Форми безготівкових розрахунків

В статті 341 Господарського кодексу[7] зазначається, що безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються в міжнародній банківській практиці.

Водночас, у Цивільному кодексі[8] поняття «форми безготівкових розрахунків» відсутнє як таке. Натомість, вживається поняття «види безготівкових розрахунків». Відповідно до статті 1088 Цивільного кодексу України, яка має назву «види безготівкових розрахунків», при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Сторони в договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд.

Стаття 4 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»[4], яка має назву «форми та види розрахунків, що застосовуються при проведенні переказу», підтримує позицію Цивільного кодексу України. Відповідно до зазначеної статті, для проведення переказу можуть використовуватися кошти як у готівковій, так і в безготівковій формі. Види безготівкових розрахунків визначаються законами та прийнятими на їх основі нормативно-правовими актами Національного банку України.

Цим же шляхом пішла й  інструкція Національного банку  України «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті»[6], згідно з пунктом 1.2 якої встановлюються загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків.

Таким чином, законодавством визначаються дві форми розрахунків  — безготівкові та готівкові розрахунки. Безготівкові розрахунки поділяються на види. З огляду на зазначене, а також беручи до уваги ту обставину, що зміни до Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» були внесені після прийняття Господарського кодексу України, колізію між статею 341 Господарського та статтею 1088 Цивільного кодексу слід вирішувати на користь останньої. Отже, видами безготівкових розрахунків є розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту.

Таким чином, згідно зі статтею 1088 Цивільного кодексу України та Закону «Про платіжні системи та переказ  грошей в Україні», платіжні інструменти є засобами здійснення безготівкових розрахунків.

Платіжними інструментами  відповідно до чинного законодавства  є: меморіальний ордер; платіжне доручення; платіжна вимога-доручення; платіжна вимога; розрахунковий чек; акредитив; інші платіжні інструменти визначені  законодавством. Відповідно до статті 1088 ЦК України, при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту[25].

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що під видом  безготівкових розрахунків, на нашу думку, слід розуміти визначений законодавством спосіб переказу коштів через кредитні організації, що характеризується використанням певного платіжного інструменту, порядком документообігу та умовами надання коштів у розпорядження одержувача.

 

2  ФОРМИ  БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ ТА  ШЛЯХИ ЇХ УДОСКОНАЛЕННЯ

2.1  Форми безготівкових розрахунків

Безготівкові розрахунки можуть  здійснюватися  за  такими формами розрахункових документiв:

- платіжними дорученнями;

- платіжними вимогами-дорученнями;

- чеками;

- акредитивами;

- векселями;

-  платіжними  вимогами;

- інкасовими дорученнями(розпорядженнями).

Платіжні вимоги  та  інкасові  доручення  (розпорядження) застосовуються у випадках,  передбачених чинним законодавством та нормативними актами Нацiонального банку України.  Безготiвковi розрахунки за товари та послуги можуть  здiйснюватися  за допомогою  банкiвських платiжних карток.  Порядок використання платiжних карток визначається Нацiональним банком України.

2.1.1  Розрахунки платіжними дорученнями

 

Платіжне доручення  — це письмове доручення власника рахунку перерахувати відповідну суму зі свого рахунку на рахунок отримувача коштів [5].

Платіжні доручення  застосовуються в розрахунках щодо місцевих, а також

міжміських  поставок за товари (роботи, послуги). Вони забезпечують

максимальне наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей і здійснення платежу, прискорюють обертання обігових коштів; запобігають

виникненню  кредиторської заборгованості в покупців.

Розрахунки  платіжними дорученнями здійснюються також за нетоварними

операціями. Це платежі  до бюджету, цільових централізованих  фондів; платежі кредитним установам, за банківськими позиками[15].

Платіжне доручення  банк приймає тільки в межах коштів на розрахунковому

рахунку, крім доручень на перерахування до бюджету сум  податків, зборів,

обов'язкових  платежів і внесків до державних  цільових фондів[14].

Якщо постачальник (отримувач коштів) не має рахунку в банку або розрахунки між постачальником і покупцем платіжним дорученням неможливі, підприємство може виконати розрахунок гарантованим платіжним дорученням через підприємства зв'язку. Гарантовані платіжні доручення застосовуються за переказу коштів на виплату заробітної плати робітникам, що заготовляють сільськогосподарську продукцію в населених пунктах, де відсутні банківські установи. Так само переказують окремим громадянам пенсії, заробітну плату, авторський гонорар, витрати, пов'язані з відрядженням тощо [11].

2.1.2 Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями

 

Платіжні вимоги-доручення  — це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня частина — вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт, послуг.

Нижня частина  — доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати суму грошових коштів з його рахунку на рахунок постачальника [6]

Цей розрахунковий документ заповнює постачальник (отримувач коштів) і направляє покупцеві (платнику коштів).  Покупець (платник коштів), коли він згоден оплатити товар (роботи, послуги), заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свій банк (банк, який його обслуговує) для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника.

Розрахунки  платіжними вимогами-дорученнями застосовуються переважно в

міжміських  розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цінності,

виконані роботи, надані послуги. Їх не застосовують стосовно розрахунків

претензійного характеру навіть тоді, коли вони випливають з реальних

відносин щодо поставки товарів і надання послуг.

Розрахунки  платіжними вимогами-дорученнями можуть бути з акцептом або без акцепту. Платники мають право повністю відмовитися від акцепту платіжної вимоги-доручення, коли товари (послуги) не було замовлено; коли товари відвантажено не на погоджену адресу; коли їх доставлено достроково; коли вони недоброякісні, некомплектні; коли не погоджено ціну товару. Часткова відмова від акцепту платіжної вимоги-доручення може бути, коли поряд із замовленими відвантажено і якісь додаткові товари; коли документально встановлено наявність недоброякісної або неукомплектованої частини товарів, у разі завищення цін, арифметичних помилок у товарно транспортних документах тощо.

