Операційний менеджмент

Операційний менеджмент

Контрольна робота  
ЗМІСТ

 

1. Операційна стратегія  підприємства

Підприємницька стратегія будується, виходячи з глобальної мети (місії). Вона має п'ять напрямків:

1. Стратегію в галузі досліджень  і розвитку.

2. Операційну стратегію.

3. Маркетингову стратегію.

4. Фінансову стратегію.

5. Стратегію людських відносин.

У відповідності з цим виділяються три основні функції менеджменту: виробничий менеджмент, котрий охоплює перший, другий і п'ятий напрямок; маркетинг-менеджмент та фінансовий менеджмент.

В управлінні підприємства ці функції створюють систему, в котрій всі функції — головні, рівнозначні і взаємообумовлені підсистеми (підрозділи) єдиної системи управління, котрі діють (повинні діяти) в інтересах організації в цілому. Лише функціонуючи як органічна система, в тісному взаємозв'язку та взаємозалежності, функціональні підрозділи можуть забезпечити досягнення не тільки часткових цілей і ефективної роботи окремих служб, але й глобальної цілі і конкурентоспроможності фірми в цілому [1, c. 54].

Управління виробництвом покликане забезпечити ефективне функціонування виробничих систем для реалізації загальної мети фірми в заданих розмірах витрат і прибутку. Виробничий менеджмент пов'язаний з функцією пропозиції.

Маркетинг безпосередньо зв'язаний з функцією попиту, котрий визначає зміст виробничої діяльності фірми. Його місце, як функції менеджменту, визначається тим, що загальна стратегія забезпечення конкурентоспроможності фірми, а також стратегічні рішення в галузі виробничої та фінансової діяльності ухвалюються лише після ретельного аналізу потреб і самого продукту. Маркетинг повинен забезпечувати надійний прогноз попиту і реальні замовлення клієнтів на виходи операційної системи, інформувати виробництво про будь-які претензії споживачів щодо якості або строків поставок продукції. В ринковій економіці, вважає Лі Якокка, головне дійство відбувається у сфері збуту. В свою чергу маркетинг залежить від виробництва в частині інформації про наявність продукції і можливості своєчасного її виготовлення для задоволення попиту споживачів.

Основна мета операційного менеджменту полягає в тому, щоб ефективно і економно забезпечити за допомогою виробництва перетворення вихідних ресурсів в кінцевий продукт (чи послугу) для задоволення потреб споживачів. Визначення того, які саме потреби беруться в якості цілі діяльності фірми, є стратегічним рішенням вищого керівництва фірми, при якому повинні враховуватись дані з усіх функціональних галузей.

В галузі операційної діяльності до стратегічних рішень відносяться рішення про те, як, коли і де виробляти товари чи надавати послуги, щоб підтримати конкурентоспроможність продукції, тобто залучати і зберігати споживачів.

Рішення цих завдань включає в себе такі моменти:

• розробку та реалізацію загальної стратегії і напрямків операційної діяльності фірми;
• розробку і впровадження операційної системи, що включає розробку виробничого процесу, рішення про місце розташування виробничих потужностей, проектування підприємства і продукту, введення стандартів і норм на виконання робіт;
• планування, контроль і забезпечення ефективності поточного функціонування операційної системи.

Ефективність операційної системи визначається як вартість виотовленої продукції (послуг), поділена на загальну величину витрат. Вона залежить від: кількості продукції (послуг), відповідності її асортименту, існуючому попитові, якості, своєчасності випуску продукції і доставлення її споживачеві, гнучкості виробничої системи при задоволенні вимог різних контингентів споживачів.

Стратегія виробництва, що забезпечує конкурентоспроможність міжнародної фірми, має специфіку у порівнянні зі стратегією і методами, які застосовуються фірмами, що працюють на внутрішній ринок.

Операційні стратегії - це вузькі стратегії для основних структурних підрозділів підприємства, що не є самостійними: заводів, що входять до складу підприємства, цехів, бригад, відділів, дилерів тощо. Це найнижчий рівень стратегії підприємства, з яким пов'язані стратегії, що займають вищий рівень за ієрархією: корпоративна, конкурентні, функціональні [4,c. 62].

