Поняття демократизації та демократичних транзитів

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

 ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

ФАКУЛЬТЕТ ЦЗВФН

КАФЕДРА ПОЛІТОЛОГІЇ  

 

 

 

Контрольна робота

з дисципліни:

«Основи демократії»

на тему: Поняття демократизації та демократичних транзитів

 

 

Виконала:

студентка 5 курсу, групи ДС 14с-1з

спеціальність «Психологія»

Кіперчук Ю.Г.

Перевірив:

доц. Шуліка А.А.

                                                                                

 

Дніпропетровськ - 2014 року

 

Зміст:

Вступ.......................................................................................................................3

 

Розділ І. Поняття демократії

 

1.1. Поняття та ознаки  демократії........................................................................3

 

1.2. Принципи та функції демократії...................................................................3

 

1.3. Види демократії..............................................................................................3

 

Розділ ІІ. Демократичний транзит : специфічна риса сучасного суспільно-політичного процесу ........................................................................3

 

Висновки.................................................................................................................3

 

Список літератури .................................................................................................3

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Поняття демократії існує вже дві з половиною тисячі років. У різні часи історії політичної думки цьому терміну давалося неоднозначне тлумачення. В міру багатовікової зміни й ускладнення політичної картини і нашарування на неї політичних доктрин, що апелюють до демократії, остання здобувала самі різні інтерпретації.

Класичне визначення демократії нерозривно зв'язано з його етимологічним походженням.

Термін походить від грецького слова, що складає у свою чергу з двох слів: demos – народ і kratos – влада, правління. Зародившись ще в античності, демократія дослівно перекладається як "влада народу" або "народовладдя"

Метою роботи є дати відповідь на питання "що таке демократія". Необхідно також дослідити вплив демократії на суспільне життя людей, які прагнули справедливості та рівноправності. В результаті розвитку демократія розробила принципи які супроводжують її в сучасному суспільстві.

Актуальність - На даний час питання демократії дуже болюче. Та це й не дивно, адже молода Українська держава ще стоїть на шляху розвитку правових принціпів. Владні структури неохоче беруться за розвиток Української демократії. Але перед черговими виборами політики знову починають говорити про демократію, цим самим збільшують свій рейтинг на виборах. Вже після виборів все затухає. Це і є помилки Української демократії. Тому молодому поколінню потрібно добре знати проблеми, щоб ефективно їх вирішувати, цим самим розбудовувати Українську демократичну державу.

 

Об'єктом даної роботи є демократія як політичний режим зі всіма його особливостями та недоліками

 

Розділ І. Поняття демократії

1. Поняття та ознаки демократії

Слово "демократія" відоме ще від часів Давньої Греції і у перекладі з грецької означає "владу народу". У ранній період свого існування в Давній Греції демократія розумілася як особлива форма або різновид організації держави, при якому владою володіє не одна особа (як при монархії, тиранії), і не група осіб (як при аристократії, олігархії), а всі громадяни, що користуються рівними правами на управління державою.

Протягом історії до ідеї демократії, заснованої на принципах свободи і рівності, зверталися найвидатніші вчені людства, розвиваючи це поняття: Перикл (Давня Греція), Б. Спіноза (Нідерланди, XVII ст.), Ж.-Ж.Руссо (Франція, XVIII ст.), Т. Джеф-ферсон (СІЛА, XVIII ст.), І. Франко (Україна, кінець XIX — початок XX ст.), В. Гавел (Чехія, XX ст.), А. Сахаров (Росія, XX ст.) та ін.

Багато хто з них (наприклад, А. Токвіль) акцентували увагу на необхідності "вчитися демократії". Ґете писав: "Лиш той є гідним щастя і свободи, хто що не день іде за них на бій".

Кожна історична епоха вносила свої ознаки в поняття демократії і розставляла свої акценти на їх значущості.

Слово "демократія" вживається в різному значенні:

• як форма держави;

• як політичний режим;

• як принцип організації та діяльності державних органів і громадських організацій.

Перехід до демократії здійснюється в процесі демократизації. 

Демократизація — процес, в результаті якого відбувається перехід від недемократичних режимів до демократії. Даний процес відбувається нерівномірно — з припливами і відпливами. Така нерівномірна хвильова пульсація демократизації у світовій практиці дала поштовх розвиткові концепції "хвиль демократизації", яка була викладена в роботі американського політолога С. Гантінгтона "Третя хвиля: Демократизація наприкінці XX сторіччя" (1991 p.).

