Механізми формування трудового потенціалу

  створення нормативно-методичної та матеріально-технічної бази;

  координації наукових досліджень з питань професійної орієнтації;

  технічного забезпечення профорієнтації;

  реклами професії.

Організаційна структура державної системи професійної орієнтації населення включає дві взаємодіючі складові - державну та громадську. Управління профорієнтацією здійснюється на загальнодержавному, територіальному та базовому рівнях:

-              на загальнодержавному рівні відповідно до своїх повноважень: Міністерство соціальної політики; Міністерство освіти і науки, молоді та спорту; Державна служба молоді та спорту України; Міністерство охорони здоров’я; Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, інші органи, в яких проходять службу військовослужбовці; Державна пенітенціарна служба; інші міністерства та центральні органи виконавчої влади.

З метою координації роботи у сфері професійної орієнтації населення утворюється Міжвідомча рада з питань професійної орієнтації населення, яка є консультативно-дорадчим органом Кабінету Міністрів України.

Сторонами соціального діалогу є всеукраїнські об'єднання організацій роботодавців, всеукраїнські профспілки, всеукраїнські громадські організації.

- на територіальному рівні - місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

- на базовому рівні - навчальні заклади та заклади охорони здоров'я, реабілітаційні установи, центри зайнятості, центри професійної орієнтації, молодіжні центри праці, військкомати, установи виконання покарань, підприємства, установи та організації.

Фінансування заходів із забезпечення розвитку державної системи професійної орієнтації населення здійснюватиметься за рахунок коштів, передбачених в державному і місцевих бюджетах, та інших джерел.

Управління профорієнтацією базується на таких методах:

  програмно-цільовому (визначення основної цілі профорієн­тації, розробка програми її досягнення, створення механізму управління реалізацією програми);

  прогнозування (врахування сучасних та перспективних вимог до працівників, тенденції розвитку НТП, прогноз розвитку економіки і на цій основі визначення кадрової політики);

  моделювання (побудова моделей управління профорієнтацією на підприємствах і в галузях);

  організаційно-розпорядчих (підготовка відповідних документів, наказів, розпоряджень, положень, стандартів, що регламентують порядок функціонування системи профорієнтаційної роботи, контроль за їх виконанням).

Згідно з Законом України «Про зайнятість населення» громадяни мають право на безоплатну професійну орієнтацію і консультацію.

Отримати більше інформації щодо професійної орієнтації можна на сайті http://www.prof.osvita.org.ua.

3.3. Формування загальноосвітнього та професійного рівня трудових ресурсів.

Освіта та професійна підготовка є фундаментом людського роз­витку і прогресу суспільства. Вони також виступають гаран­том індивідуального розвитку, виховують інтелектуальний, ду­ховний та виробничий потенціал суспільства, забезпечують конкурентоспроможність трудових ресурсів на ринку праці.

Кваліфікація - це якісна характеристика працівників певної професії. Вона залежить від рівня професійних знань, вмінь, навичок і здібностей до праці.

Рівень кваліфікації разом з організацією та мотивацією праці стає вирішальною ланкою в підвищенні конкурентоспроможності найманих працівників. Основними рисами кваліфікації конкурентоспроможної робочої сили є: багатопрофільність; високий рівень загальної та технічної культури; динамізм.

Отже, ринок вимагає працівника, який має дві-три професії, оскільки постійно виникають нові і відмирають старі традиційні професії. І це вимагає підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників.

Завдання управління з формування загальноосвітнього та професійного рівня трудових ресурсів з метою підвищення їх якості полягає в наступному:

  визначення стратегії та пріоритетних напрямів розвитку професійної освіти з метою задоволення потреб народного господарства в працівниках певної професії та кваліфікації, що відповідають вимогам структурних змін в економіці та технічному рівню виробництва;

  організація підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації
наявної робочої сили в зв'язку з їх перерозподілом між галузями, регіонами та підприємствами;

  підготовка працівників за новими перспективними професіями;

  розробка державних навчальних стандартів, збереження якості
професійної освіти, що відповідає вимогам розвитку економіки;

  надання всім громадянам рівних можливостей у виборі та отриманні професії;

  виховання конкурентоспроможних, активних у своїй діяльності робітників.

Освіта, особливо професійна, спрямована на досягнення двох цілей:

  фундаментальної - створення довготермінової основи формування інтелектуального потенціалу суспільства, всебічного розкриття здібностей і гармонійного розвитку кожної особистості; забезпечення рівних можливостей всім членам суспільства;

  кон'юнктурної - насичення в кожний момент ринку праці певною професійною та кваліфікаційною робочою силою, забезпечення кожної людини мінімумом знань для отримання роботи.

У ринкових умовах працівник повинен вчитися протягом усього трудового життя, щоб ефективно працювати і бути готовим вирішувати нові складні завдання. Створення безперервної освіти є обов'язком держави. Держава має взяти на себе функції професійної орієнтації, підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнених робітників.

В Україні діє система освіти та професійної підготовки, яка за ба­гатьма показниками відповідає стандартам розвинутих країн. В Україні встановлена єдина структура системи освіти, що включає: дошкільне виховання; загальну середню освіту; позашкільне навчання і виховання; професійну освіту; післядипломну підготовку; аспірантуру; докторантуру; підвищення кваліфікації, перепідготовку кадрів; самоосвіту.

