Україна. Шлях від етносу до нації

 

 

            Міністерство образованія України

Донецький національний університет

Кафедра політології

 

 

 

 

Курсова робота

На тему: Україна. Шлях від етносу до нації.

 

 

 

 

           Виконала:

Студентка 2 курсу групи „Б”

 Науковий керівник:                                     к.і.н., доц. Бородінов В.Д.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Донецьк 2006

 

 

ПЛАН.

Вступ. ..................................................................................... 3

1. Національна символіка України в контексті становлення

етносу і нації.

1. Державний Герб. Історія виникнення. .................. 6
2. Історія походження національного прапору. ............. 15
3. „Ще не вмерла Україна”. Від вірша до Державного Гімну. ............................................................................... 23

2.   Етнологія релігії.

                   2.1.      Взаємовідношення  етносу та релігії. ......................... 30

                   2.2.      Етнічні функції  релігії. ................................................ 34

Висновки ................................................................................. 39

                   Список літератури ................................................................... 41

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

 

В цій роботі досліджуються питання національної символіки. Актуальність даної проблеми обґрунтована порівняно невеликим віком нашої держави. Оскільки, як суверенна , незалежна держава Україна існує лише п’ятнадцять років вона повинна мати свою державну символіку. Пам'ять про яку за роки радянської влади в Україні було повністю витравлено зі свідомості народу. Тому необхідно чітко освідомити історичне походження державних символів нашої держави гімну, гербу та прапора. Ця проблема непроста й донині далека від остаточного розв'язання, що пояснюється браком наукових джерел.

Дослідженнями проблеми національної символіки займались такі відомі вчені як: К. Гломозда, Л. Мельник, С. Білокінь, Д. Яневський, В. Сергійчук, В. Ткаченко, А. Гречило, Б. Якимович, В. Багринець, Крип'кевич та інші. В. Сергійчук у своїй роботі „Символіка суверенності – синьо-жовта” пояснює зневажливе ставлення до державних символів тим, що упродовж багатьох століть український народ був поставлений у розряд другорядних, його символіка, що супроводжувала національно-визвольні змагання, оголошена імперським режимом ворожою, а в радянські часи ще й контрреволюційною. В. Багринець в своїй статі „ Що означає герб України” прийшов до висновку, що знак тризуба відомий з найдавніших часів на території від Скандинавії до Близького Сходу.  Але найбільше він вкоренився саме на українських землях, де було виявлено найбільше давніх зображень цього знаку. Проблемам релігії присвятили свої роботи такі вчені як : Г. Булашев, А. Колодний, Г. Лозко, Д. Степовик та др.

Метою цієї  роботи на підставі поглибленого аналізу розкрити найважливіші чинники й етапи формування державних символів України. Для досягнення поставленої мети в цей курсовій роботі була вирішена низка задач:

1. Історія виникнення державного гербу України;
2. Походження національного  прапора нашої держави;
3. Виникнення та затвердження державного гімну „ Ще не вмерла Україна;
4. З'ясування взаємовідношення між етносом і релігією;
5. Визначення етнічних функцій релігії.  

Так як , каталізаторами у націотворчій діяльності українців є насамперед національна ідея, національна свідомість і гідність, повага до предковічних коренів свого походження. Наголошено на величезному значенні надбань української нації. Тому задачею моєї роботи є простеження ролі церкви, національної символіки в контексті формування української нації.

Тому перший розділ цієї роботи присвячений національним символом України гімну, гербу та прапору, як невід’ємним чинникам української нації. Розглядається історія виникнення української символіки адже потрібно знати минуле своєї держави і не забувати свої історичні корені. Адже у 11 ст. Конституції України, зазначається, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічно, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меньки України.

 Другій розділ Етнологія релігії присвячений взаємовідношенням етносу і релігії, які тісно поєднані й взаємопереплетені в буттєвому просторі українського народу. Етнологія релігії має досліджувати весь релігійний досвід етнічних спільнот, всі етнічні особливості та властивості релігійного буття, які відображені в їх духовній та матеріальній культурі. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

             

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

             1. Національна символіка України в контексті становлення

                етносу і нації.

 

1.1. Державний Герб. Історія виникнення.

 

 З утвердженням незалежності Україна відновила свої державні символи: прапор, герб і гімн.