В цій праці підкреслюється хвилеподібний і глобальний характер демократичних змін, а хвилю демократизації визначено як сукупність переходів від недемократичних до демократичних режимів, що відбуваються протягом певного проміжку часу, за умови, що число таких переходів значно перевищує число здійсненних за той же час переходів у протилежному напрямку.

На основі аналізу історичного минулого людства він виділяє три хвилі демократизації і дві хвилі відкату:

Перша хвиля демократизації (1820—1926) означала поширення парламентаризму, багатопартійних систем і загального виборчого права, насамперед у країнах Західної Європи та Північної Америки. Зворотна хвиля (1926—1942) принесла тоталітаризм у різних його формах: фашизм, сталінізм, нацизм і повернення низки країн до авторитарного правління. У період першої хвилі налічувалось 29 демократій, у період зворотної хвилі 12 країн відійшли від демократії.

Друга хвиля демократизації (1942—1962) характеризувалася перемогою над фашизмом, антиколоніальним рухом і розвалом колоніальної системи, модернізацією країн, що звільнились від колоніальної залежності, включно з процесом цілковитої демократизації у деяких з них. У той час існувало 36 демократій. Зворотна хвиля (I960—1976) означала встановлення авторитарних диктатур у низці країн. Від демократій відійшли 6 країн.

Третя хвиля демократизації (розпочалася у 1975 р. і триває дотепер) ознаменувалася падінням авторитарних режимів у Греції, Португалії, Іспанії (відповідно 1974, 1975, 1977 рр.). Потім вона охопила Латинську Америку та низку країн Азії. Тут на шлях демократії стали Домініканська Республіка, Гондурас, Перу, Туреччина, Філіппіни, Південна Корея. Нарешті черга дійшла до країн радянського блоку. Комуністичні режими зазнали краху спочатку в Південній та Центрально-Східній Європі, а потім в республіках Радянського Союзу. І хоч деякі дослідники висловлюють думку про настання спаду третьої хвилі демократизації, у більшості країн, котрі покінчили з недемократичним розвитком після 1974 p., демократія все ж таки досягла значних успіхів. У цей період існувало приблизно 40 демократій, а 4—5 країн відійшли від неї.

Вчені, що аналізують трансформаційні процеси з кінця 70-х років XX ст. в країнах Латинської Америки, ввели в науковий обіг термін "демократичний перехід", звідси й назва напряму, який вивчає перехідні суспільства, — транзитологія.

Беручи до уваги усі три хвилі демократизації, вчені виділяють три моделі переходу від недемократичних режимів до демократії:

1. Класична лінійна модель (Англія, Швеція). їй властиве поступове обмеження абсолютної монархії та розширення прав громадян і парламенту.
2. Циклічна модель (країни Латинської Америки). Демократичні та авторитарні режими по черзі змінюють один одного.
3. Діалектична модель (Іспанія, Португалія, Греція). Вона передбачає стрімке падіння авторитарних режимів і встановлення життєздатної демократії.

Усі ці моделі переходу до демократії передбачають певні зміни, без яких демократизація взагалі неможлива.

Універсальними вимогами успішного переходу до демократії є:

— утвердження та розширення сфери приватної власності та формування ринкових відносин;

— створення середнього класу й умов для соціальної мобільності;

— широкі інвестиції в освіту й розвиток науки;

— формування громадянського суспільства;

— гарантії прав людини і створення механізму їх захисту;

— політичний плюралізм;

— розгалужена система вільної політичної комунікації та інші вимоги.

Більшість транзитологів, аналізуючи перехід до демократії, виокремлюють при цьому ряд стадій. Тривалий час популярною була модель демократичного переходу, запропонована американським політологом Д. Растоу.

Порівнюючи переходи до демократії у Швеції (з 1890 до 1920 pp.) і Туреччині (з 1940 до 1960 pp.), він виділив три фази:

• підготовчу фазу, у процесі якої загострюються конфлікти між основними соціальними і політичними силами;
• фазу прийняття рішень, коли досягається компроміс між політичними акторами щодо нових правил демократичної політичної гри;
• фазу звикання, за якої демократичні інститути набувають стійкості.

Аналогічну схему переходу до демократії пропонують американські політологи Ф. Шміттер та Г. О'Доннел. Вони виділили наступні фази переходу: лібералізації, демократизації, ресоціалізації.

