Суспільство є системою відносин

Суспільство є системою відносин.Суспільні відносини — це багатоманітні зв'язки, які виникають між людьми в процесі їхньої діяльності в різних сферах суспільного життя. Суспільні відносини можуть класифікуватись за їх об'єктами, суб'єктами та характером відносин між ними. За характером виокремлюють, наприклад, антагоністичні й неантагоністичні відносини. В основі перших лежать, антагоністичні суперечності як такі, що можуть бути розв'язані лише шляхом знищення обох сторін або хоча б однієї з них. Неантагоністичні суперечності, що лежать в основі неантагоністичних відносин, розв'язуються без знищення сторін.

 

 Більшість видів суспільних відносин — економічні, політичні, ідеологічні, правові, моральні, побутові тощо — виокремлюються на основі їх об'єктів. Так, економічні відносини — це відносини, які складаються з приводу власності на засоби виробництва, у процесі самого виробництва, а також розподілу, обміну та споживання матеріальних благ. Політичні відносини складаються з приводу влади в суспільстві та у процесі її здійснення. Ідеологічними є відносини з приводу ідей і поглядів, які відображають певні суспільні інтереси. Правові відносини складаються з приводу правових норм, моральні — з приводу норм моралі тощо. Суб'єктами цих суспільних відносин можуть бути індивіди, соціальні спільності, різноманітні організації тощо.

 

 На відміну від інших  видів суспільних відносин головною  особливістю соціальних відносин є те, що вони виокремлюються на основі їхніх суб'єктів — індивідів і соціальних спільностей людей як таких, що сформувалися об'єктивно в процесі історичного розвитку. Різновидами соціальних відносин є класові, національні, демографічні та інші відносини. Складатися вони можуть з приводу різних об'єктів — власності, влади, ідей, норм права тощо.

 

 У сукупності суспільних  відносин найважливіші ті, які  складають головний зміст основних сфер суспільного життя, — економічної, соціальної, політичної і духовної. Це економічні, соціальні, політичні й соціокультурні (ідеологічні, моральні, естетичні, релігійні) відносини. Вони тісно пов'язані між собою і перебувають у певній залежності, яка у філософії трактується по-різному.

 

 Матеріалістичне марксистське розуміння суспільних відносин полягає в тому, що вони поділяються на первинні — матеріальні, базисні і вторинні — ідеологічні, надбудовчі. Головними, визначальними визнаються матеріальні — економічні, виробничі відносини. Характер їх визначається продуктивними силами суспільства й не залежить від волі і свідомості людей. Ідеологічні суспільні відносини — політичні, правові, моральні тощо — виникають на базі матеріальних суспільних відносин і складаються як надбудова над ними, проходячи попередньо через свідомість людей.

 

 Економічні відносини  визначають політичні не безпосередньо,  а через соціальні, передусім класові, відносини. Соціальні відносини є найближчими до політичних, оскільки політика має головним своїм призначенням узгодження

 

 соціальних інтересів. Політичні відносини, у свою чергу, є визначальними щодо соціокультурних — ідеологічних, моральних тощо. Економічні — соціальні — політичні — соціокультурні відносини — у такій послідовності вони визначають одні одних у марксистському трактуванні. Водночас марксизм визнає і зворотний вплив суспільних відносин, який, проте, не є визначальним, а також тісний взаємозв'язок усіх їх різновидів.

 

 Опоненти марксизму  заперечують таку залежність  суспільних відносин і наголошують  на особливій ролі політичних  і моральних відносин. М. Вебер,  наприклад, у праці «Протестантська  етика і дух капіталізму» (1905) виводив характерні риси капіталістичних  виробничих відносин із особливостей  протестантської етики.

 

 Марксистське трактування  взаємодії суспільних відносин  переконливе, зокрема, в тому, що наголошує на особливій, визначальній ролі економічних відносин. Очевидною є, наприклад, залежність демократизму суспільства від рівня його економічного розвитку. Представники так званого девелопменталістського (від франц. developpement, англ. development — розвиток) напряму вважають, що слабкороз-винена економіка об'єктивно зумовлює централізацію влади, посилює авторитарні тенденції, тоді як економічне зростання сприяє плюралістичній демократії.

 

 Навіть у разі негативного  ставлення до марксизму слід  визнати, що відносини власності  на засоби виробництва, які  є визначальними в системі  економічних відносин, виступають  основою поділу суспільства на  класи, а класовий поділ, у  свою чергу, справляє значний вплив на політику. Так, в абсолютній більшості капіталістичних країн головне політичне протистояння відбувається між буржуазними і робітничими партіями. Потреби цього протистояння обслуговують відповідні різновиди ідеології.