  І це закономірно, адже українська система символічного відображення світу належить до найдавніших і найбагатших систем традиційної культури на планеті. Нині символи розглядають переважно в аспекті державному, що виражений у геральдиці і вексилології. Це також зрозуміло, оскільки суверенна незалежна держава повинна мати свою символіку – свій герб, свій прапор, свій гімн. За роки більшовицької влади в Україні зі свідомості народу повністю було витравлено пам 'ять про національний прапор, національний герб. Лише нова хвиля відродження нації повернула народові одвічні святині. Незважаючи на те що значно прискорився темп життя і, здається, не варто зупинятись на деталях, дедалі більше зростає інтерес до історії, народних традицій, національної символіки. У ст. 20 Конституції України законодавчо закріплено історичні українські символи – Знак Княжої Держави Володимира Великого – тризуб, національний синьо-жовтий прапор, мелодію гімну. Цим було покладено край багаторічним суперечкам, що вносили напруження в життя суспільства.

   Процес утвердження державної символіки на всіх історичних етапах відбувався надто складно. Не були винятком 90-ті роки ХХ ст.., коли Україна відновила свої державні символи. На жаль, ще й сьогодні ми не можемо стверджувати, що всі громадяни України свято шанують історичні традиції своїх предків. Ще дуже багато противників є в суверенної України і у її символів.

   У дослідження української  національної символіки вагомий внесок зробили: С. Білокінь, В. Сергійчук, В. Ткаченко, Б. Якимович та ін. Донедавна наукова література пов'язувала походження тризуба і синьо- жовтого прапора переважно з Центральною радою, Директорією, українськими буржуазними націоналістами й усілякими іншими існуючими та неіснуючими у 20-40-х роках ХХ ст. Організаціями, чия діяльність, як вважалося, призводила лише до кривавих подій.

   Справді, такі атрибути державності  були прийняті Центральною радою  в 1918 році. Цей факт протягом багатьох  десятиліть однаково тлумачили  ідеологічні інстанції, позбавляючи  дослідників бодай ретроспективного  погляду в наше минуле, не бажаючи, щоб український народ дізнався про коріння своєї національної символіки, її історичну традицію.

   А ця традиція є давньою, багатовіковою. Тому й логічним  є те, що зі всіх знаків, котрі  дійшли до наших днів, найдавнішим  вважається тризуб. Однак його походження залишається найбільшою таємницею для вчених України. Три зубоподібні символи можна знайти на предметах побуту епохи трипільської культури. Ними наші далекі предки позначали триєдину сутність Бога. Його присутність вони вбачали у виявах трьох найбільших благ – землі, дощу та сонячного тепла.

   Знак тризуб, або тридент, відомий в усьому світі з  давніх – давен. Про нього знали  в Європі, Азії, Індії. З тризубом  зображувалися божества: грецький  Посейдон, етруський (пізніше римський) Нептун, індійський Шива, скіфський Тагиімасад. Про, те, що тризуб є одним з найдавніших знаків нашої землі, можна довідатись з наскельних малюнків, сюжетів, зображених на гончарних виробах, монетах, прикрасах. Сучасної графічної форми тризуб почав набувати за князівської доби.

   Так, знак Володимира став  спадкоємним геральдичним знаком  для його нащадків – Святополка (1015-1019), Ярослава Мудрого (1019-1054). Він  є на гербі Анни Ярославни, королеви Франції. Аналогічне клеймо виявлено на цеглинах під час розкопок Десятинної церкви в Києві (986-996) та Успенського собору у Володимирі- Волинському (1160). Зображення його знаходять на цеглі й камінні інших церков, палаців, на зброї, посуді, перснях. Відомий цей знак і з рукописів.

   Цікавими археологічними знахідками є трапецієподібні підвіски з розкопок у Новгороді, причому зображення на одній з них у всіх деталях збігається зі знаком на срібних монетах князя Володимира. Крім того, по одній підвісці зі знаком тризуба й ускладненим малюнком знайдено у Києві, в Бєлгороді, на Рюриковому городищі, у Новгороді.

        Упродовж століть тризуб був поширений в усіх князівствах Київської Русі. Він зазнав змін, зокрема і трансформації у двозуб, який був геральдичним знаком Ізяслава Ярославовича (1054-1078), Святополка ІІ Ізяславича (1093- 1113), галицько-волинського князя Лева Даниловича (1264- 1301) та інших, проте весь час зберігав свою первісну основу. Керамічні плитки, цегла, інші речі з такими символами знаходили під час археологічних розкопок давнього Галича (1930-1940) археолог Я. Пастернак, ленінградський учений М. Каргер та інші учені, які приймали участь у цих розкопках. Знаки тризуба-двозуба траплялись І. Свєшникову під час розкопувань літописного Звенигорода. Відомо понад 200 видів цього геральдичного знака в різноманітних варіантах.

