Контрольна робота з дисципліни "Інвестиційний менеджмент"

 

 

Інвестиційний менеджмент

 

Зміст

 

1. Основні функції управління інвестиційної діяльності                                         3

 

2. Фондовий ринок і фінансові інвестиції                                                                 5

 

3. Є інвестиційний проект, який дасть змогу отримати через рік 225 тис. грн    13

(ставка дохідності — 32 % річних), 250 тис. грн (ставка дохідності  — 40 %

річних) і 300 тис. грн (ставка дохідності — 55 % річних). Яку суму можна

інвестувати сьогодні в цей інвестиційний проект?

 

Список літератури                                                                                                      14

 

 

1. Основні функції  управління інвестиційної діяльності.

 

Управління інвестиційною діяльністю підприємства має кілька типових функцій, які визначаються метою реалізації обраної стратегії[4, c. 67]:

1. Прогнозування та планування 

1.1. Дослідження макроекономічних умов.

1.2. Формування мети і завдань.

1.3. Стратегія розвитку підприємства.

2. Формування інвестиційного портфеля 

2.1. Розробка та оцінювання інвестиційних проектів.

2.2. Забезпечення потрібних обсягів інвестиційних ресурсів.

2.3.Оцінювання та прогнозування ефективності інвестиційної програми

3. Реалізація інвестиційної програми: 

3.1. Оперативне управління інвестиційними проектами.

3.2. Моніторинг реалізації інвестиційної програми.

3.3. Коригування інвестиційної діяльності.

Інвестиційна стратегія завжди пов’язана з поточним станом підприємства, його діючою технічною, технологічною та фінансовою базою, здійснюваною фінансово-господарською діяльністю. Стратегія дає відповіді на основні питання, що завжди стоять перед дирекцією підприємства [1, c. 45]:

1. Продовжувати чи коригувати  здійснювану діяльність?

2. Якщо коригувати, то в яких  напрямках?

3. В яких обсягах продовжувати чи коригувати діяльність?

4. Які це дасть результати  через рік, два, три?

5. Які кошти для такого розвитку  потрібні та де їх джерела?

Навіть якщо приймається рішення нічого не змінювати на підприємстві, то це теж є стратегія, яка має бути обґрунтована, досліджена та сформована.

Інвестиційною стратегією вважатимемо систему вибраних довгострокових цілей і засобів їх досягнення, що реалізуються в інвестиційній діяльності підприємства.

Доцільність інвестиційної стратегії визначається такими критеріями [2, c. 55]:

- узгодженість з фінансовими ресурсами, які можуть бути спрямовані на інвестиції;

- ефективність, тобто узгодженість результатів і реальних витрат на їх досягнення;

- визначеність за термінами досягнення встановленої мети; оптимальність поєднання очікуваного досягнення потрібної прибутковості та можливих ризиків і невизначеності майбутнього періоду;

- узгодженість запланованих інвестицій із загальноекономічними умовами зовнішнього для підприємства середовища. Визначаючи інвестиційну привабливість окремої сфери діяльності, потрібно враховувати комплекс факторів, що становлять зовнішні умови інвестиційного проекту;

- важливість галузі – значення продукції, її особливості, частка експорту, залежність від імпорту, рівень забезпеченості внутрішніх потреб країни, частка галузі або конкретної продукції у ВВП, основні споживачі продукції;

-  характеристика споживання продукції галузі, рівень конкуренції чи монопольності, особливості ринку збуту, фактичні та потенційно можливі обсяги ринку, сталість галузі щодо загального економічного спаду у країні;

- рівень державного втручання в розвиток галузі – низький, середній чи великий, включаючи державні капітальні вкладення, податкові пільги, можливість прискореної амортизації;

- соціальна значущість сфери діяльності – кількість робочих місць, регіональне розміщення виробництв, середня заробітна плата, діяльність профспілок, екологічна небезпечність виробництва та продукції, статистика страйків і збитків від них;

- фінансові умови роботи галузі – рівень загальної прибутковості, середня рентабельність, віддача на вкладений капітал, оборотність активів, їх середня ліквідність.

 

2. Фондовий ринок  і фінансові інвестиції.

 

Фондовий ринок – це дуже важлива складова ринкової економіки. В Україні, як і в інших країнах з перехідною економікою, оборот цінних паперів стає однією з основних галузей фінансової сфери, без якої даремно сподіватися на нормальне функціонування складного механізму ринкової економіки. Як відомо, реформування власності супроводжується структурною перебудовою народного господарства і зумовлює створення фондового ринку, а останній (як зворотний зв’язок) сприяє закріпленню результатів цього реформування.

Конкретна ефективність фондового ринку і цінних паперів залежить від забезпечення досягнення таких цілей і розв’язання таких завдань [6, c. 87]:

1. Акумуляція (абсорбція) коштів населення  та підприємств (заощаджень, нагромаджень, тимчасово вільного капіталу).

2. Концентрація коштів, створення  умов для формування великого  капіталу, здатного вирішувати складні  економічні завдання.

3. Збільшення частки капітальних  вкладень у валовому національному  продукті та національному доході, що сприяє оздоровленню й зміцненню  фінансової системи держави і  створенню необхідних резервів  капіталу.

4. Залучення вітчизняного та  іноземного капіталу в економіку України в результаті створення механізму інвестування й розширення сфери впливу капіталу на економічні процеси.

5. Оптимізація галузевої, виробничої  та регіональної структури з  допомогою:

а) міграції капіталу – відтоку капіталу з галузей, де є його надлишок, у галузі, де його бракує;

б) переливання капіталу з малорентабельних галузей і регіонів у високорентабельні;

в) вирівнювання норми прибутку на вкладений капітал (принцип “сполучених посудин”).

6. Баланс попиту і пропонування  капіталу, а відтак і баланс виробництва та споживання матеріальних цінностей (забігаючи наперед, можна сказати, що біржові брокери швидко й досить точно реагують на коливання попиту та пропонування цінних паперів).

7. Сприяння приватизації на її  завершальному етапі, формування інституту власників і менеджерів, здатних найліпше (найефективніше) розпоряджатися власністю акціонерних товариств.

8. Узгодження майнових державних, інституціональних та індивідуальних  інтересів у процесі обігу  цінних паперів.

9. Стимулювання виникнення нових господарських інститутів, що відповідають новим економічним відносинам.

10. Стабілізація курсу національної  валюти через стримування інфляції, захист інтересів населення і  підприємств.

11. Створення конкуренції системі  банківського кредиту, що забезпечує поліпшення якості обслуговування клієнтів (реципієнтів).

12. Економія суспільних витрат  обігу, поліпшення системи взаєморозрахунків  підприємств, зниження їх заборгованості, розвиток товарообороту.

13. Сприяння реалізації науково-технічних досягнень через створення акціонерних венчурних фірм і впровадження інших заходів для заохочення використання нової технології.

14. Сприяння збільшенню ефективності  управління підприємством, передовсім  акціонерним.

15. Сприяння розвиткові самоуправління, зокрема з допомогою випуску муніципальних облігацій.

16. Створення умов для інтеграції  у світову економічну систему, завдяки репродукуванню загальносвітових  принципів і стандартів функціонування  фондового ринку. Забезпечення участі  у процесі інтернаціоналізації світового фондового ринку.

Фондовому ринку, як уже зазначалося, властиві й усі недоліки ринкової системи. Безконтрольний та нерегульований фондовий ринок може призводити до таких небажаних наслідків, як монополізація, нерівноправність учасників процесу обігу цінних паперів, недозволене використання закритої інформації тощо. Ясна річ, що за умов перехідної економіки безконтрольність може бути абсолютно згубною. Отже, тільки належний контроль забезпечить досягнення основної мети – створити цілісний, високоліквідний і ефективний фондовий ринок в Україні, регульований державою і здатний інтегруватися у світові фондові ринки [2, c. 89].

Функціональна спрямованість виробничої діяльності підприємств, які не є інституційними інвесторами, визначає як пріоритетну форму здійснення реальних інвестицій. Проте під час окремих етапів розвитку підприємства доцільним є здійснення фінансових інвестицій. Вибір такої форми інвестицій може зумовлюватися необхідністю ефективного використання інвестиційних ресурсів, що формуються до початку реального інвестування за обраними інвестиційними проектами; у разі якщо кон’юнктура фінансового ринку вможливлює значно вищий рівень дохідності на вкладений капітал, ніж операційна діяльність на «затухаючих» товарних ринках; за доцільності використання тимчасово вільних грошових активів унаслідок сезонної діяльності підприємства; у випадках можливого «захоплення» інших підприємств для галузевої, товарної або регіональної диверсифікації своєї діяльності шляхом вкладення капіталу в їхні статутні фонди (або придбання вирішального пакета акцій) та ін.

За чинним законодавством України: фінансова інвестиція – це господарська операція з придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Інвестування вільних коштів у фінансові інструменти передбачає різні цілі, головними з яких є: одержання в майбутньому доходу, перетворення вільних заощаджень на високоліквідні цінні папери, контроль над підприємством-емітентом тощо.

Фінансові інвестиції – це активна форма ефективного використання вільного капіталу підприємства, особливості якої полягають у тому, що вона [5, c. 100]:

• здійснюється на пізніших стадіях розвитку підприємства, коли задоволені його потреби в реальних інвестиціях;
• дає можливість здійснювати зовнішнє інвестування в країні та за її межами;
• є незалежним видом господарської діяльності для підприємств реального сектору економіки, оскільки стратегічні завдання їхнього розвитку можна розв’язати лише шляхом вкладень капіталу в статутні фонди і придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств;
• дає підприємству змогу швидше й дешевше реалізувати конкретні стратегічні цілі свого розвитку;
• уможливлює вкладення підприємством коштів у безризикові та спекулятивні інструменти, і в такий спосіб здійснювати свою інвестиційну політику як консервативний або агресивний інвестор;
• потребує мінімум часу для прийняття управлінських рішень порівняно з реальними інвестиціями (проектами);
• вимагає активного моніторингу й оперативності ухвалення рішень під час здійснення фінансових інвестицій, оскільки фінансовий ринок має високі коливання кон’юнктури.

Для формування й реалізації інвестиційної політики та розв’язання завдань оцінювання і обліку фінансових інвестицій слід зважати на їхні класифікаційні ознаки.

Фінансові інвестиції можна класифікувати так.

1. За формами власності на інвестиційні ресурси [4, c. 112]:

• державні фінансові інвестиції – вкладення, здійснювані органами влади та управління України, Автономної Республіки Крим, місцевих рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позикових коштів, а також державними підприємствами й установами за рахунок власних і позикових коштів;
• приватні фінансові інвестиції – вкладення, здійснювані громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими та релігійними організаціями, іншими юридичними особами, що діють на засадах колективної власності;
• іноземні фінансові інвестиції – вкладення, здійснювані іноземними громадянами, юридичними особами та іншими державами;
• спільні фінансові інвестиції – вкладення, здійснювані громадянами та юридичними особами України й інших держав.

2. За характером участі в інвестуванні:

• прямі інвестиції – господарські операції, які передбачають внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою;
• портфельні інвестиції – господарські операції, які передбачають придбання цінних пaпepiв, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку (за винятком операцій із купівлі активів як безпосередньо платником податку, так i пов’язаними з ним особами, в обсягах, які перевищують 50 % загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій).