Корпоративна соціальна відповідальність

2. Програми з охорони  здоров'я і впровадженню здоров'язберігаючих  технологій: заходи щодо дотримання  техніки безпеки; заходи щодо  дотримання санітарно-гігієнічних  умов праці; медичне обслуговування  співробітників на підприємства.

3. Соціально-культурний сервіс: надання житла, або «дешевих»  кредитів та субсидій на його  придбання, створення і підтримка  власних творчих і наукових  колективів з числа працівників, створення мережі соціальних  установ: дитячий сад, будинок культури, пансіонат тощо; формування програм  відпочинку персоналу: фінансування  путівок, проведення екскурсій і  т.д.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Ринковий підхід до корпоративної соціальної відповідальності

Довгий час існувала думка, що корпоративної соціальної відповідальності є суто американське явище. І справді, традиції філантропії та добровільної допомоги бізнесу іншим верствам суспільства були широко поширені в США ще в У силу природи американського підприємництва, що базується на максимальній свободі суб'єктів, багато сфер суспільства залишаються до сьогоднішнього дня саморегулівними. Так трудові відносини працівник-роботодавець є предметом двостороннього договору цих сторін. Право американців на охорону здоров'я в більшості є саме правом вибору громадянина чи користуватися медичними установами чи ні (а звідси і добровільність медичногострахування). Державне регулювання в цих областях зачіпає лише базисні невід'ємні права членів суспільства. Відповідно, всі ініціативи в галузі корпоративної соціальної відповідальності є для корпорацій добровільними за своєю природою, що говорить про повну відкритості американської моделі корпоративної соціальної відповідальності. Америка виробила численні механізми участі бізнесу в соціальній підтримці суспільства, як-то: немислиму кількість корпоративних фондів, націлених на вирішення різноманітних соціальних проблем за рахунок бізнесу. Всім відомо, що американське професійну освіту спонсорується приватним сектором, як ні в одній іншій країні світу. Остання почасти пояснюється тим, що бізнес зацікавлений у добровільних вливаннях в освіту, пенсійні та страхові схеми для персоналу та інші соціально значимі програми. Відповідальне перед суспільством поведінка корпорацій заохочується відповідними податковими пільгами і заліками, закріпленими на законодавчому рівні. Для США характерно мінімальне вторгнення держави в приватний сектор. Незважаючи на це Америка відома традиціями систематичного участі бізнесу та його представників у фінансуванні самих різноманітних некомерційних проектів. Класичним прикладом може бути Фонд Білла і Мелінди Гейтс з капіталом майже 27 мільярдів доларів, повністю фінансований з особистого стану подружжя Гейтс для цілей поліпшення системи освіти і охорони здоров'я в різних країнах.

Американський підхід - передбачає початкове визначення професійно-кваліфікаційної моделі «посади» і «підтягування» до найбільш відповідних працівників за схемою «посада - працівник». Особливостями системи управління в американських фірмах є наступне: персонал розглядається як основне джерело підвищення ефективності виробництва; йому надається певна автономія; підбір здійснюється за такими критеріями, як освіта, практичний досвід роботи, психологічна сумісність, уміння працювати в колективі; орієнтація на вузьку спеціалізацію менеджерів, інженерів, вчених.

Американські менеджери традиційно орієнтовані на індивідуальні цінності і результати. Вся управлінська діяльність в американських компаніях ґрунтується на механізмі індивідуальної відповідальності, оцінці індивідуальних результатів, розробки кількісних виражень цілей, які мають короткотерміновий характер. Управлінські рішення, як правило, приймають конкретні особи і несуть відповідальність за їх реалізацію.