    Одностайної думки щодо значення тризуба вчені не мають. Подібні зображення були виявлені на давніх солярних знаках в Індії та інших країнах світу. Не виключене й скандинавське походження тризуба. Однак відомо: ще з доісторичних часів число три, тріада, завжди мало символічне значення. Є багато теорій про те, чим був цей знак – символом державної влади, військовою чи релігійною емблемою, монограмою, геометричним орнаментом. А втім, очевидно, за часів Київської Русі тризуб слугував знаком князівської влади Рюриковичів. Як припускають підвіски з тризубом могли бути знаками князівської адміністрації, за типом татарських пайдзе. Натомість дослідник А. Молчанов вважає що це були печатки дипломатичних і зовнішньоторговельних представників Київської Русі у зносинах з Візантією та іншими державами.

   Подібну думку щодо походження  тризуба висловлює В. Сергійчук  у своїй праці „Національна  символіка України”, де зауважує, що на землях Центральної України тризуб відомий з VI-VIII ст. На цей знак можна натрапити серед археологічних знахідок Перещепинського городища на Полтавщині та Мартинівського на Київщині. Тризубці названих давніх поселень засвідчують, що задовго до Рюриковичів вони були знаками родових старійшин чи племінних вождів, символом влади.

   Перша згадка про давньоруські  знаки в літописах простежується  з 

Х ст. : посли князя Київського Ігоря (912-945 рр.) при укладанні договору з візантійцями мали свої печатки (з відповідними символами), що служило підставою посольських повноважень. Дружина Ігоря Ольга розставляла князівські знаки по всій землі Київській аж до Новгорода, про що збереглася згадка в „Повісті временних літ”.

   У Київській Русі тризуб  був великокнязівським знаком. Його  зображення вперше стало відоме  нам з печатки Святослава Ігоревича, де чітко вирізняється князівський знак у вигляді літери „Ш” – тобто тризуб.

   Тризуб не був офіційним  гербом Київської Русі в сучасному  розумінні. На думку І Крип'якевича, справжні герби прийшли до  нас із західних країв і  вперше трапляються на західноукраїнських землях у XIV ст. Тоді гербові відзнаки стали загальновживаними.

   Їх знаходять на печатках  галицьких бояр. Окремі феодальні  роди як своє династичне знамено  використовували тризуб до XV ст., але вже з   ХІІ ст. Його  почав замінювати герб з архангелом Михаїлом. Свої гербові зображення дістають окремі міста. Наприклад, Володимир-Волинський мав знак св. Юрія. Приблизно в цей час з'являється герб Галицької держави – лев.

   З історичних джерел відомо, що тризуб викарбовували і  на срібних монетах великого князя Київського Володимира Святославина (978-1015). Отже можна зробити висновок, що знак тризуб з дуже давніх часів був відомий на обширах від Скандинавії до Близького Сходу, від Тибету до Піренейського півострова. Проте найглибше вкоренився він в Україні. Тут виявлено найбільше давніх зображень тризуба, збереглася народна традиція використання цього знака. Тризуб, який з початку називався трояном, являє собою не що інше, як стилізоване зображення Оріони – Скіфії.

   Щодо походження тризуба існує, як вважають дослідники, понад 40 версій. Свого часу ці версії критично розглянув О. Братко-Кутинський у своїй книжці „ Нащадки святої Трійці”. На його думку, тризуб, хрест, трихвестр, трикутник, шестикутна зірка, сварга, триколон, даоська трійці-  дерево життя, жезл Кадуцея та їхні модифікації є втіленням трійці – найдавнішими знаками, що символізують творення і світобудову. Дослідник уточнює, що „ тризуб символізує ту саму трійцю життєтворчих енергій, що й хрест та шестикутна зірка, тобто Мудрість, Знання і Любов (або Вогонь, Воду і Життя (Землю), або Ян, Інь та Ці)”.

   О. Братко- Кутинський схильний  віднести час появи тризуба  до пізнього палеоліту. Однак  обидва його твердження не  узгоджуються між собою. У первісних  людей не було розвинуте абстрактне мислення, через що вони не могли вдаватись до такої глибоко філософської символіки.

   В. Сергійчук у зазначеній  праці доводить, що тризуб –  це символ державної влади. Так, вершок скіпетра візантійських  монархів увінчувався фігурою побідної форми. У тризубі закладено глибокий філософський смисл, він символізує триєдність і тривимірність світу, що пізніше було трактовано християнством як Бог-Батько, Бог-Син, Бог-Дух Святий.

   Водночас можна погодитись  з науковцем С. Шелухіним, що український  тризуб свідчить про історичний і логічний зв 'язок з культурними впливами греків, римлян, кельтів.

     Характерно, що тризуб як знак князівської влади Рюриковичів широко використовувався у державному житті Київської Русі. Його можна було побачити на печатках, якими скріплювали міжнародні договори, на князівських товарах, що відправлялись на продаж за кордон. Крім того, виконані в бронзі чи сріблі тризуби прикрашали пояси дружинників князівського війська, зброю і знамена.