Контрольная работа по «ділове адміністрування (блок: Менеджмент організацій)»

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКА ДЕРЖАВНА АГРАРНА АКАДЕМІЯ

 

КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

 

з дисципліни

«ділове адміністрування 

(блок: Менеджмент  організацій)»

 

Варіант № 26

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконавець: Скрипник Ольга Олександрівна

Факультет: «Економіки та менеджменту»

Курс 6, група 2

 

 

 

 

 

 

 

 

Полтава 2013 
1. Розкрийте сутність поняття «синергія». Види синергії

 

Поняття «синергетика» виникло  порівняно недавно. Воно позначає новий  напрям міждисциплінарних наукових досліджень, в якому методи, розроблені в одних сферах знань, застосовуються в інших. З другого боку, це — певна система поглядів на навколишній світ, яка дає змогу об'ємно, багатовимірно досліджувати певний процес чи явище й отримувати оригінальні наукові результати. Синергетичний підхід плодотворний і при аналізі економічних систем, а також у виробничій практиці. І саме у цій сфері останнім часом простежуються закономірності, які потребують узагальнення.

Термін «синергетика» походить від грецького слова, яке означає «діючий разом». Скажімо, йдеться про явище посилення дії одного каталізатора додаванням іншого. Синергетика, власне, це вчення про взаємодію. Термін запропонував у 1969 р. керівник інституту Штутгартського університету Герман Гакен для позначення наукового напряму, який на той час ще не існував. Нове русло досліджень потрібне було для вивчення систем з багатьох складових, аби пояснити, як через взаємодію різних елементів утворюються структури на макроекономічному рівні.

Практично всі досліджувані наукою об'єкти можна розглядати як системи, що складаються з численних елементів, частин і структур. Цими складовими можуть бути атоми, молекули, клітини, органи, а також цілі групи тварин або колективи людей. Усі вони — природні, соціальні та інші складні системи — як правило, нелінійні. І основним завданням синергізму є саме опис процесів самоорганізації в них, тобто таких спадів чи піднесень, які спричиняють істотні зміни властивостей системи. У цьому випадку виникають ситуації, коли система, виведена зі стану рівноваги, може одразу перейти до вищого рівня впорядкованості.

В економістів, котрі цікавилися синергетикою, постійно виникало запитання: чи завжди однакові закономірності лежать в основі створення всіх макроекономічних систем незалежно від природи окремих їхніх складових частин? Як показали дослідження останніх десятиліть, такі закономірності справді можливі.

Синергія — не стільки наука, скільки рух. Вона вивчає закони еволюції і самоорганізації великих нелінійних систем і є новим філософським щаблем у розвитку науки. Її провідна ідея — приводити систему до простих понять, виявляти взаємодію між ними, а не описувати систему як звичайну суму простих і незалежних об'єктів.

У нелінійній системі можливі докорінні  зміни структурних зв'язків, катастроф  і криз. Це особливо характерно для економічних систем на сучасному етапі їх розвитку. Що ж до кризової економіки України, то важливо не лише зрозуміти механізми і причини існуючих аномалій, а й накреслити можливості їх подолання і виходу з кризи. Синергічний підхід спирається на три вимірні механізми: теорію криз, теорію катастроф і теорію параметрів порядку.

В економіці синергічний ефект  пов'язаний, зокрема, з тим, що комбіноване  використання кількох взаємоузгоджених стратегій виявляється кориснішим, аніж ізольоване впровадження якоїсь однієї. Адже при цьому різні фактори так впливають один на одного, що здатні разом досягти більшого, ніж за окремого їх застосування. Тому синергію коротко записують як «ефект, коли 2 + 2 = 5; 6; ... N». Ця формула показує, що сумарна віддача від кількох факторів може бути вищою, ніж сума показників незалежного їх використання. Оскільки в економіці постійно йдеться про комбінацію факторів виробництва, то тут урахування синергічних ефектів набуває стратегічного значення.

У сфері менеджменту, підприємництва синергію використовують при диверсифікації, створенні концернів, кооперації. Синергічний ефект у сфері управління виникає тоді, коли для виконання якогось завдання вдається зібрати однодумців, котрі доповнюють один одного і разом досягають високих результатів. Найчіткіше синергічні закономірності проявляються у маркетингу. Справа в тому, що ринок можна розглядати як відкриту економічну систему, що самоорганізується, з широкою мережею прямих і зворотних зв'язків між попитом і пропозицією (коли йдеться про ціноутворення), між постачальниками і споживачами (при обміні), між фірмами (при конкуренції і кооперації виробництва).

Коли говорять про синергію, то йдеться передусім про позитивний ефект. Але той, хто об'єднує фактори, процеси, людей, має враховувати, що вони можуть і заважати один одному. Тоді синергія буде негативною. Так, колективна праця може перетворитися на вільні бесіди за кавою. Або, скажімо, застосувавши для постачання новий канал збуту, ви можете опинитися перед фактом, що його не сприйняли ваші клієнти.

Встановити наявність синергії легко. Але її ефекти важко планувати, а тим більше — реалізовувати. Всі комбінації факторів вдається дослідити  лише у рідкісних випадках.

Менеджмент синергії сміливо можна  назвати змістом підприємництва. На великих підприємствах синергія виникає спочатку між вузькими сферами діяльності в межах одного підрозділу, потім поширюється на кілька підрозділів. Як правило, синергічний менеджмент охоплює два ієрархічні рівні — підприємство та його відділ. Взаємодія підрозділів створює вищий діловий рівень. Їх завдання полягає у розвитку синергій між сферами діяльності. При цьому важливі всі види синергії: технологічна, що орієнтована на зниження витрат, і ділова, яка виникає на основі спільних інтересів покупців. Їх координація сприяє додатковому успіхові за рахунок певних форм збуту і аж до поліпшення службової діяльності чи цілої системи.

 

 

 

 

2. Охарактеризуйте сутність  економічного, мотиваційного та  організаційного механізмів управління

 

Економічні методи управління в менеджменті - це сукупність засобів та інструментів, за допомогою яких здійснюється цілеспрямований вплив на внутрішні змінні підприємства (цілі, завдання, структуру, технології і людей) для створення сприятливих економічних умов забезпечення його ефективного функціонування і розвитку в ринковій економіці.

Економічний механізм менеджменту  включає основні функції та методи управління господарською діяльністю підприємства, орієнтовані на підвищення продуктивності та ефективності виробництва  при постійної адаптації діяльності підприємства в цілому до зміни кон'юнктури ринку і поведінки всіх його учасників

Ці методи передбачають визначення вимог і формування якісних змін у діяльності підприємства для ефективного  господарювання з урахуванням об'єктивних факторів зовнішнього середовища, у якій йому доводиться функціонувати.

Зміст управлінських дій при  проведенні таких змін орієнтований на управління підприємством з метою  його ефективного функціонування в  ринкових умовах господарювання. Це пов'язано з необхідністю впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу для формування та підтримки конкурентної позиції підприємства, а також забезпечення стійкого зростання його продуктивності в умовах жорсткої конкуренції.

Сутність економічних методів полягає, у впливі на економічні інтереси споживача і працівників з допомогою цін, оплати праці, кредиту, прибутку, податків та інших економічних важелів, які дозволяють створювати ефективний механізм роботи. Економічні методи базуються на використанні стимулів, які передбачають зацікавленість і відповідальність управлінських працівників за наслідки прийнятих рішень.

Особливості економічних методів  управління полягають у тому, що вони:

базуються на деяких загальних правилах поведінки, які дають можливість маневрувати ресурсами;

чинять на виробників і споживачів непрямий вплив, за допомогою системи  відносин враховують інтереси колективу  і окремих працівників;

неодмінно припускають самостійність  підприємства на всіх рівнях при одночасному  покладення на нього відповідальність за прийняті рішення і їх наслідки;

спонукають виконавців до підготовки альтернативних рішень і вибору з  них найбільш відповідають інтересам  колективу.

Чим ширше застосовуються економічні методи, тим більше питань вирішується  безпосередньо в основних ланках управління, ближче до джерела інформації. Використання системи економічних методів на підприємстві дасть належний ефект лише в тому випадку, якщо принцип прибутковості ведення господарства буде охоплювати всі ланки організаційної структури управління, утворюючи замкнуту систему з розподілом матеріальної відповідальності між усіма її ланками.

Ключовим елементом механізму  управління підприємством в ринковій економіці є методи та моделі управлінського впливу на господарську діяльність для створення економічних умов ефективної реалізації підприємницької діяльності, що забезпечують отримання стійкої вигоди від здійснення цієї діяльності. Основними економічними методами (моделями) в менеджменті підприємства, що забезпечують його ефективне функціонування в ринкових умовах господарювання є:

1) комерційний розрахунок;

2) внутріфірмовий розрахунок;

3) цінова політика і механізми  ціноутворення;

4) механізми і методи підвищення  якості та забезпечення конкурентоспроможності  продукції і підприємства в цілому.

Економічні методи повинні базуватися на товарно-грошових відносинах ринкової економіки, що викликає необхідність нового теоретичного обґрунтування ролі економічних  методів.

Мотиви і їх формування, все різноманіття потреб, установки, потенціал особистості, так чи інакше, відображаються, систематизуються та вивчаються в різних теоретичних концепцій мотивації праці і є першим кроком у розробці мотиваційного механізму.

Мотиваційний механізм управління поведінкою співробітників базується  на таких факторів, як система формальних процедур і правил виконання функцій та робіт, призначених для досягнення цілей фірми та подання менеджменту про реальні інтереси, мотиви, потреби людей, що працюють в організації, способи їх задоволення, значущих цінностях і норми поведінки.

В даний час немає однозначних  трактувань мотиваційного механізму. Деякі вчені визначають його як сукупність мотивів, що формуються під впливом  мотивостворюючих впливів. В основі змісту мотиваційного механізму  лежить уявлення про сутність мотивації і закономірності поведінки людей в організації.

На думку автора, мотиваційний механізм підприємства - це комплексна система  застосовуваних інструментів і способів впливу на персонал для забезпечення досягнення цілей мотиваційної політики.

Мотиваційний механізм повинен будуватися з урахуванням особливостей персоналу, що працює в організації, що включають у себе потреби, інтереси, установки й ціннісні орієнтації працівників. Мотиваційний механізм повинен враховувати існуючу структуру управління персоналом організації, фактори, що впливають на організацію всередині і ззовні, а також склалися на фірмі традиції та історичний досвід роботи.

Технологія формування мотиваційного механізму в організації.

Розробка мотиваційного  механізму управління персоналом вимагає вирішення низки завдань.

Розглянемо більш докладно:

Необхідність виявлення  факторів, що визначають структуру  мотиваційного механізму.

Конкретизація їх сутності в умовах певної соціальної середовища, вплив на мотивацію факторів зовнішнього  і внутрішнього середовища.

Визначення можливості їх самовільного або навмисного зміни  у відповідності з умовами  розвитку виробничої системи.

Вибір відповідних методів  впливу на мотивацію, розумне комплексне поєднання.

Вибір відповідного комплексу інструментів впливу на трудове поводження персоналу.

Вироблення принципових функцій  даного комплексу.

Виявлення мотиваційних ресурсів в  управлінні (організація праці, принципи соціального партнерства, можливості соціальної політики підприємства).

Оцінка ефективності мотиваційної політики підприємства.

В основі організаційного механізму  лежать такі процеси, як формування органів  управління, розподіл компетенції між  ними, формування системи внутрішніх нормативних документів, відбір та призначення посадових осіб, формування та закріплення регламентів взаємодії між органами управління та посадовими особами. Основними елементами організаційного механізму в є механізми: корпоративного планування, структурної організації, організації процесів управління, правового регулювання, адміністрування та контролю, інформаційного забезпечення, кадрового забезпечення органів управління та мотивації посадових осіб.