Загальні методи пізнання: диференціація підходів

 

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

КРИВОРІЗЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  ІНСТИТУТ

 

КАФЕДРА ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ

 

 

 

 

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА №1

з дисципліни «Політична економія»

реферат з теми: «Загальні  методи пізнання: диференціація підходів  
(огляд підручників та навчальних посібників з політичної економії)»

 

 

 

 

 

 

 

Студентки

факультету МЕіП

1к., гр. 6.503-2

Бортник Катерини

Перевірила:

Луціва О.О.

 

 

 

 

 

м.КРИВИЙ РІГ – 2012 рік

План

Вступ

1. Науковий метод та його основні риси
2. Загальні та спеціальні методи пізнання у політичній економії
3. Диференціація підходів до визначення методів пізнання
4. Огляд підручників та навчальних посібників з політичної економії

Висновки

Список використанних  джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність  теми: у рефераті розглядаються важливі проблеми сьогодення: інтенсивна диференціація знань, що має і позитивні, і негативні сторони; місце і значення економіки серед інших різноманітних наук; майбутнє економічної науки; критерій правильності пізнання, до якого приходить політична економія.

Крім загального і  конкретних об'єктів, а також предмета дослідження, кожна наука має свої методи пошуку і обґрунтування наукової істини.

Метод наукового дослідження - це система розумових і (або) практичних операцій (процедур), які націлені на розв'язання певних пізнавальних завдань з урахуванням певної пізнавальної мети. В кінцевому підсумку і мета, і завдання дослідження зумовлені духовними і матеріальними потребами суспільства і (або) внутрішніми потребами самої науки.

Одна з важливих особливостей наукового пізнання порівняно з буденним полягає в його організованості і використовуванні цілого ряду методів дослідження.

Під методом при цьому  розуміється сукупність прийомів, способів, правил пізнавальної, теоретичної і  практичної, перетворюючої діяльності людей. Ці прийоми, правила встановлюються не довільно, а розробляються, виходячи із закономерностей самих об'єктів, що вивчаються. Тому методи пізнання такі ж багатоманітні, як і сама дійсність.

Мета: розглянути загальні методи пізнання, процес диференціації методів в теорії і на практиці.

Завдання:

1. Розглянути і зрозуміти сутність поняття «науковий метод», виділити його характерні риси та функції;
2. Розглянути і охарактеризувати загальні методи пізнання у політичній економії;
3. Усвідомити сутність процесу диференціації знань;
4. Розглянути і охарактеризувати виділені більш конкретні методи дослідження внаслідок диференціації;
5. Дослідити проходження процесу диференціації підходів у пізнанні на практиці, аналізуючи літературу з політичної економії.

Методи дослідження: аналіз, наукова абстракція, синтез, збирання фактів, індукція.

1. Науковий метод та його основні риси

Існують кілька термінів, які вживаються для позначення поняття «методу», - науковий підхід, принцип, засіб, прийом, але повною мірою вони не збігаються. Наприклад, поняття наукового підходу і принципу ширше, ніж поняття методу. А поняття прийому - вужче, конкретніше. Нерідко ототожнюють поняття методу пізнання як збірної категорії (наприклад, кажуть «математичний метод») з певним конкретним методом (наприклад, математичний метод факторного аналізу, який є сукупністю алгоритмізованих прийомів).

Загалом кожен науковий метод має характеризуватися  такими рисами:

• ясність, тобто загальнозрозумілість методу. Цією рисою один метод відрізняється від іншого. Неясність у використанні методу енерговиробничих циклів (ЕВЦ) призводить до плутанини щодо його використання і підміни ним методу міжгалузевих комплексів там, де вивчення компонентної структури локальних комплексів доцільніше було б здійснювати цим способом;
• націленість, тобто підпорядкованість методу досягненню певної мети, розв'язанню певних конкретних завдань;
• детермінованість - сувора послідовність використання методу. Іншими словами - максимальна його алгоритмізація;
• результативність - здатність методу забезпечувати досягнення певної мети (сюди входить і плідність методу);
• надійність - здатність методу з великою ймовірністю забезпечувати отримання бажаного результату;
• економічність - здатність методу добиватися певних результатів із найменшими витратами засобів і часу.

