Інформаційне забезпечення фінансового менеджменту

ЗМIСТ

1 Інформаційне забезпечення фінансового менеджменту.                3           

2 Емісійна політика підприємства                                                       6

3 Фінансово-організаційні переваги і недоліки малих підприємств порівняно з великим виробництвом.                                                 12

4 Фінансовий стан підприємств                                                         14

5 Особливості заснування підприємств малого бізнесу                  17

6 Перелiк посилань                                                                              28

7 Задачi                                                                                                 29

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ. 
При розгляді цього питання слід мати на увазі, що ефективність кожної управлінської системи в значній мірі залежить від інформаційного забезпечення. Від якості інформації, що використовується для прийняття управлінських рішень значною мірою залежить обсяг витрачання фінансових ресурсів, рівень прибутковості, ринкова вартість підприємства, альтернативність вибору інвестиційних проектів і наявних фінансових інструментів та інші показники, які характеризують рівень добробуту власників і персоналу, темпи розвитку підприємства тощо. Система інформаційного забезпечення (інформаційна система) фінансового менеджменту являє собою неперервний і цілеспрямований відбір відповідних інформаційних показників, які необхідні для здійснення аналізу, планування і підготовки ефективних управлінських рішень по всім напрямкам фінансової діяльності підприємства. Інформаційна система фінансового менеджменту призначена забезпечувати необхідною інформацією не тільки управлінський персонал та власників самого підприємства, але й задовольняти інтереси широкого кола зовнішніх її користувачів. Основними користувачами фінансової інформації є внутрішні і зовнішні користувачі. Зовнішні користувачі використовують лише ту частину інформації, яка характеризує результати фінансової діяльності підприємства і його фінансовий стан. Більша частина цієї інформації зосереджена в офіціальній фінансовій звітності, яка надається підприємством. Внутрішні користувачі крім вищеназваної використовують значний обсяг інформації про фінансову діяльність підприємства, яка є комерційною таємницею. Висока роль фінансової інформації в підготовці і прийнятті ефективних управлінських рішень зумовлює високі вимоги до її якості при формуванні інформаційної системи фінансового менеджменту, серед яких виділяють вимоги до її значимості, повноти, своєчасності, достовірності, зрозумілості, співставимості, ефективності. 
1. Значимість, яка визначає, на скільки залучена інформація впливає на результати фінансових рішень, в першу чергу, в процесі формування фінансової стратегії підприємства, розробки цілеспрямованої політики по окремим аспектам фінансової діяльності, підготовки поточних і оперативних фінансових планів. 
2. Повнота, яка характеризує завершеність кола інформативних показників, необхідних для проведення аналізу, планування і прийняття оперативних управлінських рішень по всім аспектам фінансової діяльності підприємства. 
3. Достовірність, яка визначає, на скільки інформація, що формується, адекватно відображує реальний стан і результати фінансової діяльності, правдиво характеризує зовнішнє фінансове середовище, нейтральна по відношенню до всіх категорій потенційних користувачів та перевіряєма. 
4. Своєчасність, яка характеризує відповідність сформованої інформації в її потребі за період її використання. Окремі види інформативних показників “живуть” в його інформаційній системі в незмінному якісному виразі лише один день (наприклад, курс іноземних валют, окремих фондових і грошових інструментів на фінансовому ринку), інші – місяць, квартал і т.ін.  
5. Зрозумілість, яка визначається простотою її побудування, відповідністю визначеним стандартам представлення та доступністю розуміння тими категоріями користувачів, для яких вона призначена. Не слід однак змішувати вимоги зрозумілості інформації для конкретної категорії користувачів з її універсальною доступністю для розуміння всіма учасниками фінансової діяльності підприємства, тому що не всі з них можуть мати достатній рівень кваліфікації для адекватної її інтерпретації. 
6. Співставність, яка визначає можливість порівняльної оцінки вартості окремих активів і результатів фінансової діяльності підприємства у часі, можливість проведення порівняльного фінансового аналізу підприємства з аналогічними господарюючими суб’єктами і т.ін. Така співставимість забезпечується ідентифікацією визначення окремих інформативних показників та одиниць їх виміру, використанням відповідних національних і міжнародних стандартів фінансової звітності, послідовністю і стабільністю методів обліку фінансових показників на підприємстві. 
7. Ефективність, яка означає, що витрати на залучення окремих інформативних показників не повинна перевищувати ефект, який буде отриманий в результаті їх використання при підготовці і реалізації відповідних управлінських рішень. Склад системи інформаційного забезпечення фінансового менеджменту, її широта і глибина визначаються галузевими особливостями діяльності підприємств, їх організаційно-правовою формою функціонування, обсягом та ступенем диверсифікації фінансової діяльності та рядом інших умов. Конкретні показники системи інформаційного забезпечення формуються за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел інформації. В розрізі кожної з цих груп джерел вся сукупність показників, які включаються в інформаційну систему фінансового менеджменту підлягає попередній класифікації. 
А. Система показників інформаційного забезпечення фінансового менеджменту, що формуються із зовнішніх джерел. Поділяється на чотири групи: 
1. Показники, що характеризують загальний економічний розвиток країни, які в свою чергу поділяються на: 
а) показники макроекономічного розвитку; 
б) показники галузевого розвитку. 
2. Показники, що характеризують кон'юнктуру фінансового ринку, а саме: 
а) показники, які характеризують кон'юнктуру ринку цінних паперів (ринку фондових інструментів); 
б) показники, які характеризують кон'юнктуру ринку грошових інструментів. 
3. Показники, що характеризують діяльність контрагентів і конкурентів, серед яких виділяють такі групи: 
а) банки; б) страхові компанії; в) постачальники продукції; г) покупці продукції; д) конкуренти. 
4. Нормативно-регулюючі показники. Показники цієї групи формуються, як правило, в розрізі таких блоків: 
а) нормативно-регулюючі показники по різним напрямкам фінансової діяльності підприємства; 
б) нормативно-регулюючі показники з питань функціонування окремих сегментів фінансового ринку. 
 
