Інформаційне забезпечення фінансового менеджменту

6. Визначення ефективних форм  андерайтингу.

Для того, щоб швидко й ефективно провести відкрите розміщення обсягу акцій, що емітується, необхідно визначити склад андерайтерів, узгодити з ними ціни початкового котирування акцій і розмір комісійної винагороди, забезпечити регулювання обсягів продажу акцій відповідно до потреб у потоку надходження фінансових засобів, що забезпечують підтримку ліквідності вже розміщених акцій на початковому етапі їх обертання.

За рахунок збільшеного власного капіталу підприємство має можливість, використовуючи незмінний коефіцієнт фінансового левериджу, відповідно збільшити обсяг позикових засобів, а отже, і підвищити рентабельність власного капіталу.

3 ФІНАНСОВО-ОРГАНІЗАЦІЙНІ  ПЕРЕВАГИ І НЕДОЛІКИ МАЛИХ  ПІДПРИЄМСТВ ПОРІВНЯНО З ВЕЛИКИМ  ВИРОБНИЦТВОМ.

 Хоч малі фірми і мають значні переваги порівняно з великими, у них є також серйозні недоліки. Причини цих недоліків різні. Неоднаковий доступ до ресурсів. Малі фірми не завжди конкурують з великими, перебуваючи з ними в неоднакових умовах. Насамперед це стосується ринку капіталів. Банки та інші джерела позичок сприймають малий бізнес як більше ризикований, ніж великий. Очевидно, підрядчику малої будівельної фірми доводиться сплачувати вищі проценти ніж великої. Малі підприємства також не користуються знижкою, яка надається оптовим постачальниками. Інколи люди, що займаються малим бізнесом, скаржаться, що постачальники взагалі їх не помічають. (У деяких випадках малі фірми створюють постачальницькі кооперативи, щоб подолати ці труднощі). Місцеві роздрібні торговці скаржаться, що власники магазинів надають переваги філіям великих об'єднань орендарів. Банкіри і постачальники часто мають вагомі комерційні причини діяти так. Однак це не зменшує досади власників малого бізнесу. Відсутність ефекту масштабу. Вважається, що бізнес досягає економії, зумовленої масштабом виробництва, якщо його середні витрати на одиницю продукції знижуються, а рівень виходу продукції зростає. Відсутність ефекту масового виробництва є однією з головних причин того, що малий бізнес становить невелику частину в обробній промисловості. Малі фірми можуть вижити при великому ефекті масштабу, якщо цей недолік може бути перекритий однією з переваг, перелічених раніше. Відсутність внутрішньої спеціалізації. Спеціалізація може бути перевагою малої фірми, яка розпочинає свою діяльність на малих ринкових сегментах, які ігноруються великими фірмами. Однак малі фірми багато втрачають від того, що в них немає внутрішньої спеціалізації. Власникам малих підприємств доводиться носити одразу "кілька портфелів". Якщо ви чудовий майстер дизайну, то, працюючи на великій фірмі, ви б протягом усього робочого часу займалися саме цим. А коли ви відкрили свою власну справу, то більшість часу повинні витрачати на пошуки клієнтів, ведення бухгалтерського обліку, вирішення проблем із землевласниками, контрагентами та ін. І якщо ви погано розбираєтесь у цьому, то витрачатимете на організаційні питання багато часу, а це зашкодить вашому бізнесу. Державне регулювання. Тягар державного регулювання підприємств різних розмірів за останні роки відчутно зріс. Дослідження показали, що для малих фірм цей тягар особливо тяжкий. Регулювання часто супроводжується введенням постійних витрат, які майже однакові для фірм усіх розмірів (дотримання техніки безпеки, санітарного контролю та інше). Ці витрати часто пов'язані із складанням звітів, встановленням безпечного обладнання або підготовкою до перевірки. Великі підприємства можуть розподіляти ці витрати на значно більшу кількість одиниць продукції, ніж малі. Великі фірми можуть також найняти юристів і бухгалтерів, щоб вони турбувалися про ці речі. А власник малого підприємства повинен виконувати цю роботу після того, як закривається його майстерня, і робити все, як справжній спеціаліст. Жоден недолік і жодна перевага малого бізнесу не є повними. В деяких галузях промисловості переважають малі підприємства, тому що використовуються переваги малого бізнесу на ринку. В інших галузях домінують великі фірми. Отже, у всьому світі малий бізнес - це важливий сектор ринкової економіки, який є основою дрібнотоварного виробництва, визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику валового внутрішнього продукту, ступінь демократизації суспільства; здійснює структурну перебудову економіки, швидку окупність витрат, свободу ринкового вибору; забезпечує насичення ринку товарами та послугами, реалізацію інновацій, додаткові робочі місця; характеризується високою мобільністю, раціональними формами управління; формує соціальний прошарок підприємців-власників - основу середнього класу; сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції. Хоча існує і більш поширене уявлення про малий бізнес - як будь-яку діяльність малих підприємств та окремих громадян (фізичних осіб), спрямовану на отримання прибутку. Практично це може бути будь-яка діяльність, що не суперечить чинному законодавству, та спрямована на реалізацію власної економічної зацікавленості. Це не обов'язково особливо ризикова та інноваційна діяльність на засадах повної економічної відповідальності, а скоріше за все, посередницька діяльність в оптовій і роздрібній торгівлі або сфера різноманітних послуг для населення (перевезення, ремонти, консультації фахівців, медичні послуги, індивідуальне пошиття одягу, організація різних заходів і т. ін.).

4 ФІНАНСОВИЙ СТАН ПІДПРИЄМСТВ 

можна оцінити з погляду його короткострокової та довгострокової перспектив. У короткостроковій перспективі критерієм оцінки фінансового стану підприємства є його ліквідність і платоспроможність, тобто здатність своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за короткостроковими зобов'язаннями. Термін «ліквідний» передбачає безперешкодне перетворення майна на гроші. Ліквідність підприємства — це його спроможність перетворювати свої активи на гроші для покриття всіх необхідних платежів. 
Дебіторська заборгованість — теж ліквідний актив, оскільки передбачається, що дебітори оплатять рахунок у найближчому майбутньому. Підприємство буде ліквідним, якщо його поточні активи перевищуватимуть короткострокові зобов'язання. Підприємство може бути ліквідним у більшій чи меншій мірі. Якщо на підприємстві оборотний капітал складається в основному з коштів (грошей) та короткострокової дебіторської заборгованості, то таке підприємство вважають ліквіднішим, ніж те, де оборотний капітал складається в основному із запасів. Для оцінки реального рівня ліквідності підприємства необхідно провести аналіз ліквідності балансу. 
Аналіз ліквідності підприємства передбачає два такі етапи: 
- складання балансу ліквідності; 
- розрахунок та аналіз основних показників ліквідності. 
Ліквідність балансу - це рівень покриття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких на гроші відповідає строкам погашення зобов'язань. Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки за кожною групою активу і пасиву балансу. Якщо на підприємстві рівень ліквідності настільки великий, що після погашення найбільш термінових зобов'язань залишаються зайві кошти, то можна прискорити строки розрахунків з банком, постачальниками та іншими кредиторами. 
Перспективну ліквідність можна визначити, порівнюючи активи, що реалізуються повільно, із довгостроковими пасивами, тобто з майбутніми надходженнями та платежами. Баланси ліквідності за кілька періодів дають уявлення про тенденції зміни фінансового стану підприємства. 
Для складання фінансового плану одним з джерел інформації є баланс ліквідності, з допомогою якого можна здійснювати прогнозні розрахунки на випадок ліквідації підприємства. Другим етапом аналізу ліквідності підприємства є розрахунок та аналіз основних показників ліквідності. Вони застосовуються для оцінки можливостей підприємства виконати свої короткострокові зобов'язання. Показники ліквідності дають уявлення не тільки про платоспроможність підприємства на конкретну дату, а й у випадках надзвичайних ситуацій. Ліквідність підприємства, як відомо, можна оперативно визначити за допомогою коефіцієнтів ліквідності. Коефіцієнти ліквідності можуть бути різними за назвою, але сутність їх в основному однакова як на українських підприємствах, так і в зарубіжних фірмах та компаніях. Платоспроможність означає наявність у підприємства коштів і еквівалентів, достатніх для розрахунків з кредиторської заборгованості, що потребує негайного погашення. 
Ознаками платоспроможності є: 
* наявність грошей у касі, на поточних рахунках; 
* брак простроченої кредиторської заборгованості. 
Однак наявність тільки незначних залишків грошей на поточних рахунках знову ж таки не означає неплатоспроможності підприємства, бо кошти на поточні рахунки можуть надійти протягом кількох днів. Беручи загалом, можна сказати, що вправність фінансового менеджера підприємства виявляється в тому, щоб на розрахунковому рахунку та в касі грошей було б не менше (але й не більше), ніж потрібно для виконання поточних платежів, а решта їх має бути вкладена в матеріальні та інші ліквідні активи. Досягненню такого стану, крім усього іншого, сприяє грамотне складання платіжних календарів. Заведено вважати, що в підприємства на поточному рахунку має бути залишок коштів, який дорівнює різниці між кредиторською заборгованістю всіх видів, строки оплати якої настають протягом певного найближчого періоду (наприклад, тижня або декади) і поточною дебіторською заборгованістю на користь підприємства, платежі за якою очікуються в той самий період. Підвищення рівня платоспроможності підприємства залежить від поліпшення результатів його виробничої та комерційної діяльності. Водночас надійний фінансовий стан залежить також і від раціональної організації використання фінансових ресурсів. Тому за умов ринкової економіки здійснюється не тільки оцінка активів і пасивів балансу, а й поглиблений щоденний аналіз стану й використання господарських засобів. Інформаційною базою для такого аналізу є дані управлінського обліку. Намагання виділити в пошуку шляхів підвищення окремі структурні компоненти зумовлено бажанням спростити розуміння зазначених проблем. Проте зрозуміло, що насправді ці проблеми комплексні, отже, для їх вирішення слід застосовувати комплексний, системний підхід, ретельно досліджуючи всі підрозділи, служби підприємства та ті процеси, які в них відбуваються. Тільки на основі системного аналізу можна отримати справді адекватну оцінку стану справ на підприємстві та розробити ефективні заходи щодо його поліпшення.

5 ОСОБЛИВОСТІ ЗАСНУВАННЯ  ПІДПРИЄМСТВ МАЛОГО БІЗНЕСУ

Серед різних видів підприємств, які виділяють за кількісними показниками (малі, середні та великі), найбільшу роль у розвитку підприємництва, його основних функцій, передусім особистісної, відіграють малі підприємства. Вони сприяють створенню значної частки робочих місць, впровадженню певної кількості досягнень науково-технічного прогресу у виробництво тощо. Водночас малі підприємства мають і низку істотних недоліків. З огляду на позитивні риси малого підприємництва держава повинна надавати йому всебічну підтримку.

В усіх розвинутих країнах світу кількісно переважають малі підприємства. В окремих державах до них відносять різні за величиною підприємства (у США та країнах Європейського Союзу — підприємства з кількістю працівників до 500 осіб, в Україні у промисловості та будівництві — до 200, а в інших галузях сфери матеріального виробництва — до 50 осіб). Серед розвинутих країн найбільша кількість малих підприємств зосереджена в США, Японії, Італії. З погляду структури народного господарства такі підприємства переважають у сфері послуг, роздрібної торгівлі, сільському господарстві. В Україні найбільша кількість малих підприємств у 1998 р. була сконцентрована у торгівлі та громадському харчуванні (76,8 тис), промисловості {22,0 тис.), будівництві (15,6 тис), транспорті та зв'язку (майже 3 тис), сільському пюподарстві — 2,7 тис. Основними кількісними критеріями зарахування підприємств до категорії малих є чисельність зайнятих на них працівників, обсяг валової виручки, обсяг податку* балансова вартість активів та ін. У розвинутих країнах частка малих підприємств в загальній кількості підприємств є абсолютно переважаючою. Так, у США серед понад 20 млн підприємств до категорії малих належать до 18 млн, у Великобританії — приблизно 96%, в Італії з 800 тис. промислових підприємств — 99% малі й середні, в Польщі — до 2 млн. В Україні їх кількість становила в 1990 р. 10 тис, в 1994 — 70 тис, в 2000 — 171 тис В середньому на малому підприємстві працює 10 осіб. Проте частка малих підприємств у сукупних доходах незначна. Так, у США малі підприємства привласнювали лише до 8% валових доходів. Частка малих та середніх підприємств у промисловому виробництві України становила в 1998 р. лише 2,8% (в 1991 — 0,8%). Водночас вони забезпечують у розвинутих країнах світу більшу кількість робочих місць. Так, у США протягом 1981— 1990 рр. малі підприємства створили 60% робочих місць, а великі скоротили чисельність працівників на 3 млн осіб. За цим показником малі підприємства мають вишу соціальну відповідальність, ніж крупні. Невідповідність між величезною кількістю малих підприємств, чисельністю зайнятих на них працівників, з одного боку, та відносно незначною величиною валового доходу, внеску у створення товарів і послуг — з іншого, пояснюється такими чинниками:

1. нижчою продуктивністю праці на таких підприємствах (порівняно з крупними);
2. неспроможністю впроваджувати новітні вагомі досягнення науки і техніки;
3. промонополістичною політикою ножиць цін (завищених на товари і послуги крупних підприємств та занижених на створювані блага в малих підприємствах);

4) вищими відсотками на отримувані кредити;

5. певною мірою дискримінаційними контрактними відносинами значної кількості малих підприємств з гігантськими компаніями;
6. намаганням багатьох людей, які не мають підприємницького хисту, створювати нові підприємства; відсутністю належного досвіду в управлінні ними тих осіб, які мають такий хист. Незважаючи на ці негативні тенденції, чисельність малих підприємств у розвинутих і слаборозвинутих країнах постійно зростає. Наприклад, у США на початку XX ст. налічувалося всього 300 тис. таких підприємств, в середині 60-х років — майже 5 млн, а наприкінці XX ст. —- понад 18 млн. Щорічно в цій країні виникають понад 600 тис. малих підприємств, у Великобританії щотижня — до 900.

Своєрідний «ренесанс» малого бізнесу почався з розгортанням НТР, яка посилює процес спеціалізації, кооперування виробництва, формує великий попит на вузько-спеціалізовану продукцію, на інтелектуальні види продукції — нові ідеї, «ноу-хау», роль малих підприємств як експериментаторів тощо. Тому не випадково широкого розвитку набули ризикові (або венчурні) підприємства, які працюють над втіленням у виробництво певної ідеї чи проекту, беручи на себе ризик нововведень тощо. Так, кожна п'ята новинка науки і техніки, швидко впроваджена крупними компаніями розвинутих країн, запозичена у невеликих фірм і дає високий комерційний ефект.

Якщо розвитку малих підприємств властиві зазначені вище негативні тенденції, то цілком логічно виникає запитання, яким чином вони не лише виживають, а й кількісно зростають? Це пояснюється такими сторонами цих підприємств:

1) вища інтенсивність праці, в тому числі за рахунок 
подовження робочого дня;

2. нижча заробітна плата;
3. економія на техніці безпеки, умовах праці;

4) нижча організованість та самосвідомість найманих 
працівників, що, в свою чергу, пояснюється відсутністю 
профспілок і сприяє додатковій експлуатації. Незважаючи на це, у США із приблизно 600 тис. нових підприємств щорічно розорюється понад 400 тис. Високий ступінь збанкрутіння малих підприємств має місце і в інших країнах. Мале підприємство — підприємство з незначною кількістю працівників, невеликими обсягами діяльності, здебільшого ризикової (виробничої, торговельної, наукової тощо) та виробництва, власник якого несе повну відповідальність за результати господарювання, самостійно приймає управлінські рішення з метою привласнення прибутку.

Похідними цілями діяльності малих підприємств є виробництво товарів і послуг високої якості та низької ІЦ собівартості, завоювання певної ніші на ринку, задоволення споживчого попиту населення та ін. Малі підприємства можуть бути різних форм власності, передусім приватної (трудової та капіталістичної) та колективні. В Україні найбільша частка малих підприємств у 1998 р. була з колективною (понад 15 тис.) і приватною (заснованою на власній та чужій праці — понад 6,3 тис.) власністю. В США майже 60% ферм ведуть господарську діяльність без наймання робочої сили. В Україні малі підприємства з приватною формою власності привласнили 24% балансового прибутку, а з колективною — 75%, причому останні виявили вишу життєздатність (внаслідок об'єднання капіталів, колективного ведення підприємницької діяльності та ін.). У промисловості в 1998 р. малі колективні підприємства виготовили майже 80% продукції, приватні — 17, державні — 2,5%. Наведене вище визначення характеризує лише найважливіші ознаки малого підприємництва, його внутрішню сутність. Повніше або комплексно така сутність розкривається у виконуваних ним функціях, поєднанні позитивних та негативних сторін.

Позитивними рисами малих підприємств є:

1. гнучкість і мобільність в управлінні та організації виробництва;
2. повніше використання робочої сили та устаткування, менший рівень запасів (тоді як на крупних підприємствах залишаються незавантаженими в середньому 75% виробничих Потужностей); ,
3. раціональна організаційна структура підприємства;
4. швидка адаптація до кон'юнктури ринку, місцевих умов, запитів споживачів, оперативне оновлення асортименту продукції;
5. можливість швидкого впровадження значної частки нових ідей, проектів і створення нових взірців продукції;

6) невисокі експлуатаційні витрати;

7. відносно невеликий капітал для створення таких підприємств;
8. можливість зменшення витрат виробництва за рахунок вузької спеціалізації, економії на управлінських витратах та ін.;

9) високі шанси на успіх;

10)значна роль у створенні  нових робочих місць;

11. велике значення у формуванні середнього класу населення;
12. створення конкурентного середовища як важливої рушійної сили економічного прогресу;
13. формування підприємництва як чинника соціально-економічного прогресу.