Напрямки підвищення конкурентоспроможності банківської установи

УНІВЕРСИТЕТ БАНКІВСЬКОЇ  СПРАВИ

НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ  УКРАЇНИ

 

 

 

 

 

 

Індивідуально – наукова  робота

з дисципліни «Міжнародний менеджмент»

на тему : Напрямки підвищення конкурентоспроможності банківської установи

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка 503-БСм групи

Тютюнник О.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ-2007

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП…………………………………………………………………………….2

1. Підвищення конкурентоспроможності шляхом нарощування капіталу банку……………………………………………………………………………….3
2. Підвищення конкурентоспроможності банків шляхом вдосконалення системи державного нагляду за діяльністю банків……………………………..7
3. Співпраця банківських установ і страхових компаній як ефективний метод підвищення конкурентоспроможності банків…………………………...9
4. Банківські інноваційні технології як особливі інструменти підвищення конкурентоспроможності банківської установи………………………………11
5. Вплив корпоративного менеджменту на конкурентоспроможність транснаціональнихкомпаній……………………………………………….……15

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...20

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………...21 
ВСТУП

 

Глобалізація економіки е об'єктивною тенденцією розвитку людської цивілізації, що відкриває додаткові можливості розвитку країн. Завдяки цьому об'єктивному процесу досягається економія на витратах виробництва, оптимізується розміщення ресурсів у світовому масштабі, стають широко доступними досягнення науки, техніки культури. Глобалізація змусила світову громадськість звернути увагу на проблему розподілу між кранами її вигод і витрат.

Глобалізація не є  зовсім новим явищем. На думку деяких аналітиків, 100 років тому глобалізація світової економіки була не меншою, ніж тепер. Однак зараз відбулися істотні зміни у самій структурі глобальної економіки. Посилились потужність і вплив промислових і банківських транснаціональних корпорацій, що перетворилися на головну рушійну силу процесу глобалізації. Розвиток і зростання транснаціональних корпорацій є одним з основних елементів глобалізації економіки. Розширюючи свою діяльність, ТНК сприяють розвитку тісних економічних зв'язків між країнами, перетворюючи міжнародну економіку на внутрішньофірмову і внутрішньогалузеву.

В умовах інтернаціоналізації  та глобалізації національних економік все більшої актуальності набирає  питання розвитку міжнародних фінансових ринків. Банки, як безпосередні учасники цих ринків, не можуть залишатися осторонь процесів, що відбуваються у світовому економічному середовищі. З ростом капіталізації банківської системи одночасно відбувається посилення конкуренції між банками як в межах національних економік (між банками, що конкурують на мікрорівні), так і за їх межами (конкуренція на рівні світових гігантів – транснаціональних банківських корпорацій). Така ситуація обумовлює вироблення істотно нових підходів до ведення конкурентної боротьби за клієнтів, нові ринки збуту послуг тощо.

1. Підвищення конкурентоспроможності шляхом нарощування капіталу банку

 

Виважена політика держави щодо розвитку банків не лише стимулюватиме їхні довгострокові проекти, а й сприятиме досягненню стратегічної цілі розвитку банківської системи — збільшення її капіталізації, без вирішення якої неможливо підвищити конкурентоспроможність вітчизняних банків. Банківська система країни досі не акумулювала капіталу, обсяг та якість якого давали б змогу банкам ефективно виконувати їхні функції.

Капітал банки нарощують, як правило, кількома класичними способами. Проте реальна множина цих варіантів в Україні доволі обмежена. Так, не стали надійним джерелом нарощування статутного капіталу порівняно незначні чисті прибутки банків. Стратегія капіталізації шляхом злиття і поглинання, перевірена країнами з розвинутими ринковими відносинами, у банківському секторі України також поки що є більше теоретично можливою. Збільшення зацікавленості у виході на фінансовий ринок зовнішніх інвесторів відкриває значні перспективи розвитку банків, проте об'єктами уваги стають насамперед міцні банки з розгалуженою мережею філій, розвинутою клієнтською базою й усталеним іміджем стійкої фінансової установи. Тому очевидно, що більшість українських банків найближчим часом не очікує на будь-які іноземні інвестиції. Для більшості великих вітчизняних підприємств — акціонерів банків інвестиції у банки ще не стали пріоритетним напрямом їхнього бізнесу. А низький рівень розвитку фондового ринку, малодоступність зрозумілих і достовірних оцінок надійності банків та результатів їх діяльності, невисока ліквідність і незначна дохідність їх акцій, а також корпоративні стратегії не заохочують малі підприємства і населення до участі в акціонерному капіталі банків.

Аналіз структури і  динаміки ресурсної бази банків дає підстави вважати, що потенційним джерелом нарощування їх акціонерного капіталу можуть стати кошти населення: на 01.07.2007 р. у загальній структурі депозитів вклади становлять 56.65% (або 84.32 млрд. грн.). До того ж темпи їх зростання постійно перевищують темпи зростання депозитів юридичних осіб — у першому півріччі 2007 року відповідно 15 і 8.2%, причому 76.4% усіх вкладів — це строкові кошти. Досягнувши у квітні 2002 року рівня 13.36 млрд. грн. і вперше практично зрівнявшись із обсягом коштів юридичних осіб, обсяг вкладів населення динамічно зростає — за період із 01.01.1999 р. до 01.07.2007 р. вони збільшилися в 27.3 раза. Вклади — доволі дорогі ресурси, але вони надають можливість банківській системі реалізовувати відносно більш довгострокові проекти. До того ж вартість цих ресурсів зменшується в міру зниження рівня процентних ставок за депозитами. Банкам було б доцільно розробити стратегію трансформації заощаджень у довгостроковий акціонерний капітал.

Необхідно наголосити, що реальна база таких ресурсів значно ширша — важливим резервом можуть стати готівкові заощадження населення, обсяг яких динамічно зростає, але вони поки що мало підвладні регулюванню з боку держави.

За умови активної участі держави, збільшення капіталізації  вітчизняних банків шляхом створення своєрідних "народних" банківських інститутів може стати оптимальним та ефективним методом. Для реалізації такої стратегії держава повинна запровадити відповідну нормативно-правову базу, яка захищатиме права дрібних акціонерів і гарантуватиме збереження від інфляції вкладених коштів. Банки повинні переглянути свою корпоративну стратегію і дивідендну політику та підвищити ефективність, публічність і прозорість своєї діяльності. Майбутні акціонери, вклавши таким чином свої кошти, отримають стабільний і гарантований прибуток. Водночас фізичні особи-акціонери зможуть як заставу використовувати акції банків, ліквідність яких забезпечуватиметься самими банківськими установами. Це дасть банкам змогу з мінімальними ризиками значно розширити спектр послуг приватного банкінгу. Все це сприятиме підвищенню капіталізації та інвестиційного потенціалу банківської системи, а також розвитку інструментів фондового ринку.

Цілком очевидно, що рівень капіталізації безпосередньо  впливає на стійкість фінансового інституту і його інвестиційні можливості.

 В даний час розмір сукупного капіталу української банківської системи вельми незначний. Так, сукупний капітал українських банків складає 4,1% від капіталу американської банківської системи, 9,2 і 11,6% відповідно від капіталу французької і німецької банківських систем.

 Скромний рівень капіталізації банківської системи є не єдиною проблемою. Поточне положення обтяжується відставанням темпів зростання капіталів банків від потреби економіки в кредитних ресурсах. Розвиток економіки породжує підвищений попит на кредитні ресурси, що в поєднанні з породжуваним міжбанківською конкуренцією прагненням фінансових інститутів активізувати просування на ряд нових сегментів ринку може привести (через деякий час) до сокра щенію рівня показника достатності капіталу до мінімально можливого. При збереженні існуючої тенденції через чотири-п'ять років достатність капіталу по банківській системі в цілому знизиться до 10%, тобто до мінімально допустимого порогу, визначеного Національним. Слідством цього стане достатньо різке скорочення темпів кредитування економіки. Потреба в додаткових інвестиціях в капітал, які можуть забезпечити темп зростання капіталу банківської системи.

 Виходів з ситуації, що намічається, декілька. Утримання першості в конкурентній боротьбі починає залежати не тільки від можливостей залучення засобів, але і здібностей банків збільшувати власні капітали. Банки традиційно використовують для збільшення капіталу власні джерела, такі як прибуток і додаткову емісію за рахунок засобів існуючих акціонерів. Протягом останніх декількох років українські банки впритул пріблізі лісь до освоєння відносно нових джерел залучення капіталу - емісії за рахунок засобів сторонніх інвесторів. Кількість і розмір операцій по злиттю і поглинанню фінансових інститутів значно виросли в 2007 році. Такі  темпи  зростання ринку злиття і поглинань викликають визначений оптимиїм Консолідація банківських каліталов відбувається в результаті складної підготовчої роботи, що зачіпає різні аспекти діяльності банку. Підготовка банківських активів до продажу вимагає впровадження складних процедур оцінки ризиків, корпоративного управління, оптимізації структури і методів ухвалення рішень. Таким чином, конкуренція приводить не тільки до підвищення рівня організації бізнесу операторів ринку, але і сприяє зростанню стійкості всієї банківської системи.

 

 2. Підвищення конкурентоспроможності банків шляхом вдоськоналення системі державного нагляду за діяльністю банків.

 

 Розвиток вітчизняної банківської системи і підвищення рівня її конкурентоспроможності багато в чому залежить від побудови дієвого і ефективного механізму банківського нагляду. Банківський нагляд може і повинен бути дієвим інструментом розвитку банківської системи і забезпечення конкурентоспроможності банків, проте у ряді випадків є і певною перешкодою для якісного розвитку банківської діючи тільності і розширення об'ємів кредитування економіки. До основних завдань розвитку банківського нагляду відноситься не тільки поліпшення діяльності самого наглядового органу, але і вдосконалення його підзаконних нормативних актів.

 В даний час однієї з важливих форм дії держави, а саме Банка Росії на банківську систему, стає професійна думка регулятора при оцінці бізнес-перспектив банків, аналізі його фінансової стійкості, якості внутрішнього контролю і корпоративного управління, В зв'язку з цим велике значення придбавають розробка і ухвалення єдиних стандартів якості ведення банківської діяльності, разра бативаємих представниками банківського співтовариства. Впровадження в наглядову практику цих стандартів дозволить уніфікувати підходи до оцінки діяльності банків.

 Позитивний характер еволюції форм і методів банківського нагляду не може не вселяти певного оптимізму. Проте при оцінці стану банківського нагляду можна виділити і ряд проблем.

 Одна з найбільш гострих з них - величезна кількість існуючих і знов з'являються нормативних документів, що стосуються регулювання діяльності банків. Доцільним є перехід від нагляду за формальними ознаками до оцінки стійкості банку і запобігання кризовим ситуаціям. Для цього необхідне створення системи раннього попередження кризових ситуацій і розвиток банківського нагляду на консолідованій основі.

 До числа першочергових завдань вдосконалення нагляду можна віднести наступні заходи: обмеження круга контрольних органів; введення принципу Ѐодного вікнаЀ; спрощення і скорочення форм звітно сті; виключення дублювання інформації, що надається; скорочення числа нормативів, невиконання яких повинне припускати застосування заходів дії; максимальна формалізація відносин регулятора і кредитних організацій у разі неспівпадання їх мотивованих думок відносно фактів діяльності банку; пом'якшення обмежень при оцінці фінансового положення юридичних осіб - засновників кредитних організацій.

 Важливим інструментом, що знаходиться в руках держави і стимулюючим розвиток конкуренції, є антимонопольне регулювання. Антимонопольне регулювання є комплексну діяльність державних органів по встановленню правил функціонування на товарних і фінансових ринках, контролю за дотриманням правил, обмеженню монополістичної діяльності і несумлінної конкуренції.

 У Україні діє аналогічний з більшістю країн світу порядок антимонопольного регулювання, який включає контроль економічної концентрації, заборону зловживання домінуючим положенням, заборону тих, що обмежують конкуренцію угод. Основні принципи антимонопольного законодавства України включають забезпечення єдності економічного простору і свободи переміщення товарів, захист добросовісної конкуренції і свободи економічної діяльності, а також обмеження зловживань домінуючим положенням.

 

 3. Співпраця банківських установ і страховіх компаній як ефектівній метод підвищення конкурентоспроможності банків.

 

 Зростання конкуренції на фінансових ринках примушує як банки, так і страхові компанії створювати нові продукт і знаходити альтернативні канали їх збуту. При цьому потенціал співпраці між банковські мі і страхові інститути використовується не повною мірою.

 Все починається з разових договорів, пов'язаних з основною для кредитних установ послугою: наданням позики. Тут все просто: банку необхідно, щоб кредит був повернений навіть у разі знищення предмету застави і настання смерті або інвалідності позичальника. А для цього потрібно, щоб ризик виникнення цих подій був застрахований. Страховик же прагне розширити свій портфель, узявши відповідні ризики на страхування. Кожен робить свою справу, і на цьому взаємодія фінансових установ закінчується.

 До цього ж етапу відносяться разові договори страхування ризиків банків і розміщення на банківських розрахункових і депозитних рахівницях засобів резервів страхової компанії. В даний час більшість банків і страховиків працюють саме за цією схемою.

 Наступний крок в розвитку партнерства банку і страховика відбувається після відладки основних механізмів взаємодії з переходом на спрощено-прискорену систему надання взаємних послуг, а також проходження етапу взаємного пізнавання банку і страхової компанії серед клієнтів. В цьому випадку співпраця фінансових установ може прийняти форму агентських відносин, що припускає підписання угоди про розповсюдження страхових послуг через агентську мережу банку.

 Подальше ускладнення і нарощування об'ємів і напрямів з труднічества може вилитися у фазу кооперації, метою якої є утворення договірного альянсу для співпраці у всіх областях. Ця стадія характеризується можливістю створення загального продукту і просування його через сумісні канали продажу.

 Повна кооперація фінансових інститутів є злиття банку і страхової компанії чи ж поглинання одного іншим і поява якогось гібрида, який після реорганізації структури приймає форму фінансового супермаркету - щонайвищого ступеня інтеграції банку і страхової компанії.