення органу народного представництва.

Основні форми та механізми  політичної  влади: панування,  політичне керівництво й управління. Панування – це абсолютне чи відносне підкорення одних людей (соціальних груп) іншим. Політичне керівництво й управління реалізуються через прийняття стратегічних і тактичних рішень до об'єктів влади, через організацію, регулювання та контроль їх розвитку. Форми політичної влади розрізняються і за критерієм головного суб'єкта управління. До них належать:

- монархія, єдиновладне (абсолютне  чи з конституційним обмеженням) спадкоємне правління однієї  особи (монарха);

- тиранія – одноосібне  деспотичне правління внаслідок  насильницького захоплення влади;

-  аристократія – влада кращих, знатної привілейованої групи;

-  олігархія – влада небагатьох багатих;

- тимократія – особлива  форма олігархів, за якою державна влада  належить привілейованій особистості, яка володіє високим майновим цензом, часто – військовою силою;

- теократія – влада церкви;

- охлократія – влада натовпу, що спирається не на закони, а на миттєвий настрій на примхи юрби, яка часто піддається впливові демагогів, стає деспотичною і діє тиранічно;

- демократія – влада народу на основі закону та забезпечення прав і свобод громадян.

До  політичної  влади громадяни ставляться позитивно у випадку, коли вона сформована демократичним шляхом, офіційно визнана самим суспільством та закордонними державами. Така влада  має потенційну можливість встановити оптимальні політичні відносини в державі між різними класами і верствами населення та досягти визнання суспільством, народом її права на керівну роль.

Проте первісне законне встановлення політичної влади не є гарантією того, що й надалі вона цілком виправдає довіру своїх громадян.

Тобто, влада може бути законною, але не ефективною, не викликати симпатії народу, який адекватно цьому і реагуватиме на будь-які владні накази та директиви. Коли  влада  законна, але спирається лише на підкорення (фізичне, економічне, психологічне, матеріальне), то можливості її вкрай обмежені. Будучи за своєю природою взаємодією між суб'єктом та об'єктом, власні відносини ґрунтуються на підкоренні та згоді. Авторитет влади, ступінь довіри до неї громадян визначається не стільки підкоренням, скільки згодою громадян добровільно їй підкоритися. Нав'язування політичною владою своєї волі може наштовхнутися на стійкий опір підлеглих, аж переходу їх до ведення військових дій проти влади.

Слід зазначити, що міжнародне право визнає законність подібних виступів, коли народ береться за зброю щоб  відстояти свою незалежність, свободу, інтереси.

2. Легітимність: поняття, історія, функції .

 

У політології та правовій науці  влада,  що приймається масами та спирається на їх добровільну згоду підкорятися її велінням, а не нав'язується, називається легітимною.

Первісний термін «легітимність» з 'явився у Франції на початку XIX ст. та означав законність влади у противагу владі незаконній, узурпованій. Проте згодом значення терміна дещо змінилося – він став означати символ віри, уявлення громадян, що походить із визнання влади керівників та обов'язків підлеглих підкорятися їй. Отже, легітимність – це здатність влади створювати та підтримувати у населення переконання в тому, що  влада  в країні наділена правом приймати рішення, які повинні виконувати громадяни. Проте добровільна згода підкоритися владі можлива лише у випадку, якщо  влада  спирається на цінності, традиції, переконання та прагнення більшості населення. Легітимність є найважливішою  ознакою демократичної влади.

Поняття «легітимність» було введене соціологом Максом Вебером. Воно означало такий порядок, який був значущим для індивідів та якому вони підкорялися як раціонально визнаній цінності. Вебер розробив концепцію про три типи легітимності влади, що відображає особливості мотивів підкорення або відторгнення індивідами певних типів соціального порядку у формі норм, правил, звичаїв, законів:

1. Традиційна легітимність  – влада набуває легітимності згідно з традицією, звичкою підкорятися владі, вірою у нерушимість та священність століттями існуючих порядків. Наприклад, перехід влади у спадок у країнах з монархічним режимом здійснюється згідно з традицією.

2. Харизматична легітимність  – політична влада набуває законності в очах членів суспільства внаслідок особливої популярності державного діяча, який досяг масштабності культу його особи.

3. Легальна або раціонально-правова  легітимність – люди визнають  владу, що спирається на доцільність,  добровільно прийняті ними закони. Цей тип легітимності заснований  на довірі громадян не до  окремих осіб, лідерів, а до  устрою держави; характерний для  демократичних держав.

Основні ознаки легітимності політичної влади:

1. Довіра до неї більшості  населення, що ґрунтується на  впевненості, що існуючий порядок  є найкращий для даної країни, а влада здатна розв'язати важливі для суспільства та індивідів проблеми.

2. Визнання суспільством  значущості, цінності як самої  влади, так і її організації.  Влада сприймається не як зло,  з яким неминуче треба уживатися,  а як фактор, що забезпечує  порядок у суспільстві, що захищає  інтереси людей. Легітимність  влади утверджується, якщо вона  проводить політику, що відповідає  інтересам, розумінню громадян.

3. Схвалення масами політики, яку проводить політичне та державне керівництво і яке відображається у згоді з їх основними цілями, методами та засобами. Цяознака розкриває суб'єктивне ставлення людей до конкретного уряду, лідера. Маси з розумінням ставляться до використання навіть непопулярних засобів та методів, зокрема насильницьких.

Усі зазначені ознаки тісно пов'язані між собою і в реальному житті нероздільні. Легітимним є той політичний режим, який може забезпечити стабільність та розвиток суспільства, не вдаючись до масового насильства.

Легітимність політичної влади пов'язана з протилежним явищем – делегітимацією – втратою довіри, позбавленням політики та влади суспільного кредиту. Розчарування в ідеалах, концепціях політики, її цілях і методах, у людях, які її здійснюють, — один із аспектів політичного життя суспільства, така сама рушійна сила розвитку політики, як і легітимація. 

Проблема взаємовідносин влади та права важлива для  будь-якої країни, проте особливої  гостроти вона набуває при переході суспільства від тоталітаризму  до демократії та формуванні правової держави.

Влада і право нерозривно пов'язані між собою, але водночас перебувають у постійній боротьбі. Влада принципово утримує в собі елементи безконтрольності, завжди прагне скинути з себе обмеження права. Право, навпаки, завжди прагне підкорити  собі владу, зробити її непотрібною, бо право є по своїй суті взаємодією вільних та рівних індивідів, є ідеєю  безвладної організації. У влади  завжди є безправ'я, а у праві  – безвладдя.

Право і закон роблять  владу організуючою та об'єднуючою силою. У законі і через закон  сама влада істотно змінюється: вона перестає бути свавіллям, бо право обмежує владу. Проте елементи свавілля, правопорушення притаманні будь-якій владі.

У правовій державі пріоритетною силою виступає право, виходячи з  принципу автономності особи, суверенітету народу, його самоуправління. Кожний громадянин може взяти участь у створенні  закону, якому він сам і буде підкорятися; сам установлює владу, її контролює, але і підкоряється їй. Влада має служити праву  і діяти у межах права; вона не порушує, а організовує і підтримує  свободу. Влада може бути цінною і  потрібною, якщо вона служить усім громадянам і кожному окремому громадянину, які делегують їй частину своєї  особистої свободи.