Англосаксонська (американська) модель організації великого бізнесу, в основу якої закладено принцип суворого розмежування фінансового та виробничих секторів економіки,– найбільш відкрита і прозора, являє собою більш високий рівень організації та управління власністю. У ній на першому місці стоять інтереси масових акціонерів-власників. У рамках американської моделі процеси прийняття оперативних і стратегічних рішень максимально відкриті для громадських спостерігачів, що дозволяє суспільству в цілому і окремим зацікавленим групам обґрунтовано формувати своє ставлення до корпорації. Саме ця прозорість і доступність для зовнішнього спостереження і контролю дозволяє американським корпораціям акумулювати інвестиційний потенціал, розпорошений серед потенційних інвесторів. Це також дозволяє споживачам, постачальникам, діловим партнерам більш впевнено будувати свої плани щодо корпорації. Доведено, що англосаксонська модель більш демократична, що дозволяє швидше і динамічніше розвиватися в умовах вільного, відкритого суспільства, дає більше можливостей для конкурентного розвитку, але в той самий час вона вимагає більш високого рівня економічної демократії, більшої відкритості суспільства в цілому, більш тонких механізмів руху власності. Вона складніша як за структурою, так і за функціонуванням. Адже з урахуванням високої роздробленості пакета акцій акціонери можуть контролювати дії менеджменту, що виступає в ролі агентів, яким делегуються обмежені права з оперативного управління корпорацією, лише за допомогою колективних зусиль. Тому ключова проблема управління даної моделі полягає в тому, щоб привести у відповідність інтереси менеджерів як групи, що має значну владу в корпорації де-факто, і інтереси акціонерів, що володіють владою.

У корпоративному управлінні є безліч сфер, де інтереси власників і менеджерів вступають в конфлікт. Це обумовлено тим, що менеджери крім корпорації включені також в більш широку систему суспільних відносин, яка часто набагато сильніше впливає на формування структури їх інтересів, ніж внутрішньо-корпоративні відносини. Наприклад, соціальний статус менеджера в США в значній мірі залежить від розміру компанії, де він працює, і від його місця в ієрархії. Тому у менеджера корпорації існує груповий інтерес збільшувати розміри компанії і ускладнювати її ієрархію. Це часто робиться за рахунок нерозподіленого прибутку, тобто шляхом зменшення виплат дивідендів, що може суперечити інтересам акціонерів. Але, до честі американської ділової практики, зазначимо, що існують механізми, які, з одного боку, перешкоджають виникненню подібних конфліктів, а з іншого,– сприяють їх найбільш ефективному вирішенню. В основному вони пов’язані з наявністю певної культурної і правового середовища. Стандарти етичної поведінки менеджерів в США настільки високі, а каральні акції управлінського співтовариства настільки серйозні, що застосування легального переслідування менеджерів у разі порушення ними встановлених норм вкрай рідкісні. Також одним із основних недоліків англосаксонської моделі вважається її зайва орієнтованість на короткострокові інтереси інвесторів, якій сприяє висока прозорість відносин, публікація щоквартальних звітів і простота угод з акціями на високоліквідному фондовому ринку. Іншим приводом для критики даної моделі останнім часом служить принцип суворого розмежування фінансового та виробничих секторів економіки, що суперечить фактам успішного функціонування країн з континентальною моделлю. Неминучий характер інтеграційних процесів в американській економіці все частіше супроводжується постановкою питання про необхідність усунення перешкод до більш тісного контакту промислових і фінансових секторів, підвищенню ролі великих фінансових установ в корпоративному управлінні і подальшого формування конгломератів з банків промислових компаній. А це є одним із основних аргументів на підтримку скасування Закону Гласса – Стігалла (1933), Закону про банківські холдингові компанії (1956). Однак, незважаючи на подібну критику, досвід останніх десятиліть показав, що у цієї моделі існує величезний потенціал розвитку. Вперше аргументоване твердження про те, що «великі фінансові установи, особливо банки, мають потенційну економічну владу, що дозволяє істотно впливати на багато, і, у першу чергу, великих, компаній, акції яких знаходяться в портфелі цих установ», було сформульовано в доповіді урядової комісії США з цінних паперів і бірж «Про діяльність інституційних інвесторів» в 1974 р. на підставі зібраної інформації про пакети акцій, що належать фінансовим установам. У даний час пакети акцій промислових підприємств в розпорядженні банківських монополістів дуже значні. Аналіз розподілу вирішальних голосів в 122 великих корпораціях показав, що 25,2% голосів мають банки, а 4,3% – страхові компанії. Це дає їм можливість безпосередньо впливати на політику корпорацій, не обмежуючись лише проведенням консультативної діяльності, пов’язаної з податковим маневруванням.