Б. Система показників інформаційного забезпечення фінансового менеджменту, що формуються із внутрішніх джерел. Поділяється на три групи: 
1. Показники, що характеризують фінансовий стан і результати фінансової діяльності по підприємству в цілому. Система інформативних показників цієї групи широко використовується як зовнішніми, так і внутрішніми користувачами. Вона застосовується в процесі фінансового аналізу, планування, розробки фінансової стратегії і політики по основним аспектам фінансової діяльності, дає найбільш агреговане уявлення про результати фінансової діяльності підприємства. Формування системи показників цієї групи засноване на даних фінансового обліку підприємства.  
Перевагами показників цієї групи є їх уніфікованість, тому що вони базуються на загальноприйнятих стандартизованих принципах обліку (що дозволяє використовувати типові технології і алгоритми фінансових розрахунків по окремим аспектам формування і розподілу фінансових ресурсів, а також порівнювати ці показники з іншими аналогічними підприємствами). В той же час, інформаційна база, яка формується на основі фінансового обліку, має і окремі недоліки, основними з яких є: відображення інформативних показників лише по визначенню в цілому (що не дозволяє використовувати її при прийнятті управлінських рішень по окремим сферам фінансової діяльності); низька періодичність розробки (як правило, один раз у квартал, або в рік); використання тільки вартісних показників (це утруднює аналіз впливу зміни цін на формування фінансових ресурсів). До складу цієї групи показників входять: 
а) показники, які обов'язково відображаються в балансі підприємства; 
б) показники, які відображаються в звіті про фінансові результати; 
в) показники, які відображаються в звіті про власний капітал і в звіті про рух грошових коштів. 
2. Показники, що характеризують фінансові результати діяльності окремих структурних підрозділів підприємства. Формування системи показників цієї групи будується на даних управлінського обліку, що має бути організований на підприємстві. Цей вид обліку отримав розвиток у зв’язку з переходом підприємств нашої країни до загальноприйнятої в міжнародній практиці системи бухгалтерського обліку, який дозволяє суттєво доповнити облік фінансовий. Він представляє собою систему обліку всіх необхідних показників, які формують інформаційну базу оперативних управлінських рішень і планування діяльності підприємства в наступному періоді. 
В порівнянні з фінансовим управлінський облік має слідуючи переваги: він відображає не тільки вартісні, але й натуральні значення показників (а тому і тенденції змін цін на сировину, продукцію); періодичність надання результатів управлінського обліку повністю відповідає потребі в інформації для прийняття оперативних управлінських рішень; цей облік може бути структуризований в будь-якому розрізі – по центрам відповідальності, видам фінансової діяльності та ін. Результати цього обліку є комерційною таємницею підприємства і не повинні надаватись зовнішнім користувачам. 
Показники групуються за такими ознаками: 
а) за сферою діяльності підприємства (операційна, інвестиційна, фінансова); 
б) за центрами відповідальності; 
в) за географічним розташуванням; 
г) за видом кінцевої продукції тощо. 
3. Нормативно-планові показники, які пов'язані з фінансовим розвитком підприємства. Ці показники формуються безпосередньо на підприємстві по таким двом блокам: 
а) система внутрішніх нормативів, що регулюють фінансовий розвиток підприємства. В цю систему включаються нормативи окремих видів активів підприємства, нормативи співвідношення окремих видів активів і структури капіталу, нормативи питомих витрат фінансових ресурсів і витрат і т.ін.; 
б) система планових показників фінансового розвитку підприємства. До складу показників цього блоку включається вся сукупність показників поточних і оперативних фінансових планів усіх видів. Використання всіх представлених показників, що походять із зовнішніх і внутрішніх джерел дозволяє створити на підприємстві цілеспрямовану систему інформаційного забезпечення фінансового менеджменту, орієнтовану як на прийняття стратегічних фінансових рішень, так і на ефективне поточне управління фінансами підприємства.

 

2 Емісійна політика підприємства

 

Емісійна політика - це частина загальної політики формування фінансових ресурсів підприємства, яка полягає в залученні необхідного обсягу із зовнішніх джерел внаслідок випуску та розміщення на первинно ринку власних цінних паперів (акцій, облігацій тощо).

Законодавчо визначені наступні форми емісії :

–відкрите (публічне) розміщення цінних паперів серед необмеженої кількості інвесторів з проведенням публікацій, рекламної компанії та реєстрації проспекту емісії.

–закрите( приватне) розміщення цінних паперів серед попередньо обумовленого кола потенційних інвесторів.

Емісійна діяльність підприємства охоплює широкий спектр проблем, які виходять за рамки інвестиційного менеджменту. Тому, розглядаючи питання емісійної політики підприємства як форми залучення власних інвестиційних ресурсів із зовнішніх джерел, ми введемо низку обмежень.

Залучення власного капіталу із зовнішніх джерел шляхом додаткової емісії акцій є складним і дорого коштуючим процесом. Тому до даного джерела формування власних інвестиційних ресурсів слід прибігати лише у вкрай обмежених випадках. З позицій інвестиційного менеджменту основною метою емісійної політики є залучення на фондовому ринку необхідного обсягу власних інвестиційних ресурсів у мінімально можливі строки.

З урахуванням сформульованої мети емісійна політика підприємства представляє собою частину загальної політики формування власних інвестиційних ресурсів, що заключається у забезпечені залучення необхідного їх обсягу за рахунок випуску і розміщення на фондовому ринку власних акцій. Розробка ефективної емісійної політики підприємства охоплює наступні етапи.

Емісія цінних паперів – це встановлена в законодавчому порядку послідовність дій емітента з випуску й розміщення цінних паперів. Емісія цінних паперів як механізм залучення капіталу акціонерними товариствами ще недостатньо використовується в Україні для вирішення фінансових та управлінських завдань (лише 18,49% від загального обсягу складають емісії ПАТ з метою залучення додаткового капіталу).

