Контрольна робота з «Правові питання діяльності менеджера»

Різні підходи до поняття права не виключають один одного. Це сумісні площини трактування одного й того ж явища. На певних етапах розвитку суспільства і правової системи вони не рівнозначні. Так, у період становлення правової системи на перший план закономірно виходить моральне розуміння права. Воно сприяє переведенню соціальних інтересів у правові категорії та поняття, засвоєнню суспільною правосвідомістю загальних принципів і норм правової системи. Стабільність розвитку суспільства, держави і права підвищує значення нормативного розуміння права.

Існування і призначення права в суспільстві обумовлені необхідністю нормативного упорядкування суспільних відносин і в першу чергу гарантуванням свободи автономної особи, простору для юридично дозволеної поведінки.

З точки зору практичної юриспруденції право як інституційне нормативне утворення – це система загальнообов'язкових норм, закріплених у законах та інших джерелах, визнаних і охоронюваних державою, які є критерієм правомірності поведінки учасників суспільних відносин. Сутність права в тому, що воно відбиває узгоджену волю учасників відносин, що регулюються, є мірою свободи і відповідальності індивідів та їх колективів, засобом цивілізованого задоволення різноманітних інтересів і потреб.

Праву притаманні такі ознаки:

1. Нормативність. Право існує як  система норм – загальних правил, моделей поведінки, що поширюються  на всі випадки даного виду  і відповідно до яких має  будуватися поведінка осіб, які  опинилися в нормативно регламентованій ситуації. З допомогою норм, характерних для права, в суспільне життя привносяться елементи єдності і рівності. Юридичними нормами запроваджується і підтримується єдиний порядок, що однаково поширюється на всіх учасників суспільних відносин, які усі юридично рівні перед законом.

2. Закріплення норм у законах, інших визнаних державою офіційних  джерелах (судових прецедентах, санкціонованих  звичаях, актах недержавних організацій, санкціонованих державою тощо). Саме  таким чином норми набувають формальної визначеності, тобто вони можуть точно фіксувати вимоги, які пред'являються до поведінки людей, докладно розписувати можливі і необхідні варіанти поведінки, наслідки недотримання юридичних заборон. Водночас право не ототожнюється із законом. Закон (інші нормативні акти) – лише одна з форм виразу права. Він має відповідати ідеям права, його природі, цінностям і правам людини. Інакше у встановленому порядку закон визнається недійсним і в такому разі не є правом.

3. Державна забезпеченість. Загальні правила, які визнаються державою як правові, підтримуються державною владою. Це надає суб'єктам права впевненості в тому, що передбачені в юридичних нормах права й обов'язки будуть реалізовані.

4. Право – міра свободи людини, критерій правомірності її поведінки в суспільстві. Право є обов'язковим для всіх державним критерієм правомірно-дозволеної або забороненої поведінки. Воно дає відповідь на питання про наявність чи відсутність у суб'єктів суб'єктивних прав або юридичних обов'язків, про правомірність їхніх дій, про можливість юридичної відповідальності та ін. Право покликано забезпечити передусім сферу юридично дозволеного, тобто простір для незалежності автономної особи.

Роль права у житті суспільства відображається в його функціях – основних напрямках правового впливу на суспільні відносини. Прийнято розрізняти загальносоціальні і власне юридичні функції права. До загальносоціальних функцій відносять культурно-історичну, виховну, функцію соціального контролю, інформаційно-орієнтуючу.

Власне юридичні функції права поділяють на регулятивну та охоронну.

Регулятивна функція – це упорядкування суспільних відносин шляхом закріплення в правових нормах корисного для людини і суспільства порядку, забезпечення активної поведінки суб'єктів права. Вирішальне значення при здійсненні регулятивної функції мають, наприклад, інститут права власності, юридична сутність якого полягає в підтримці існуючих майнових порядків шляхом надання індивідам правомочностей щодо володіння, користування, розпорядження речами; інститут політичних прав і свобод громадян та ін. Регулятивна функція має два різновиди: регулятивну статичну і регулятивну динамічну. Регулятивна статична функція забезпечує стабільність і незмінність соціально-правових цінностей, закріплення тих чи інших статусів у суспільстві. Регулятивна динамічна функція спрямована на обслуговування різних соціальних процесів (наприклад, торговельний обіг обслуговують такі інститути права, як договір, поставка, кредит та ін.).

