Контрольна робота з «Інноваційний менеджмент»

Індекс групи: М-10-12 СУБ(1,3)з

ПІБ студента: Бабич Віра Кирилівна

Домашня адреса: м. Київ, вул. Урицького 37а, кв. 247

Найменування  організації, посада: Солом’янський районний центр зайнятості, заступник начальника відділу.

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна  робота

 

з дисципліни: «Інноваційний менеджмент»

варіант №1

Викладач:  Костін Володимир Петрович

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ - 2013

План

1. Основні понятя інноваційної діяльності.
2. Роль дерави у створенні механізму регулювання інноваційно діяльністью.
3. Технопарки, технополіси.

3.1. Технопарки.

3.2. Технополіси.  

4. Список літератури.

 

    

 

 

1. Основні  понятя інноваційної діяльності.

Під інноваційною діяльністю розуміється діяльність колективу, спрямована на забезпечення доведення науково-технічних ідей, винаходів (новацій) до результату, придатного до практичного застосування та реалізації їх на ринку з метою задоволення потреб суспільства в конкурентоспроможних товарах і послугах. У статті 3 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інноваційна діяльність визначається як «одна з форм інвестиційної діяльності»', що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу. Ця діяльність охоплює:

• випуск і поширення принципово нових видів техніки і технології;
• прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;
• реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат;
• фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;
• розробку і впровадження нової ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального й екологічного становища.

Інноваційна діяльність пов'язана з трансформацією наукових досліджень і розробок, винаходів  і відкриттів у новий продукт  або новий технологічний процес, які впроваджуються у виробничий процес, або в новий підхід до соціальних послуг. Інноваційна діяльність передбачає створення цілого комплексу наукових, технологічних, організаційних, фінансових і комерційних заходів, які у своїй сукупності ведуть до створення інновації «під ключ», тобто повністю готової до реалізації на ринку.

Серцевиною  інноваційної діяльності на підприємстві є освоєння (комерціалізація) нових  видів продукції або методів  її виробництва, доставки і реалізації. Визначаючи напрями інноваційної діяльності, керівництво фірми вирішує, на чому зосереджувати увагу: на продуктових чи технологічних інноваціях. При цьому важливо, хто є «ініціатором» інновації: споживач, постачальник чи конкурент.

Інноваційна діяльність у повному обсязі має  комплексний, системний характер і  охоплює такі види роботи, як пошук ідей, ліцензій, патентів, кадрів, організацію дослідницької роботи, інженерно-технічну діяльність, яка об'єднує винахідництво, раціоналізацію, конструювання, створення інженерно-технічних об'єктів, інформаційну та маркетингову діяльність. Усе це створює проіресивні умови для інноваційного розвитку та активізації інноваційних процесів. Тобто інноваційна діяльність розглядається як сукупність робіт, які виконуються певними організаційними структурами від зародження ідеї, її розроблення і до комерціалізації в умовах конкуренції.

Слід  зазначити, що інноваційна діяльність, як і будь-яка інша, потребує організаторських здібностей. Упровадження інновації  у життя — складна і цілеспрямована праця, яка покладає на виконавців додаткові  обов'язки: бути завзятими і наполегливими. Якщо ці якості відсутні, то ніякий талант і ніякі знання не допоможуть.

В умовах реформування української економіки  виникла проблема пошуку фінансових джерел активізації інноваційної діяльності — прийняття відповідних законів, надання пільг, створення приватного капіталу, стимулювання припливу в науку талановитої молоді, оновлення наукових кадрів через удосконалення системи оплати праці та відродження престижу професії науковця. Це зумовлено тим, що, як свідчать статистичні дані', масштаби інноваційної діяльності в Україні згортаються. У 1998 р. інноваційну діяльність здійснювало тільки 18,7 % промислових підприємств від загальної кількості. Сприятливішими для впровадження інновацій були умови на великих промислових підприємствах, що мають належну матеріально-технічну базу.

Найпоширенішим  напрямом інноваційної діяльності було оновлення продукції. У 1998 р. освоєно  виробництво понад 10 тис. найменувань  нової продукції. Водночас недостатня підтримка інноваційної діяльності державою призвела до розриву зв'язків науки з виробництвом, унаслідок чого зменшилась частка вітчизняної продукції, яка має сучасне наукове забезпечення.

2. Роль  дерави у створенні механізму  регулювання інноваційною діяльністью.

На  сучасному етапі розвитку світової економіки спостерігається зародження п'ятого циклу Кондратьева: зростають темпи інноваційних змін, переглядаються стандарти та пріоритети, які здавались непохитними ще ЗО і навіть 20 років тому. Те, що вважалося визначальним у розвитку економіки будь-якої країни, як-от: високорозвинена важка промисловість, власні енергоресурси, власні витоки інвестицій — сьогодні не здатні повною мірою забезпечити економічне зростання держави.

У наш  час (як зазначають науковці) ні якість, ні обсяги виробництва продукції не можуть бути показником рівня розвитку економіки тієї чи іншої держави. За ліцензією «Даймлер-Крайс-лер» у Турції або Бразилії випускають точно такі легкові машини й автобуси «Мерседес», як і в Штутгарті — на батьківщині всесвітньо відомої марки. Складальний завод «Шевроле» у приволзькій Єлабузі виробляє всюдихідні автомобілі «блейзери», які нічим не відрізняються від випущених у Детройті. Країни Півден-но-Східної Азії, як мінімум, десятиріччями випереджають США та Японію за обсягом виробництва персональних комп'ютерів і побутової електроніки, яка відповідає японському й американському аналогу, але ці країни в загальноекономічному розвитку відстають від останніх.

Одним з головних показників рівня розвитку економічної системи у наш  час є рівень «постіндустріальності», тобто відсутність або згортання промисловості в традиційному її розумінні і взагалі розвиток виключно інтелектуального виробництва — НДДКР (науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок), удосконалення сфери різноманітних послуг, управління фінансовими ринками, неперервна оптимізація системи освіти, охорони здоров'я, акцент на дослідженні навколишнього середовища, у тому числі в неземних умовах.

Крім  того, у світовій практиці переглядаються критерії оцінки традиційних та високотехнологічних галузей.

Економісти  пропонують одним з найбільш адекватних показників наукомісткості галузей  питому вагу витрат на науково-дослідні роботи у вартості готової продукції. Ті промислові галузі, у вартості продукції  яких витрати безпосередньо на НДДКР  становлять від 7 до 15%, визнаються наднаукомісткими. Виходячи з цього, змінюється набір галузей і окремих виробництв, які ще у 80-ті роки XX ст. були еталоном наукомісткості. Наприклад, виготовлення персональних комп'ютерів на початку свого розвитку за рівнем наукомісткості стояло в рівень з авіа- та ракетобудуванням. Проте тепер процес виробництва став настільки рутинним, що галузь розглядається як майже традиційна. На думку науковців, принципові технологічні прориви у виробництві комп'ютерів уже зроблені і, незважаючи на неперервне їх поліпшення, сама методика нарощування їх потенціалу вже давно стала надбанням загальносвітових промислових технологій, тобто стало відомо: як потрібно вдосконалювати цю техніку та за рахунок чого підсилювати її характеристики. Це, відповідно, звільняє від необхідності витрачати великі фінансові кошти на НДР, що, у свою чергу, знижує загальну питому вагу витрат на них у кінцевій вартості готової продукції.

Отже, з поширенням і трансфертом технологій виробництва того чи іншого продукту галузь промисловості, яка його створила, перестає бути наукомісткою і переходить у розряд традиційних, у яких частка витрат на НДДКР становить від 1 до 6 %. Саме тепер у розвинених країнах скорочуються обсяги виробництва в традиційних галузях.

За  прогнозом незалежного футуролога й економіста у сфері промисловості, автора популярної у США праці «Картини трудового життя» Дж. Хеллета, половина спеціальностей, які мали місце у 1988 р., не існувало в 1967 р. До 2007 р. практично всі спеціальності будуть новими відносно нашого часу2.

