Методи удосконалення стратегій розвитку підприємства

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

ТЕХНОЛОГІЙ ТА ДИЗАЙНУ

ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ І  БІЗНЕСУ

КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ

 

 

 

НАУКОВА РОБОТА

На тему:

Методи удосконалення  стратегій розвитку підприємства

 

 

 

 

 

Виконав:

Лубський Віталій Ігорович,

студент 3 року навчання,

напрямку «Менеджмент  організацій»

 

Науковий керівник:

Гуріна Ніна Дмитрівна

 

 

 

 

 

 

КИЇВ – 2012

ЗМІСТ

 

ВСТУП 2

СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА 2

МЕТОДИ  УДОСКОНАЛЕННЯ  РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА 2

ПРОБЛЕМИ ПОБУДОВИ СТРАТЕГІЙ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА 2

ВИСНОВКИ 2

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 2

 

 

 

 

ВСТУП

Характерною рисою сучасного етапу  розвитку економіки є глибокі  зміни в усіх її сферах, що впливають  на систему управління. Управлінську систему підприємства необхідно  розглядати як динамічний процес, бо її форми, методи і функції перебувають  під впливом багатьох факторів: масштабу підприємства, рівня прибутковості  і конкурентоспроможності і т.д.

Перехід до ринкових умов господарювання створює передумови для

становлення та розвитку підприємництва – самостійної, ініціативної та ризикованої  діяльності з виробництва продукції, виконання робіт і надання  послуг. Ця діяльність спрямована на пошук, з одного боку, шляхів підвищення прибутку, а з іншого – шляхів самореалізації, що виокремлює підприємців як особливу новаторську групу серед інших  суб'єктів господарювання.

Щоб швидко підняти економіку  України, потрібно стимулювати розвиток підприємницької діяльності. У сучасних економічних умовах України вітчизняні підприємства потребують ефективних інструментів досягнення конкурентної переваги. Глибокий спад виробництва, негативним чином позначився на багатьох підприємствах промислового комплексу, поступово змінюється фазою повільного зростання. У цих умовах для багатьох підприємств першорядне значення стало мати, не стільки виживання, скільки забезпечення конкурентних позицій на ринку, що, у свою чергу, в значній мірі залежить від вирішення проблем стратегічного розвитку виробничих систем, пов'язаних з використанням виробничих потужностей, реконструкцією та оновленням основних фондів, використанням сучасних високих технологій. 

На сьогодні вчені створили цілісну  систему стратегічного планування, найбільш істотними з наукових досліджень є праці В. Бабича, Д. Богині, В. Єфремова, О. Віханського, В. Геєця, І. Лукінова, Л. Мельника, В. Пономаренка, С. Попова, О. Тридіда, З. Шершнєвої, Л. Шевчук, Р. Фатхутдінова, А. Яковлєва та ін. У закордонній науковій літературі значну увагу питанням стратегічного планування приділили Р. Акофф, І. Ансофф, Р. Бранденбург, А. Аакер, Д. Хассі, П. Друкер, Г. Міцберг, Дж.Б. Куїнн, Б. Карлоф, У.кінг, Д. Кліланд, Дж.Стейнер, Дж.Гелбарт та ін.

Таким чином, незважаючи на досягнення закордонних та вітчизняних вчених актуальними залишаються дослідження, пов'язані із уточненням сутності стратегічного  управління, інформаційним забезпеченням  системи стратегічного планування, а також вдосконалення планування у стратегічному управлінні розвитком  підприємства.

 

СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

Динамічний розвиток ринкових процесів в Україні значно підвищує роль наукового  обґрунтування розвитку підприємства, і важливе значення у цьому  процесі посідає використання теорії стратегічного планування. Постійна мінливість ринкового середовища зумовила необхідність застосування стратегічного  підходу до системи господарювання на підприємстві.

Вперше термін «стратегія» підприємництва вжив англійський науковець А. Чандлер-молодший, який виокремив три основні положення, що є характерними для стратегії підприємств і без яких будь-яка стратегія приречена. Ці три положення можна звести до:

• прийняття довгострокових цілей і задач підприємства;
• визначення основних етапів реалізації стратегії;
• розподіл ресурсів між основними напрямами реалізації стратегії.

Розроблення стратегії розвитку підприємства повинна опиратися на такі принципи стратегічного управління:

1. орієнтація на довгострокові глобальні цілі підприємства як господарчої системи та економічні інтереси його власників;
2. багатоваріантність можливих напрямків розвитку, яка обумовлена динамічністю зовнішнього середовища діяльності підприємства;
3. безперервність розроблення стратегії, постійна адаптація змін у внутрішньому та зовнішньому середовищі;
4. комплексність розроблення стратегії, узгодженість стратегічних рішень за окремими напрямками діяльності підприємства, видами ресурсів, функціями тощо.

Усі відомі на сьогодні стратегії  підприємств можна об'єднати у  певні групи, але не дивлячись  на це, слід зауважити, що будь-яка стратегія, обрана конкретним підприємством, завжди буде мати індивідуальний характер, оскільки вона формується і впроваджується під  впливом багатьох чинників внутрішнього та зовнішнього середовища. Можна  впевнено стверджувати, що двох абсолютно однакових стратегій не може бути, так само, як не може бути двох абсолютно однакових людей. Однак, незважаючи на це, у менеджменті підприємства часто визначають загальні стратегії підприємства, надають їм певні назви та характеризують їх на основі спільних рис, що їм притаманні. Так, загальновідомі стратегії підприємств можна класифікувати за такими групами:

1. Стратегії концентрованого зростання. До них зазвичай належать:

• стратегія посилення позиції на ринку (при даній стратегії підприємство намагається зайняти найліпші позиції з даним продуктом і на даному ринку);

• стратегія розвитку ринку (коли підприємство шукає нові ринки збуту для продукту, який вже добре себе зарекомендував на інших ринках);
• стратегія розвитку продукту (на вже завойованих ринках відбувається удосконалення продукту за рахунок модернізації, модифікації тощо ).

2) Стратегії інтегрованого зростання.  Серед них основними є такі:

• стратегія вертикальної інтеграції «зворотна» (передбачає, що виробниче підприємство об'єднує свою діяльність з підприємствами-постачальниками);
• стратегія вертикальної інтеграції «вперед» (передбачає, що виробниче підприємство об'єднує свою діяльність з підприємствами збутової мережі);
• стратегія горизонтальної інтеграції (передбачає, що підприємство об'єднує свою діяльність з іншими підприємствами, від яких дане підприємство ані функціонально, ані організаційно не залежить).

3) Стратегії стабілізації. Серед  них основні такі:

• стратегія захисту частки ринку (передбачає, що підприємство захищає завойований ринок за рахунок поступової модифікації продукції, налагодження сервісного обслуговування тощо);
• стратегія підтримки виробничого потенціалу (спрямована на посилення окремих бізнес-ліній підприємства і підтримання у належному стані майнових комплексів з випуску певних видів продукції);
• стратегія модифікації продукції (постійне вдосконалення продукту, сутність цього вдосконалення регулярно доводиться до споживача потужною рекламною підтримкою та іншими заходами).

4) Стратегії реструктуризації. Найбільш  часто серед цих стратегій  застосовують:

• стратегію зростання через придбання (підприємство скуповує інші підприємства (майнові комплекси) через придбання контрольних пакетів акцій та іншими шляхами);
• стратегію продуктово-ринкової переорієнтації (підприємство поступово відмовляється від традиційних продуктів і переходить до засвоєння випуску нових виробів);
• стратегію організаційних змін (передбачає зміну організаційної або виробничої структури управління та впровадження інших організаційно-технічних заходів).

5) Стратегії диверсифікованого  зростання. Серед них варті  першочергової уваги: 

• стратегія центрованої диверсифікації (існуючий бізнес залишається у центрі уваги підприємства, а новий виникає на основі можливостей вже засвоєного ринку, існуючих технологій, а також залежить від інших сильних сторін підприємства);
• стратегія конгломератної диверсифікації (підприємство розширює свою діяльність за рахунок засвоєння виробництва продуктів, які раніше не випускались і є характерними для інших галузей виробництва);
• стратегія горизонтальної диверсифікації (передбачає пошук можливостей зростання на існуючому ринку за рахунок нової продукції, а це вимагає нових технологій, що відрізняються від вже існуючих).

