Жінка в ролі політика

 

План:

Вступ

1. Історія політичного життя жінок в Україні та  у світі
2. Необхідність  наявності жінок в політиці
3. Жінка в українській політиці

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

"Вода - найм'якша і найслабша річ у світі, але в подоланні твердого та міцного вона непереможна, і на світі немає їй рівного. Слабкі перемагають сильних, м'яке долає тверде. Це ще один парадокс: те, що м'яке є сильним" Лао Цзи

Вступ

 Знищення всіх форм  дискримінації людини, в тому  числі і дискримінації чоловіків  та жінок на основі ґендерних  підходів є однією із умов  реалізації прав людини та  створення демократичної правової  держави, яка базується на верховенстві  прав людини та громадянина.  Саме це є провідним принципом  державної політики. Українська  держава в цілій низці документів  міжнародного рівня взяла на  себе зобов’язання забезпечити  належний механізм реалізації  прав людини, зокрема забезпечення  ґендерної рівності в суспільстві.

Базовим документом, де зафіксовані  та узагальнені принципові положення  міжнародного правового статусу  жінок є Конвенція ООН про  ліквідацію дискримінації щодо жінок.[2]

Проведені в останні роки аналітичні дослідження за вищеозначеною  тематикою виявили, що 1) зміни, які  відбулися в політичному та економічному житті країни не є ґендерно нейтральними; 2) у незалежній Україні різко знизився показник представництва жінок в органах влади, освіті та трудових колективах; 3) громадські жіночі організації мають слабкий реальний вплив на формування політичних та інших процесів у державі; 4) формування ринкової економіки призвело до значної дискримінації жінок на ринку праці. Серед зареєстрованих безробітних абсолютну більшість становлять жінки, особливо з вищою та середньою спеціальною освітою. Крім того, існує і приховане безробіття, коли жінка перебуває у вимушеній довгостроковій неоплачуваній відпустці тощо; 5) виникло і набуває загрозливих розмірів таке ганебне для суспільства явище, як paбoтopгiвля, що стосується особливо жінок України. Сьогодні країна займає третє місце у світі за рівнем торгівлі жінками після Росії та Нігерії.

Найяскравішим показником формування суспільства ґендерної рівності є кількісний та якісний показник участі жінок у політичному процесі  та їх наявність у владних структурах держави аж до найвищого рівня.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Історія політичного життя жінок в Україні та  у світі

Досвід розвинених країн  показав, що жінка в політиці -це лакмусовий папірець, який оприявнює прозорість політичних рішень та рівень корумпованості владних еліт. Чим більше жінок на найвищих посадах в державі, чим значніша їх частка в парламентах, тим більш контрольована і, зрештою, цивілізована політика відзначає цю країну.

Можна ще й ще раз повторювати, що ставлення до жінок є показником рівня цивілізованості суспільства.

Жінка в політиці. Зараз  ця фраза не викликає подиву, у не так давно цю фразу не сприймало  більшість населення землі. Такі імена, як княгиня Ольга, Катерина Медичі, Марія Стюарт, Катерина Велика, королева Вікторія та й навіть зовсім молода, порівняно з вищезазначеними  дамами Маргарет Тетчер – це скоріше  виняток з правила, що світом керують  чоловіки.

Треба розуміти, що прямий вплив  на політику, право обирати, з’явилось  у жінок зовсім нещодавно, а якщо бути точним то боротьба за визнання виборчих прав жінок точилася з 1788-го, а досягла  позитивного результату лише у 1995-му, коли цим питанням почала опікуватись  ОБСЄ. Відомо, що першими країнами, де жінкам надали виборче право, були Австралія (1893 р.) й Нова Зеландія (1902 р.). Правда це стосувалось лише жінок, котрі  мали європейське походження. Утім, задовго до цього, 1788 року, Конституція  Сполучених Штатів Америки апріорі  визнала право жінок на обрання  до Конгресу, бо в ній ішлося про  можливість "усіх громадян" брати  участь у виборах. Однак офіційно американки здобули це право лише 26 серпня 1920-го, коли було підписано  закон, що дозволяв жінкам обиратися  до Конгресу.

Перше найзагальніше документарне закріплення виборчих прав жінок  сталося 1967 року – після ухвалення  Генеральною Асамблеєю ООН Декларації про ліквідацію дискримінації щодо жінок. Після створення 1976-го Жіночого Фонду Розвитку ООН (ЮНІФЕМ) держави  активізували законотворчість у даній сфері, підписавши в 1979-му Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок. Ці документи містили й політичні підходи до гендерних аспектів. Зокрема, надання жінкам виборчих прав та можливості брати участь у державному управлінні. На той час такі вимоги означали для декотрих держав необхідність кардинальних змін у всій політичній системі.

Для деяких держав та навіть цілих регіонів, ці зміни були світоглядними. Зокрема країни Африки та Азії. В  Азії виборчі права жінок вперше визнала 1924 року Монголія. Однак, розпочавшись пізніше, ніж у Європі, "гендерні трансформації" завершилися на 12 років раніше, ніж у Старому  Світі. Це сталося 4 листопада 1972-го, коли виборчі права жіноцтву надала Бангладеш. А от африканці надто довго  йшли до цілковитого звільнення від  кайданів колоніальної залежності, аби  в подальшому обмежувати ще й виборчі  права жінок. Рух за здобуття рівноправності жителів Чорного континенту розпочався ще під час проведення панафриканських конгресів ХІХ століття. Отож молоді держави, утворені після завершення Другої світової війни, не зволікали з наданням жінкам можливості законотворчості й управління країною. Такі права африканки здобули вже 1945 року в Сенегалі й Того.

 

Найважче з рівним тендерним  правом вибору було в ісламських країнах, але навіть там зараз в парламенті є представники слабкої статті. На сьогодні в парламенті Бахрейну мандат має одна жінка, Кувейту – також одна, а от ОАЕ – аж дев’ять.

Незважаючи на складні  трансформації та важке подолання  стереотипів виборчі права жінок  закріплені у всіх країнах членах ООН.

Але права і можливість – дві великі різниці. Дійсно після закріплення прав постало питання можливостей. Всі ж розуміли що навіть маючи право бути обраною жінці потрібно ще потрапити в список партії яка йде на вибори, а потім ще подолати виборчий бар’єр.

Це питання вирішували по різному: приміром, в Уганді одне місце в парламенті від кожного  з 39 виборчих округів має бути закріплене за жінкою. В Аргентині виборчий закон передбачає тридцяти відсоткову "жіночу" квоту під час виборчих перегонів. 74-а поправка до Конституції  Індії обумовлює надання 33% місць  в муніципальних органах влади жінкам.

Кількісні квоти на парламентські  місця закріплено в законодавстві  Бангладеш (жінки мають 30 обов’язкових місць із 330), Еритреї (10 – зі 105) й  Танзанії (15 – з 255 парламентських місць). До речі, 28 жовтня 2007 року Кристина Фернандез де Кіршнер, перша леді Аргентини, отримавши на президентських виборах 46% голосів, змінила свого чоловіка на посаді глави держави. 2005-го перша в історії жінка-президент з’явилась і на африканському континенті: фінансист Еллен Джонсон-Серліф здобула перемогу на виборах у Ліберії, набравши 60% голосів.

Багато жінок не тільки прагнуть займатися політичними процесами, але й підкорюють їх на свій лад, обходячи при цьому тисячі чоловіків-політиків  й гордо посміхаючись їм услід. Та справа не в статі і навіть не в характері, а в тому, що є люди, які народжуються одні на мільйони, яким тільки “дай прапор в руки –  і на трибуну”, які зламають і  рознесуть все на своєму шляху, тільки б досягти своєї мети. І ці люди називаються лідерами. Є багато думок  щодо того, лідерами народжуються чи лідерські  якості формуються протягом життя, але  факт є фактом. Лідери існують всюди, і саме лідерам вдається належним чином, розумно і раціонально  керувати країною. А ще якщо й до цього додати акторські здібності  та чарівність жінок, то результат не дасть на себе довго чекати. Про  що й свідчить світовий досвід:

1) Маргарет Тетчер – жінка-прикметник. Яких тільки порівнянь і епітетів не стояло поруч з її іменем! Тетчер називали «найсильнішою жінкою Європи», «великим прем’єр-міністром і великою жінкою», «відьмою, яка може перевернути все вверх дном», «найсильнішим чоловіком в НАТО», «кращим і єдиним чоловіком в британському кабінеті», «залізним чоловіком» і «залізною леді». А в 80-і роки прозвучала навіть така фраза: «Великобританія володіє двома скарбами, одне з них — нафта, інший — Маргарет Тетчер».

Залізна Леді була найвладнішою жінкою в світі протягом багатьох років. Вона вражала своєю харизматичністю, силою волі, чесністю, здатністю проявити свою упертість, водночас ставлячи себе на місце супротивника і тим самим обеззброюючи його. Тетчер досягла вершини влади еліти, орієнтованої на чоловічу перевагу, і досягла цього, тільки присвятивши все своє життя цілеспрямованості та боротьбі за правду і порядок.

2) Ангела Меркель – стала першим в історії Німеччини канцлером жіночої статі. Деякі політологи пояснюють успіх німкені її "жіночою логікою". "Вона ділить чоловіків на дві групи, - пише публіцист Олександр Осанг в статті "Залізна леді", - на тих, хто сприяє її кар’єрі, і тих, хто відчуває себе використаними, на гордих і заздрісних". Інші відзначають здатність Меркель філософськи формулювати проблему.

На питання, як Меркель себе відчуває в ролі нового канцлера Німеччини, вона відповіла з посмішкою: "Я відчуваю себе добре - це перше і головне. Друге, я думаю, нам належить багато працювати, щоб виправдати довіру виборців. І  у мене є сили, щоб зробити щось хороше для своїх співвітчизників". Що ж, вона обійшла самого Герхарда Шредера, німці довірили саме їй “вирішувати  їхню долю”. Як бачимо, потенціал у  неї неабиякий..

3) Кондоліза Райс - є першою жінкою на найважливішому посту радника президента США по національній безпеці. Не дивлячись на достатньо жорстку манеру поведінки, завдяки якій вона здобула собі прізвисько "принцеса-воїн", Райс завжди була одним з найпопулярніших в народі членів адміністрації Буша і його опорою в той час, коли він вперше потрапив в Білий дім, мало розуміючись на міжнародній політиці. "Сполучені Штати завжди залишали за собою право робити кроки по зниженню або усуненню загрози ще до того, як на них зроблено напад", - твердо заявила вона в одному з інтерв’ю.

Але, якою б спірною не була така точка зору, вона опинилася не в  змозі применшити її популярність як усередині Білого дому, так і за його стінами.

4) Ну, і, нарешті, нашим символом  залізної “жінки-воїна” є Юлія Тимошенко. Для одних –крадійка, яка ошукала олігархів і сама наживається на їхньому майні, а для інших – вона ідеал Майдану, єдина в Україні людина, яка зможе навести порядок в країні і поставити всіх і все на своє місце.

Прихід жінки в політику та у систему влади спричинив появу нової форми ґендерного співробітництва. Його поява, як стверджують експерти, для світу й націй має величезне значення і означає виведення сфери політики й демократії у таку, що сповнена загальнолюдського, чоловічо-жіночого змісту. Більше того, подолання монополії чоловіків на право керувати, розпоряджатися соціальним життям через входження жінки у мирну політику й творення культури світу нарівні з чоловіком – ось суспільна перспектива XXI століття.

Віками жінки намагаються відстояти свої права та борються за суспільну рівність. Попри все, доступ жінок до політичної та економічної влади є далеко не пропорційним щодо їхньої кількості, потреб та суспільного внеску. Участь жінок у процесі прийняття рішень відстає від участі чоловіків на всіх рівнях: від колективного (в парламентах, на засіданні правлінь у спілках, тощо) до індивідуального (на робочих місцях, у подружньому житті).

 

 

 

 

2. Необхідність  наявності жінок в політиці

 

 Демократичний рух на Заході, особливо його жіноча складова, відстоює сьогодні паритетне – 50 на 50 – ґендерне представництво в органах влади. При цьому соціологи і суспільствознавці дійшли висновку, що наявність 30 % жінок в управлінні будь-якого суспільства призводить до якісних змін щодо прийнятих суспільно вагомих рішень. Тобто, 30% – це та «критична маса», що дозволяє не просто задекларувати, а реально відчути присутність жінок у політиці, істотно впливати на її формування. А виявляється це насамперед у тому, що жінки-політики вважають пріоритетними такі проблеми, як безпека в суспільстві, боротьба з корупцією, криміналом, соціальне забезпечення, розвиток мережі дошкільних установ, освіти, охорони здоров’я, зайнятість і просування жінок по службі.

За непрямими оцінками українських фахівців у галузі гендерної  економіки, чоловіки контролюють близько 90-95% економічних ресурсів. Це виразно  корелюється з даними в світі, де чоловіки контролюють 99% економічних  ресурсів, а жінки приблизно 1%. При  цьому жінки виконують дві  третини роботи і отримують одну третину заробітної плати. Оскільки участь у політиці є коштовною  справою, це дуже зменшує шанси жінки  представляти суспільні інтереси, бо економічні ресурси, які жінки можуть залучити на вибори, є дуже обмеженими.

Така ситуація не є притаманною  лише для України, а в тій чи іншій мірі прослідковується в більшості  країн світу. Практикою розвинених демократичних країн є квотування як механізму виправлення гендерного диспаритету в політиці. Річ у  тім, що політика є специфічною сферою людської діяльності. Політик покликаний публічно представляти інтереси того чи іншого сегменту чи частки населення, регіонального, етнічного, релігійного, у тому числі й специфічних  інтересів соціально-демографічних  категорій (наприклад, молоді). Як свідчить політична практика багатьох країн, чоловічі та жіночі інтереси, в тому числі в політиці, значно різняться, бо різняться їхні життєві пріоритети та життєвий досвід.

Низка проблем, що нині гостро стоять в Україні, - соціальне забезпечення малозабезпечених, бездоглядність дітей, поява соціальних хвороб, проблеми охорони здоров’я, освіти, нині знаходяться  внизу піраміди інтересів чоловіків-політиків, безнадійно програючи проблемам  міжнародної безпеки (на кшталт відправки  миротворчих контингентів у різні  гарячі точки світу і боротьби з міжнародним тероризмом, який поки що не заторкнув Україну) та перебудови системи внутрішньої політики.