 

 Проте класовий чинник  не завжди є визначальним у  політиці. Не меншу роль у ній  можуть відігравати етнічний, демографічний,  професійний, регіональний, релігійний та інші чинники.. Політика — це взаємодія багатьох різних чинників. Перебуваючи в залежності від економіки, де створюються матеріальні засоби здійснення влади, політика справляє відчутний зворотний вплив на неї. Причому якщо вплив економіки на політику певною мірою опосередковується соціальними відносинами, то зворотний вплив політики на економіку є безпосереднім.

 

 В ідеалі стосовно  економіки політика має грунтуватися  на свідомому використанні економічних закономірностей суспільного розвитку. У цьому разі вона сприяє економічному прогресові. Однак політика може здійснюватись і всупереч таким закономірностям, а в результаті — спричиняти руйнування економіки, зубожіння населення, соціальну поляризацію суспільства та інші негативні наслідки. Рано чи пізно така політика зазнає краху й змушена буде зважати на об'єктивні економічні реалії. Нарешті, політика може в певних напрямках чинити перешкоди економічному розвиткові й підштовхувати його в інших. За будь-яких умов вплив політики на економіку відчутний уже тому, що вона виступає засобом вирішення економічних проблем.

 

 Політика тісно пов'язана з духовною сферою суспільного життя. Так, культура суспільства визначає культурне обличчя політики, її зв'язок з історією, людиною, знанням. Необхідними є також моральні оцінки й настанови політики: вона може бути більш-менш моральною або ж зовсім аморальною.

 

 Особливо тісний зв'язок  політики з ідеологією. Якщо мораль, культура чи релігія впливають на політику здебільшого опосередковано, то ідеологія зливається з нею безпосередньо. Політика невіддільна від свідомості суспільства й людини, її інтересів і потреб, цілей і світогляду. Реальна політика здійснюється у зіткненні ідей партіями, які є творцями й носіями ідеології.

 

 Політичні відносини,  отже, тісно пов'язані з іншими видами суспільних відносин. Найтіснішим і безпосереднім є їх зв'язок із соціальними та ідеологічними відносинами, перші з яких визначають сутність і зміст політики, а другі виступають її ідеологічним обгрунтуванням. Перебуваючи під впливом інших видів суспільних відносин, політичні відносини, політика справляють величезний зворотний вплив на ці інші відносини, значною мірою визначаючи їхній зміст і характер.

 

 Тісний зв'язок політики  з іншими сферами суспільного  життя породжує проблему меж  політики як допустимого простору, в масштабі якого вона може  доцільно впливати на ці сфери. Порушення цих меж призводить до небажаних, а нерідко, у крайніх виявах, і до згубних результатів — надмірної політизації, а у зв'язку з нею й ідеологізації, неполі-тичних і неідеологічних сфер діяльності, життя, свідомості. Наслідком будуть ідеологізовані економіка, культура, наука, мистецтво, політизоване право тощо.

 

 Обмеження регулятивного впливу будь-якої з неполітич-них і неідеологічних сфер суспільного життя призводить до надмірного проникнення у ці сфери політики та ідеології як найбільш експансивних сфер. Лише політично нейтральні сфери, якими є культура, мораль і певною мірою наука, не можуть бути надлишковими, якщо вони проникають в інші сфери — економіку, право, політику, ідеологію тощо.

 

 У стабільних демократичних  суспільствах функціональний зв'язок  політики з іншими сферами  має сталий динамічний характер  із чітко вираженою тенденцією  до зниження ролі політики  як регулятора суспільних відносин. Натомість зростає регулююча роль економічних, моральних, культурних та інших чинників, не пов'язаних з використанням влади. І навпаки, в нестабільному суспільстві, особливо перехідного типу, збільшується роль політичних методів регулювання суспільних відносин, посилюються авторитарні тенденції. Відповідно зменшується регулюючий вплив економічних, моральних і культурних чинників.

 

------------------------

Суб'єкт і об'єкт політики — обов'язкові елементи політичних відносин, тому вони повинні розглядатися в єдності, взаємозв'язку і взаємозалежності, однак кожен з цих елементів має свої властиві йому ознаки.

 

 Суб'єкти політики —  це соціуми, а також створені ними установи, організації, чия активна практична діяльність спрямована на перетворення політичної та інших сфер життєдіяльності людини як відповідних об'єктів політики.

 

 Суб'єкт політики, таким  чином, передбачає: наявність самих  соціумів та їх організацій, здатних до політичної діяльності і створених з цією метою; певні цілі їхньої діяльності; цілеспрямовану активність; виявлений інтерес; взаємозв'язок, взаємодію з об'єктом політики.