• Фаза лібералізації розпочинається кризою авторитарних чи тоталітарних режимів та кризою ідентичності еліт, яка закінчується їх розколом.
• Фаза демократизації відрізняється, інституціональними змінами в політичній системі. На цьому етапі з'являються такі політичні інститути, як політичні партії, виборча система, які дають змогу формувати органи влади демократичним шляхом.
• Під час ресоціалізації відбувається освоєння громадянами демократичних цінностей і правил гри та поступове включення їх до нової політичної системи, тобто формується громадянське суспільство. Інші автори називають дану стадію стадією консолідації. 

Консолідація демократії — це процес перетворення випадкових домовленостей та умовних рішень, що виникають між політичними елітами у період демократичного переходу, у стійкі норми відносин суперництва і співробітництва між головними дійовими особами політичного процесу.

Отже, перехід-демократизація має певні фази, які проходить кожна країна, що демократизується. Але тривалість цих фаз та їх результативність залежать від конкретно-історичних умов розвитку суспільства.

1.2. Принципи та  функції демократії

Функції демократії — основні напрямки її впливу на суспільні відносини, метою яких є підвищення соціально-політичної активності громадян в управлінні суспільством і державою.

Оскільки демократія — не статичний, а динамічний стан спільства, її функції в різні історичні періоди змінювалися, збагачувалися, поглиблювалися.

Функції демократії можна поділити на дві групи:

• що розкривають зв'язок із суспільними відносинами;

• що виражають внутрішні функції діяльності держави.

До числа найзагальніших функцій демократії можна віднести такі:

   1. Організаційно-політичну — організація політичної влади на демократичних засадах. Вона містить у собі підфункцію самоорганізації народу (самоврядування) як джерело державної влади і виражається у наявності організаційних зв'язків між суб'єктам демократії: органами держави, державними організаціями, громадськими об'єднаннями, трудовими колективами.

2. Регулятивно-компромісну — забезпечення плюралізму діяльності суб'єктів демократії в цивілізованих рамках співробітництва і компромісу, концентрації і консолідації різних політичних сил навколо інтересів громадянського суспільства і держави. Правовим засобом забезпечення даної функції є врегульованість правових статусів суб'єктів демократії.

3. Суспільно-стимулюючу — забезпечення оптимального служіння держави суспільству, стимулювання, урахування і використання громадської думки і активності громадян (консультативних референдумів, наказів, листів, заяв тощо) при розробці та прийнятті державних рішень.

4. Установчу — формування органів державної влади і органів місцевого самоврядування демократичним шляхом (конкурс, вибори).

5. Контрольну — забезпечення діяльності органів держави в межах їх компетенції відповідно до вимог нормативно-правових актів; підконтрольність і підзвітність усіх ланок державного апарату (наприклад, контроль представницьких органів за виконавчими органами, звіт останніх перед першими).

6. Охоронну — забезпечення державними органами безпеки честі і гідності кожної людини, охорони і захисту прав і свобод особи, меншості, форм власності, запобігання правопорушенням і припинення їх.

Останні три функції демократії виражають внутрішні функції держави.

Принципи демократії — незаперечні вихідні вимоги, які ставляться до всіх учасників політичної діяльності, тобто до суб'єктів демократії.

Визнання міжнародною спільнотою основних принципів демократії пояснюється прагненням зміцнити міжнародну анти-тоталітарну політику.

Основні принципи демократії:

1) політична  свобода — свобода вибору суспільного ладу і форми правління, право народу визначати і змінювати конституційний лад (ст. 5 Конституції України), забезпечення захисту прав людини. Свобода має первинне призначення — на її основі може виникнути рівність і нерівність, але вона допускає рівноправність;

2) рівноправність громадян — означає рівність усіх перед законом.

Рівну відповідальність за скоєне правопорушення, право на рівний захист перед судом.

3) виборність  органів держави і постійний  контакт із ними населення — допускає формування органів влади і місцевого самоврядування шляхом народного волевиявлення, забезпечує їх змінюваність, підконтрольність і взаємоконтроль, рівну можливість кожного реалізувати свої виборчі права. У демократичній державі ті самі люди не повинні тривалий час безперервно обіймати посади в органах влади: це викликає недовіру громадян, призводить до втрати легітимності цих органів;

4) поділ влади — означає взаємозалежність і взаємне обмеження різних гілок влади: законодавчої, виконавчої, судової, що служить перешкодою для перетворення влади на засіб придушення свободи і рівності;