Існує ще одна дуже важлива  вимога до методу пізнання - відповідність методу об'єктові дослідження і рівню пізнання. Так, при розміщенні продуктивних сил нерідко метод енерговиробничих циклів використовується для вивчення господарства великих міст чи економічних вузлів, що є неправильним, бо він призначений для вивчення компонентної структури лише територіально-виробничих комплексів великих економічних районів.

Функція методу полягає в тому, що з його допомогою отримують нову інформацію про навколишню дійсність, заглиблюються в сутність явищ і процесів, розкривають закони і закономірності розвитку, формування і функціонування об'єктів, які досліджуються. Від якості методу, правильності його застосування залежить істинність отриманого знання. Істинні знання можна одержати лише у випадку застосування правильного методу (методів).

Цю думку ще у XVІІІ  ст. висловив англійський філософ  Френсіс Бекон. Він порівнював правильний метод у науковому пізнанні із світильником, який освітлює подорожньому шлях у темряві. Отже, не лише результат дослідження, а й шлях, який веде до нього, повинен бути істинним.

Важливим положенням у методології є те, що кожен метод дослідження сам має бути теоретично обґрунтованим. Також будь-яка категорія науки, її положення, закон набирають методологічного значення і навіть виконують функцію методу, коли у процесі пізнання стають спрямувальними засобами дослідження конкретних об'єктів. Наприклад, при обґрунтуванні мережі економічних районів України треба активно використовувати теорію цього виду регіоналізації, її принципи, поняття і положення. [1- с.71-73].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Загальні та спеціальні методи пізнання у політичній економії

Політична економія, як і  будь-яка інша наука, має властиві їй методи дослідження процесів та явищ господарської діяльності. З цією метою використовується значний арсенал прийомів і способів дослідження предмета політекономії, котрі визначають зміст її методу. 

Виходячи з того, що кожне наукове  дослідження може відбуватись на двох рівнях: емпіричному (коли здійснюється процес накопичення фактів) і теоретичному (на якому здійснюється узагальнення знань), загальні методи пізнання умовно ділять на три групи:

· методи емпіричного дослідження: спостереження, порівняння, експеримент тощо;

· методи теоретичного дослідження: ідеалізація, формалізація, логічні й історичні методи;

· методи, що можуть бути застосовані на емпіричному і теоретичному рівнях: абстрагування, аналіз і синтез, індукція й дедукція, моделювання. [4 – с.18-19].

 Спеціальні методи пізнання включають в себе аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукцію, дедукцію і т.д.:

Аналіз - це розчленовування цілого предмету на складові частини (сторони, ознаки, властивості або відносини) з метою їх всебічного вивчення.

Синтез - це з'єднання раніше виділених частин предмету в єдине ціле. Об'єктивною передумовою цих пізнавальних операцій є здібність окремих елементів об'єкту до перегруповування, об'єднання і розділення.

Аналіз і синтез є  найбільш елементарними і простими прийомами, які становлять фундаменті людського мислення.

Абстрагування (ідеалізація) - це особливий прийом мислення, який полягає у відволіканні від ряду властивостей і відносин явища, що вивчається, з одночасним виділенням тих властивостей і відношень, що нас цікавлять. Коли ми абстрагуємо деякі властивості або відношення ряду об'єктів, то тим самим створюємо основу для їх об'єднання в єдине ціле. По відношенню до індивідуальних ознак кожного з об'єктів, що входять в даний процес, об'єднуюча їх ознака виступає як загальна.

Узагальнення - це такий прийом мислення, в результаті якого встановлюють загальні властивості і ознаки об'єктів. Операція узагальнення здійснюється як перехід від часткового поняття або думки до загального поняття або думки. Наприклад, такі поняття як “клен”, “липа”, “береза” є деревами.

Значна роль в узагальненні результатів спостереження і  експериментів належить індукції (від  лат. inductio - наведення), особливому виду узагальнення даних досвіду.

