Механізми формування трудового потенціалу

УПРАВЛІННЯ  ТРУДОВИМИ  РЕСУРСАМИ  2012

Змістовий модуль 3. Механізми формування трудового потенціалу.

3.1. Регулювання демографічних процесів.

Необхідність регулювання демографічних процесів обумовлюється наступними причинами:

1.   Необхідність задоволення суспільної потреби у відтворенні населення та його розміщення на території в масштабах і пропорціях, які б відповідали перспективам соціально-економічного розвитку.

2.   Демографічні процеси та їх об’єктивні суспільно-економічні детермінанти пов’язані безпосередньо через сферу суспільної та індивідуальної свідомості, що виявляється в умовах життєдіяльності і впливає на демографічну поведінку людей. Роль регулювання зводиться у цьому разі до зменшення можливого розходження між метою індивідуальної демографічної поведінки і метою демографічного розвитку загалом.

3.   Цілеспрямованості впливу потребують ситуаційні вияви тенденцій демографічних процесів — як на національному, так і на регіональному рівнях.

Регулювання демографічних процесів здійснюється за допомогою демографічної політики.

У вузькому розумінні демографічна політика — це комплекс заходів щодо відтворення населення, які безпосередньо впливають на демографічні процеси. Проте демографічна політика охоплює широке коло проблем відтворення населення, формування складу та структури трудових ресурсів та трудового потенціалу, їх ефективного використання.

У широкому розумінні до демографічної політики можна віднести всі види соціально-економічних заходів, спрямованих на досягнення специфічних цілей, — вирішення житлової проблеми, поліпшення умов праці, зниження захворюваності, які сприяють послабленню демографічних проблем.

Отже, демографічна політика — це система загальноприйнятих ідей і концептуально-об’єктивних засобів, за допомогою яких держава та її соціальні інститути передбачають досягнення встановлених якісних і кількісних цілей демографічного розвитку, що відповідають перспективним цілям соціально-економічного розвитку держави загалом.

Необхідність проведення демографічної політики визнана майже усіма країнами світу. Врахування особливостей демографічної ситуації, ос­новних тенденцій відтворення населення є обов'язковою умовою соціально-економічного розвитку держави. Так, зміна кількості, статево-вікової структури населення, його професійного та освітнього рівня визначають кількість трудових ресурсів, напрями побудови соціальної інфра­структури.

Залежно від демографічної ситуації існує два основних типи демографічної політики:

1.   Демографічна політика, яка спрямована на підвищення народжуваності (є типовою для економічно розвинених країн).

2.   Демографічна політика, яка спрямована на зниження народжуваності (є необхідною для країн, що розвиваються).

Зазвичай практична реалізація демографічної політики ускладнюється обмеженістю фінансових засобів, а також низкою складнощів морально-етичного плану.

Метою демографічної політики є зміна або підтримка існуючих у даний період часу демографічних тенденцій.

Основними завданнями демографічної політики держави є:

   реалізація комплексу заходів з питань охорони здоров'я населення, створення умов для нормалізації його структури;

   призупинення негативних тенденцій в демографічній ситуації;

   підвищення рівня тривалості життя;

   створення передумов оптимізації народжуваності;

   формування сімей та сімейних відносин;

   регулювання і підтримка певних пропорцій міграційних потоків;

   вивчення та аналіз причин смертності населення в регіонах, відпрацювання заходів щодо їх усунення;

   встановлення контролю за дотриманням основних вимог до стану
навколишнього середовища, умов праці, якості продуктів харчування,
питної води;

   підтримка багатодітних сімей, надання пільг та видача компенсацій
молодим сім'ям.

Суб’єктом демографічної політики є держава.

Об’єктом демографічної політики є процеси народжуваності і смертності, умови та рівень життя, сімейно-шлюбні відносини, процеси міграції населення, формування трудових ресурсів і демографічні аспекти зайнятості.

Заходи демографічної політики умовно можна поділити на три групи: економічні, правові (адміністративно-юридичні), інформаційно-агітаційні (психологічні).

Економічні заходи мають форму надання прямої грошової допомоги (допомоги на дітей, одноразової допомоги в разі народження дитини, оплачуваної відпустки вагітним жінкам та післяпологової відпустки, пільгових позик молодим сім’ям), дотації з Держбюджету або місцевих бюджетів (обслуговування немовлят, забезпечення місцями у дитячих садках на пільгових умовах тощо), непрямих грошових допомог (знижок і пільг переважно багатодітним сім’ям при одержанні житла, встановлення нижчої квартплати). Сюди входять також різні податкові пільги багатодітним сім’ям, сім’ям, які виховують дітей-інвалідів.

Правові (адміністративно-юридичні) заходи покликані створити єдині законодавчі та адміністративні норми поведінки (мінімальний вік початку трудової діяльності та вступу до шлюбу, права матері і дітей у разі розторгнення шлюбу).

Інформаційно-агітаційні (психологічні) заходи передбачають використання засобів масової інформації, мистецтва з метою регулювання демографічних процесів відповідно до цілей та завдань демографічної політики. Ефективне управління демографічними процесами може бути досягнуте лише за рахунок взаємодії економічних, правових та психологічних заходів.

За роки незалежності в Україні прийнято ряд важливих державних документів, спрямованих на врегулювання демографічної ситуації та покращання здоро­в'я населення, серед них:

1.   Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства та дитинства (1992 р.).

2.   Національна програма планування сім'ї (1995 р.).

3.   Національна програма «Діти України» (1996 р.).

4.   Концепція державної сімейної політики (1999 р.).

5.   Програма «Українська родина» (2001 р.).

6.   Національна програма підтримки молоді (2004 р.).

7.   Стратегія демографічного розвитку України в період до 2015 р. (2006 р.).

8.   Державна програма «Репродуктивне здоров’я нації на період до 2015 р.» (2006 р.).

9.   Державна програма підтримки сім’ї (2007 р.).

10.   Загальнодержавна програма імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних хвороб на 2009-2015 рр. (2009 р.).

У Стратегії демографічного розвитку України в період до 2015 р. визначено такі завдання:

   підвищення рівня народжуваності та розвиток сім'ї;

   поліпшення здоров'я, зниження рівня смертності та збільшення тривалості життя населення;

   регулювання міграційних процесів;

   подолання негативних наслідків старіння населення;

   демографічний розвиток регіонів.

Складність демографічної ситуації в Україні вимагає зусиль влади у розробленні та реалізації нової демографічної політики, яка поряд зі створенням економічних умов у ранг найважливіших включатиме демографічні пріоритети (вітальні, репродуктивні, міграційні), значна увага приділятиметься популяризації здорового способу життя, трансформації відповідних культурних настанов.

3.2. Управління професійною орієнтацією.

Одним із важливих напрямів реалізації кадрової політики й формування трудових ресурсів є державне управління вибо­ром професії через систему заходів професійної орієнтації та адаптації населення, оскільки структурні зрушення в економіці вимагають від людей нових якостей - підвищення професійної та географічної мобільності, що мають розвиватися на всіх рівнях професійної й загальноосвітньої підготовки.

Правовим забезпеченням здійснення системи професійної орієнтації в Україні є Постанова Кабінету Міністрів № 842 від 17 вересня 2008 р. «Про Концепцію державної системи професійної орієнтації населення», в основу якої покладено положення Кодексу законів про працю України, Законів України «Про зайнятість населення», «Про освіту, «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», «Про охорону праці», Основ законодавства України про охорону здоров'я, положення конвенцій та рекомендації МОП, деяких інших документів, а також практичний досвід цієї роботи в розвинутих країнах світу.

Постановою Уряду визначено, що Концепція має бути реалізована до 2011 року. При цьому передбачається створення Міжвідомчої ради з питань профорієнтації населення, удосконалення нормативно-правової бази та розвиток її науково-методичного забезпечення.

У Концепції державної системи про­фесійної орієнтації населення поняття профорієнтації виз­начено як науково обґрунтована система взаємопов'язаних економічних, соціальних, медичних, психологічних і педагогічних заходів, спрямованих на активізацію процесу професійного самовизначення та реалізації здатності до праці особи, виявлення її здібностей, інтересів, можливостей та інших чинників, що впливають на вибір професії або на зміну виду трудової діяльності.

Головною метою профорієнтаційної роботи є:

  формування конкурентоспроможного працівника на ринку праці та досягнення повної продуктивної вільно обраної зайнятості;

  збалансованість інтересів, бажань і можливостей людини з одного боку, та потреб ринку, інтересів суспільства - з іншого.

Професійна орієнтація дає можливість людині зорієнтуватись у величезному розмаїтті сучасних професій і спеціальностей, об'єктив­но визначити свої професійні здібності та обрати саме ту сферу діяль­ності, в якій максимально реалізується її потенціал.

Професія - рід трудової діяльності людини, який вимагає комп­лексу спеціальних теоретичних і практичних знань, набутих у про­цесі спеціальної підготовки та досвіду роботи.

Назва професії визначається характером і змістом службових функцій, а також використовуваними засобами виробництва. Професія поділяється на спеціальності, що є більш вузькоспеціалізовані. У даний час існує близько 40 тис. професій, ВНЗ готують спеціалістів з 340 професій, технікуми - з 450, ПТУ - з 1100 професій.

Основою ефективного та якісного забезпечення підприємств та організацій кадрами потрібних професій і кваліфікації є профорієнтаційна робота серед учнів середніх загальноосвітніх шкіл, які є основним джерелом поповнення народного господарства трудовими ресурсами.

Професійна орієнтація проводиться за такими напрямами: профінформація, профконсультація, профвідбір, професійна адаптація.

Усі складові системи професійної орієнтації спрямовані на відповідні вікові групи працездатного населення, особливо на молодь, яка вперше обирає професію, та сприяють якісному вибору професії, профілю професійної підготовки, сфери застосування праці, а також ефективному професійному переміщенню. Важливе місце в системі профорієнтації посідає професійне виховання, завдання якого є при­щеплення учням професійно важливих якостей, професійного обо­в'язку, честі, відповідальності, професійної гідності, етики тощо. На професійний вибір впливають також сім'я, друзі, кіно, література.

Управління вибором професій через реалізацію системи формування професійної спрямованості людей доцільно розглядати у трьох аспектах:

      соціально-економічному, який передбачає процес засвоєння певної системи знань, норм, навичок і умінь щодо усвідомленого вибору
професії і сприяє поліпшенню якісного складу людських ресурсів та підвищенню задоволеності працею;

  психолого-педагогічному, що передбачає виявлення і формування інтересів, нахилів і здібностей людини, а також допомагає їй у професії, яка найбільше відповідає індивідуально-психологічним показникам особистості;

  медико-біологічному, який передбачає реалізацію вимог до здоров'я й окремих фізіологічних якостей людини, необхідних для певної професійної діяльності. При цьому ефективність проведення профорієнтаційної роботи на будь-якому рівні залежить від того, скільки комплексно і системно реалізується підхід до управління такими процесами.

Управління профорієнтацією виконує економічну функцію, оскільки забезпечує економію ресурсів на підготовку спеціалістів, працівників (які обрали невідповідну своїм здібностям спеціальність).

Соціальне завдання управління профорієнтацією полягає в регулюванні взаємодії між попитом та пропозицією на робочу силу, мотивацією вибору професії, особистими інтересами та індивідуальними особливостями.

Управління професійною орієн­тацією спрямоване на створення економічних, організаційних та пра­вових умов, які забезпечили б реалізацію права на працю, вибір про­фесії, рід занять відповідно до здібностей та з урахуванням ринку праці.

Проведення державної політики в галузі профорієнтації вимагає:

  чіткого і ефективного взаємозв'язку управлінських структур на всіх рівнях (державного і регіонального);

  удосконалення організаційної структури профорієнтаційної системи;