Амортизаційна політика:сутність,роль і методи

       Критерієм   реальності   амортизаційної   системи   є    відповідність

натурального і вартісного  обороту  основних  засобів.  Якщо  натуральний  і

вартісній  (регульований  нормами  амортизації)  середні  обороти   основних

фундацій приблизно співпадають  за тривалістю, то врахований  по  нарахованій амортизації знос основних засобів відображає практично їх  реальний  стан  і відповідний об'єм грошових коштів, що  повертаються.  Задача  амортизаційної політики полягає в тому, щоб постійно забезпечувати за  допомогою  доповненьі змін норм амортизації  відповідність  натурального  і  вартісного  обороту основних засобів.

      Коли амортизаційні  періоди за тривалістю перевищують  фактичні  терміни служби,  це  значить,  що  діючі  норми  амортизації  застаріли  і   повинні переглядатися у бік їх підвищення. Інші випадки необхідності зміни  середніх норм амортизації визначаються  надходженням  нових  основних  засобів,  яким діючі  норми  амортизації  не  відповідають,   а   також   наявністю   явної розбіжності діючих норм амортизації з фактичними  термінами  служби  окремих видів діючих  основних  засобів.  Це,  наприклад,  відноситься  до  сучасної техніки, що швидко змінюється, до устаткування, що  працює  в  нестандартних умовах, і в деяких інших випадках.

      Оскільки  амортизація  є  одним   з   основних   джерел   фінансування

інвестиційних  програм  підприємств,  останні   зацікавлені   в   збільшенні

амортизаційних   відрахувань   шляхом   застосування   методів   нарахування

прискореної амортизації. При  цьому додаткові фінансові ресурси  підприємстві при їх цільовому використанні виводяться з оподаткування.

      З  другого   боку,  амортизаційні  відрахування   входять   до   складу

собівартості продукції, що випускається, і впливають на рівень цін  особливо

у   фондомістких   галузях.   Зростання   цін    надає    пряму    дію    на

конкурентоспроможність  такої  продукції,  обмежує  попит  на  неї  і  кінець

кінцем відображається на об'ємах її виробництва.

      Розміри   амортизаційних  відрахувань,  в   цілому  по   країні,   можна

співставити  із  загальною  сумою  прибутку  і  річним  об'ємом  капітальних

вкладень. Положення, що склалося, показує масштаби  і  актуальність  рішення проблеми, а також викликає необхідність державної дії на  процеси  освіти  і використання  амортизаційних  відрахувань  з  метою  усунення  перекосів   в економіці виробництва.

      Вдосконалення  системи амортизації, крім  встановлення  реальних  норм,

пов'язано як з  якістю  обліку  основних  засобів,  визначенням  їх  дійсної

вартості,  так  і  з  використанням  них   у   виробництві   продукції,   що

випускається.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2.Сутність та структура основних фондів як основа формування амортизаційної політики

   Підвищення ефективності використання основних засобів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку.

Основні засоби (ОЗ) матеріальні  активи, які підприємство утримує  з метою використання їх у процесі  виробництва чи поставки товарів, надання  послуг, здачі в оренду іншим особам чи для виконання адміністративних і соціально-культурних функцій, термін корисного використання (експлуатації) яких більше одного року.

Власні засоби можуть складатися із Статутного (пайового, акціонерного) капіталу, допоміжного фінансування з відповідних джерел на розширення роботи підприємства, власних прибутків, коштів Амортизаційного фонду, спеціальних  фондів. Орендовані ОЗ показуються  у балансі орендодавця, тим самим  виключається можливість подвійного обліку одних і тих же засобів.

Згідно з Законом України  Про оподаткування прибутку підприємств  від 22 травня 1997 року №283/97 ВР п.8.2.1 під  терміном основні фонди слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються  платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується  у звязку з фізичним або моральним зносом.

Витрати на придбання будь-яких матеріальних цінностей, вартість яких не перевищує 1000 гривень, що призначені для використання у господарській  діяльності платника податку, включаються до складу валових витрат платника податку в загальному порядку.

Основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

1. Група 1 будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;
2. Група 2 автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;
3. Група 3 будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

Група 4 електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, повязані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, компютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних.

Що стосується можливості достовірної оцінки виходячи з положень П(С) БО 7 та Інструкції №291, то підприємству слід використовувати дві оцінки вартості ОЗ: історична собівартість, справедлива вартість.

Історична собівартість ОЗ визначається на рівні первісної  оцінки ОЗ, котра включає в себе:

1)  фактичну вартість обєкта основних фондів;

2)  вартість усіх податків і зборів, що включаються до ціни товару, за винятком ПДВ;

3. витрати на транспортування;

4)   витрати на державну реєстрацію;

5)   витрати, повязані безпосередньо з приведенням обєкта в робочий стан (витрати на підготовку будівельного майданчика, початкові та заготівельні витрати, повязані з придбанням ОЗ, витрати на страхування, витрати на установлення, монтаж і налагоджування, витрати на оплату послуг спеціалізованих підприємств і фахівців, включаючи прямі витрати на оплату праці працівників, повязаних з процесом введення ОЗ в експлуатацію) тощо.

Не включаються до складу первісної вартості ОЗ і відображаються у складі витрат:

1. Витрати на сплату відсотків за кредит, залучений для купівлі ОЗ;
2. Понаднормативні суми відходів;
3. Понаднормативні витрати на оплату праці;
4. Загальногосподарські витрати.

В ході господарської діяльності підприємство згідно з П(С) БО №7 має  право проводити переоцінки (дооцінки, уцінки), в тому випадку, якщо балансова  вартість обєкта істотно відрізняється (більше ніж на 10%) від його справедливої вартості. Якщо в результаті переоцінки балансова вартість обєкта збільшується (дооцінка), сума дооцінки відображається в статті Інший додатковий капітал. Якщо в результаті переоцінки балансова  вартість зменшується (уцінка), сума уцінки відображається як витрати.

У процесі господарської  діяльності кругообіг основних засобів  проходить три стадії.

На першій стадії відбувається продуктивне використання основних засобів та нарахування амортизаційних відрахувань. На цій стадії основні  засоби в процесі експлуатації зношуються й нараховується сума зносу. Вона є підставою для списання суми амортизаційних відрахувань на витрати  після завершення процесу виробництва. На першій стадії кругообігу основних засобів втрачається споживна вартість засобів праці, їхня вартість переноситься на вартість готової продукції.

На другій стадії відбувається перетворення частини основних засобів, які перебувають в продуктивній формі, на грошові кошти через нарахування амортизаційних відрахувань.

На третій стадії в процесі  виробництва відбувається поновлення споживної вартості частини основних засобів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3. Амортизаційна політика та методи розрахування амортизації

Амортизаційна політика підприємства хоча й не завжди збігається із загальнодержавною, значною мірою відбиває технічну та амортизаційну політику держави, оскільки ґрунтується на принципах, методах і нормативах амортизаційних відрахувань, затверджених законодавчими та нормативними актами, методах індексації, оцінювання та переоцінювання основних фондів. На кожному етапі реалізації перед нею стоять конкретні завдання, які крім основного завдання — формування амортизаційних коштів для відшкодування зносу основних засобів — можуть вміщувати й такі, як мінімізація податкових платежів або короткострокове поповнення обігових коштів за рахунок амортизаційних відрахувань, при чому іноді ці другорядні питання стають питанням виживання підприємства на довгі роки. У світовій практиці амортизаційні відрахування є основним джерелом фінансування оновлення основних виробничих фондів, як це й має бути. В Україні, на етапі переходу до ринкових відносин, амортизація стала не стільки джерелом фінансування технічного розвитку, скільки засобом регулювання податкового тиску, і цей засіб використовується як державою, так і підприємствами. Викликає сумнів затверджена на державному рівні концепція амортизаційної політики, згідно з якою були розділені податкові та облікові функції амортизації, що поклало початок недоцільного поділу самого обліку на бухгалтерський та податковий. Навіть визначення терміна «амортизаційна політика підприємства» не є загальноприйнятим. Декотрі автори вважають, що амортизаційна політика — це збільшення за рахунок внутрішніх джерел потоку власних фінансових ресурсів, шляхом формування амортизаційного фонду та зменшення податку на прибуток . Одразу слід зазначити, що головна мета будь-якої політики підприємства — отримання максимального прибутку за умови збереження стабільності його функціонування, а не «потоку власних фінансових ресурсів», який далеко не завжди забезпечує прибуток. До того ж нічого поганого не буде в тому, що прибуток буде приносити не тільки власний капітал, напрями використання якого повинні бути скоординовані з використанням амортизаційних сум. Зменшення суми податку на прибуток не є самоціллю, оскільки підвищення прибутку означає й підвищення податку, то це не є шляхом реалізації амортизаційної політики, як і формування амортизаційного фонду. До речі, фонд, як цільове формування грошових коштів, не дозволяє їх використання на інші цілі, то не можна називати амортизаційні суми фондом, оскільки Українське законодавство не забороняє використовувати їх на інші цілі.

Амортизаційна політика — це дещо більше, ніж вибір методів та розрахунок строків корисного використання основних засобів. Як тільки підприємство отримало можливість маніпулювати амортизаційними коштами, воно може проводити дійсно власну амортизаційну політику в сфері їхнього формування, розподілення, використання. Обґрунтування розрахунків строків корисного використання основних засобів має велике значення, але ж можливість їх дооцінити, або уцінити — це вже зміна бази нарахування амортизації. Виходячи з усього цього, визначення амортизаційної політики можна сформулювати так:

Амортизаційна політика підприємства — це комплекс заходів, спрямованих на оптимізацію процесу формування, розподілення та використання коштів, визнаних як амортизаційні суми в складі всіх фінансових ресурсів підприємства, для забезпечення стабільного прибутку шляхом оновлення та підтримки основних фондів у обмеженнях діючого законодавства та загальнодержавної амортизаційної політики.

Елементами амортизаційної політики за таким тлумаченням є:

1.   Обґрунтування та вибір основних конкретних цілей (розвиток виробництва, податкове регулювання, стабілізація фінансів).

2.   Обґрунтування можливих розмірів, вибір засобів формування та напрямів і пропорцій розподілу амортизаційних коштів.

3.   Вибір методів амортизації.

4.   Встановлення строків корисного використання згідно поставленим цілям та існуючим можливостям.

5.   Встановлення та цільове формування бази нарахування амортизації з використанням можливостей, наданих законодавством.

6.   Оперативне використання амортизаційних сум (іммобілізація) для підтримки обігового процесу.

7.   Фінансування процесів оновлення основних засобів.

8.   Встановлення пропорцій у фінансуванні ремонтних робіт за рахунок валових витрат та амортизації.

9.   Оптимізація оподаткування за рахунок збільшення частки амортизаційних нарахувань у порівнянні до валових витрат в складі валового доходу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.4.Види амортизації та їх характеристики

 

Відповідно до Закону під  терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів  слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого  прибутку платника податку у межах  встановлених норм амортизаційних відрахувань.

Витрати підприємства поділяються  на: