Фінансове проектування

• кредити банків та інших фінансових інститутів;
• позики під заставу нерухомості;
• облігаційні позики;
• комерційні кредити (відстрочення платежу за контрактами, наданими постачальниками машин і устаткування, підрядниками);
• вексельні кредити;
• фінансовий лізинг, факторинг, форфейтинг та ін.

Якщо  в процесі реалізації інвестиційного проекту єдиним або переважаючим джерелом фінансування є банківські кредити, це є банківське проектне фінансування (інвестиційне кредитування), яке реалізується в закріплених законодавством формах кредитів.

Кредитування  суб'єктів господарювання здійснюється під заставу нерухомості, устаткування, акцій, а також за гарантіями або  поручительствами.

Одним із важливих джерел фінансування проектів є позики під заставу нерухомості (іпотека), які існують у декількох  видах:

• стандартна іпотечна позика (погашення боргу і виплата відсотків здійснюються рівними частками за весь період кредиту);
• позика зі зростанням платежів (на початковому етапі внески зростають з постійним темпом, а далі – платяться постійними сумами);
• іпотека зі змінною сумою виплат (у пільговому періоді платяться лише відсотки, а основна сума боргу залишається незмінною);
• іпотека із заставним рахунком (відкривається спеціальний рахунок, на який боржник вносить певну суму як заставу на першому етапі здійснення проекту для забезпечення подальшого фінансування);
• позика за зниженою ставкою (заставу забезпечує постачальник устаткування першим постачанням, тобто гарантує подальше постачання за проектом).

Важливим  кредитним механізмом, за допомогою  якого кошти акумулюються і спрямовуються  в інвестиційні проекти, є облігаційні  позики.

Окремим різновидом проектного фінансування за рахунок запозичених засобів  є фінансування, засноване на використанні механізму фінансового лізингу. Перевагою цього виду фінансування в порівнянні з банківським кредитуванням  є залучення інвестицій із меншим ризиком для інвестора, оскільки лізингова компанія зберігає власність  на об'єкт лізингу і таким чином  бере на себе частину ризиків.

Залежно від методу бухгалтерського обліку розрізняють позабалансове і балансове проектне фінансування. За умови використання позабалансового проектного фінансування вся фінансова заборгованість позичальника-інвестора відображається у балансі проектної компанії і тим самим не впливає на оцінку платоспроможності, отже, не може погіршувати фінансовий стан позичальника. Такі зобов'язання, як гарантія своєчасного завершення будівництва, мають, як правило, тимчасовий характер, виділяються окремим рядком на обумовлений період у балансі інвестора.

Позабалансове проектне фінансування визначається правилами  бухгалтерського обліку та звітності  і має місце лише у разі, якщо законодавством країни дозволено не включати баланс проектної фірми  в консолідований баланс інвестора.

За формами участі комерційних  банків у проектному фінансуванні за балансовим методом виділяють: сумісне проектне фінансування і послідовне проектне фінансування.

1. Сумісне проектне фінансування – фінансування декількома кредитними установами. Має місце в процесі реалізації великих інвестиційних проектів переважно у сферах інфраструктури. Ініціаторами загального фінансування, як правило, є міжнародні фінансові організації, які залучають до цих операцій банки, що зазвичай кредитують найбільш прибуткову частину проекту.

Застосовуються  дві форми сумісного проектного фінансування:

• паралельне фінансування, при якому проект ділиться на складові частини, що кредитуються різними незалежними один від одного кредиторами у межах встановленої для них квоти;
• синдиковане фінансування, при якому всі кредитори надають позики в процесі виконання проекту. Така форма фінансування реалізується через консорціумний кредит, який дається двома або більше кредиторами, об'єднаними в консорціум, одному позичальникові. При цьому один або декілька провідних кредиторів організовують роботу консорціуму впродовж певного періоду і представляють його інтереси, виконуючи функції менеджера. Ця управлінська структура координує і контролює надання, використання і погашення позики, веде переговори з позичальником щодо умов кредитної операції, забезпечує мобілізацію необхідних фінансових коштів.

На відміну  від синдикованого фінансування при паралельному фінансуванні переговори із позичальником проводяться окремо кожним банком-учасником, а після  узгодження всіх умов операції укладається  спільна кредитна угода.

Сумісне фінансування дає певні вигоди позичальнику, відкриваючи за рахунок доступу  до пільгових кредитів. Однак головні  переваги отримують кредитори, оскільки таке кредитування дає додаткову  гарантію своєчасного погашення  боргу позичальником.

2. Послідовне проектне фінансування здійснюється, якщо крупний банк є тільки ініціатором кредитних операцій, переуступаючи право вимагати сплату заборгованості позичальника іншим банкам. Проте за оцінку інвестиційного проекту, розроблення кредитної угоди і видачу позики банк отримує комісійну винагороду. Основною причиною такого механізму здійснення фінансування є обмежені фінансові можливості крупних банків через значну кількість інвестиційних пропозицій.

За ступенем ризику кредитора проектне фінансування ділиться на фінансування:

• без регресу на позичальника;
• із частковим регресом на позичальника;
• з повним регресом на позичальника.

Під категорією «регрес» розуміють право кредитора висувати зворотні фінансові вимоги до позичальника.

Найбільш дорогою  для позичальника є схема фінансування без регресу, тобто права на висунення  фінансових вимог до позичальника відсутні. За цих умов кредитор бере на себе всі  комерційні і політичні ризики, пов'язані  з реалізацією проекту, але плата  за надання кредиту значно вища, ніж при інших способах фінансування.

Для того щоб кредитори визначили ризик  вкладання коштів, необхідно створити такі умови:

1) використання  відпрацьованої технології, що дозволяє  випускати конкурентоспроможну  продукцію;

2) можливість  оцінити ризик будівництва, виведення  на проектну потужність і ризики, пов'язані з функціонуванням підприємства;

3) кінцева  продукція повинна мати досить  місткий ринок збуту і можливість  легкої реалізації, бо в цьому  разі можна визначити цінові  ризики;

4) наявність  договорів з постачальниками  сировини і комплектуючих|, якщо  вони необхідні;

5) домовленість  із постачальниками енергоносіїв  з узгодженням граничних цін;

6) політична  стабільність під час реалізації  проекту.

Кредиторам  часто доводиться надавати певні  пільги своїм партнерам, брати участь у статутному капіталі, укладати довгострокові  угоди, вводити гнучкий графік погашення  позик тощо.

Фінансування  без регресу на позичальника застосовується досить рідко через складність створення  системи комерційних зобов'язань  і високих витрат на залучення  фахівців, консультаційні послуги та ін. Як правило, так фінансуються проекти, що мають високу рентабельність і  що забезпечують виробництво конкурентоспроможної продукції або пов'язані із видобутком і переробкою корисних копалини.

Проектне  фінансування з частковим регресом на позичальника ґрунтується на оцінці всіх ризиків, пов'язаних з реалізацією проекту. Вони розподіляються між всіма учасниками угоди так, щоб останні могли перейняти на себе всі залежні від них ризики. Наприклад, позичальник переймає на себе всі ризики, пов'язані з експлуатацією підприємства; підрядник несе відповідальність за завершення будівництва підприємства; постачальники устаткування беруть на себе ризики, пов'язані з комплектністю і якістю постачань тощо. Вартість цього типу фінансування невисока, що сприяло його поширенню на практиці. Максимальний розподіл ризиків між всіма учасниками проекту стимулює їх зацікавленість у здійсненні проекту. Сторони переймають на себе конкретні комерційні зобов'язання замість надання гарантій. Різновидом проектного фінансування з частковим регресом на позичальника є фінансове забезпечення проекту, яке не зачіпає балансу решти учасників проекту. В такому разі позичальник може надати кредиторам певні гарантії і частково надати свої активи як забезпечення. Крім того, позичальник може отримати такі додаткові переваги:

1) можливість  мобілізувати кошти, які неможливо  залучити з інших джерел фінансування;

2) можливість  отримання додаткових кредитів  при чіткому розподілі ризиків  за проектом;

3) можливість  пролонгації боргу з боку кредитора;

4) можливість  створення для позичальника гарної  ділової репутації і кредитної  історії.

Кредитні  установи виявляють зацікавленість у проектному фінансуванні переважно  через реалізацію схем фінансування з частковим правом регресу або  без права регресу.

Проектне  фінансування з повним регресом на позичальника є типом фінансування, якому віддається перевага через швидкість і простоту отримання необхідних коштів, а також нижчої вартості їх залучення в порівнянні з іншими типами проектного фінансування.

Цей тип  фінансування застосовується у разі:

• надання коштів для реалізації малоприбуткових проектів, що мають державне значення, об'єктів інфраструктури, проектів, що дають можливість погасити кредити за рахунок інших доходів позичальника;
• надання коштів у формі експортного кредиту;
• недостатньої надійності виданих за кредитом гарантій, хоч вони і покривають всі ризики за проектом;
• виділення коштів для невеликих проектів, чутливих навіть до незначного збільшення витрат.

За умови  фінансування проекту з повним регресом на позичальника кредитор не бере на себе ніяких ризиків за проектом.

Тип фінансування з повним регресом усіх ризиків на позичальника також застосовується для проектів, які мають державне значення, здійснюються під гарантію уряду і за його сприяння. Винятком є форс-мажорні та політичні ризики, які може брати на себе кредитор. Так фінансуються проекти пріоритетного  розвитку областей, регіонів, виробничої і соціальної інфраструктур та ін.

Неактивна участь банківських установ у  проектному фінансуванні за цим принципом  пояснюється посиленим втручанням уряду в реалізацію таких проектів безпосередньо через державне замовлення або опосередкованих через надання  послуг, регулювання цін, ухвалення  нормативних актів тощо.

2. Зарубіжний досвід фінансового забезпечення проектної діяльності

Досвід  країн із розвиненою ринковою економікою системи свідчить про високу перспективність  такого напрямку співпраці між великими комерційними банками та підприємствами як проектне фінансування.

Аналіз  реалізації різноманітних схем проектного фінансування, які розроблені та використовуються на практиці у розвинутих країнах  світу, дає змогу зробити висновок, що вони можуть бути застосовані при  реалізації інвестиційних програм  українськими промисловими підприємствами. Окремі дослідники вбачають у відсутності  необхідних технологій та досвіду ефективного  проектного фінансування одну із головних проблем банківської системи  при фінансовому забезпеченні інноваційного  розвитку економіки .

Серед багатоманітності форм проектного фінансування у сучасній економіці можна говорити про  один із найбільш важливих видів такого фінансування, а саме - банківське проектне фінансування, коли винятковими або  переважними джерелами фінансування інвестиційного проекту є банківські кредити. При проектному фінансуванні банки самостійно займаються підготовкою  інвестиційного проекту або забезпечують клієнтам професійне консультування, оплачують витрати з реалізації проекту, при цьому у ряді випадків банки стають співвласниками акцій  підприємств, що створюються. У найбільших банках розвинутих країн для реалізації програм проектного фінансування у  структурі банку створюються  окремі підрозділи, відповідальні за планування, організацію, контроль та аналіз реалізації інвестиційних проектів.

За даними журналу "Project and Trade Finance", наприкінці 90-х рр. у всесвітньому масштабі було укладено 897 угод інвестиційних проектів на умовах проектного фінансування на загальну суму більше ніж 225 млрд. дол.

Сьогодні  у міжнародній практиці поширилися такі методи та інструменти фінансування інвестиційних проектів :

• боргові зобов’язання у формі цінних паперів, що випускаються корпораціями та інвестиційно-фінансовими інститутами (у тому числі транс національними), державних облігацій, облігацій, що випускаються регіональними та муніципальними органами (включаючи облігації з фіксованими ставками та термінами), цінних паперів, забезпечених активами компанії-позичальника, облігацій з більш низьким статусом порівняно з іншими фінансовими зобов’язаннями емітента тощо;
• різноманітні цінні папери міжнародних фінансових ринків (у тому числі єврооблігації, євроноти та єврокомерційні папери), а також похідні від них фінансові інструменти (передусім опціони та свопціони), доходи за якими не оподатковуються;
• кредитні лінії та банківські кредити ("старші" та субординовані, забезпечені та бланкові, авальні, акцептнорамбурсні, контокорентні, ролловерні, револьверні, синдиковані, "стенд-бай" тощо);
• різновиди лізингу, операції факторингу та форфейтингу;
• гарантії, у тому числі умовні гарантії, непрямі гарантії, гарантії виконання контракту, гарантії завершення проекту та інші види гарантій;
• зобов’язання, підкріплені прямими гарантіями третіх осіб; різні комбінації зовнішніх та внутрішніх зобов’язань, обмін ними;
• специфічні контракти (зобов’язання) на продаж майбутньої продукції типу "take and/or pay", толлінгові, "пропускні" (throughput) та інші компенсаційні угоди;
• структурування фінансування проектів на основі дочірніх ("кептивних") компаній, спеціалізованих філіалів, спільних підприємств, спеціальних проектних компаній, трастових фірм та венчурних фондів, стратегічних альянсів, партнерств тощо.