Отже, формується нова парадигма економічного зростання на базі використання нових  знань і інновацій як найважливіших  ресурсів. Поширюється усвідомлення того, що наука як головне джерело  нововведень не є замкнутою системою, а органічно вливається в економічні процеси, які відбуваються в межах національних держав, у галузях, корпораціях, малих підприємствах. У промислово розвинених країнах спостерігається перехід від експорту капіталів до трансферу технологій, заміна інтенсивного типу економіки на інноваційний тип. Для розвитку інноваційної діяльності в цих країнах держави створюють сприятливе інноваційне середовище, яке формує цивілізовані ринкові відносини у сфері обігу об'єктів інтелектуальної власності, концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах науково-технічного розвитку, створення певних організаційно-правових умов для інноваційного підприємництва. 
Державне регулювання інноваційного процесу на сучасному етапі є однією з головних умов розвитку економіки. В економічній літературі західні автори зазначають, що, наприклад, у торговельному балансі США за 25 років нова техніка забезпечила одержання 25 млрд дол. доходу, а традиційна — завдала 16 млрд дол. збитків. Виходячи з наведених фактів та досвіду світової практики, успішна науково-технічна діяльність неможлива без системи ефективної державної підтримки. Необхідність державного регулювання інноваційних процесів зумовлена в першу чергу масштабами фінансових витрат на проведення досліджень і реалізацію їх результатів. Удосконалення процесів наукового пізнання роблять НДДКР дедалі дорожчими. Нові наукові результати досягаються висококваліфікованими, а отже, і високоопла-чуваними кадрами, при цьому випереджуючими темпами зростає фондоозброєність наукової праці. Ще більше витрат потребує реалізація нововведень. Ці значні капітальні вкладення пов'язані з технічним переоснащенням виробництва, витратами на пошук і придбання науково-технічної інформації, навчання персоналу, організаційні заходи. Великих витрат потребують експертиза, патентування, сертифікація нової продукції тощо, що не під силу окремим суб'єктам ринкової діяльності. Це по-перше.

Наприклад, за останні п'ять років тільки у США щорічний приріст державних  витрат у науково-дослідній сфері  становив майже 10 %. У 1994 р. загальні витрати держави на дослідження дорівнювали 172,6 млрд дол1, а у 2000 р. — 250 млрд дол.

Подруге, багато які інновації можуть бути економічно ефективними за масштабу впровадження, який перевищує певний критичний мінімум, і наявності достатньо місткого ринку.

Наприклад, системою Інтернет, яка була створена Пентагоном, тільки у США користується понад 44,8 млн громадян. Уже сама праця  в системі Інтернет є сферою виробничої діяльності для багатьох компаній —  це створення програм, довідкових сайтів, каталогів, спеціалізованих і популярних журналів і т. д.

По-третє, ізольоване здійснення інновацій призводить до істотних збитків не тільки для окремої  фірми, а й для економіки в  цілому. Крім того, існують інноваційні  процеси, які взагалі не можуть здійснюватись на комерційних засадах. До них належать фундаментальні наукові дослідження, результати яких не можуть бути комерціалізовані, також інновації, спрямовані на задоволення потреб суспільства в цілому (екологія, оборона, охорона правопорядку та ін.). Витрати на ці складові інноваційних процесів несе все суспільство.

Слід також зазначити, що багато які підприємства вдаються до інновацій тільки заради того, щоб  зберегти прибуток. Вони орієнтуються на досягнення короткострокових цілей (наприклад, у США 65—75 % інновацій викликані потребами ринку і збуту, а не технічними можливостями). Утім можливості комерціалізації інновацій можна розширити за рахунок нових сегментів ринку, використання інноваційних технологій в інших галузях, розробки інноваційних проектів в інших сферах, стимулювання нововведень у постачальників і споживачів через технічні ланцюжки.

Ці та інші особливості  інноваційних процесів свідчать, що ефективна  інноваційна стратегія розвитку національних підприємств не може обійтись без державної підтримки. Виникла необхідність централізованого впливу на інноваційний процес. Значно підвищилась роль держави. Вона стала одним з найважливіших чинників зростання сучасної національної економіки. Держава є основним фінансистом фундаментальної науки. Частка витрат на інноваційні розробки в загальній сумі державних витрат становить 6—7 % у США, 4—5 % у Франції, Німеччині, Великобританії, Італії, З—3,5 % у Японії. Держава виступає ініціатором і координатором пріоритетних наукових програм, які мають важливе загальнонаціональне значення для вирішення внутрішніх і зовнішніх проблем.

Держава централізувала функції вироблення науково-технічної  політики, включаючи прогнозування, планування та стимулювання програм  досліджень і розробок, їх пов'язування з забезпеченням збереження навколишнього середовища, підготовку наукових кадрів, оснащення науки унікальними матеріально-технічними засобами.