Охоронна – це функція встановлення заходів юридичного захисту і юридичної відповідальності, порядку їх накладення і здійснення. Так, ст. 6 Цивільного кодексу України передбачає, що захист прав здійснюється у встановленому порядку судом, арбітражним судом або третейським судом шляхом: визнання цих прав; поновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, що порушують право; скасування або зміни правовідносин; стягнення з винної особи заподіяних збитків та іншими способами, передбаченими законом. Змістом охоронної функції права є охорона найбільш суспільно значущих відносин у різних сферах діяльності людей (соціально-економічній, культурній, державно-політичній) і відповідно витиснення і ліквідація відносин, небезпечних для життя, здоров'я, моральності, соціального та економічного добробуту. Якщо в основу регулятивної функції права покладені уповноважуючі і зобов'язуючі норми права, то охоронна реалізується з допомогою забороняючих правових норм.

Об'єктивне право існує як явище, практично незалежне від волі конкретного суб'єкта. Об'єктивне право - регулятор суспільних відносин, воно формується поступово. Люди в своєму житті вступають в численні відносини, щоб задовольнити різноманітні потреби - в товарах, послугах, у створенні сім'ї, у трудовій діяльності і т.п. У відповідності з цим з часом формуються норми, усталені правила поведінки, які стають нормами права. Тому до такого поняття права застосовують термін «об'єктивне».

Суб'єктивне право являє собою домагання суб'єкта на можливу поведінку (право на освіту, право брати участь у виборах органів державної влади і т.д.); це право належить окремому суб'єкту, його використання залежить від його волі, саме тому воно іменується суб'єктивним. Право у суб'єктивному сенсі - це право на щось, на будь-які дії, наприклад право на працю, право на освіту, право покупця за договором купівлі-продажу вимагати передання оплаченого товару. При цьому суб'єктивне право закріплюється в тих самих нормах, сукупність яких утворює право об'єктивне.

Право в суб'єктивному сенсі досить конкретно: право на дії (або бездіяльність) припускає більш-менш точне визначення того, що суб'єкт може робити. Необхідно також додати, що суб'єктивне право може бути використано в рамках тих суспільних відносин, за якими держава встановлює загальнообов'язкові правила поведінки (у правовідносинах). Тому в науці прийнято визначати суб'єктивне право як вид і міру можливої ​​поведінки учасника правовідносини.

Розрізняють також позитивне право, що виходить від держави, і природне, що належить людині від народження.

Право може розумітися в неюридичну сенсі (моральне право, корпоративне право як домагання, що випливають відповідно з норм моралі, а також корпоративних норм, тобто діючих в громадських організаціях), проте це значення нами зачіпатимуться більш не буде.

Об'єктивне право (право в об'єктивному сенсі) виступає як система формально-визначених, загальнообов'язкових і забезпечених державним примусом норм, встановлених або санкціонованих державою для регулювання суспільних відносин. Зазначене визначення відображає нормативний підхід до права (право як система норм).

Встановлення норм державою означає, що найбільша їх частина приймається компетентними державними органами (законодавчими, виконавчими).

Санкціонування норм припускає, що державний орган, приймає нормативний акт, що містить норми права, відсилає тих осіб, яким він адресується, до норм звичаїв. Такий звичай тим самим набуває чинності правового звичаю і стає правовою нормою. Наприклад, ця ситуація може спостерігатися в області перевезень морським транспортом, у сфері банківської діяльності.

Право в об'єктивному сенсі володіє рядом ознак:

особлива нормативність - полягає в тому, що право проявляється зовні як система офіційно визнаних і діючих у державі юридичних норм - правил поведінки. Ці норми містяться в нормативних актах - законах, підзаконних актах, а також деяких інших джерелах права;

формальна визначеність - чіткість, стабільність, які проявляються в представницько - зобов'язуючого характері правових норм (коли норма містить суб'єктивне право одного суб'єкта і протистоїть йому обов'язок іншого суб'єкта), в особливій структурі правової норми, в чіткому вираженні сенсу правил поведінки, встановлених або санкціоніруемая державою;

державно-вольовий характер права - право виражає державну волю суспільства, яка обумовлена ​​різними умовами (економічними, духовними, національними, релігійними тощо) його життя. Державна воля з'єднує різні інтереси, домагання соціальних груп, верств населення, не залежить від волі окремих осіб та їх об'єднань, проявляється у встановлюваних або санкціоніруемая державою загальнообов'язкових правилах поведінки. Вольовий характер права проявляється і в тому, що для виникнення, зміни або припинення правовідносин необхідно волевиявлення правосуб'єктність особи;

системність - взаємопов'язаність, цілісність і єдність чинних правових норм; при цьому вміст знову з'являється норми повинно враховувати зміст інших норм;

владно-регулятивний характер - право покликане регулювати, упорядковувати, владно впливати на поведінку учасників суспільних відносин; регулювання поведінки відбувається на основі державної волі;

забезпеченість з боку держави - право, яке встановлюється або санкціонується державою, підтримується його примусовою силою. У разі порушення вимог норм до особі, яка допустила відхилення, застосовуються державно-примусові міри;

загальнообов'язковість - вимоги правових норм обов'язкові для всіх осіб, які знаходяться на території, яка підпадає під юрисдикцію цієї держави (виключення можуть скласти деякі працівники посольств, консульств іноземних держав);

зв'язок з державою - саме держава встановлює, санкціонує правові норми, підтримує їх дотримання через можливість застосування державного примусу; в той же час саме право регулює діяльність держави в особі державних органів, державних службовців.

Поняття права в об'єктивному і суб'єктивному розуміннях

Складність праворозуміння в чому пояснюється тим, що категорія права використовується для позначення хоча і споріднених, але різних явищ суспільного життя. Нею позначаються як самостійний юридичний вид соціальних регуляторів, так і суб'єктивні домагання особистості, передбачені різними видами соціальних норм (юридичних, моральних, політичних і т. д.).

При цьому юридична наука займається дослідженням права як системи юридичних норм, виражених в законодавстві, яке отримало найменування об'єктивного права, і права як юридичної домагання конкретного суб'єкта, яке отримало найменування суб'єктивного права.

Поділ права на об'єктивне і суб'єктивне не випадково. Воно використовується для відображення різного соціального призначення та функціонального зв'язку двох споріднених, взаємодоповнюючих, але незбіжних правових явищ.

Право як система норм обумовлено об'єктивними закономірностями суспільного розвитку, особливостями національної культури, релігії та іншими обставинами. Тому воно існує незалежно від волі і бажання окремих осіб і колективів, належить всьому суспільству, відображаючи баланс інтересів його представників. З'явився на світ людина стикається з вже сформованою системою норм, які він повинен дотримуватися. Навіть законодавець, який приймає або змінює окремі юридичні акти, не в змозі змінити історично сформовану систему права.

Право в об'єктивному сенсі має якості загальності та загальнообов'язковості. Воно закріплює межі юридичної свободи в типових соціально значущих відносинах і на цій основі забезпечує стійкість і ефективність розвитку суспільства в цілому. Причому межі цієї свободи встановлюються не тільки за допомогою суб'єктивних прав, але і юридичних обов'язків.

Право в суб'єктивному сенсі (суб'єктивне право) являє собою вид і міру юридично можливої ​​поведінки конкретного суб'єкта. Воно залежить від його побажань і можливостей. Складаючись у певну систему, суб'єктивні права визначають варіант можливої ​​поведінки в конкретній життєвій ситуації.

Між цими двома уявленнями про право існує тісний взаємозв'язок. Об'єктивне право як система абстрактних типових норм не може бути реалізоване без суб'єктивного права, яке деталізує і конкретизує його стосовно до конкретного суб'єкта, який опинився в конкретній життєвій ситуації. Суб'єктивне право виникає на основі об'єктивного. Проте було б невірним стверджувати, що всі без винятку суб'єктивні права передбачені об'єктивним правом. У зв'язку з цим досить згадати теорію природного права.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Практична частина

 

2.1  Задача    

Купревич під’їхав на автомобілі до залізничного переїзду, шлагбаум якого був закритий, розвернув автомобіль біля самого шлагбаум і поїхав у протилежному напрямку. Інспектор дорожньо – патрульної служби зупинив Купревича, оскільки останній, на його думку порушив правила дорожнього руху і запропонував заплатити штраф.