Професійна освіта забезпечує здобуття громадянами професії, перепідготовку, підвищення їх виробничої кваліфікації, професійно-прикладну фізичну підготовку відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей. Професійна освіта громадян здійснюється на базі повної загальної середньої освіти, а також на базі освіти в обсязі основної та спеціальної школи.

Професійними навчально-виховними закладами є: професійно-технічні училища; професійні училища, навчально-виховні заклади. Вони можуть мати денні та вечірні відділення, входити до різних типів комплексів, об'єднань. Ці заклади здійснюють підготовку, перепідготов­ку і підвищення кваліфікації громадян за державним замовленням, а та­кож за договорами з підприємствами, установами, організаціями, окре­мими громадянами.

Професійні навчально-виховні заклади можуть мати одне або де­кілька базових підприємств, для яких вони готують робітничі кадри, і відносини з якими регулюються на основі договорів.

Вища освіта забезпечує фундаментальну, наукову та загальну куль­турну підготовку, одержання громадянами спеціальності відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, а також підвищення їх кваліфікації, вдосконалення професійної підготовки, перепідготовку, підготовку нау­кових та науково-педагогічних кадрів. Вища освіта в Україні здійснюється на базі повної середньої загаль­ної освіти.

Підготовка спеціалістів у вищих навчальних закладах може проводитись з відривом від виробництва, без відриву від виробництва і через поєднання цих форм (екстерном).

В Україні існують такі види вищих навчальних закладів: технікум (училище), коледж (І-ІІ рівнів акредитації), інститут, консерваторія, академія, університет (III—IV рівнів акредитації) та інші. Вищі навчальні заклади можуть створювати різні типи навчальних комплексів, об'єднань.

Вищі навчальні заклади здійснюють свою діяльність за державними  замовленнями та договорами. Це основна форма регулювання відносин між навчальними закладами та підприємствами, установами, організаціями, громадянами тощо.

Випускникам вищих навчальних закладів присвоюється кваліфікація спеціаліста з вищою освітою певного професіонального спрямування або спеціальності, яка відповідно до обсягу державної освіти визначається такими рівнями: молодший спеціаліст; бакалавр; спеціаліст і магістр.

Наукова діяльність у системі вищої освіти є складовою частиною підготовки спеціалістів і здійснюється науковими колективами, окремими вченими за договорами, контрактами, державним замовленням, програмами, проектами. З цією метою створюються наукові, науково-виробничі підрозділи, об'єднання, асоціації, технологічні парки, центри нових інформаційних технологій, науково-творчі та інші формування.

Підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів забезпечують поглиблення професійних знань, вмінь за спеціальністю, одержання нової кваліфікації, нової спеціальності на основі набутої у навчально-виховному закладі та досвіду практичної роботи. Підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів здійснюються на­вчальними закладами на договірних засадах з підприємствами, устано­вами, організаціями, громадянами з урахуванням державного замовлення.

Форми, терміни і зміст навчання визначаються навчальними закла­дами за погодженням із замовниками.

До навчальних закладів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів належать: факультети підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів при вищих навчальних закладах, а також на виробництві, про­фесійні навчально-виховні заклади; навчально-курсові комбінати, інші організації, які одержали на це дозвіл органів управління освітою.

Громадяни України мають право на освіту незалежно від статі, расо­вої, національної приналежності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, віросповідання, стану здо­ров'я, місця проживання та інших обставин. Для одержання документа про освіту громадяни мають право на дер­жавну атестацію.

Підготовка кадрів робітничих професій здійснюється в професійно-технічних закладах, в навчальних комбінатах, безпосередньо на виробництві та в середньоосвітніх школах. В умовах ринку підготовка робітничих кадрів має різну спрямованість — від орієнтації на сьогодення, підготовку вузькоспеціалізованих працівників, які можуть виконувати одну-дві конкретні операції, до орієнтації на перспективні інтереси (навчання працівників широкого профілю на базі серйозної теоретичної підготовки).

Державна політика в галузі освіти визначається Верховною Радою України відповідно до Конституції України і здійснюється відповідними органами дер­жавного управління, в першу чергу Міністерством освіти та науки України.

Навчальні заклади України здійснюють підготовку спеціалістів для державного та недержавного сектора народного господарства за рахунок:

  коштів Державного бюджету та місцевих бюджетів - за державним замовленням;

  коштів відповідних юридичних та фізичних осіб - для роботи у
недержавному секторі;

  власних коштів особи - для роботи у державному та недержавному
секторах (за бажанням).

Отримати більше інформації щодо розвитку системи освіти в Україні можна на сайтах: http://www.mon.gov.ua, http://www.osvita.org.ua, http://www.prof.osvita.org.ua.

Питання для самоконтролю:

1.   Назвіть причини необхідності регулювання демографічних процесів.

2.   Дайте визначення демографічної політики.

3.   Основні заходи демографічної політики України.

4.   Дайте визначення професійної орієнтації.

5.   За якими напрямами проводиться професійна орієнтація в Україні?

6.   У чому полягають основні завдання управління профорієнтацією на різних рівнях управління?

7.   Визначте основні завдання управління з формування загальноосвітнього та професійного рівня трудових ресурсів.

8.        Охарактеризуйте структуру системи освіти в Україні.

Основна література [11, 27, 29].

Допоміжна література [1, 4, 6, 7, 25, 50].