Поняття і сутність менеджменту

Лекція

Тема 1. Поняття і сутність менеджменту

1. Поняття менеджменту, його зміст і загальний категоріальний апарат.

2. Організація як об’єкт управління, мета її діяльності та складові успіху.

3. Менеджери в організації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття менеджменту, його зміст і загальний категоріальний апарат.

Сутність менеджменту, його зміст і методи дослідження.

Для позначення діяльності з координації роботи людей на практиці використовують різні поняття:

• “управління”;
• “менеджмент”;
• “адміністрування”;
• “керування” тощо.

“Управління” – найбільш загальне поняття. Воно поширюється  на велике коло різноманітних об’єктів, явищ і процесів, наприклад:

• технічні системи;
• господарські системи;
• суспільні системи;
• державні системи тощо.

“Менеджмент” – це поняття, яке використовують переважно для характеристики процесів управління господарськими організаціями (підприємствами).

“Адміністрування” –  поширюється на управління державними установами або для позначення процесів керування діяльністю апарата управління підприємства.

“Керування” – поширюється  на мистецтво тієї або іншої особи (менеджера) впливати на поведінку і  мотиви діяльності підлеглих з метою  досягнення цілей організації.

“Менеджмент” – це надзвичайно широке та багатомірне поняття.

Важко дати єдине абсолютно чітке та повне визначення поняття «менеджмент». Функції, сфери, рівні менеджменту та ситуації у яких вони реалізуються значно різняться між собою. Щоб з’ясувати сутність менеджменту на нього треба подивитись з різних точок зору:

• з філологічної;
• з емпіричної (практичної), тобто як виду професійної діяльності;
• з точки зору системи знань, тобто виникнення та розвитку науки управління.

Етимологічно менеджмент походить від латинського слова “manus” – рука. Початково це слово означало вміння дбайливо вести домашнє господарство, майстерно володіти засобами праці, вправно працювати. З появою багатьох видів роботи, з поглибленням спеціалізації виникла потреба в діяльності, яка пов’язувала в єдине ціле роботу багатьох окремих виконавців. Відповідно до цього трансформувався і зміст поняття “менеджмент”. Це слово увібрало у себе всі чисельні вимоги до управління як до науки, мистецтва ведення справ і стилю роботи.

Сучасний Оксфордський словник  англійської мови тлумачить поняття "менеджмент" не однозначно, а  саме:

1. менеджмент - це спосіб, манера спілкування з людьми;
2. менеджмент - це вміння та адміністративні навички організовувати ефективну роботу апарату організації;
3. менеджмент - це влада та мистецтво керування;
4. менеджмент - це органи управління, адміністративні одиниці, підрозділи.

Американські підручники здебільшого  пропонують таке або подібне до нього  визначення : „Менеджмент – це процес оптимізації людських, матеріальних і фінансових ресурсів для досягнення організаційних цілей”.

Можемо зробити висновок, що поміж  менеджерів-практиків та вчених ще й досі не існує єдності поглядів щодо сутності менеджменту:

1. так одні вважають, що менеджмент - це професія, що орієнтована на практичне використання. Головне тут - реальний результат, який забезпечується накопиченим досвідом менеджера;
2. інші вважають, що менеджмент - це процес досягнення мети організації за допомогою інших людей. Тому, головне для менеджера - це мистецтво спілкування з людьми та керування ними;
3. деякі вважають, що менеджмент - процес прийняття раціональних рішень. Тому, головне завдання менеджера - це пошук оптимальних управлінських рішень за допомогою математичних моделей та на основі використання системи наукових знань.

Останніми роками спостерігається  певна конвергенція поглядів на менеджмент. У широкому розумінні яке певною мірою узагальнює різні погляди,  менеджмент – це одночасно система наукових знань, мистецтва та досвіду, втілених у діяльність професійних менеджерів для досягнення цілей організації шляхом використання праці, інтелекту та мотивів поведінки інших людей (рис. 1.1).

У вузькому розумінні, яке переслідує у нашому випадку  конкретну мету – вивчення дисципліни  „Менеджмент”, цю категорію можна визначити через перелік основних функцій управління – як процес планування, організації мотивації і контролю організаційних ресурсів для ефективного та результативного досягнення цілей організації

У діяльності всіх менеджерів, незалежно  від функції, яку вони виконують, посади, яку вони обіймають, галузі, у якій вони працюють, є дещо спільне. Саме це спільне, загальне для діяльності всіх менеджерів і становить фундамент науки менеджменту, складає її основи, які і є предметом вивчення курсу “Менеджмент” як навчальної дисципліни.

При цьому слід зауважити, що знань  теоретичних основ управління замало для забезпечення ефективного функціонування тієї або іншої організації. “Той, хто ставить діагноз за книгою, або намагається управляти, вивчивши напам’ять принципи менеджменту, рідко коли досягає успіху”.

Відомо, що за всіх інших рівних умов кінцевий результат діяльності різних керівників не однаковий. Спроби пояснити це науковими методами результатів не дають і дати не можуть. В управлінській діяльності завжди присутнє дещо таке, що не піддається кількісному аналізу і що прийнято називати мистецтвом управління. Проте, це не означає, що управління здійснюється спонтанно, стихійно, що менеджер покладається тільки на вдачу, інтуїцію, власний досвід. Мистецтво управління саме і є вмінням менеджера-практика пристосувати досягнення науки управління до:

• особливостей власного характеру;
• особливостей підлеглих;
• особливостей відповідної сфери бізнесу.

Таким чином, наука та мистецтво  менеджменту не виключають, а доповнюють одне одного. Мистецтво менеджменту  завжди спирається на наукові знання, які покладено в його основу.

Для кращого розуміння сутності менеджменту розглянемо стислі визначення економічних категорій, які є найбільш суттєвими  для вивчення даного поняття і розмежуємо їх, коли виникає хибна уява щодо їх тотожності.

Менеджер — управлінець, директор, завідувач, адміністратор, функціонер, найманий професійний керівник, що не є власником фірми.

Поняття менеджменту часто ототожнюють  з поняттям бізнесу,  але це різні  поняття.

 Бізнес — це діяльність, спрямована на отримання прибутку шляхом створення та реалізації певної продукції, робіт чи послуг. Менеджмент в бізнесі - це управління комерційними, господарськими організаціями.

Суб'єкт у бізнесі називається бізнесменом (businessman) або комерсантом.

Бізнесмен — це той, хто «робить гроші», власник капіталу, що знаходиться в обороті й приносить дохід. Бізнесменом може бути ділова людина, у якої немає підлеглих, або власник, який не займає ніякої постійної посади в організації, але є утримувачем її акцій, або членом правління.

 

Рис. 1.1. Основні складові та сфери менеджменту

Найбільш поширений  різновид бізнесу — підприємництво.

Менеджер обов'язково займає постійну посаду і в його підпорядкуванні знаходяться люди.

методи дослідження в менеджменті і методи менеджменту

З метою з'ясування тенденцій розвитку, законів і принципів менеджменту застосовують різноманітні методи дослідження.

1. Діалектичний метод. Вивчає явища в розвитку, а саме — взаємозумовлений і суперечливий розвиток явищ дійсності.
2. Конкретно-історичний метод. Передбачає вивчення досліджуваного явища в розвитку з урахуванням причин, умов і чинників, які зумовили зміни, тенденції розвитку явища тощо.

3. Системний метод. Постає як сукупність методологічних засобів, процедур, прийомів, спрямованих на дослідження складних об'єктів з урахуванням усіх наявних взаємозв'язків та динамічних характеристик.

4. Аналітичний метод. Полягає в розчленуванні цілого на частини і розгляданні їх як цілого. Використовують стосовно складних явищ та об'єктів.
5. Балансовий метод. Використовують для вимірювання впливу чинників на узагальнюючий показник. У його основі складання балансів, які є аналітичною формою порівняння планових і звітних показників, надходжень і витрат, активів і пасивів. Цей метод дає змогу проаналізувати відповідність показників у вартісних і кількісних величинах, виявити відхилення та причини, які зумовили такий стан речей.
6. Методи моделювання (вербального, фізичного, аналогового, математичного). Застосовують їх за умови, коли неможливо через складність взаємозв'язків дослідити розвиток об'єкта під впливом різноманітних чинників. У таких ситуаціях ефективні імітаційні моделі, які мають бути адекватними та максимально наближеними до особливостей об'єкта і реалій його буття.
7. Експертні методи. Їх використовують за умови, коли неможливо кількісно визначити певні параметри. До них належать органолептичні методи, тобто визначення в кількісній формі результатів суб'єктивного сприйняття спеціалістами (експертами) ознак чи властивостей оцінюваного явища.
8. Економіко-математичні методи. До них відносять методи вивчення випадкових або імовірнісних явищ. Завдяки їм виявляють закономірності серед випадковостей. До цієї групи належать методи елементарної математики (диференційне, інтегральне та варіаційне обчислення); методи математичного аналізу (вивчення одномірних та багатомірних статистичних залежностей); методи математичної статистики (виробничі функції, міжгалузевий баланс тощо); економетричні методи (лінійне, нелінійне, блочне, динамічне програмування); методи математичного програмування (метод випуклого програмування, сіткове програмування, управління запасами тощо); методи економічної кібернетики (системний аналіз, імітаційні методи); методи теорії ймовірностей та ін.
9. Соціологічні методи (анкетування, інтерв'ювання, тестування). Ґрунтуються на соціологічних опитуваннях вибірки цільових респондентів.

Для розширення пізнавальних, дослідницьких  можливостей доцільно інтегрувати всі методи, що сприятиме формуванню комплексного бачення сутності, розвитку взаємозв'язків між основними категоріями менеджменту.

На відміну від методів дослідження  в менеджменті, методи менеджменту – це способи, прийоми впливу керуючої системи на керовану на різних рівнях і ланках управління організації з метою виконання місії останньої та досягнення її цілі.

Усі методи менеджменту діалектично пов’язані з функціями менеджменту і є результатом виконання будь яких конкретних функцій менеджменту.

закони, закономірності, і принципи менеджменту

У процесі розвитку менеджменту  сформувалися певні норми управління організаціями — закони, закономірності та принципи.

В загальному розумінні закон це категорія, що відображає суттєві, загальні, стійкі і повторювальні відносини залежності між предметами і явищами об’єктивної дійсності, що витікають з їх сутності

Закони менеджменту. В управлінській діяльності використовують сталі та незаперечні норми управління організаціями, тобто закони менеджменту:

1. Закон спеціалізації управління (розподілу управлінської праці). Передбачає розподіл управлінської діяльності на засадах застосування конкретних функцій менеджменту і таких категорій, як повноваження, компетентність, відповідальність тощо.
2. Закон інтеграції управління. Спрямований на досягнення єдності зусиль усіх підрозділів, служб, працівників для виконання завдань організації шляхом застосування правил, процедур ієрархії управління, особистих зв'язків, стилів керівництва.
3. Закон оптимального поєднання централізації і децентралізації управління. Покликаний сформувати оптимальний рівень делегування вищим керівництвом нижчим рівням своїх повноважень з метою досягнення високих результатів і сприятливого психологічного клімату в організації.
4. Закон демократизації управління. Акцентує увагу на участі працівників в управлінських процесах, забезпеченні двостороннього спілкування, розвитку особистих і професійних якостей підлеглих тощо.
5. Закон економії часу в управлінні. Спрямований на підвищення ефективності управлінської праці, зменшення трудомісткості через впровадження передових методів і прийомів праці.
6. Закон пропорційного розвитку систем управління. Передбачає послідовну та перманентну (постійну) еволюцію всіх управлінських систем організації (виробничої, фінансової, соціальної, інформаційної тощо).
7. Закон узагальнення цілей.
8. Закон зовнішнього доповнення.
9. Закон інерції.
10. Закон синергії