Зростання обсягів емісій акцій пов’язано головним чином з процесами первинного розміщення акцій підприємств, створених у процесі приватизації, та збільшення статутних фондів товариств переважно у зв’язку з індексацією основних фондів, що не сприяє залученню капіталу в їх діяльність. Недостатній розвиток емісійної діяльності обумовлений недосконалістю чинного законодавства у цій сфері, відсутністю остаточно відпрацьованої політики держави стосовно державної частки акцій та досконалої емісійної стратегії українських ПАТ.

Емісійна стратегія ПАТ повинна ґрунтуватись на визначенні реальної вартості підприємств, яка стане основою для підготовки концепції емісії (або політики підприємства щодо випуску та обігу власних корпоративних цінних паперів). Дослідження вартості енергопостачальних компаній показало, що вона є значно заниженою порівняно з ринковою оцінкою внаслідок застосування в процесі приватизації Фондом держмайна недосконалої методики оцінки. Проведення попередніх конкурсних торгів доводить, що вартість акцій енергопостачаючих компаній в 1,5-1,7 разу перевищувала початково запропоновану ціну.

Емітент і посадові особи органів управління емітента, на яких статутом або внутрішнім документом емітента покладено обов’язок відповідати за повноту й достовірність інформації, що є в указаних документах, несуть відповідальність за виконання цих зобов’язань згідно із законодавством.

Розміщення цінних паперів – це відчуження цінних паперів емітентом первинним власникам через укладання громадянсько-правових угод.

Розміщення звичайно має форму передплати – закритої або відкритої. Закрита передплата – розміщення цінних паперів поміж заздалегідь визначених інвесторів без публічного (тобто з використанням засобів масової інформації) оголошення пропозиції. Відкрита передплата – розміщення цінних паперів серед потенційно необмеженого кола інвесторів через оголошення публічної пропозиції і укладення громадянсько-правових угод.

Рішення про випуск акцій приймають засновники акціонерного товариства з наступним затвердженням його на Загальних зборах акціонерів. Розмір випуску не може перевищувати 1/3 розміру статутного фонду. Рішення про випуск акцій оформляється протоколом, котрий повинен мати дані, достатні для забезпечення обсягу прав власників цих паперів. Зокрема в протоколі зазначають мету випуску, види акцій, їхню номінальну вартість, порядок виплати дивідендів, порядок розміщення й викупу акцій тощо.

Цінні папери, випуск яких не було зареєстровано, не підлягають розміщенню. Реєстрація потрібна всім учасникам фондового ринку: емітенту – для відстеження руху і трансформації випущених ним цінних паперів; інвестору – для гарантії одержання доходу; державі – для контролю й регулювання; посередникам – для якісного виконання послуг, які вони надають. Процес первинного розміщення складається з кількох етапів, які можуть різнитися для різних видів та умов випуску цінних паперів. Ці етапи:[4,205]:

- прийняття емітентом рішення  про випуск цінних паперів;

- реєстрація інформації про  випуск цінних паперів та організація  передплати на цінні папери (відкрите  розміщення) або оформлення розміщення  цінних паперів серед конкретних  осіб (закрите розміщення);

- підбивання підсумків передплати  або розміщення цінних паперів;

- реєстрація випуску цінних  паперів;

- видача цінних паперів власникам  та (або) реєстрація власника в  системі реєстру власників іменних  цінних паперів емітента.

Акції випускаються однакової номінальної вартості у розмірі статутного фонду акціонерного товариства або всієї вартості майна державного підприємства. Рішення про випуск акцій приймається:

- при організації нового акціонерного  товариства чи реорганізації  старого підприємства в акціонерне  товариство, у тому числі через  приватизацію;

- у разі додаткових випусків  акцій акціонерним товариством.

Акціонерне товариство може випускати додаткові емісії, коли всі раніше випущені акції повністю оплачені не нижче їхньої номінальної вартості. У разі додаткового випуску акцій без реєстрації попереднього випуску усі договори купівлі-продажу акцій додаткового випуску вважають недійсними.

Цінні папери можуть пропонуватись для закритого та відкритого розміщення. При відкритому розміщенні коло власників обмежується тільки кількістю цінних паперів і заздалегідь визначити, хто їх придбає, неможливо.

При закритому розміщення цінні папери розповсюджуються у наперед визначеному колі юридичних та фізичних осіб. Як правило, це засновники акціонерного товариства. Процеси закритого та відкритого розміщення мають певні особливості. При закритому розміщенні відкрита передплата на цінні папери не проводиться, склад майбутніх власників визначається в момент прийняття рішення про випуск цінних паперів.

Переваги додаткової емісії наступні:

-Відсутність необхідності при  другій і інших емісіях вносити  зміни в статут акціонерного  суспільства;

-досить один раз визначити  кількість додаткових акцій, які  оголошуються при установі суспільства; Можливість моделювання змін  статутного капіталу акціонерного  суспільства при його установі;

- Представлення повної свободи  акціонерному суспільству у визначенні  перспектив фінансового розвитку;

-Розширення можливостей акціонерного  суспільства в реальному управлінні  і формуванні акціонерного капіталу;

-Прискорення зростання статутного  капіталу.

Розробка ефективної емісійної політики підприємства охоплює наступні етапи.

1. Дослідження можливостей ефективного  розміщення передбачуваної емісії  акцій.

Аналіз кон'юнктури фондового ринку (біржового і позабіржового) включає характеристику стану попиту та пропозиції на акції, динаміку рівня цін їхнього котування, обсяги продажу акцій, нові емісії і ряд інших показників. Результатом проведення такого аналізу є визначення рівня чутливості реагування фондового ринку на появу нової емісії.

Оцінка інвестиційної привабливості своїх акцій проводиться з позиції оцінки перспективності розвитку галузі, конкурентоспроможності виробленої продукції, а також рівня показників свого фінансового стану. У процесі оцінки визначається можливий ступінь інвестиційної переваги акцій своєї компанії в порівнянні з акціями інших компаній.

2. Визначення мети емісії. У зв'язку  з високою вартістю залучення  власного капіталу з зовнішніх  джерел мета емісії повинна  бути досить вагомою з позицій  стратегічного розвитку підприємства  і можливостей істотного підвищення  його ринкової вартості в майбутньому  періоді. Основними цілями, якими керується підприємство, є:

а) реальне інвестування (створення мережі нових філій, дочірніх фірм, нових виробництв із великим обсягом випуску продукції і т.п.);

б) необхідність істотного поліпшення структури використовуваного капіталу (підвищення частки власного капіталу з метою росту рівня фінансової стійкості: забезпечення більш високого рівня власної кредитоспроможності і зниження за рахунок цього вартості залучення позикового капіталу; підвищення ефекту фінансового лівериджу і т.п.);

в) намічуване поглинання інших підприємств;

г) інші цілі, що вимагають швидкої акумуляції значного обсягу власного капіталу.

3. Визначення обсягу емісії. При  визначенні обсягу емісії необхідно  виходити з раніше розрахованої  потреби в залученні власних  фінансових ресурсів за рахунок  зовнішніх джерел.

4. Визначення номіналу, видів і  кількості емітованих акцій. Номінал  акцій визначається з урахуванням  основних категорій майбутніх  їхніх покупців (найбільші номінали  акцій орієнтовані на їхнє  придбання інституціональними інвесторами, а найменші — на придбання  населенням). У процесі визначення  видів акцій (простих і привілейованих) встановлюється доцільність випуску  привілейованих акцій; якщо такий  випуск визнаний доцільним, то  встановлюється співвідношення  простих і привілейованих акцій.

5. Оцінка вартості створюваного  капіталу. Відповідно до принципів  такої оцінки вона здійснюється  за двома параметрами: а) передбачуваному  рівнем дивідендів (він визначається  виходячи з обраного типу дивідендної  політики); б) витрат з випуску  акцій і розміщення емісії.