Індукція – це процес виведення загального положення із спостереження ряду часткових одиничних фактів, тобто пізнання від часткового до загального на підставі міркування, в якому загальний висновок будується на основі часткових засновків. Основою індукції є досвід, експеримент і спостереження, в процесі яких збираються окремі факти. На підставі аналізу цих фактів ми встановлюємо загальні і повторювальні риси ряду явищ, що входять до певного класу. На основі цього будується індуктивний висновок про приналежність цих рис всьому класу. Так, наприклад, вивчаючи властивості води, спиртів, рідких масел, встановлюють, що всі вони володіють властивістю пружності. Отже, ми робимо висновок: рідини пружні. На практиці найчастіше застосовується неповна індукція, яка припускає висновок про всі об'єкти множини на підставі пізнання лише частини об'єктів. Неповна індукція, що базується на експериментальних дослідженнях і включає теоретичне обґрунтування, називається науковою індукцією. Висновки такої індукції часто носять характер вірогідності. Це ризикований, але творчий метод. За умови чіткої постановки експерименту, логічній послідовності і строгості міркувань вона здатна давати достовірний висновок. За словами відомого французького фізика Луї де Бройля, наукова індукція є істинним джерелом дійсно наукового прогресу.

Дедукція —- це спосіб міркування, за допомогою якого із загальних засновків з необхідністю слідує висновок часткового характеру. Вона тісно пов'язана з узагальненням. Якщо початкові загальні положення є встановленою науковою істиною, то методом дедукції завжди буде отриманий істинний висновок. Особливо велике значення дедуктивний метод має в математиці. Математики оперують математичними абстракціями і будують свої міркування на загальних положеннях. Ці загальні положення застосовуються до рішення часткових, конкретних задач.

Дедукція відрізняється від  індукції прямо протилежним напрямком  руху думки. Одним із засновків дедукції обов'язково є загальна думка. Але особливо велике пізнавальне значення дедукції виявляється у тому випадку, коли загальним засновком виступає не просто індуктивне узагальнення, а якась гіпотетична теза, наприклад, нова наукова ідея. В цьому випадку дедукція є вихідним пунктом зародження нової системи. Були спроби абсолютизувати значення  індуктивного методу (Ф. Бекон) або дедуктивного методу (Р. Декарт), надати їм універсального значення. Проте ці методи не можуть застосовуватися як відокремлені, ізольовані один від одного: кожний з них використовується на певному етапі процесу пізнання.

Вивчаючи властивості і ознаки явищ оточуючої нас дійсності, ми не можемо пізнати їх відразу, цілком, у всьому обсязі, а підходимо до їх вивчення поступово, розкриваючи крок за кроком все нові і нові властивості. Вивчивши ці властивості, ми можемо знайти, що вони співпадають з властивостями іншого, вже добре вивченого предмету. Встановивши таку схожість і знайшовши, що число співпадаючих ознак достатньо велике, можна зробити припущення про те, що й інші властивості цих предметів співпадають. Хід міркування такого типу складає основи аналогії.

Аналогія - це такий прийом пізнання, при якому на підставі подібності об'єктів в одних ознаках роблять висновок про їх подібність в інших ознаках. Аналогія з простим дозволяє зрозуміти складніше. Так, по аналогії з штучним відбором кращих порід домашніх тварин Ч. Дарвін відкрив закон природного відбору в тваринному і рослинному світі.

Моделювання - це вивчення об'єкту (оригіналу) шляхом створення і дослідження його копії (моделі), яка заміщає оригінал в певних аспектах, що цікавлять дослідника. Дослідження методом моделювання диктується необхідністю розкрити такі сторони об'єкту, які або неможливо пізнати шляхом безпосереднього вивчення, або невигідно вивчати їх таким чином з чисто економічних міркувань. Наприклад, людина не може безпосередньо спостерігати процес природного утворення алмазів, зародження і розвиток життя на Землі, цілий ряд явищ мікро- і макросвіту. Тому доводиться вдаватися до штучного відтворення подібних явищ у формі, зручній для спостереження і вивчення. У ряді випадків буває набагато вигідніше і дешевше замість безпосереднього експериментування з об'єктом, побудувати і вивчити його модель.