Основою відмови  від акцепту може бути також порушення  умов контрактів (угод).

Про відмову  від акцепту платник зобов'язаний у встановлений строк повідомити банк і постачальника, зазначивши причини відмови. Відмова від акцепту не приймається банком, якщо її недостатньо мотивовано або мотиви суперечать законодавству чи інструкціям банку.

2.1.3 Розрахунки чеками

 

У розрахунках  між підприємствами застосовуються розрахункові чеки. Для

отримання готівки  з рахунків у банківських установах  використовуються грошові чеки.

Розрахунковий чек — це документ стандартної  форми з дорученням чекодавця своєму банкові переказати кошти з рахунку чекодавця на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів) . Розрахунковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного доручення чек передається платником підприємству — отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господарської операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для оплати.

Існує кілька видів  розрахункових чеків: акцептовані, не акцептовані банком,

з лімітованих  і нелімітованих книжок. Грошові  чеки застосовуються тільки для отримання  підприємствами з рахунків у банківських установах готівки для виплати заробітної плати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відрядження, на господарські витрати[13].

Чек як грошовий документ короткострокової дії не має  статусу законного

платіжного  засобу. Обіг чеків не регулюється  законодавством, а визначається

потребою комерційного обороту. Через це розрахунки чеками мають умовний характер: видача боржником чека ще не означає оплати його зобов'язань перед кредитором. Зобов'язання погашається тільки після повної оплати чека банком-платником.

Чекова форма  розрахунків потребує від банківської установи дотримання

відповідних правил: банк зобов'язаний упевнитися в достовірності  чека (форма, термін дії, відсутність виправлень, відповідність підпису чекодавця зразкові підпису, який є в банківській установі). Чек може бути оплачений тільки тій особі, яку вказано в ньому (іменний чек), або пред'явнику, коли чек видано на пред'явника. Чекодавець не тільки несе відповідальність за оплату чека банком-платником, а й зобов'язаний забезпечити цей платіж, заздалегідь

надавши банку необхідні кошти для покриття своїх чеків (кошти на рахунку

чекодавця чи кредит).

Чекова форма  розрахунків має певні переваги перед іншими формами [14]. Це, передовсім, відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості. Принциповими недоліками такої форми розрахунків є недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів, не-можливість розрахунків чеками на велику суму, складність оформлення чека.

    2.1.4   Розрахунки акредитивами

 

Акредитив —  це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товарно- транспортних документів за відвантажений товар .

Акредитив застосовується в розрахунках між постачальниками і покупцями.

Документи постачальника  оплачуються банком тільки на умовах, передбачених в акредитивній заяві покупця[23].

Коли використовують акредитивну форму розрахунків, оплата документів за

відвантажений товар, надані послуги здійснюється або в банківській установі

постачальника за рахунок коштів платника, там задепонованих для цієї мети,

або в банку  платника — так званий гарантований акредитив. Акредитивна форма розрахунку гарантує платіж постачальнику. Ця форма розрахунків

застосовується  за наявності угоди між постачальником і платником щодо такої форми розрахунків.

Постачальник подає в  банк, що його обслуговує, заяву із зазначенням умов

використання задепонованих  коштів (власних або залучених). Акредитив

відкривається для розрахунків  тільки з одним конкретним постачальником. Його не можна використовувати для розрахунків з іншими постачальниками чи для виплати грошей готівкою. Чинність акредитива, як правило, не перевищує 15 днів з моменту відкриття. Платнику надано право змінювати умови акредитива, достроково відкликати невикористані кошти. Після повідомлення про відкриття акредитива постачальник відвантажує товар і не пізніше трьох робочих днів після цього подає в установу банку реєстри рахунків і транспортні або інші документи, які підтверджують відвантаження. Коли документи відповідають умовам акредитива, кошти того самого дня зараховуються на рахунок постачальника .

Існує кілька видів акредитивів.

Покритий — це такий  акредитив, який передбачає попереднє депонування коштів.

Депонування коштів в  установі банку постачальника можна  здійснити також і за рахунок кредиту, отриманого платником у банку-емітенті. Проте для кожного конкретного акредитива можна використати тільки одне джерело платежу, тобто виставляти акредитив частково за рахунок власних коштів, а частково за рахунок кредиту не дозволяється[24].

Непокритий  — це акредитив, коли платежі постачальнику  гарантує банк. У

такому разі платник звертається  до свого банку з клопотанням виставити для

нього гарантований акредитив. Таке клопотання банк-емітент задовольняє

тільки стосовно платоспроможних  клієнтів і за умови встановлення між клієнтом і банком, який відкриває акредитив, кореспондентських відносин.

Відкриваючи гарантований акредитив, банк-емітент дає банку-виконавцю право списувати платежі на користь постачальника-отримувача коштів зі свого кореспондентського рахунку [22].

Відзивний — це акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом на вимогу покупця без попереднього погодження з постачальником.

Безвідзивний — це акредитив, який не можна змінити або анулювати без згоди постачальника, на користь котрого було відкрито акредитив.

Підставою для відкриття  акредитива платником є повідомлення постачальника про готовність до відвантаження товару. Для відкриття акредитива платник подає в банк заяву встановленого зразка з необхідними реквізитами (номер договору, згідно з яким відкривається акредитив; термін чинності акредитива; рахунок платника і банк, який його обслуговує; документи, згідно з якими здійснюються виплати за акредитивом; строк їх подання; вид акредитива та сума акредитива)[26].

Закриття акредитива в банку постачальника здійснюється: