Проблеми і перспективи формування резервів для відшкодування можливих витрат від активних операцій банку

Назва показника

Роки

На 01.01.2008 р.

На 01.01.2009 р.

На 01.01.2010 р.

Кількість зареєстрованих банків (од.)

193

198

198

Загальні активи (млн. грн.)

353086

619004

973332

Резерви за активними операціями банків (млн. грн.)

13289

20188

48409

в т.ч. резерви на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями

12246

18447

44502

Відсоток виконання формування резервів (%)

100,1

100,0

100,1

2.3. Аналіз сформованих резервів  за операціями з цінними паперами  в ПАТ «УКРСОЦБАНК» за 2008-2010 роки

У світовій банківській практиці використовуються методи зниження кредитного ризику за  рахунок  трансформації  неліквідних  активів  у ліквідні цінні папери, що має назву сек’юритизації активів. Відповідно в Україні даний метод ще не набув особливого поширення, тому розглянемо його як вдосконалення щодо даної теми курсової роботи.

Взагалі процедура сек’юритизації дає змогу банку здійснити трансферт кредитних ризиків (передати ризик іншим учасникам ринку), оскільки разом із власністю на кредити та надходження за ними до інвесторів, які придбали цінні папери на ринку, переходить і кредитний ризик. У разі неповернення кредитів збитки зазнають інвестори. Але сек’юритизація є привабливою і для інвесторів, тому що вона надає їм переваги стосовно деномінації, річного доходу, ліквідності й ризику поряд з умовами, які вони мають за власними активами.

Взагалі, у процесі сек’юритизації беруть участь кілька сторін: банк як ініціатор продажу пакету кредитів; компанія, яка займається емісією цінних паперів; гарант (страхова компанія); інвестори (фізичні чи юридичні особи), котрі купують цінні папери на ринку. Процедура сек’юритизації починається з того, що банк, який є ініціатором продажу кредитів, укладає договір з компанією, котра на загальну суму сек’юритизованих кредитів робить емісію цінних паперів. Перед розміщенням пакету цінних паперів на ринку, компанія-емітент має здобути підтримку гаранта, який виконує функцію страхування емітованих цінних паперів. Часто така підтримка надається у формі урядових гарантій чи акредитивів великого банку. Відтак цінні папери розміщуються на ринку, а отримані від їх продажу грошові кошти починають надходити до гаранта та компанії-емітента, які передають їх банку-ініціатору

Таким чином, банк отримує готівкові кошти на загальну суму пулу сек’юритизованих кредитів. При цьому банк продовжує обслуговувати ці кредити (які стають позабалансовими зобов’язаннями банку), тобто проводити розрахунки з позичальниками, отримувати кошти від погашення основної суми боргу та процентні платежі. Отримані грошові потоки банк направляє емітенту цінних паперів, який, у свою чергу, переводить їх інвесторам, тобто виплачує дохід за цінними паперами. Отже, потік грошових коштів починає надходити до інвестора, коли позичальники виплачують основну суму боргу та проценти банку-ініціатору. При використанні даного механізму цінні папери, що забезпечені позиками, нагадують звичайні облігації, що гарантують виплату фіксованої процентної ставки щомісячно, щоквартально та на півроку. Цінні папери, що випускаються при сек’ютиризації, є особливою формою зміцнення кредиту з метою створення у покупців впевненості, що дані інвестиції мають малий ризик.

Комерційні банки  вої кредитні портфелі з метою підвищення прибутковості і зменшення ризику. Внаслідок відсутності стійких довгострокових ресурсів і неможливості вкладення власних коштів в інструменти фінансового ринку з сумірним ступенем їхньої прибутковості й ліквідності зробити це практично неможливо без впровадження нових фінансових інструментів.

Традиційна кредитна діяльність банків до цього часу, в основному, включала два компоненти - надання кредиту і його обслуговування. На сучасному етапі розвитку банки, особливо великі, частіше будуть надавати кредити, маючи на увазі продаж їх або залучення партнерів для розподілу ризику шляхом сек'юритизації. У цьому випадку всю кредитну діяльність можна поділити на чотири компоненти: надання, фінансування, продаж, обслуговування

Банк, який має репутацію і знання, необхідні для видачі кредитів, та має нестачу ліквідних коштів, капіталу або незадовільну для фінансування позик структуру витрат, може спеціалізуватися на ініціацїї позик або оцінці кредитного ризику. Щодо великих банків, то їх обмежують власний капітал і розмір витрат, тому що коли вони зберігають кредитоспроможність, то, як правило, можуть при управлінні пасивами придбати на фінансовому ринку всі ліквідні кошти, необхідні для стабільного функціонування їх. Навпаки, малі банки з найвищою часткою власного капіталу, але з менш високим рівнем репутації і меншим попитом на кредити, як правило, мають можливість забезпечити фінансування. У цьому випадку сек'юритизація пропонує малим банкам можливість диверсифікувати свій кредитний портфель

Підводячи підсумки, розглянемо ризики та бар'єри, що очікують учасників процесу сек'юритизації, та можливості подолання їх або зменшення їхнього впливу на кінцевий результат. Основні ризики, супутні банківським кредитам. — кредитний, процентний та ризик ліквідності — характерні і для цінних паперів, забезпечених активами. Але при розширенні практики кредитування і достатньо розвинутих вторинних ринках сек'юритизованих активів кредитний ризик та ризик ліквідності зменшуються. Кредитний ризик для забезпечених активами цінних паперів розподіляється між трьома сторонами: ініціатором, гарантом кредиту та інвестором. Якщо гарант кредиту надає 100% гарантію, для інвестора зникає будь-який кредитний ризик. Ризик кредитного гаранта залежить від угоди з ініціатором.

Залежно від того, як структуровано угоди, кредитний ризик інвестора може бути поділено на різні класи , або транші, які являють собою розподілені грошові потоки і строки оплати цінних паперів. Наприклад, згідно з перехідними угодами, всі виплати основного боргу і процентів направляються всім інвесторам одночасно. Але за контрактами з окремими платниками виплати основного боргу і виплати відсотків розділені на платіжні транші

РОЗДІЛ 3

 ЕФЕКТИВНІСТЬ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМИ РИЗИКАМИ ЧЕРЕЗ ОПТИМІЗАЦІЮ ОБСЯГІВ ФОРМУВАННЯ РЕЗЕРВІВ

3.1. Вплив світової кризи ліквідності  на Україну та проблеми у  сфері формування резервів на  покриття кредитних ризиків

Віддаючи належне напрацюванням вітчизняних і зарубіжних економістів, здійсненим у галузі кредитних ризиків, і,  зокрема  у  напрямку використання такого інструменту як формування резервів, слід зауважити, що до цього часу багато проблемних питань не знайшли свого вирішення. У вітчизняних  методологічних  та методичних розробках відсутні праці, в яких би  комплексно розв’язувались сучасні складні проблеми використання внутрішніх інструментів страхування кредитних операцій – резервування [20]. 

Формування резервів потребує акумуляції певної  частини  ресурсів  банку  на спеціальних рахунках, наприклад, під нестандартну заборгованість – на  контрактивних, з метою їх використання для компенсації втрат від неякісних банківських позичок. У зв’язку з тим, що  процеси  резервування  безпосередньо пов’язані  з  формуванням  банківських  витрат  і, отже,  з питаннями оподаткування прибутку, сам механізм створення  резервів має бути строго реґламентованим, оскільки є піднаглядним державним податковим  органам  та  Національному  банку України [21, с. 209].

Розглядаючи проблеми резервування, О. Лаврушин пропонує такі складові кредитного менеджменту, як аналіз встановленого банком  рівня  втрат, адекватність та достатність фактично сформованих резервів під можливі втрати по позичкам, якість кредитних інструкцій, методик і процедур, попередній досвід по збиткам; зріст обсягу кредитного портфелю; повернення кредитів  та  практику  їх  стягнення; аналіз  роботи  зі  збитковими  активами [22, с. 77].

На нашу думку, перелічені складові дійсно визначають основні напрямки управління процесами резервування, але не приділяється великої уваги етапу відшкодування  кредитного ризику.  Зауважимо,  що  зміст  механізмів  та структура джерел  відшкодування  не  має однозначного  обґрунтування  і  в  кожному  банку вони  формуються  з огляду  на  його  фінансовий стан та відповідну стратегію. 

Тобто, варто зауважити, що у багатьох країнах, та в Україні у тому числі органи регулювання встановлюють обов’язкові рівні формування резервів, але водночас надають банкам право самостійно визначати їх обсяги, що, на наш погляд, сприяє виникненню при цьому суб’єктивних підходів. Унаслідок цього банки, залежно від необхідності збільшити чи зменшити фінансові результати, не завжди адекватно до реального ризику визначають його рівень та, відповідно, обсяги резервів. Це підтверджують дослідники Сідні Коттл, Роджер Ф. Мюррей та інші, які зазначили, що «…банківські резерви на покриття неповернених боргів можна використовувати одночасно і як механізм згладжування прибутку, і як прихований резерв» [23, с.186].

Важливо підкреслити, що Міністерство фінансів України ще з 2006р. пропонує ліквідувати право вітчизняних банків формувати страхові резервів під активні операції, в тому числі і кредитні за рахунок валових витрат

Необхідно зазначити, що формування резервів за рахунок збільшення  валових витрат у період зростання  обсягів кредитних вкладень (піднесення економіки)  не має такого негативного впливу на фінансову стійкість та фінансовий результат діяльності  банків, як у період банківської  кризи (спаду  в економіці). Тому, на наш погляд, виникає необхідність перегляду сучасної системи формування резервів під можливі збитки за кредитними операціями. Для підтвердження зазначеної необхідності реформування сучасної системи формування резервів, котру сучасні банки використовують як головний механізм саморегулювання їх фінансових результатів, необхідно дослідити проблемні аспекти цих процесів.

Розглянемо розвиток процесів формування резервів за кредитними операціями вітчизняних банків із 2005 до 2010 рр., що наведені в таблиці 3.1, в якій відзначено, що більше 90% у загальному обсязі резервів за активними операціями займають резерви за кредитними операціями [24].

Таблиця 3.1 – Структура та динаміка резервів за кредитними операціями вітчизняних банків за 2005-2010 роки [19]

Слід нагадати, що в Україні обов’язкове формування резервів під можливі збитки за кредитними операціями почалося ще з 1995 р. Відповідно виділяють п’ять етапів щодо формування резервів під кредитні ризики в банках України. Правомірність виділених  етапів  підтверджують статистичні дані, наведені в таблиці 3.2.

Таблиця 3.2 - Показники впливу резервів за кредитними операціями на фінансові показники діяльності вітчизняних банків .

Із наведеної таблиці видно, що протягом проаналізованого періоду поступово збільшуються обсяги резервів та їх питома вага у витратах та  прибутку  вітчизняних банків. Якщо на першому етапі (1996–1997 рр.) розвитку процесів страхування кредитних операцій питома вага резервів становила відповідно 3,8 і 6,9% у фінансовому результаті, у витратах банків – 1,5 та 2,5%, то на другому  етапі (1998-2000 рр.) спостерігається тенденція до збільшення обсягів резервів. Найбільша питома  вага  резервів у  кредитному портфелі  спостерігалась  у 2000  р. – 12,2%; це зумовлено, по-перше, жорсткішими умовами формування резервів, що було спричинено прийняттям нової редакцією постанови НБУ № 279 від 06. 07. 2000 р. стосовно формування резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями; по-друге, проблемними кредитними портфелями збанкрутілих системних банків «Україна» і «Слов’янський» та збитковою діяльністю «Ощадбанку».

На третьому етапі –  з 2001 по 2005 рр. – обсяги резервів та їх питома вага у проаналізованих показниках були стабільними: перевищення резервів над фінансовими результатами дорівнювало в середньому 5,4 рази, а питома вага резервів у витратах банків теж у середньому – 35,7%.

Особливістю четвертого етапу – період кредитного «буму» (2005 – середина 2008 р.) – є те, що за значного зростання кредитних вкладень банків питома вага резервів у фінансових показниках зменшилась.

Але саме в цей період банки допустили чимало помилок  у  захисті  кредитних операцій від ризиків, що призвело до формування системного ризику  в  банківській системі. Вітчизняні  банки  неякісно здійснювали перевірку показників кредитоспроможності позичальників та в багатьох випадках неадекватно оцінювали вартість матеріального забезпечення позичок, що призвело до виникнення проблемних позичок і відповідно, до збільшення обсягів резервів за кредитними операціями банків.

П’ятий етап (друге півріччя 2008 р. по сьогодення) характеризується такими особливостями. Від серпня 2008 р. до січня 2009 р. спостерігалося незначне (повільне) зростання обсягів проблемних позичок та їх  питомої  ваги  у кредитному портфелі.  Більше того, до жовтня 2008 року частка проблемних  позичок співпадала з їх обсягами у кредитному портфелі, а від січня 2009 року можна спостерігати стрімке зростання як обсягів проблемних позичок, так і їх частки у кредитному портфелі

Зазначене свідчить, на наш погляд, про формування системного ризику та його негативні дії. З таблиці 3.2 видно, як кредитні ризики накопичуються в  період  зростання (2005–2008 рр.), коли виникає високий ступінь довіри держави  до  банків,  банків  до клієнтів, інвесторів та вкладників до банків, а потім матеріалізуються в економічних спадах (2009 р.).

На нашу думку, одним із основних чинників, що спровокував проблеми кредитного ризику у вітчизняній банківській системі був іноземний фінансовий капітал, що значно збільшив можливості банків України видавати іпотечні, споживчі та інші довготермінові кредити за  відсутності  власних «довгих» ресурсів, оскільки, як відомо ще з  кінця 2005 р. почалось  активне  проникнення  іноземного капіталу в банківську систему України,  збільшилася  кількість  іноземних  банків, жорсткішою стала конкуренція на ринку банківських продуктів

Варто зауважити, що також серйозною проблемою щодо питання кредитного ризику та формування резервів є вироблення  кількісних нормативів для порівняння під час оцінки платоспроможності позичальника, оскільки реально існує розкид значень, обумовлений галузевою приналежністю, а приведені в економічній літературі бажані значення фінансових коефіцієнтів (фінансової стійкості, ліквідності тощо) не враховують галузевих особливостей і специфіки діяльності підприємств. А це означає, що результати такого аналізу на сучасному етапі можуть дати кредиторові лише оцінку загальної тенденції розвитку потенційного позичальника, засновану на динаміці ряду фінансових показників. У зв’язку з відсутністю єдиної нормативної бази реальна оцінка фінансового стану підприємства неможлива, тому що немає порівнянних показників: середньогалузевих, мінімально допустимих  і найкращих для конкретної галузі.

Таким чином, зазначені тенденції та виділені проблеми, на нашу думку, підтверджують необхідність реформування сучасних методів та інструментів управління кредитними ризиками банку та процесу формування резервів під кредитні операції.

3.2. Шляхи вдосконалення процесу  формування резервів за активними операціями банку

Розглянувши теоретичні основи організації обліку формування резервів під кредитні ризики банку, можна зробити наступні висновки.

По – перше, слід відмітити, що дана тема є досить актуальною на сьогоднішній день, оскільки з метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України установлюється порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків. Особливого поширення дана проблема набула в період кризи 2008 – 2009 років, коли країна зіткнулася із масовим неповерненням кредитів, отримала великі збитки та взагалі втратилась довіра до банків.

По – друге, чим вищій ступінь ризику бере на себе банк, тим вищим повинен бути прибуток, на який він може розраховувати. Тому основна задача банку полягає в досягненні оптимального поєднання ризиковості та прибутковості банківських операцій.

Нашим законодавством чітко регулюється питання щодо формування резервів під кредитні ризики. Певний перелік нормативних актів був розглянутий нами вище, але слід зауважити, що основним є Положення «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» № 279, в якому визначені всі основні проблеми даного питання.

На останок слід відмітити, що для подальшого розвитку методик захисту банків  від  кредитних ризиків,  процедур формування  резервів,  необхідно особливу увагу звернути на рекомендації  та  ініціативи Базельського  комітету  з банківського нагляду щодо формування резервів  за  кредитними  операціями.

А саме Основні принципи ефективного банківського нагляду та Методологія їх оцінки

Основні принципи ефективного банківського нагляду, опубліковані Комітетом у вересні 1997 р., представляють собою комплексний план організації банківського нагляду та охоплюють широке коло питань, включаючи протидію відмиванню коштів.

Вказані Принципи схвалені міжнародним фінансовим співтовариством, у тому числі на щорічному засіданні МВФ та Всесвітнього банку у Гонконгу в жовтні 1997 р., та отримали широке визнання та розповсюдження.

Із 25 основних принципів принцип №15 відноситься до протидії відмиванню коштів та передбачає обов’язок органів банківського нагляду встановлювати, чи має банк адекватні регламенти, положення та інструкції (включаючи суворі правила «Знай свого клієнта»), які сприяють дотриманню високих етичних та професійних норм у фінансовому секторі та запобіганню навмисного або ненавмисного використання банку кримінальними елементами.

У доповнення до «Основних принципів» Базельський комітет у 1999 р. видав Методологію основних принципів, яка може використовуватись як для проведення самооцінок наглядовим органом кожної країни, так і для зовнішніх оцінок національної банківської системи, що проводяться, наприклад, по лінії МВФ та СБ.

Щодо принципу 15  Методологія містить 11 спеціальних та 5 додаткових критеріїв оцінки адекватності положень та процедур ЗСК.

Зокрема, передбачається обов’язок органу банківського нагляду періодично перевіряти відповідність встановленим вимогам систем внутрішнього контролю з метою протидії відмиванню коштів, а також систем із запобігання, виявлення шахрайства та інформування про такі випадки. При цьому наглядовий орган повинен мати достатні повноваження для забезпечення виконання встановлених вимог у сфері протидії відмиванню коштів, включаючи право на вжиття заходів адміністративної або іншої відповідальності щодо банків, які не виконують такі вимоги (обов’язковий критерій 9).

Закони та підзаконні акти, що встановлюють відповідні вимоги у сфері ПВД, повинні бути розроблені з урахуванням визнаних міжнародних стандартів, включаючи Сорок рекомендацій FATF у редакції 1996 р. (додатковий критерій 1).

У квітні 2006 р. Базельський комітет опублікував проекти нових редакцій Основних принципів та Методології, які були схвалені Міжнародною конференцією органів банківського нагляду у 2006 р. Оновлені редакції цих документів підготовлені з урахуванням досвіду їх практичного застосування та виявлення недоліків.

У процесі розробки проектів Комітет тісно взаємодіяв з іншими міжнародними органами, що розробляли відповідні стандарти та контролювали їх виконання, включаючи МВФ, СБ, ІОСКО, ІАІС та FATF.

У першому із вказаних проектів питанням запобігання використанню банківської системи у злочинних цілях присвячений принцип 18, який в основному співпадає з принципом 15 у попередній редакції.

У проекті Методології відносно принципу 18 передбачаються 12 основних та 1 додатковий критерій, які у значній мірі співпадають з відповідними положеннями Сорока рекомендацій FATF у редакції 2003 р. При цьому, зокрема, вказується, що під «наглядовим органом» у частині перевірки дотримання банками законодавства про запобігання злочинної діяльності можуть розумітися не тільки звичайні органи банківського нагляду, але й підрозділи фінансової розвідки, якщо останні наділені відповідними повноваженнями.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

Банківська  діяльність  нерозривно  пов’язана  з ризиком.  Кожен  комерційний  банк  вирішує  проблему  максимального  прибутку  за оптимального  рівня  ризику.  Особливо важливим є своєчасне виявлення, попередження та мінімізація банківських ризиків, оскільки банківська система є досить ослабленою. 

У курсовій роботі нами було розглянуто теоретичні і методичні засади зменшення кредитних ризиків банківської діяльності за рахунок одного з інструментів – створення спеціальних внутрішніх резервів за рахунок доходів банку.

Основна мета курсової роботи полягала у з’ясуванні проблем, що виникають в процесі формування і використання резервів, та можливих шляхів їх вирішення.

Відповідно на початку нами було поставлено основні завдання, які ми вирішували протягом дослідження нашої теми.

В першому розділі ми проаналізувати теоретичні основи організації обліку формування резервів під кредитні ризики, порядок формування та нормативно-правову базу і міжнародні стандарти щодо даного питання.

Нами було зазначено, що основним документом в регулюванні даного питання є Положенням «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», яке затверджено Постановою Національного Банку України № 279 від 06.07.2000 р. Відповідно до даного Положення з метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України установлюється порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

Для подальшого розвитку методик захисту банків від кредитних ризиків, процедур формування резервів, ми зауважили, що необхідно особливу увагу звернути на рекомендації та ініціативи Базельського комітету з банківського нагляду щодо формування резервів  за  кредитними  операціями.

Відповідно до нього, в умовах подолання даної проблеми необхідне застосування  більш  жорстких  вимог  до  формування  резервів шляхом реалізації трьох взаємозалежних ініціатив:

- по-перше, це зміни в стандартах  бухгалтерського обліку в частині  впровадження методу оцінки очікуваних  втрат та оновлення методик для органів банківського нагляду, які б ураховували перехід до даного методу оцінки очікуваних втрат;

-  по-друге, розв'язання проблеми  відсутності стимулюючих факторів  до формування резервів з метою  корегування розміру регулятивного капіталу;

-  по-третє,  необхідне  використання  більш  жорстких  вимог  до  розкриття  інформації банків  відносно формування страхових  резервів за кредитними операціями.

В другому розділі нами було зроблено аналіз ПАТ «УРСОЦБАНК».  Із наведених в розділі таблиць і схем видно що структура активів банку під впливом кризи зазнала значних змін, внаслідок скорочення обсягу кредитів клієнтам, що становили найбільшу частину активів банку.

Також ми аналізували Положення «Про облікову політику» ПАТ «УРСОЦБАНК», в якій визначено, що для відображення реального результату діяльності з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризику кредитних операцій та визнання витрат банк формує резерви на покриття можливих втрат за кредитними операціями.

Слід зазначити, що ми розглядали питання щодо порядку формування документів, а саме в якій послідовності вони повинні створюватися та як формується звітність за кредитними операціями. Нами було охарактеризовано систему організаційно – технічного забезпечення, що використовується для організації автоматизованої реєстрації і обробки даних, забезпечує суцільне і безперервне відображення всіх операцій, а саме щодо формування резервів під кредитні операції, доказовість інформації та збереження узагальненої інформації на машинних носіях.

У останньому розділі ми намагалися висвітлити основні проблеми управління кредитними ризиками та процесу формування резервів під кредитні операції. До основних проблем, розглянутих нами, ми віднесли:

- встановлені обов’язкові рівні  формування резервів, які надають банкам право самостійно визначати їх обсяги, що, на наш погляд, сприяє виникненню при цьому суб’єктивних підходів. Унаслідок цього банки, залежно від необхідності збільшити чи зменшити фінансові результати, не завжди адекватно до реального ризику визначають його рівень та, відповідно, обсяги резервів;

- необхідності реформування сучасної системи формування резервів, котру сучасні банки використовують як головний механізм саморегулювання їх фінансових результатів;

- проникнення іноземного капіталу в банківську систему України, що призвело до збільшення кількість іноземних банків, підвищення жорсткої конкуренції на ринку банківських продуктів;

- вироблення кількісних нормативів  для порівняння під час оцінки  платоспроможності позичальника. Це свідчить про реальний розкид значень, обумовлений галузевою приналежністю. Відповідно приведені в економічній літературі бажані значення фінансових коефіцієнтів (фінансової стійкості, ліквідності тощо) не враховують галузевих особливостей і специфіки діяльності підприємств, що в свою чергу призводить до неможливості надати реальну оцінку фінансового стану позичальника.

Таким чином, виділені нами проблеми підтвердили необхідність реформування сучасних методів і інструментів управління кредитними ризиками банку та процесу формування резервів під кредитні операції.

Відповідно з метою стабілізації економічної ситуації України та для вирішення виділених нами проблем ми запропоновано створити Резервну систему України при НБУ, а саме ситуаційний центр управління проблемними кредитами та створенням резервів під кредитні ризики, яка б сприяла запобіганню криз у банківській системі та дала можливість надавати допомогу банкам у разі виникнення загрози їх платоспроможності та банкрутства.

Таким чином, розглядаючи обрану нами тему, ми встановили, що вона на сьогодні є досить актуальною та полягає в тому, що створення внутрішніх резервів кредитних ризиків за рахунок доходів банку та прибутковість діяльності комерційного банку є взаємозалежними та проти направленими процесами, які потребують дослідження та оптимізації в напрямку досягнення максимального прибутку при мінімально можливому ризику діяльно

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Хімчук Г.О. Резерви на можливі витрати по позичках у банківській діяльності [Текст] / Г.О. Хімчук // Економіка: Наукові праці, том 99. – Випуск 86. К. – 2007. – С.57-60
2. Примостка  Л.О. Фінансовий менеджмент  банку [Текст]: навч.посіб. /  Л.О.Примостка. –  К : КНЕУ, 1999. – с.111
3. Хімчук Г.О. Аналіз методів управління проблемними позиками банків країн СНД [Текст] / Г.О. Хімчук // Всеукраїнський науково- виробничий журнал «Сталий розвиток економіки». – 2009. – С. 155-159
4. Положення  про  порядок  формування  та  використання  резерву  для  відшкодування  можливих втрат  за  кредитними  операціями  банків : [затв.  Постановою  Правління  НБУ  від 6  липня 2000 р. № 279] [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua
5. Балабанов И.Т. Банковское дело [Текст]: навч. посібник / И.Т. Балабанов. – Санкт-Петербург: Питер,  2001. – 304 с.
6. Васюренко О.В. Банківські операції [Текст]: навч. посібник / О.В. Васюренко. – Київ: Знання,  2004. – 324 с.
7. Хімчук Г.О. Аналіз методів управління проблемними позиками банків країн СНД [Текст] / Г.О. Хімчук // Всеукраїнський науково- виробничий журнал «Сталий розвиток економіки». – 2009. – С. 155-159
8. Рекомендації Базельського  Комітету «Підвищення  стійкості  банківського  сектору» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.cbr.ru/today/pk/1.pdf
9. Про Національний банк України [Електронний ресурс]: Закон України від 20.05.1999 № 679-XIV, із змінами та доповненнями Режим доступу: // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2121-14 - Назва  з домашньої сторінки Інтернету
10. Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України [Електронний ресурс] // Постанова Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року N 280 – Режим доступу: // http://zakon.rada.gov.ua/  - Назва  з домашньої сторінки Інтернету.
11. Інструкція з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України [Електронний ресурс] // Постанова Правління Національного банку України від 27.12.2007 року N 481 – Режим доступу: // http://zakon.rada.gov.ua/  - Назва  з домашньої сторінки Інтернету.
12. Про затвердження Порядку  формування банками резервів  за кредитами і нарахованими за ними процентами та списання безнадійної заборгованості [Електронний ресурс] // Постанова Правління Національного банку України від 13.09.2010 року № 424 – Режим доступу: // http://zakon.rada.gov.ua/  - Назва  з домашньої сторінки Інтернету.
13. Інструкціїя про порядок регулювання діяльності банків в Україні [Електронний ресурс]: Постанова Правління НБУ № 368 від 28.08.2001р. // Національний банк України: Режим доступу http://zakon.nau.ua/doc/?code=z0841-01 - Назва  з домашньої сторінки Інтернету.
14. Про затвердження Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України [Електронний ресурс] // Постанова Правління Національного банку України від 19 березня 2003 року N 124. – Режим доступу: // http://zakon.rada.gov.ua/  - Назва  з домашньої сторінки Інтернету.
15. МСФЗ (IAS) 39 Фінансові інструменти: визнання та оцінка [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://www.ade-solutions.com/IFRS_ portal.html. - Назва з домашньої сторінки Інтернету.
16. Річна звітність ПАТ «УКРСОЦБАНК» [Електронний ресурс]. – Електрон. текстові дані. – Режим доступу <www.usb.com.ua>
17. Аналіз банківської діяльності [Текст]: Підручник / А.М. Герасимович. [та ін.]:  за ред. А.М. Герасимовича. – К.: КНЕУ, 2008. – 599с. – ISBN 966-574-567-0.
18. . Постанова Правління НБУ «Положення про кредитування» (від 28.09.1995 р. №246)
19. Криклій О.А. Управління кредитним ризиком банку [Текст]: монографія / О. А. Криклій, Н. Г. Маслак. – Суми: ДВНЗ "УАБС НБУ", 2008. – 86 с
20. Хімчук Г.О. Резерви на можливі витрати по позичках у банківській діяльності [Текст] / Г.О. Хімчук // Економіка: Наукові праці, том 99. – Випуск 86. К. – 2007. – С.57-60
21. Денисенко М.П. та ін. Кредитування та ризики [Текст]: навч. посіб / М.П. Денисенко – К. : Вид. дім "Професіонал", 2008. – 253 с.
22. Лаврушина  О.И. Валенцевой Н.И.  Банковские  риски [Текст]:  учебное  пособие /  О.И. Лаврушина, Н.И. Валенцевой. – М: КНОРУС, 2007. – 232 с. – ISBN 954-001-456-301-9.
23. Котлл С. «Анализ  ценных  бумаг» [Електронний ресурс]: Грэма  и Додда / С. Котлл,  Р. Ф. Мюррей, Ф. Е. Блок; [пер.  с англ.]. – М. : ЗАО «Олимп-Бизнес», 2000. – 704 с.
24. Офіційний сайт  Національного  банку  України [Електронний  ресурс]. –  Режим  доступу :  www.bank.gov.ua

Додаток А

Власний капітал Укрсоцбанку за 2009-2011

Всі дані Станом на 1 січня кожного року.

(тис.грн.)

Роки

Статутний капітал

Власні акції (частки, паї), що викуплені в акціонерів (учасників)

Емісійні різниці

Резерви, капіталі-зовані дивіденди та інші фонди банку

Резерви пере-оцінки основних засобів

у тому числі:

Резерви пере-оцінки цінних паперів

Прибуток/Збиток минулих років

Прибуток /Збиток поточного року

Усього власного капіталу

Усього пасивів

резерви пере-оцінки нерухо-мості

резерви пере-оцінки нематеріальних активів

2 009

1 070 000

0

701 011

1 210 326

1 392 313

1 391 378

0

5 705

4 563

791 795

5 175 713

49 694 781

2 010

1 270 000

0

1 001 011

2 002 096

1 622 905

1 622 116

0

-716

5 798

126 761

6 027 855

43 656 898

2 011

1 270 000

0

1 001 011

2 128 832

2 145 837

2 145 178

0

-10 479

6 042

28 944

6 570 187

41 603 497