Сучасний стан політичної системи України

Інституті журналістики

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

 

 

Реферат

 

На  тему: «Сучасний стан політичної системи України»

 

 

 

 

 

Підготувала

студентка ІІ курсу, 2 групи

Литвиненко  Світлана

Київ  - 2013

 

План

 

1. Вступ
2. Сутність політичної системи
3. Формування політичної системи в Україні
4. Основні характеристики сучасної політичної системи України
5. Особливості політичної системи в Україні
6. Висновок
7. Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Вступ

Політичне життя — одна з найбільш плинних сфер суспільних відносин. Якщо порівняємо темпи змін, наприклад, у господарстві, відносинах власності  та розподілу, в моралі, естетичних цінностях із перетвореннями в державних  структурах, у діяльності влади, позиціях політичних партій, то переконаємося, що політика є надзвичайно рухливим явищем. Так було завжди в історії, але з часом швидкість змін у політиці дедалі зростає, що пов'язано  з підвищенням рухливості суспільства  в цілому, збільшенням ролі людського  фактора як рушія історії. На зміни  в політиці сьогодні, як ніколи, впливають  техніко-технологічні чинники у  військовій та цивільній сферах.

Політичне життя країн усе більшою  мірою визначається потребами у  споживанні природних ресурсів, особливо води, нафти, газу. Революційні перетворення, що відбулися останніми десятиріччями  в галузі інформації й мереж масових  комунікацій, істотно, суперечливо, досить непередбачувано тиснуть на політиків, державних діячів та їхні дії безпосередньо через телебачення, радіо, пресу, а також опосередковано через банки, біржі, ринок. Політичні процеси в кожній окремій країні все більше залежать від геополітичного простору, від стану, зазіхань інших країн.

Рухливість політичного життя  властива сьогодні всім країнам, менше  — тим, які слабо розвинуті, більше — провідним. Навіть тим країнам, які вважаються найбільш заможними, стабільними, з усталеними демократичними традиціями. Але найбільш нестійкими політичні відносини, природно, є  там, де відбулося проголошення державної  незалежності, формується політична  система, а отже, демократичні перетворення здійснюють лише перші кроки, досить часто навмання, методом спроб і помилок.

 За наших умов усвідомлення  політичних процесів вимагає  від науковців не лише об'єктивного,  позбавленого партійних пристрастей,  всебічного відображення політичного  життя, а й постійного, день  за днем, місяць за місяцем,  систематичного фіксування змін  у політиці. Бо тільки так за  безліччю поверхових, несуттєвих  фактів та епізодичних політичних  вчинків можна віднайти справжні  тенденції розвитку політичного  життя країни.

 

2. Сутність політичної системи

Політична система — це сукупність інститутів, які формують і розподіляють державну владу та здійснюють управління суспільними процесами, а також репрезентують інтереси певних соціальних груп у рамках відповідного типу політичної культури.

Політична система має свою структуру. Здебільшого у вітчизняній літературі до структури політичної системи  включають: політичні відносини, політичні  інститути (організації), політичні  і правові норми, політичну свідомість і політичну культуру.

Політична система в суспільстві  виконує ряд функцій: владно-політичну, національної інтеграції, стабілізації соціально-політичного життя, соціально-політичної модернізації, управління, правову.

З точки зору механізму формування влади політична система може характеризуватися:

1) рівновагою жорсткої конкуренції  і конструктивної співпраці у  здобутті та використанні влади; 

2) дисбалансом розподілу влади  між офіційними державними чинниками  й прихованими інтересами;

3) недорозвинутими формами конкуренції  та співпраці; 

4) відсутністю рівних умов для  реалізації інтересів групових  суб'єктів політики при здобутій  владі; 

5) перманентною насильницькою боротьбою  за владу. 

Отже, політична система розвинутих суспільств функціонує на засадах балансу  жорсткої конкуренції і конструктивної співпраці у розподілі влади  або з перевагою механізмів консенсусу над механізмами противаг. Політичні  системи інших суспільств характеризуються недорозвинутими формами конкуренції  та співпраці або руйнівною боротьбою  за владу.

Закономірністю політичної системи, за Д. Істоном, є прагнення до рівноваги, тобто забезпечення врівноваженості підсистем. Така рівновага може забезпечуватися або шляхом жорсткого контролю суспільного життя за допомогою політичних інститутів, або шляхом узгодження соціальних інтересів.

Ще однією закономірністю політичної системи є закономірність маятника. Суть цієї закономірності полягає в  тому, що система, виведена з оптимальної  рівноваги в бік домінування  авторитаризму чи демократії, неодмінно  спочатку переходить у свою протилежність  і амплітуда коливань за часом  нібито рівнозначна. Якщо, наприклад, період диктатури тривав декілька поколінь, то перехід до стану демократії триватиме  стільки ж часу. Отже, перехід  від однієї політичної системи до іншої завжди супроводжується дестабілізаційними процесами.

Важливим аспектом вивчення політичної системи є її типологізація. З точки зору формаційного підходу політичну систему можна класифікувати як рабовласницьку, феодальну, буржуазну, комуністичну і посткомуністичну; за культурологічною класифікацією її поділяють на західну, східноправославну, латиноамериканську, китайську, японську, мусульманську, індуську, африканську; згідно з теорією трьох стадій, існує політична система аграрного, індустріального і постіндустріального суспільства.

Така типологізація грунтується на визначенні типу політичної системи, виходячи з аналізу певного типу суспільства і культури у їх генетичному і структурно-функціо­нальному вимірах. Мова йде про те, що з допомогою цього аналізу є можливість простежити не тільки сьогоднішній стан суспільного розвитку, але його історію, на основі якої виникають і функціонують політичні системи.

Можливий також підхід на основі аналізу типів політичних систем за способом і масштабом їхнього  впливу на суспільство, а також характером здійснення власне своїх основних функцій.

Отже, особливості політичної системи полягають в тому, що вона володіє монополією на владу в масштабах усього суспільства, визначає стратегію суспільного розвитку, забезпечує політичне й адміністративно-державне управління суспільними процесами, формує правову систему.

 

3. Особливості формування політичної системи в Україні

Уже майже десять років, як Україна  здобула незалежність, В усі ці десять років характеризуються процесом утворення нової політичної системи, який відбувається складно і суперечливо. Йдеться про процес переходу від  тоталітарно-авторитарного суспільного  устрою до демократичної правової держави, громадянського суспільства. Проте  цей перехідний процес виявляється  значно довшим, ніж очікували.

 Україна завершила перший  етап перехідного процесу —  проголошення незалежності та  набуття атрибутів держави. Після  серпня 1991 р. почали складатися  зовсім нові умови суспільного  життя. Існуючі політичні інститути  були неспроможні діяти ефективно,  а нова політична система, яка  покликана через відповідні інститути  здійснювати управління суспільством, виробляється дуже повільно.

 Водночас вихід з економічної  та політичної кризи потребує  якнайшвидшого, рішучого й, безумовно,  компетентного впровадження нових  систем: економічної — з ринковими  відносинами, приватизацією, однаковими  умовами функціонування різних  форм власності; політичної— з новими політичними відносинами, правовою державою, парламентськими партіями, громадянським суспільством і самоврядуванням; соціальної — зі справедливим розподілом матеріальних і культурних благ, новою організацією праці, ефективним соціальним захистом населення країни. Вводити нові системи необхідно виключно на науковій основі, зі своїми ознаками, законами, категоріями, з набором певних взаємодіючих інститутів, ланок, їх доцільністю, впорядкованістю й самостійністю. Для ефективного виконання цих завдань потрібні висококваліфіковані фахівці, які добре знають загальні закономірності процесів управління й самоврядування, історичний і політичний досвід своєї країни та інших країн. На жаль, таких фахівців в Україні ще мало.

 Нинішній етап перехідного  процесу відбувається в кризовій  ситуації, яка охопила політичну,  економічну, соціальну та духовну  сфери. Після прийняття нової  Конституції України вищі органи  законодавчої і виконавчої влади  не зуміли уникнути нового  протистояння. Зростає політична  апатія людей до діяльності  владних структур. Негативні процеси  спостерігаються і в розвитку  економіки України. За роки  незалежності Україна втратила  майже половину свого промислового  і сільськогосподарського потенціалу.

 У соціальній сфері спостерігається  зростання майнової нерівності, зубожіння переважної частини  населення та небаченого зниження  життєвого рівня. В умовах економічної  нестабільності суспільства масова  свідомість шукає винуватців  такого стану. Серед них, насамперед, називають ділків тіньової економіки,  на другому місці — представники  колишньої і нинішньої номенклатури, яких небезпідставно підозрюють  у корупції. І, нарешті, у сфері  ідеологічній — криза духовності, невпевненість переважної більшості  населення в завтрашньому дні,  втрата політичних і соціальних  орієнтирів, ідеалів. Монополізація  владними структурами преси, радіо,  телебачення, виникнення заборонених  для критики зон, а також  обмеженість, збідніння інформаційної  сфери.

 Головною метою формування  нової політичної системи є  перехід до справжньої, діючої  народної демократії. Для того  щоб нова політична система  була завжди здатною до самооновлення  й адаптації, необхідно, згідно  з положенням Конституції України,  докорінно відпрацювати механізм  представницької та безпосередньої  демократії, широко втілити в  суспільне життя елементи самоврядування, зламати бюрократичну машину, обравши  справді професійний, кваліфікований  парламент. Виконавча влада повинна  бути також висококваліфікованою, а її аппарат — невеликим, але здатним ефективно працювати.

 У зв'язку з докорінною  перебудовою механізму представницької  демократії та безпосередньої  демократії виникає необхідність  удосконалити виборче законодавство  на багатопартійній основі, чітко  визначити процедуру виборів  Президента, народних депутатів  України, місцевих представницьких  органів.

 Україна обрала демократичний  тип політичної системи, що  й визначено в Конституції  країни. Згідно з її основними  положеннями, зараз відбувається  активний процес формування нової  політичної системи. 

Складовими елементами цього процесу  є:

1) утвердження принципів демократії, парламентаризму і політичного  плюралізму;

2) забезпечення прав і свобод  громадян;

3) поділ державної влади на  законодавчу, виконавчу і судову;

4) запровадження інституту президентської  влади;

5) визнання засобів масової  інформації важливим елементом  політичної системи;

6) формування системи самоврядування  народу тощо.

 Деякі з цих елементів  уже увійшли в життя, а деякі  тільки наблизилися до виконання.

 Крім того, докорінного реформування  потребує економіка України. Вона  потребує переходу на ринкові  відносини. Але щоб ринкове  саморегулювання не перетворилося  на розгул ринкової стихії, держава  та її законодавчі органи, партії  та профспілки повинні доповнити його системою законодавчих та інших заходів, спрямованих насамперед на забезпечення соціального захисту громадян держави.

 Надзвичайно важливо вчасно  самооновити політичну систему з урахуванням внутрішнього й міжнародного становища, тобто її постійна адаптація є важливим компонентом розвитку політичної системи. Тому адаптація для політичної системи — це не просто пристосування до ворожого впливу, а спроба перетворит ті системи, які справляють тиск.

 

4. Основні характеристики сучасної політичної системи України

Ефективність політичної системи  вимірюється спроможністю влади  забезпечувати державний суверенітет, національну безпеку та національні  інтереси, утверджувати свободу, справедливість, людську гідність, гарантувати конституційні  права і свободи громадян. Верховенство права, ефективність влади та її децентралізація, самодостатність громад і гарантії місцевого самоврядування, позиції  у сучасному світі характеризують потужність держави.