Саморозвиток особистості

 

 

                                                                   Міністерство   освіти і науки ,молодості та спорту України

                                                           Дніпродзержинський  Державний Технічний Університет

                                                                  ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ І МЕНЕДЖМЕНТУ, СОЦІОЛОГІЇ ТА ФІЛОЛОГІЇ

                                                          КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ  І АДМІНІСТРУВАННЯ

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

              ПО КУРСУ «Самоменеджмент» 

На тему: «Саморозвиток особистості»                                        

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

1.Взаємодія особи і суспільства

2.Технології гуманізму суспільства у ставленні до особистості

3.Шляхи вдосконалення відносин між суспільством і особистістю

Висновок

Список використаної літератури

 

 

Вступ

У справі виховання молодого покоління чимало суперечностей, колізій, негараздів. Стереотипними стали думки про причини їх виникнення: незадовільні умови середовища, неефективність виховних зусиль педагогів та батьків, вікові психофізіологічні особливості вихованців, згубний вплив кінопродукції і т.д. Все правильно, але і спрощено. Жодна найдосконаліша зовнішня система впливів не досягне поставленої мети, якщо не знайде у самої особистості підтримки, перетворюючись із зовнішніх умов у внутрішні фактори її саморозвитку. Позитивні якості особистості з'являються не тільки в результаті певних цілеспрямованих виховних зусиль, а й як підсумок самовідчуття сучасної молодої людини.

Виховання - та особлива сфера практичної життєдіяльності людини, де об'єктний підхід є недостатнім. Відповідно не люди служать соціальним і педагогічним канонам і конструкціям, а навпаки. Варто відмовитися від бажання втиснути людину у рамки абстрактного ідеалу. Слід визнати, що є єдиний ідеал - вільний, творчий саморозвиток особистості.

Найголовніше завдання суспільства  і педагогіки - не підкоряти, не деформувати, а вчити особистість саморозвитку, самоудосконаленню, вмінню бути собою, завжди і у всьому робити свій свідомий вибір.    Людина творить власне життя, керуючись певними світоглядними принципами.

Саме світогляд виконує у системі внутрішнього світу особистості роль інтегрального регулятора особистісного розвитку. Світогляд моделює світ і особистість в їх зв'язку і взаємодії, відтворюючи їх як в реальному, так і в майбутньому розвитку. Саме у світогляді міститься ідея саморозвитку особистості.

Формування гуманного, добротворчого, вільного від тенденційності і заданості світогляду - актуальна проблема сьогодення.

Головний зміст життя людини - творчий саморозвиток, творення себе. Розглядаючи проблему саморозвитку особистості, слід враховувати його біологічний, психологічний та соціальний аспекти, пам'ятати про сутнісну суперечливість людини.       Саморозвиток - це усвідомлений і керований особистістю процес, в результаті якого відбувається удосконалення фізичних, розумових і моральних потенцій людини, розгортання її індивідуальності. Процес саморозвитку не має меж, як немає меж досконалості людини. Важливою умовою, первинною сходинкою саморозвитку особистості є внутрішня потреба у його здійсненні та самопізнання себе.           Самопізнання -це вивчення себе як частини природи, виявлення своїх біологічних особливостей і потреб, це розуміння себе як частини соціуму, це усвідомлення себе і як морального та духовного феномену. Адекватно пізнати себе, вгадати свою силу - справа непроста.

1. Взаємодія, особи і суспільства

Факти свідчать, що соціальний простір для багатьох наших сучасників є розірваним, антигуманним, антисоціальним, закритим і збитковим для особистості.Один з корінних питань XX і початку XXI ст. – Це питання про сенс людського існування, про цінність кожного людського життя. Реальність така: все більше поглиблюється основне протиріччя сучасної цивілізації, суть якого виражається в углубляющемся розриві між рівнем постійно зростаючих потреб особистості на гідне життя, самореалізацію своїх життєвих сил і обмеженими можливостями їх реалізації в межах існуючого соціального простору.  Поглиблення, цього протиріччя веде до деградації особистості, до посилення її апатії і розпачу, до зміцнення помилкових цінностей в її духовному сенсі, що і є в кінцевому рахунку причиною передчасної її загибелі або асоціативного поведінки. Мільйони людей в усьому світі не відчувають задоволення від прожитого життя, так як не змогли знайти свого місця в ній, і всі їхні сили були витрачені на заробляння грошей. В результаті втрачається сенс людського існування.   Поглиблення протиріччя між особистістю та суспільством – одна з корінних причин розбалансованості соціального простору, що таїть в собі ще більші можливості наростання соціальних вибухів і катастроф.

Пошук шляхів захисту життєвих сил людини, її честі та гідності – одна з кардинальних проблем, яка  стоїть сьогодні перед людством. Від  її рішення багато в чому залежать темпи соціального прогресу, цінності та духовні принципи майбутнього.             Є багато способів захищати особистість у сучасному світі, підняти її людську гідність. Але ще більше існує можливість принизити, розтоптати її права, позбавити сенсу існування, а іноді й самого головного – права на життя.    Для інноваційних методів науки, якими є соціальні технології, головним сенсом розробки та впровадження є: з’ясування нетрадиційних нових засобів захисту особистості, реалізації її життєвих сил. Самі технології тільки тоді справедливі, коли вони працюють на цю мету, межі їх використання та критерії ефективності також визначаються ступенем заощадження сутнісних особистісних сил.               Отже, як забезпечити захист і більш повну реалізацію сутнісних сил особистості в сучасному світі, передусім засобами науки, інноваційних методів?Поняття “особистості” відображає цілісність людини в єдності його індивідуальних здібностей і соціальних функцій, які він виконує. Особистість характеризується різноманіттям функцій і ролей, цілісність яких багато в чому визначає структуру особистості. У суспільстві особистість залежить від інших індивідів, від соціального простору, зокрема від типу держави, яка сьогодні є головним регулятором у відносинах між особистістю та суспільством.   Однак дуже важливо підкреслити, що особистість – не тільки продукт суспільних відносин, вона не тільки вбирає в себе норми і цінності соціального оточення в процесі соціалізації, але, по-перше, робить це кожен раз в специфічною формою залежно від наявного творчого потенціалу, під -друге, вбираючи соціальний вплив і розкриваючи свої життєві сили, формуючи волю, переконання, свій внутрішній світ в установках, в поведінці, робить зворотний вплив на соціальний простір, перетворюючи його відповідно до виробленими цінностями. Тому головна проблема соціології особистості – розкрити можливості творчої особистості в сучасному світі, стимулювати її відповідальність за все, що відбувається, поставити її в більшій мірі в стан суб’єкта діяльності, що приймає рішення, що діє у відповідності з виробленими цінностями.     Не можна в цьому сенсі не погодитися з Л. П. Буїв, яка нарікає, що одностороннє розгляд детермінованості людини об’єктивними показниками по сей день нерідко виглядає як “запрограмованість” людини буттям, майже не залишає місця “для вільного саморозвитку, самореалізації особистісного потенціалу”. Поділяємо думку тих дослідників, які вважають, що підхід, орієнтований на цілісність особистості, що розуміється як єдність біологічного і соціального, сьогодні недооцінюється як в теорії, так і практиці соціального управління.   З поняття особистості випадають такі категорії, як “характер”, “темперамент”, “індивідуальність”, не включаються емоційні риси людини, її природні задатки і вроджені властивості, на основі яких формуються здібності особистості, її ціннісні орієнтації, які при оптимальному саморозвитку і є тим механізмом самозахисту особистості від руйнівних впливів соціального простору, які не тільки не знижуються в сучасному світі, але і продовжують зростати. І тим не менш сильні особистості, творчо обдаровані, не тільки приймають ці удари на себе, а й успішно відбивають їх, облагороджуючи соціальний простір для інших, які стають жертвами обставин, пливуть по волі хвиль, не “роблять свою долю” за рахунок напруження волі , самореалізації в професійному працю, затвердження високих цінностей життя і сенсу людського існування.          Мир крихкий для всіх особистостей, але найбільш незахищеними в ньому є більшою мірою обдаровані, талановиті, схильні до більшої самовіддачі. Дослідження свідчать, що вище творчий потенціал особистості і менше ступінь його реалізації, тим більше страждання людини.       На початку XXI ст. дуже важливо, нарешті, визнати просту істину: люди приходять у світ з різними потенціалами, творчими можливостями, обдарованістю, талантом. Ідея ця йде від Аристотеля, Хоми Аквінського, але, кому б вона не належала, вона незаперечна. І сьогодні проблема в тому, щоб навчитися вимірювати різницю цих творчих потенціалів, своєчасно виявляти різноспрямованість творчої обдарованості з дитинства та створювати умови (соціальні та особистісні) для найбільш, повної їх реалізації на благо суспільства. У цьому запорука успішного вирішення виникаючих глобальних проблем XXI ст.      Величезний потенціал творчо обдарованих людей, тим більше талановитих, може і повинен бути поставлений на службу світової спільноти, національним інтересам своїх країн Для цього необхідна інша філософія і сучасна культура людської спільноти; обдарованість, талановитість незамінні ніде: ні в науці, ні в мистецтві, ні у політичній діяльності, вони – не предмет заздрощів, пихатості, придушення і руйнування, а загальнонаціональне, загальноцивілізаційні надбання. А тому підтримка обдарованих людей, творчо багатих, – справа всього суспільства, його політики, проектів і програм. Принцип сучасного спільноти людей, що бажає вижити і забезпечити собі джерела розвитку, – надати всім особистостям, які прийшли у світ, рівні соціальні умови на старті для самореалізації, дати різноманітний спектр життєвих виборів, професійних у тому числі сприяти самореалізації в різних ролях і функціях. При таких умовах найбільш гідні, безсумнівно, займуть призначене їм місце в житті, найбільш талановиті та обдаровані стануть визнаними лідерами.        Сьогодні піраміда соціального устрою перевернута Нерідко, образно кажучи, суспільством керують люди, які мали б керувати автобусом, а ті, які могли б керувати громадськими справами, творити науку, мистецтво, музику, часто виявляються не при справах.         Філософія “маленької людини”, здатного на все якщо створити йому умови і дати роль або функцію, себе вичерпала. Вона завела цивілізацію в глухий кут, в нікуди.             Кожна особистість повинна вибрати свою роль, функцію але ніхто не знає, які вони. Вибір робить кожна людина суспільство тільки створює можливості для свободи вибору і допомагає людині гідно пройти свій життєвий шлях. Організація суспільства, що позбавляє особу свободи вибору, можливості реалізувати себе, захистити життєвий сенс існування, не тільки недоцільна, неконкурентоспроможна, а й вибухонебезпечна, а тому безперспективна. Елітарність в організації суспільних інститутів – поняття не соціальне а в більшій мірі виховне, педагогічне