 

 Об'єкти політики —  явища політичної сфери в їх  різноманітних проявах і зв'язках з усім громадянським суспільством. На них спрямована діяльність суб'єктів політики. Об'єкт політики дає уявлення всього того, на що суб'єкт політики спрямовує свою перетворюючу або руйнівну політичну діяльність.

 

 Об'єкти політики —  це реальна політична дійсність,  характерні для неї суспільні  відносини, насамперед політичні,  політична система суспільства  в цілому, її елементи, форми політичного  життя, сфера політичних інтересів,  суперечності політичного процесу  як у вітчизняних межах, так  і в регіональному або світовому просторі.

 

 У суспільстві суб'єктом  і об'єктом політики можуть  бути людина, соціальні верстви, групи, організації, рухи, колективи, держави, суспільство в цілому.

 

 Відповідно до визначення  поняття суб'єкта й об'єкта  політики розглянемо їх основні  характеристики.

 

 Суб'єктом політики  є кожний соціум, здатний творити політику. Це означає відтворення набутого, усталеного в політиці, виробленого попередніми поколіннями в процесі історичного розвитку, підтримання реального політичного стану в усій системі його залежностей, закладення в реалії політики імпульсів її майбутнього розвитку, внутрішніх пружин політичного руху. Отже, суб'єкт політики є активним за своєю природою. Рушійною силою такої активності, цілеспрямованої політичної діяльності є наявність політичного інтересу. Обсяг активності зу-. мовлений здатністю суб'єкта впливати на поведінку людей (взаємодіяти з іншими суб'єктами політики), підпорядковувати політичні дії виробленим цілям, викликати зміни у політичному стані, впливати на політичний процес. Ця здатність визначається як "політична суб'єктність".

 

 Суб'єкти політики також  визначають, хто є головною дійовою особою, хто другорядною, а хто й масою, натовпом, пасивним об'єктом маніпулювання.

 

 Суб'єкт політики, впливаючи  на інших людей, які стають  для нього об'єктами політики, здатний також до самотворення, самоорганізації, самовдосконалення.

До первинних суб'єктів  політики належать індивіди та соціально-історичні спільноти: світове співтовариство, громадянське суспільство, народи, етнічні й соціальні групи. Ці спільноти формують певні об'єднання, які відображають їхній інтерес і дають змогу втілити його у життя.

 

 До вторинних суб'єктів  політики належать політичні  інституції і політичні організації  — держава, партії, громадськополітичні  об'єднання. Отже, вторинні суб'єкти  політики є похідними від первинних.

 

 Між суб'єктами політики  існує динамічна система взаємовідносин  — залежності, підпорядкування, супідрядності, відносної автономності. Місце і роль того чи іншого суб'єкта політики у цій системі визначаються його готовністю впливати на політичні процеси, тобто наявністю необхідних політичних якостей, політичної культури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст політичного процесу полягає у різних формах політичної діяльності.

 

Політична діяльність — специфічна форма активного ставлення людей  до свого суспільного середовища, яка має на меті цілеспрямоване його регулювання та перетворення за допомогою чинника влади. Це комплекс дій як окремих осіб, так і великих груп людей і цілих народів, спрямований на здобуття та здійснення влади або впливу на неї. Структуру політичної діяльності можна подати у вигляді схеми (рис. 4.2).

 

Політична діяльність — вид  суспільної діяльності суб'єктів політики, уособленої як потреба в сукупності осмислених дій, що ґрунтуються на врахуванні політичних інтересів, мобілізації  політичної волі з метою досягнення політичних цілей.

 

Політична діяльність завжди тісно пов'язана з типом суспільних відносин. Зміцнення і підтримка його або руйнування й заміна іншою системою суспільних відносин — два протилежні напрями політичної діяльності, за якими розрізняють суб'єкти політично.

 

Аналіз політичної діяльності суб'єкта політики потребує з'ясування його політичних інтересів, політичних потреб, політичної свідомості, здатності до мобілізації політичної волі та визначення політичних цілей. Від рівня розвиненості цих складових елементів залежить і рівень культури політичної діяльності, її результативність, доцільність та законність.

 

 

 

За допомогою діяльності у сфері політики та в інших  сферах реалізуються усвідомлені суб'єктами політики політичні інтереси.

 

Політичний інтерес (від  лат. interes — мати значення) — першопричина, один із найважливіших важелів політичної діяльності, прихованих за безпосередніми спонуканнями націй, народів, соціальних груп, особистостей, створених ними організацій, які беруть участь у політиці.