 

 

Висновок

В умовах суперконкуренції, швидкого економічного і технологічного розвитку вирішального значення для існування великих фірм США набули правильне визначення головних орієнтирів і напрямів змін у господарській і науково-технічній політиці, вибір стратегії та відповідна концентрація ресурсів, удосконалення внутрішньо фірмової системи організації й управління шляхом автономізації виробничих підрозділів, розвиток колективних засад управління, підвищення ролі людського чинника, застосування системи відносин, побудованих на відносинах лідерства, а не жорсткого адміністративного управління. Моделі мають як спільні риси, так і ряд відмінностей, зокрема, якщо соціальні програми американського бізнесу реалізуються через благодійні фонди, філантропію, то у Європі – через соціальні програми та бізнес-проекти; крім того, методи інформаційного супроводження підприємств КСВ в США більш різносторонні; якщо у Європі популярний принцип колективної солідарності, то у США – індивідуалізм. Спільне: обидві моделі розвиваються в напрямку розширення соціальних програм; розміщення виробництва у країнах, що розвиваються; необхідність зниження податків, що буде додатковим фактором  для культивування соціальної відповідальності серед представників бізнес-спільнот.

Корпоративна соціальна відповідальність в Україні перебуває на стадії свого формування та становлення. Ключову роль в цьому процесі відіграють представництва світових компаній в Україні , а також вітчизняні компанії великого та середнього бізнесу, які мають амбіції для розвитку на світовій арені. Високий рівень корпоративної соціальної відповідальності може позитивно позначитися на конкурентоспроможності компаній. Але ці процеси потребують активної підтримки з боку держави, яка повинна визначити основні принципи вітчизняної КСВ для учасників бізнес-середовища, а також розробити комплекс відповідних стимулів.

 

Список використаної літератури

1. Ткаченко Л. Г. Соціальна  відповідальність підприємця у  вимірах масової свідомості / Л.Г. Ткаченко // Соціальна перспектива  і регіональний розвиток: філософія, політика, соціологія : Збірник наукових  праць. – Запоріжжя : ЗНУ, 2006. – № 1. – С. 64-70.

2. Сапожник Г. Етика бізнесу  як соціоморальна праксеологія / Г. Сапожник // Мультиверсум. Філософський  альманах. – 2005. – № 49.

3. Зубов В. Філософія підприємництва / В. Зубов, Л. Кривега, А. Косих. – Запоріжжя : Дінас, 2000. – 189 с.

4. Горчаков Д.П. Відповідальність  як категорія політичної науки [Електронний ресурс]. – Режим  доступу : www.library.ukma.kiev.ua/e-lib/NZ/.../13_gorchakov_dp.pdf

5. Аксіологія [Електронний  ресурс]. – Режим доступу : http://ariom.ru/wiki/Aksiologija

6. Гребеньков Г. Аксиологический  подход к проблеме человека / Г. Гребеньков, В. Нечитайло [под ред. д. ф. н., проф. Сержантова В. Ф.]. – Донецк: ДПИ, 1992. – 186 с.

7. Андрющенко А., Рябець  І. Соціальна відповідальність: теоретико-методологічний  аспект аналізу [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/Portal/natural/VKhNU/Soc_dos/2009_844/articles/Andruwenko_Rjabec.pdf

8. Сластенин В. А. Рефлексивная  культура и профессионализм учителя / В. А. Сластенин // Профессионализм  педагога : сущность, содержание, перспективы  развития : Материалы Юбилейной международной  научно-практической конференции, приуроченной  к 10-летию МАНПО, 15-17 сентября 2005 г., Москва, МПГУ: В 2-х ч. – Ч. 1.- М. : МАНПО, 2005.- 566 с.

9. Методика оценки уровня  развития морального сознания (Дилеммы  Л.Колберга) / Диагностика эмоционально-нравственного  развития [ред. и сост. И.Б.Дерманова]. – СПб., 2002. – С.103-112.

10. Соціальна відповідальність  бізнесу в Україні (Матеріали  експертного дослідження) Фонду "Інтелектуальна  перспектива", 2002 р. [Електронний  ресурс]. – Режим доступу : http://csep.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id =49&Itemid=58.

11. Этика бизнеса: Межкультурные  аспекты [Отв. ред. Лобанов А. А.]. –  М., 1992.

12. Петрунин Ю. Ю. Этика  бизнеса / Ю. Ю. Петрунин. – [3-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Дело, 2004. – 400 с.