6) Стратегії скорочення. Вирізняють  чотири основних види:

• стратегія скорочення витрат (передбачає скорочення витрат за рахунок відповідних організаційних заходів, за періодом здійснення її зараховують до тимчасових);
• стратегія «збирання врожаю» (передбачає відмову від погляду на бізнес, як на довгострокову діяльність на даному ринку і спрямована на якнайшвидшу максимальну віддачу у найближчій перспективі);
• стратегія скорочення діяльності (підприємство закриває чи продає один зі своїх підрозділів чи майнових комплексів з виробництва певного продукту);
• стратегія ліквідації (являє крайній випадок стратегії скорочення і застосовується коли підприємство з різних причин не може продовжувати даний бізнес).

 Наведені групи стратегій  звичайно не можна вважати  цілком завершеними, вони можуть бути доповнені й іншими стратегіями.

 Будь-яка стратегія має певні  стадії розвитку, на кожній з  яких підприємство планує певний  перелік заходів. Так, для стратегій  зростання виокремлюємо:

1. стадія — початкова. Визначаються та ліквідуються «вузькі місця» у реалізації конкретних проектів, що веде до збільшення обсягу продажу.
2. стадія — проникнення. У результаті проникнення підприємства на ринки збуту зростають обсяги продажу та доходи, з'являються конкурентні переваги.
3. стадія — прискореного зростання. Швидко зростає обсяг продажу та доходів. Темпи зростання доходів випереджають темпи зростання продажу. З'являються негативні тенденції: зростають витрати ресурсів, у т.ч. збільшення управлінського персоналу. Частка ринку наближається до максимальної.
4. стадія — уповільнення зростання. Знижується швидкість зростання обсягів продажу та доходів. Настає період стагнації. Підприємству необхідно перейти до політики жорсткої економії. Можливе закриття певних виробництв. Слід переглянути загальнокорпоративні стратегії.

 Для стратегій стабілізації  основними є: 

1. стадія — ревізія витрат. Передбачається економія витрат на утримання персоналу, проводяться НДДКР, що забезпечують впровадження ресурсозберігаючих технологій, здійснюється облік товарних запасів і контроль за їхнім надходженням на робочі місця. Здійснюється програма жорсткої економії витрат для кожного підрозділу, технології, виробу.
2. стадія — розробка шляхів стабілізації. Передбачає удосконалення системи управління, заморожування адміністративних витрат і заробітної плати, зняття з виробництва нерентабельної продукції, звертання головної уваги на НДДКР зі швидкою віддачею, аналіз факторів і резервів, що сприяють підвищенню продуктивності праці тощо.
3. стадія — пожвавлення. Відбувається поступовий перехід від захисних заходів до активних дій у сферах загального управління, маркетингу, НДДКР, виробництва, фінансової діяльності.

 Для стратегій реструктуризації  характерні:

1. стадія — обґрунтування необхідності реструктуризації. Низькі темпи розвитку підприємства, його збитковість або низький рівень рентабельності через те, що основні продукти і технології морально застаріли. З'явилась можливість придбання нових бізнес-ліній або підприємств за рахунок продажу власних низькорентабельних виробництв.
2. стадія — розробка шляхів реструктуризації. Відбувається перегляд продуктово-ринкової орієнтації підприємства, реструктуризація його боргів, скорочення активів, посилення централізованого фінансового контролю, зниження витрат, організаційні зміни, залучення інвестицій, удосконалення маркетингу, нові придбання та ін.
3. стадія — зростання. Продовжується розвиток стратегічних переваг, яких досягло підприємство, поступовий перехід до активних дій у сфері загального управління, маркетингу, НДДКР, виробництва, фінансовій діяльності. Підприємство закріплюється на традиційних ринках і проникає на нові ринки збуту.