Фінансова діяльність ВАТ КБ «Надра» України в умовах економіки трансформаційного періоду

Система фінансових показників конкурентноздатності, що оцінює місце банку в групі близьких установ, складається з обсягів і структури грошових потоків, адекватність капіталу прийнятим ризикам, обсягів загальних і спеціальних резервів, рівня ліквідності, операційної маржі, прибутку й рентабельності, рівня дивідендів і фінансування розвитку банку, наявності акцій банку на ринку і їхній курсовій вартості.

При встановленні системи відповідних коефіцієнтів виміру показників можна скористатися методикою визначення кредитоспроможності (надійності) банків, до якої ставляться такі агрегіровані показники фінансового стану: коефіцієнт загальної капіталізації (відношення регулятивного капіталу до дохідних активів); коефіцієнт чистої капіталізації (відношення регулятивного капіталу до чистих активів); коефіцієнт фондової капіталізації (відношення статутного фонду до регулятивного капіталу); коефіцієнт захищеності капіталу (відношення основних засобів до регулятивного капіталу); відношення дохідних активів до платних пасивів; коефіцієнт стабільності ресурсів (відношення залишків на коррахунках і міжбанківських операціях до платних пасивів); коефіцієнт мінімізації міжбанківського кредитування (відношення притягнутих міжбанківських кредитів до зобов'язань); коефіцієнт стабільності клієнтської бази (відношення поточних зобов'язань до загального); коефіцієнт забезпеченості ризиків (відношення резервів до ризикових активів і позабалансових зобов'язань); коефіцієнт проблемних кредитів (підношення простроченої й сумнівної заборгованості до кредитного портфеля); коефіцієнт кредитної активності (відношення кредитного портфеля до активів): коефіцієнт ризикованості кредитної політики (відношення кредитного портфеля до регулятивного капіталу).

Разом з переходом до розвинених методів оцінки економічного капіталу, показників активів, які перебувають під ризиками, удосконаленням методів моніторингу й аналізу фінансової стійкості банків у банківського спостереження з'являється можливість лібералізації узагальнених обмежень. Саме інформація про комплексність й ефективність методи оцінки й управління ризиками дає можливість приймати можливі відхилення від стандартних лімітів і нормативів, узагальнені банківською системою.

Для стабільних банків з розвинутою клієнтською базою виконання нормативу може бути надлишковим з позицій імовірності зменшення обсягів поточних засобів до нульових обсягів. У той же час, для окремих малих банків навіть нормальний рівень миттєвої ліквідності не є достатнім для захисту стабільності платежів. Для цього була побудована модель розрахунку необхідних резервів високоліквідних активів банку з використанням теоретико-імовірносних характеристик можливого скорочення залишків поточних засобів. Доведено, що поточні залишки можуть бути описані нормальним законом розподілу випадкових змінних за умови попередньої обробки даних, що не поліпшує впливу на норматив ліквідності, а саме - процедури зменшення показника асиметрії вибірки. Після процедури зменшення показника асиметрії гіпотеза щодо нормального закону розподілу показника щоденних залишків поточних зобов'язань приймається з рівнем імовірності 0.05%.

Відповідно до умов нормального закону розподілу потрійний показник дисперсії визначає максимальний розкид значень вибірки, за межами якого дані майже відсутні через малу ймовірність їхнього досягнення. Згадане правило називається «правилом 38». Інтервал, що охоплює переважну більшість даних вибірок має абсолютну довжину шестиразової дисперсії із центром у середині розподілу.

У межах моделі пропонується показник мінливості поточних засобів як базова характеристика кожного банку з позицій розподілу його залишків засобів за нормальним законом. Показник визначається співвідношенням:

z= Т / Д Т        де,                                                                        (3.3)

z- показник мінливості вибірки;

Т - середнє значення вибірки;

ДТ - абсолютне значення довжини інтервалу. Показник мінливості порівнює можливий розкид поточних зобов'язань із їхнім середнім рівнем. Насамперед його значення свідчить про стабільність залишків. Показник мінливості поточних засобів специфічний для кожного банку й змінюється протягом певного часу. Тому нагромадження поточної інформації й розрахунок фактичного його значення надає корисну інформацію для управління ресурсами.

Аналіз фактичних даних свідчить, що для значної частини комерційних банків показник мінливості більший 5 протягом усього періоду. І тільки в одному випадку для банку, що віднесений до найменшого масштабного класу, мінливість зменшується до рівня 2.7. Таким чином, загальний рівень поточних зобов'язань можна оцінити як стабільний.

Норматив миттєвої ліквідності дає можливість використати в термінових активах до 80% залишків поточних засобів. Точніше, середньозважене за місяць значення вкладених в активні програми поточних засобів не повинне перевищувати 80%.

Імовірність падіння залишків поточних рахунків, до повного вичерпання резерву підтримки миттєвої ліквідності, що накопичено на коррахунках й у касі, обчислюється по формулі (3.4):

Рпор = 0,5 - Ф(0.6z) де,                                                                   (3.4)

Рпор - імовірність скорочення залишків засобів понад резерв;

Ф(0.6z) - функція Лапласа:

z - показник мінливості вибірки.

Таким чином, ризик ліквідності перебуває у зворотному зв'язку з показником мінливості.

При одиничному рівні мінливості ймовірність небезпечного скорочення поточних рахунків росте до 27,4%, що визначає високий ризик ліквідності. З ростом значення мінливості до 5 показник імовірності вичерпання резервів при скороченні поточних засобів досягає 0,14%, що практично повністю захищає коррахунок зарезервованими засобами.

Оскільки для значної частини банків показник мінливості перевищує 5, критичне значення поточних засобів рівняється приблизно 80% від середнього рівня їхніх залишків. Для них банків небезпечний розрахунковий мінімум залишків не росте до фактичного мінімуму вибірки значень залишків. Це є свідченням надійності ресурсної бази поточних засобів. Відповідно показник імовірності падіння обсягів до критичного рівня для таких банків незначний. Розрахований по моделі нормального закону розподілу, він не перевищує 2,5%. У таких випадках загальний норматив надійно захищає миттєву ліквідність банківської установи.

Для деяких банків значення показника мінливості протягом тривалого періоду коливається на критичному рівні 5, а мінімальне значення менше критичного рівня поточних засобів, хоча розрив між показниками незначний. Хоча ймовірність досягнення критичного рівня по моделі відповідного закону розподілу коливається від 0,2% до 10,4%, є незначною, у таких випадках важливо простежити тенденції розвитку показників й установити деяке контрольне значення ймовірності, якщо росте актуальність підтримки поточної ліквідності.

Помітимо, що виконання нормативу миттєвої ліквідності перевіряється за результатами середньомісячних залишків. Тому можливо його порушення в щоденному виконанні може бути компенсовано надлишковою ліквідністю в інші дні з обов'язковим виконанням середніх значень за місяць. Можливість відхилення щоденного виконання нормативу збільшує ризик порушення поточних платежів.

Щодо системних криз ліквідності, варто підкреслити важливість своєчасного використання апарата макроекономічного регулювання й засобів монетарної політики держави.

Отже, система оцінки фінансового стану банку потребує розробки комплексу загальних економічних показників - індикаторів поточного стану й динаміки фінансової стійкості, та удосконалення систем оцінки й управління ризиками, які забезпечують ефективне управління розвитку кожного банку й необхідний стан прозорості систем контролю за стійкістю банків з боку спостерігачів. Через вимоги щодо інтеграції України в ЄС розробку й впровадження систем управління ризиками стає пріоритетним напрямком науково - практичних досліджень.

3.3. Рекомендації по підвищенню ліквідності і платоспроможності банку

У якості результатів усього вищевикладеного в даній дипломній роботі можна подати рекомендації, які будуть сприяти підвищенню ліквідності і платоспроможності банку.

По-перше, банку з нестійким положенням потрібно поліпшити організаційну структуру банку, тобто приділити увагу розвитку менеджменту, зокрема, створити, наприклад, службу внутрішнього аудиту, що дозволило б знизити зловживання усередині банку.

По-друге, банку необхідно оцінювати ліквідність балансу шляхом розрахунку коефіцієнтів ліквідності. У процесі аналізу балансу на ліквідність можуть бути виявлені відхилення убік як зниження мінімально допустимих значень, так і їхнього істотного перевищення. У першому випадку комерційним банкам потрібно в місячний термін привести показники ліквідності у відповідність із нормативними значеннями. Це можливо за рахунок скорочення насамперед міжбанківських кредитів, кредиторської заборгованості й інших видів залучених ресурсів, а також за рахунок збільшення власних коштів банку. Проте варто мати на увазі, що залучення додаткового капіталу у формі випуску нових акцій викликає скорочення дивідендів і несхвалення пайовиків.

З іншого боку, для комерційного банку, як і будь-якого іншого підприємства, загальною основою ліквідності виступає забезпечення прибутковості виробничої діяльності (виконуваних операцій). Таким чином, якщо фактичне значення основного нормативного коефіцієнта ліквідності виявляється набагато більше, чим установлене мінімально допустиме, то діяльність такого банку буде негативно оцінюватися його пайовиками, із погляду невикористаних можливостей, для одержання прибутку. У цьому зв'язку варто зауважити, що аналіз ліквідності балансу повинний проводитися одночасно з аналізом прибутковості банку. Досвід роботи комерційних банків показує, що банки одержують більше прибутку, коли функціонують на грані мінімально допустимих значень нормативів ліквідності, тобто цілком використовують надані їм права по залученню коштів у якості кредитних ресурсів.

У той же час особливості його роботи як установи, що засновує свою діяльність на використанні коштів клієнтів, диктує необхідність застосування показників ліквідності. Максимальна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах і на кореспондентських рахунках стосовно інших активів. Але саме в цьому випадку прибуток банку мінімальний.  Максимізація прибутку потребує не збереження коштів, а їх використання для видачі позичок і здійснення інвестицій. Оскільки для цього необхідно звести касову готівку і залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму, то максимізація прибутку ставить під загрозу безперебійність виконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами.

Отже, суть банківського управління ліквідністю складається в гнучкому сполученні протилежних вимог ліквідності і прибутковості. Цільова функція управління ліквідністю комерційним банком полягає в максимізації прибутку при обов'язковому дотриманні встановлюваних і обумовлених самим банком економічних нормативів.

По-третє, банк повинний визначати потребу в ліквідних коштах хоча б на короткострокову перспективу. Як уже відзначалося, прогнозування цієї потреби може здійснюватися двома методами. Один із них припускає аналіз потреб у кредиті й очікуваному рівні внесків кожного з головних клієнтів, а інший - прогнозування обсягу позичок і внесків. Обидва розглянутих методи мають недолік: вони спираються на середній, а не граничний рівень ліквідності. Це може бути достатнім для оцінки ліквідності банківської системи в цілому, але воно не підкаже керівництву окремого банку, яка повинна бути його касова готівка на наступному тижні, щоб покрити вилучення внесків і заявки на кредит. Тільки аналіз рахунків окремих клієнтів банку дозволяє йому визначити потреби в готівці на даний момент.

У вирішенні цього завдання допоможе також попереднє вивчення господарських і фінансових умов на місцевому ринку, специфіки клієнтури, можливостей виходу на нові ринки, а також перспективи розвитку банківських послуг, у тому числі, відкриття нових видів рахунків, проведення операцій по трасту, лізингу, факторингу і т.д. Причому, крім місцевих чинників, необхідно враховувати також і загальнонаціональні. Наприклад, зміни в грошово-кредитній політиці, у законодавстві і т.д.

Вивчення всього цього, а також прогнозування допоможе банку більш точно визначити необхідну частку ліквідних коштів в активі банку. При цьому банк повинний спиратися на свій досвід.

Виходячи зі спрогнозованого розміру необхідних ліквідних коштів банку потрібно сформувати ліквідний резерв для виконання непередбачених зобов'язань, поява яких може бути викликано зміною стану грошового ринку, фінансового положення клієнта або банку партнера.

По-четверте, підтримка ліквідності на необхідному рівні здійснюється за допомогою проведення визначеної політики банку в області пасивних і активних операцій, вироблюваної з урахуванням конкретних умов грошового ринку й особливостей виконуваних операцій. Тобто банк повинний розробити грамотну політику управління активними і пасивними операціями.

При цьому в управлінні активами банку варто звернути увагу на наступні моменти:

Управління готівкою повинно бути більш ефективним, тобто необхідно планувати притоки і відтоки готівки і розробити графіки платежів.

Терміни, на які банк розміщає кошти, повинні відповідати термінам притягнутих ресурсів. Не припустимо перевищення коштів на рахунках активу над коштами на рахунках пасиву.

Акцентувати увагу на підвищенні рентабельності роботи в цілому і на прибутковості окремих операцій зокрема. Так в управлінні кредитним портфелем необхідно:

- контролювати розміщення кредитних вкладень по ступені їхнього ризику, форм забезпечення повернення позичок, рівню прибутковості.  Кредитні вкладення банку можна класифікувати з врахуванням ряду критеріїв (рівень кредитоспроможності клієнта, форма забезпечення повернення кредиту, можливість страхування позичок, оцінка надійності кредиту економістом банку та ін.) Частка кожної групи кредитів у загальній сумі кредитних вкладень комерційного банку і її зміна є основою для прогнозування рівня коефіцієнта ліквідності, показує можливості продовження старої кредитної політики банку або необхідність її зміни. Групування позичок по окремих позичальниках, здійснюване за допомогою ЕОМ, дозволяє щодня контролювати рівень коефіцієнтів ліквідності й аналізувати можливості подальшої видачі великих кредитів самостійно банком або шляхом участі в банківських консорціумах;