Жінка в ролі політика

Також прихід жінок у політику пов’язується із іншим, специфічно жіночим  стилем у політичній практиці, менш агресивним, менш брудним і значно конструктивнішим і дієвішим. Тому ухвалення закону про гендерні квоти суттєво сприятиме більш рівноцінному представництву суспільних інтересів в українській політиці.

У той же час, чи може суспільство  вважатися цивілізованим, демократичним, якщо воно виключає з політики більшу половину своїх громадян – жінок? Мабуть, ні. Бо за своєю природою жінка  – активна сила суспільства, вона дає життя, направляє перші кроки  людини, несе особливу відповідальність за виховання в сім’ї і побуті.   

 Історія поколінь –  це історія безперервної і  невтомної діяльності жінки, тому  що її прагнення виражають  інтереси людей в цілому. І  концентруються на дітях, як  на майбутньому суспільства. Саме  ці особливості надають жіночому  руху гуманістичну направленість,  бо у жінок немає егоїстичних  та обмежених жіночою природою  цілей і задач. 
   Сьогодні жіночі обличчя стають все більш звичними серед учасників тих чи інших політичних акцій: мітингів, маніфестацій, страйків… Вони не тільки переживають, але й творять соціальні процеси в суспільстві.

Існує безліч міфів про  те, чого це жінка раптом розірвала  зачарований трикутник kuche, kinder, kirchen і подалася в бізнес. Причому серед міфотворців жінок не менше, аніж чоловіків. Отже, якщо жінка подалася в політику чи бізнес, вона погана мати і дружина, у неї не склалося особисте життя, є потреба самостверджуватися або вона дуже любить гроші.

Або ще: жінка завжди повинна залишатися жінкою - фраза, якою закінчується чимало вітальних промов, тостів, суперечок та дебатів. Але що воно мається на увазі, достоту не зміг розтлумачити жоден з опитуваних нами, незалежно від статі.

Запитання "Чи повинні жінки займатися політикою та бізнесом?" досі, певно, викликає в суспільстві нездоровий інтерес, бо час від часу дебатується, обговорюється в ЗМІ, або й у таких "нашенських" кухонних балачках до п'ятої ранку. А жінки тим часом все одно просуваються - хто в політику, хто в бізнес.

Зауважено: пропорційно до збільшення чисельності жінок у бізнесі та політичних структурах зростає кількість різноманітних українських жіночих організацій. Зараз їх у нас налічується всього близько 90, з поміж них 6 міжнародних та 17 всеукраїнських. Жіночі об'єднання, створені на ґрунті ділових стосунків, є в Києві, Ялті, Харкові, Донецьку, Чернігові.

Сьогодні міжнародні спостерігачі відзначають суспільну апатію українських  громадян, нездатність, яка часто  пояснюється небажанням брати на себе відповідальність. Особливо це стосується жіноцтва. Зрештою, в політиці українським  жінкам і крім найвищої посади в  державі є де докласти розум, серце  і руки.

У виступі голови Міжнародної  організації “Жіноча громада” М. Драч “Роль жінки в сучасну  перехідну добу” на Міжнародній  науково-практичній конференції з  проблем науки та освіти йшлося про  роль жінки у формуванні громадянського суспільства і зазначалось, що чи не найважливішою запорукою незворотності  демократичних перетворень в  сучасній Україні є формування інститутів громадянського суспільства. Водночас - це і передумова забезпечення реальних прав жіноцтва у країнах колишнього СРСР. Кількість громадських організацій, через які люди можуть сьогодні захистити свої права, в Україні, за свідченнями експертів, дуже мала і охоплює не більше 3 % населення. Серед цих організацій відзначається постійне зростання кількості жіночих організацій. Проте їхній реальний вплив на життя в країні не йде в жодне порівняння не лише з США, але і з країнами Балтії. В США жіночі організації сьогодні настільки впливові, що з їхніми рішеннями й думкою не може не рахуватися влада країни. Завдання ж українських жіночих організацій, на думку М. Драч, полягає в тому, щоб усіляко зміцнювати молоду державу, не лише контролювати процес прийняття рішень, але й активно делегувати своїх представників на всі рівні державного управління. Українські жінки здібні й освічені. Вони повинні позбутися комплексу меншовартості, адже поважають лише тих, хто сам себе поважає. Сьогодні немає і не повинно бути таких структур державної влади, які були б табуйованими для жіночої участі. Наприклад, як зазначила М. Драч, “жінка повинна займати пост цивільного міністра оборони України і скажу, що “Жіноча громада” вже підготувала відповідну кандидатуру. Жінка повинна очолювати Міністерство охорони здоров’я, в рамках якого концентрується багато соціальних проблем. Врешті-решт, для того, щоб вирішувати ґендерні проблеми через структури державної влади, ми повинні брати участь у самому процесі управління, не цуратись відповідальності, не боятись взяти на свої плечі тягар влади”.

Народний депутат України  від фракції ПР Інна Богословська на питання про те, чи сумісна  жінка з політикою, вважає, що у  всьому має бути гармонія. Тому що, за словами експерта, "життя зароджується від з'єднання жіночого і чоловічого начала". А в Україні, на думку  Інни Богословської, панує сексистська політика, та і в суспільстві теж: "Підхід досить патріархальний. Це свідоцтво того, що ми доки не дуже розвинене суспільство. Чим більше буде розвинено цивільних інститутів - тим більше жінок буде в політиці".

 Інна Богословська  поділилася своєю думкою про  те, що ж жінки привносять до  політики, будь вона українська  або європейська. За її словами,  стає більше чесності, відкритості  : "Жінки гнучкіші, схильні прощати,  вони менше інтригують. І найважливіше: у жінок дуже сильно розвинена  інтуїція. Тому якщо жінка говорить, що щось робити не можна,  то до неї потрібно прислухатися, тому що це закладено від  материнського інстинкту. Тому  чим більше жінок буде в  політиці, тим менше буде трагічних  помилок", - підсумувала народний  депутат.[7]

У сучасній Україні існує  понад 1200 жіночих організацій. Але  вони не відзначаються особливою  впливовістю. А між тим досвід багатьох розвинених країн показав, що прихід жінок у політику - це спосіб реального повороту суспільства  на шлях до створення людиноцентрованої, розвинутої, стабільної сучасної держави. Не можна стверджувати, що ці ідеї популярні у нашому суспільстві.

На думку Юрія Мирошниченко, народного депутата України від  фракції ПР, "ніжна" половина людства  має великий потенціал: "Я абсолютно  упевнений, що жінки і політика сумісні. Більше того, на мій погляд, потенціал  жінок в Україні повною мірою  не реалізовується ні в політиці, ні в громадському житті в цілому. Я вважаю, треба створювати певні  умови, тому що жінці доводиться працювати  на два фронти: сім'я і робота.  Потрібно активніше притягати жінок, давати їм більше можливостей. Це завдання як законодавчих, так і корпоративних  стосунків. Пора змінювати думку  суспільства про участь жінок  в житті країни. Сучасні українки мають вищу освіту, активні, інтелектуальні, компромісні. Усі ці жіночі переваги дуже згодилися б нам в політиці".

 

3. Жінка в українській політиці

Жінка і політика, а вірніше  українська жінка та українська політика, як і проблема формування суспільства  ґендерної рівності, - тема не надто  популярна в українській аналітиці. На сьогодні важливість цієї проблематики визнається в основному тому, що вона є даниною вимогам міжнародних  документів, підписаних Україною.

Є декілька факторів, що заважають  сьогодні успішній реалізації в політиці українським жінкам.

Тут спрацьовує цілий комплекс стереотипів:

- жінка здатна внести  значно менший “людський капітал”  у роботу організації;

- жінка внаслідок своїх  психологічних особливостей не  може керувати справою так  добре, як це здатен зробити  чоловік;

- жінці шкодить керівна  робота у суспільстві, політичним  лідером вона не може бути;

- внаслідок специфіки  статевої комунікації, жінка не  може так ефективно набирати  потрібний досвід, необхідний для  просування по службовій драбині;

- обов’язки жінки щодо  сім’ї та дому не дозволяють  їй ефективно реалізуватися у  професійній чи суспільній діяльності.[3]

Для сучасного українського суспільства, на відміну від більшості  західноєвропейських спільнот, а  тим більше американців, і сьогодні найактуальнішим і найусталенішим щодо функціонально-рольового розподілу у суспільстві залишається традиційно-патріархальний, який коротко можна описати формулою С. Моема: “Світ - це дім чоловіка, а дім - це світ жінки”. Треба зазначити, що подібні переконання підтримуються, за даними соціологів, не лише абсолютною більшістю українських чоловіків, а й не меншою кількістю самих жінок. На подібний стереотип активно працюють і ЗМІ, що існують в Україні. Чи не найяскравіші приклади у цьому плані дає реклама на екрані телебачення. Саме вона найактивніше впливає на популяризацію традиційного уявлення про роль жінки-українки як берегині домашнього вогнища, матері і виховательки, зразкової домогосподині.

За рівнем представленості жінок у парламенті Україна серед інших країн світу посідає 152 місце. Її випереджають не тільки найрозвинутіші світові країни, а й сусідні Білорусь, Угорщина, Польща, Словаччина, Румунія, Росія, Туркменістан, а також Мозамбік, В’єтнам, Уганда, Намібія, Антигуа і Барбуда, Нікарагуа, Гамбія, Гана, Джибуті тощо. А очолює список Швеція, у якій нині вводять квоти для захисту чоловіків-парламентаріїв.

Поки в нашої країни нема досвіду обрання на найвищу  державну посаду жінки, але недавні  вибори нам показали, що в країні є харизматичні лідери серед жіноцтва. Але якщо оцінювати ситуацію реально  то ми можемо побачити не найкращу картину.

В 1985 році було обрано до Верховної  Ради УРСР 157 депутатів-жінок! Гендерна рівність в радах радянських республік  була одним з ідеологічних принципів. Велась системна робота з представництвом  жінок в радах, чого зараз нажаль немає.

