Методи управління ризиком

Зміст

 

 

Вступ

 

У сучасній економіці управляти підприємством доводиться в умовах невизначеності та ризику. До невизначеності й конфліктності призводять негаразди як по горизонталі, так і по вертикалі управління, суперечності та конфлікти як у внутрішньому, так і в зовнішньому середовищі підприємства. Тому в останні роки спостерігається значне підвищення інтересу до проблематики ризику як серед науковців, так і серед керівників підприємств та менеджерів. І посилюється це явище у зв’язку з  трансформаційними процесами, які відбуваються в суспільстві та відповідно через різке збільшення їх невизначеності.

Ризики стають невід’ємною частиною економічних відносин господарського механізму, який побудований згідно з принципами ринку, тобто вони є  характерною рисою усіх аспектів діяльності підприємства: виробничого, збутового, фінансового, організаційно-управлінського, хоча і мають у кожному конкретному випадку свою специфіку.

Оскільки ризики в значній мірі впливають на фінансові результати господарської діяльності підприємств, виникає потреба в створенні відповідних механізмів управління ними.

 

 

1. Природа та класифікація ризиків 

 

Будь-яка управлінська діяльність у тому або іншому ступені має  ризиковий характер, що обумовлено як багатофакторною динамікою об'єкта керування і його зовнішнього  оточення, так і роллю людського фактора в процесі впливу. Поняття «ризик» також має багатофакторну природу, розкрити яку можна лише у взаємозв'язку з такими поняттями, як «невизначеність», «ймовірність», «умови невизначеності», «умови ризику».

Відповідно до математичних визначень, невизначеність виявляється тоді, коли результатом дії є набір можливих альтернатив, імовірність яких невідома. Ризик має місце, якщо дія приводить до набору альтернатив, причому імовірність здійснення кожної з них відома. Звідси випливає, що ризик є невизначеність, яку можна квантифіцировать. Поняття «ризик» і «невизначеність», широко використовувані в теорії ігор і динамічному програмуванні, застосовуються й в економіці, політику, теорії керування і менеджменту, в області права і страхування.

Формування ринкових відносин в  Україні активізувало процес дослідження  підприємницького ризику, у тому числі  інвестиційне, страхове і банківського, що знайшло відображення в ряді робіт.

Разом з тим проблема ризиків  залишається малодослідженою, немає  досить ясних понять про сутності підприємницького ризику, його різновидах, областях використання, засобах керування ризиком.

Ризики і невизначеність виступають невід'ємними рисами господарської  діяльності і процесів керування. Невизначеність розглядається як умова ситуації, у якій не можна оцінити імовірність потенційного результату. Часто така ситуація виникає, що коли впливають на ситуацію фактори нові і про них не можна одержати достовірну інформацію. Тому наслідку ухвалення управлінського рішення важко передбачити, наприклад у швидкозмінюючихся умовах. До них відносяться такі, як наукомістка і цінова і ринкова кон'юнктура. Звичайно менеджер, зіштовхуючись з невизначеністю, намагається одержати додаткову інформацію й експертні методи, а частіше інтуїтивним визначити імовірність досягнення результату.

Поняття «визначеність» зв'язується з умовами вироблення і прийняття  управлінських рішень, коли керівник з достатньої для даної ситуації вірогідністю знає потенційний результат  кожного з можливих варіантів  розвитку подій. Наприклад, якщо відомо динаміку зміни вартості матеріалу і робочої сили, орендної плати, можна розрахувати витрати на виробництво конкретного виробу і спрогнозувати ціни. Слід зазначити, що ситуація повної визначеності зустрічається досить рідко [2, с. 28].

Поняття «ризик» в економічному змісті припускає втрати, збиток, імовірність  яких зв'язана з наявністю невизначеності (недостатності інформації, невірогідності), а також вигоду і прибуток, одержати які можливо лише при діях, обтяжених  ризиком, що найчастіше зв'язується з інноваційною діяльністю.

У менеджменті поняття «ризик»  насамперед зв'язується з характером і складністю проблем, умовами прийняття  управлінських рішень і прогнозуванням результату. Управлінський ризик  варто розглядати як характеристику управлінської діяльності, здійснюваної в ситуації того або іншого ступеня невизначеності, унаслідок недостатності інформації, при виборі менеджером альтернативного рішення, критерій ефективності якого зв'язаний з імовірністю прояву негативних умов реалізації.

Розмір втрат організації як результату діяльності в умовах невизначеності являє собою «ціну ризику», а  величина успіху (додатковий прибуток) — «плату за ризик». Ризик виявляється  в процесі реалізації продукції  виробничо-господарської системи  або послуги і виступає одним з кінцевих результатів діяльності. Сутність, зміст, характер прояву ризику в діяльності організації дозволяють визначити природу ризику як економічну.

У практиці менеджменту використовуються наступні характеристики ризику:

1) розмір ймовірного збитку (утрат) або величина очікуваного 
додаткового доходу (прибутку) як результат діяльності в ризик ситуації;

2) імовірність ризику –  ступінь впливу джерела ризику (події), вимірювана в межах значень  від 0 до 1. Інакше кажучи, кожен  вид ризику має нижньої і верхні (від 0 до 1) границі імовірності;

3) рівень ризику – відношення  величини збитку (утрат) до витрат  на підготовку і реалізацію  ризику-рішення. Змінюється по  величині від нульового значення  до 1, вище якого ризик не виправданий;

4) ступінь ризику – якісна характеристика величини ризику і його імовірності. Розрізняють ступеня: високу, середню, низьку  і нульову;

5) прийнятність ризику  – імовірність втрат і імовірність  того, що ці втрати не перевищать  визначений рівень (рубіж);

6) правомірність ризику – імовірність ризику знаходиться в справах нормативного рівня (стандарту) для даної сфери діяльності, якому не можна перевищити без правових порушень.

У кризових умовах у підприємства велика імовірність виявитися банкрутом, у зв'язку з чим персоналові потрібне уміння в ризиках-ситуаціях, з одного боку, уникати невиправданих утрат, з іншого боку – діяти змело й ініціативно. Менеджер повинний уміти ризикувати, тобто виважено, не перебільшуючи небезпеки, домагатися намічених цілей, природно, при дотриманні границь правомірності ризику.

У практиці мають місце  випадки, коли вибирається варіант  невеликого результату, але при відсутності  ризику, що може привести до зниження результативності і конкурентноздатності організації. При ухваленні рішення з максимальним результатом, але і з високим рівнем ризику використовується критерій максимакса. У таких випадках треба зіставити очікувану економічну вигоду і можливі втрати в зв'язку з ризиковими діями. Якщо втрати перевищують вигоду, таке рішення невиправдане. Очевидно, що в складних ситуаціях потрібне використання сукупності критеріїв, при виборі яких важливий комплексний підхід, що дозволяє оцінити ситуацію з обліком різноманітних факторів.

Приступаючи до аналізу ризикової  ситуації і розробці рішень, у першу чергу варто установити, з якими видами ризиків зустрінеться менеджер у процесі керування. У значній мірі дана проблема вирішується на основі методологічної систематизації ризиків і їхньої класифікації, що відбиває багатофакторну природу ризику.

Як внутрішні ознаки виділення ризику виступають функціональні особливості ризикової діяльності — виробничої, фінансової, маркетингової й ін. Важливою ознакою виділення ризиків є і зміст ризиків: економічних, соціальних, організаційних, правових, інноваційних і ін. Серед наслідків реалізації результатів ризиків-рішень найбільш поширені екологічні, соціальні, політичні ризики.

Інтеграційні фактори, або  фактори взаємодії, властиві менеджментові, забезпечують керування ризиком  як процесом виявлення джерел ризику, визначення імовірності його прояву в ході виробничого процесу і впливу на результат і наслідки виробничо-господарської діяльності організації.

При використанні засобів  керування менеджер ризикує, вибираючи  мети, стратегії розвитку, системи  мотивації діяльності персоналу й інші засоби керування. Значна частка ризику криється й у виборі методів і критеріїв виміру й оцінки ймовірностей і величин ризику, наприклад при проведенні експертизи, при дослідженні статистичних даних або визначенні коефіцієнта дисконтирування при приведенні вартості майбутніх доходів до дійсного часу [4, с. 115].

Розглянута логіка формування ризику дозволяє більш системно оцінювати  кожен вид ризику, що в антикризовому  менеджменті надзвичайно важливо.

Систематизація і детальне дослідження ризиків дозволяє провести їхнє ранжирування, створити сценарії ймовірного ходу подій для конкретної ситуації, розробити карти ризику, виявити пороги стабільності системи керування за допомогою імітаційного й іншого видів моделювання. Інакше кажучи, класифікація ризиків є основою організації керування ризиками. При цьому слід зазначити, що кожна виробничо-господарська система своєрідна, а склад ризиків мінливий, тому на підприємстві повинна розроблятися на основі загальній своя система керування ризиком. Рішення проблем ризику стає професійною справою ризикових менеджерів. Класифікація ризиків виступає методологічною базою для професійного антикризового керування.

Розгляд природи ризику, його змісту, різноманіття факторів (джерел) ризику, розмаїтості ризикових ситуацій, що вимагають організації і керування, дають підставу трактувати ризик як категорію менеджменту.

Приведемо окремі приклади управлінського ризику:

1. Маркетинговий ризик  конкурентної стратегії розвитку  фірми 
може бути виражений у втраті частки ринку, у зниженні обсягу продажів і розміру прибутку, а також у величині імовірності прояву негативних змін у зовнішнім середовищі, наприклад росту цін на енергоносії, підвищення процентних ставок по кредитах;

2. Фінансовий  ризик   —  ризик  фінансової  стратегії  фірми 
може бути виражений у величині втрат прибутковості цінних паперів унаслідок фінансової кризи і падіння валютного курсу й в імовірності виникнення такої ситуації. Слід зазначити, що фінансові ризики найбільш рухливі і різноманітні. Серед них виділяють ризики:  процентної, кредитної, валютний, неплатоспроможності, ліквідності, ринкових, інфляційний, фінансових зловживань;

3. Виробничий ризик –  перевищення поточних витрат  перед 
прийняттям в порівнянні з бізнес-планом через непередбачені ситуації: простоїв устаткування, недопоставки матеріалів.

4. Інвестиційний ризик  – ризик невизначеності повернення  вкладених коштів і одержання  доходу. Наприклад, ризик вкладення  засобів у проект зв'язаний  з невизначеністю його реалізації, у зв'язку з неповнотою і погрішністю вихідних даних про умови реалізації, про величину витрат і результатів, з виникненням негативних ситуацій при проектуванні 
(зміна кон'юнктури ринку), а також із впливом факторів технічного, комерційного, політичного характеру.

 Серед ризиків, що найбільше стійко повторюються в діяльності підприємства, слід зазначити:

1) ризик, зв'язаний з  хитливою політичною й економічною  ситуацією в країні;

2) ризик зниження економічного  потенціалу;

3) ризик зниження наукового  й інноваційного потенціалу;

4) ризик утрати кадрового  потенціалу;

5) ризик майнового збитку  внаслідок порушення договірних  зобов'язань і інших причин;

6) ризик утрати престижу  організації;

7) ризик утрати доходів  через злочинні дії третіх  осіб;

8) ризик зміни вартості факторів  виробництва;

9) ризик утрати керованості;

10) ризик зниження якості продукції  і послуг;

         11) ризик  зміни зовнішньоекономічних факторів.

 

2. Сутність та методи управління ризиками

 

Антикризовий менеджмент у значній  частині розв'язуваних проблем є ризиком. У кризових ситуаціях виникає безліч ризиків різноманітних по змісту, джерелу прояву, величині імовірності і розмірові можливих втрат і негативних наслідків для даного бізнесу, а іноді й економіки в цілому. Усе це обумовлює потреба створення системи керування ризиком із залученням кваліфікованих «ризикових менеджерів» – фахівців з керування в ризикових ситуаціях. Керування ризиком найбільше наочно можна розглянути на методологічній основі процесу вироблення і реалізації ризикових управлінських рішень. Ризиковими, як уже відзначалося раніше, є рішення, прийняті в умовах невизначеності, якщо відомо імовірність досягнення результату. Нагадаємо, що цілеспрямований процес керування припускає виконання в логічній послідовності взаємозалежних управлінських функцій (управлінських робіт) за рішенням конкретної проблеми з використанням управлінських засобів і методів впливу на персонал, зайнятий у спільній виробничо-господарській діяльності. Тому результати процесу керування матеріалізуються в продукті і відбивають у підсумкових показниках і соціальних наслідках діяльності виробничо-господарської системи.

Управлінський ризик як багатофакторна категорія менеджменту досліджується  в динаміку цілеспрямованого циклічного процесу керування, що має інформаційні, тимчасові, організаційні, економічні, соціальні і правові параметри. Інформаційний аспект процесу керування ризиком являє собою перетворення інформації про фактори і джерела невизначеності в інформацію про рівні імовірності здійснення умов невизначеності в процесах виробництва і реалізації продукції, що потім перетвориться в інформацію про показники рівня ефективності або неефективності результатів діяльності в умовах ризику і про негативний вплив діяльності на екологічні і соціальні умови життя.

Діагностика ситуацій визначається специфікою розв'язуваної задачі, основний акцент робиться на врахуванні причин, що викликають зміни ризику, їхньому ранжируванні й оцінці втрат (вигод) при визначених параметрах ситуації. На даній стадії використовуються різні методи виміру й оцінки ризику (математичні, статистичні, інтуїтивні).