Операційна система створюється та функціонує, враховуючи стратегію операційної діяльності, яка, в свою чергу, є однією з функціональних стратегій (субстратегій) розвитку організації. Стосовно промислового підприємства повна система виробничої діяльності називається операційною системою. Банк або лікарня також мають операційні функції, хоча не мають нічого спільного з технологією обробки матеріалів або конвеєром. Тому управління операціями аналогічне до управління виробництвом, за виключенням того, що управління операціями охоплює більш широке коло проблем і використовується в організаціях, діяльність яких не має нічого спільного з технологією підприємств обробної чи будь-якої іншої галузі промисловості. Однак є певна схожість у підходах, принципах діяльності менеджера промислової фірми, страхової компанії, банку, клінічної лікарні тощо.

Операційний менеджмент - це термін, що походить від англійського Production and Operations Management, що в перекладі означає управління виробництвом.

Американські професори Річард Чейс та Ніколас Аквілано визначають операційний менеджмент як управління всіма ресурсами, необхідними для виробництва продукції та надання послуг організацією. Інші американські дослідники: Сег Лі та Марк Шнай-дер'янс визначають операційний менеджмент як науку про концепції, методи, процедури, технологію, які використовуються управлінцями в процесі створення та функціонування операційної системи.

Російські професори З.П.Румянцева та Н.А.Саломатін визначають виробничий менеджмент як систему взаємозв'язаних елементів, що характеризують виробництво, його організацію, технічне обслуговування, а також управління виробничою стратегією, програмою, виробництвом в оперативному режимі, матеріальним забезпеченням виробництва, ціноутворенням, витратами у виробництві144. Кожний із визначених елементів стосується управління виробництвом і вимагає відповідного розгляду у їх взаємозв'язку та взаємодії.

Отже, можна зробити висновок, що управління операціями стосовно підприємства - це процес проектування, планування, узгодження, контролю всіх засобів, процесів і видів діяльності, необхідних для перетворення праці, капіталу, матеріалів, енергії та професійних навичок в товари та послуги для задоволення потреб зовнішнього середовища.

Система операційного менеджменту формується, виходячи з операційної стратегії

Найчастіше операційну систему подають як сукупність трьох взаємопов'язаних підсистем: переробної, підсистеми забезпечення та підсистеми планування і контролю .

Переробна підсистема здійснює продуктивну діяльність, пов'язану безпосередньо з перетворенням вхідних величин у вихідні результати.

Підсистема забезпечення не пов'язана прямо з виробництвом виходів, але виконує необхідні функції забезпечення переробної підсистеми. 
Підсистема планування та контролю отримує від переробної системи інформацію про стан системи. Інформація надходить із мікросередовища (цілі, політика, персонал тощо) та із зовнішнього середовища (попит на продукцію, вартість ресурсів, тенденції розвитку техніки тощо).

Основною метою операційного менеджменту є виробництво продукції вчасно та з мінімальними затратами. Завдання кожного виробничого підрозділу можуть бути різними, але основна управлінська мета залишається однією для всіх: безумовне виконання заданої виробничої програми і досягнення при цьому мінімальних витрат матеріалів, праці, часу та грошових засобів.

 

2. Проектний підхід  до управління операційною системою

Операційна діяльність — основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю. Так, цукровий завод, крім основної діяльності — виробництва цукру, може займатися вирощуванням цукрових буряків на орендованих у селян землях; кондитерська фабрика, крім основної діяльності — виробництва цукерок і печива, — перемолоти зерно на борошно та збувати його і дерть фізичним, юридичним особам.

На формування операційної структури підприємства, впливає, окрім галузевого підпорядкування, територіальне розміщення виробничих підрозділів.

Для підприємств обробної промисловості характерне компактніше розміщення структурних ланок, пов'язаних технологічним процесом, вони зосереджуються на одній територіально-замкнутій площі.

У випадку підприємств добувної промисловості розміщення шахт, кар'єрів, нафтогазових свердловин залежить від умов залягання корисних копалин, тому їх структурні підрозділи розкидані на значній території. У сільському господарстві структура і спеціалізація підприємств повністю залежать від грунтово-кліматичних умов, величини сільськогосподарських угідь, віддаленості ринків збуту та інших факторів [3,c. 44].

Під загальною операційною структурою підприємства розуміють склад виробничих ланок, а також організацій з управління підприємством і обслуговування працівників, їх кількість, величину та співвідношення між ними, за розміром площ, які вони займають, чисельністю працівників, пропускною здатністю.

Ця структура містить :

— виробничі підрозділи - цехи та дільниці, де відбуваються основні, допоміжні та обслуговуючі процеси;

— організації з управління підприємством - усі відділи управління окремим підприємством;

—  організації з обслуговування працівників — житлово-комунальне господарство, підсобні господарства, їдальні, профілакторії, медичні та навчальні заклади, дитячі садки, будинки культури і т.д.

Виробнича структура - це склад виробничих підрозділів підприємства (цехів, дільниць, лабораторій, служб і т.д.), їх взаємозв'язки, у процесі виготовлення продукції, співвідношення за чисельністю зайнятих працівників, вартістю обладнання, площею та їх територіальне розміщення. Формування структури підприємства залежить від багатьох факторів, основними з яких є:

— масштаб виробництва;

— галузеве підпорядкування;

—рівень технології та спеціалізація підприємства.

Розмір підприємства тісно пов'язаний із його галузевою підпорядкованістю. У галузях машинобудування, важкої, хімічної, електротехнічної промисловості, де висока складність технологічного процесу, підприємствам властива складніша, багатоступінчата структура. Відповідно, підприємства, які при виготовленні продукції не потребують складної технології, мають порівняно спрощену операційну структуру. Такі умови характерні для легкої, харчової, автотранспортної промисловості, побутового обслуговування.

Весь виробничий процес поділяється на первинні структурні елементи – операції. Розрізняють технологічні і допоміжні операції.

Технологічні операції - це операції, в результаті яких предмети праці змінюють свою форму, розміри, фізичний або хімічний стан. До них належать: токарні, фрезерні, свердлильні, гальванічні тощо.

Допоміжні операції — це операції, що, на відміну від попередніх, не змінюють предмета праці, а створюють умови для виконання технологічних операцій, наприклад: транспортні, складські, підготовчі та інші.

Залежно від рівня технічної оснащеності виробництва операції поділяють на ручні, машинно - ручні, машинні, автоматичні, апаратурні.

Чітка класифікація і встановлення взаємозв'язку між окремими технологічними процесами дозволяє обгрунтовано організувати виробництво і раціонально сформувати виробничі ланки підприємства, які організаційно й адміністративне уособлені. Слід відзначити, що первинною ланкою в організації процесу виробництва є робоче місце, а первинною структурною виробничою одиницею підприємства є дільниця. Розглянемо їх характерні особливості [3,c. 56]:

Робоче місце - частина виробничої площі, де робітник або група робітників виконують певну операцію з виготовлення продукції чи обслуговування процесу виробництва, застосовуючи при цьому відповідне обладнання та технічне устаткування.

Дільниця - це група робочих місць, де здійснюють порівняно закінчену частину виробничого процесу з виготовлення частини майбутньої готової продукції (деталь, вузол, агрегат, плата) або з виконання частини технологічного процесу (складання).

Цех - виробничий адміністративне - уособлений підрозділ підприємства, в якому виготовляють продукцію чи виконують певну стадію виробництва, в результаті чого створюють напівфабрикат, що в подальшому може бути використаний як на даному підприємстві, так і на інших. На великих за своїм масштабом і технологічними особливостями підприємствах цехи можуть об'єднуватись у корпуси, а на малих та середніх -цехів як таких може взагалі не бути. Розрізняють чотири види цехів, що включають у себе:

1.Основні: заготівельні (ливарні, штампувальні, ковальсько-пресові); обробні (механічні, термічні, гальванічні, лакофарбових покритів, деревообробні); складальні (вузлового складання, складання готових виробів).

2. Допоміжні: ремонтні, інструментальні, модельні, будівельні,  механізації та автоматизації, експериментальні.

3. Обслуговуючі (цехи та господарства): енергетичні; транспортні; санітарно-гігієнічні; складське господарство (склади металу,   напівфабрикатів, готових деталей, паливно-мастильних матеріалів і т. д.)