2003-го Україна зобов’язалася  до 2015 року виконати проголошені  Декларацією Тисячоліття ООН  "Цілі тисячоліття", 6-й пункт  яких присвячений рівності прав  жінок і чоловіків. Цей документ, зокрема, передбачає конкретні  показники пропорційної участі  жінок у роботі виборчих і  представницьких органів. 

Відповідно до нього, 2007 року у Верховній Раді має бути не менш як 13% жінок, у 2011-му – 20%, а в 2015-му –  вже 30%. Справжня картина присутності  жінок-депутатів просто катастрофічна. На початку 2000-них років ситуація покращувалась, але до показника в 157 жінок в парламенті, Україні ще далеко.

Але незважаючи нінащо динаміка присутності жінок в скликаннях Верховної Ради зараз позитивна. І якщо депутати все таки не зможуть  прийняти закон, в якому б було прописано квоту для жінок  у парламенті, то слабка стать все  рівно, з часом, візьме своє. А обґрунтування  цьому просте - Україна матріархальна  держава, і народ генетично більше поважає в керуванні жінку  ніж чоловіка.[1]

До Міжнародного жіночого дня рух  ЧЕСНО вирішив дослідити прекрасну  половину Верховної Ради та з’ясувати, яка ж вона – українська депутатка. Результати подані на рис.1.

 

 

 

 

 

 

 

Проте,якими б не були чинні депутатки, їх все одно не вистачає.

За даними Держкомстату, жінки складають 54% усього населення  України, їх залучення до політичного  процесу є вкрай важливим, вже  не кажучи про те, що це - їх фундаментальне право.

Проте, у чинному парламенті жінок менше 10%. І це найкращий  результат порівняно із попередніми  скликаннями. Наприклад, на початку  дев’яностих депутаток було втричі менше – усього 13.

Через гендерну нерівність у парламентіУкраїнська держава не зможе виконати і зобов’язання перед ООНвзяті у 2000 році— забезпечити 30% жіноцтва у представницьких органах влади до 2015 року (в усякому разі - щодо парламенту, оскільки наступні вибори до ВРУ відбудуться пізніше зазначеного строку).

Згідно з рейтингом  Міжпарламентського союзу, станом на 1 лютого 2013 року Україна займала третє  з кінця місце серед європейських країн за жіночим представництвом  у парламенті. Нижчу позицію мають  тільки Угорщина (8,8%) та Мальта (8,7%).

Загалом в Європі за жіночим  представництвом лідирують скандинавські  країни, а саме Швеція(44,7%), Фінляндія (42,5%), Ісландія (39,7%), Норвегія (39,6%) та Данія (39,1%). Жодна з цих країн не користується системою зарезервованих для жінок  місць у парламенті, існують лише добровільні партійні квоти (дані Quota Project).

Не виключено, що незабаром  ситуація із гендерним балансом в  українській владі все ж таки почне змінюватися. Цього тижня  учасниці міжфракційного об’єднання "Рівні можливості" повідомили, що наразі пріоритетом їх діяльності є "відстоювання ґендерної рівності, активізація залучення жінок  до суспільно-політичного життя, збільшення їх присутності у владі і політичних партіях, а також боротьба із будь-якими  формами дискримінації".

Рівними правами жінок  і чоловіків почала опікуватися  і міністерка соціальної політики Наталя Королевська. Вона навіть запропонувала спеціальну програму з акцентом на рівній оплаті праці чоловіків і жінок.[5]

Загальна кількість жінок  України, задіяних на державній службі, становить на сьогодні 53 % від загальної  кількості службовців. Проте першу  посадову категорію серед них  сьогодні мають 5,8 %, другу - 10,8 %, третю - 15,7 %, четверту - 30 %, п’яту - 41 %, шосту - 65,7 %. Тобто, найбільше задіяні жінки там, де треба вирішувати повсякденні побутові проблеми громадян, і зрештою, займатися малотворчою рутинною роботою. Можливо, в Україні виправдовується рекомендація Маргарет Тетчер: “Хочеш представництва -візьми чоловіка, хочеш реальної роботи - візьми жінку”. Проте вся вищеописана ситуація скоріше оприявнює той факт, що жінки сьогодні мають занадто малий вплив на формування реальної політики України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Сучасне українське суспільство  має стільки нестерпно болючих  проблем, більшість із яких пов’язана з найнезахищенішими верствами суспільства: жінками, дітьми, старими, що доводити необхідність приходу жінки в політику в інтелектуальній аудиторії - є значною мірою ломитися у відчинені двері. Сьогодні маємо серед високоосвічених людей в Україні 80 % жінок. Куди вони “зникають” на шляху до політичне значимих у суспільстві структур? Натомість маємо серед зареєстрованих безробітних понад 60 % жінок, зростання жіночої проституції, приблизно настільки ж - зростання жіночої злочинності, значне її помолодшання останнім часом, різке зростання кількості малозабезпечених сімей, основну масу яких становлять сім ї з матері та дитини. Ми навіть не згадуємо про такі кричущі проблеми українського суспільства, як використання жінки як сексуального товару за межами України.