Необхідні коледжі, ліцеї, спеціальні художні й наукові школи для  обдарованих людей. Але доступ в  них повинен бути загальним, критерій відбору – ступінь обдарованості  професійної придатності людини до майбутньої роботи. Іншого не дано, у противному випадку – стагнація  розвитку, наростання, що руйнує потенціалу, безвідповідальності особистого початку, яке накопичується в кожній живій  клітині суспільства і загрожує його розпадом на цьому “клітинному рівні”. Словом, соціальна сутність сучасного розвитку суспільства проти “соціальної однаковості”, “соціальної зрівнялівки”, а й проти аморальних відносин між людьми, що викликаються так званими “вродженими вадами ринку, вимогами неомальтузіанських теорії.Сьогодні пробиває собі дорогу теорія “природного права людини на розвиток і реалізацію кожною людиною своїх здібностей до творчої мислення і творчості. У рамках” природного права “цілком правомірна теорія елітарного розвитку”, яка йому не суперечить.       Кожна людина реалізує те, що в ньому закладено природою і не більше. Якщо ж закладено більше, то це стає при розкритті не тільки його особистим надбанням, а й благом для всіх в процесі людського спілкування, яке є все більш багатим і універсальним в умовах інформаційної цивілізації.      Однак ці сили суспільства, приховані на його особистісному рівні, рівні, за оцінками деяких вчених, силі розщепленого ядра в соціальному вираженні, поки далекі від реалізації. Більше того, вони руйнуються, придушуються, а отже, набувають негативний заряд, здатний зруйнувати саме суспільство. Тому збалансоване, гармонійне в майбутньому розвиток суспільства, про що зараз так багато говорять, без гармонізації різних особистісних потенціалів, без гуманістичної роботи всього суспільства, його профілактичної діяльності на особистісному рівні неможливо.

 2.Технології гуманізму суспільства у ставленні до особистості

Які ж універсальні соціальні технології такого повороту суспільства до особистості, захисту її життєвих сил?Перш за все  мова йде про зміну парадигми  суспільного розвитку, про становлення  сучасної філософії інформаційної  цивілізації.        1    Сьогодні ми маємо перевернуту піраміду захисту індивідуальної та соціальної суб’єктивності людини. Особистість і соціальна середа, її оточує, – це єдине ціле. Але не особистість існує для соціального середовища, а остання повинна засобами свій організації створювати умови для розвитку життєвих сил людини 
Соціальна середу і особистість знаходяться в діалектичній взаємодії. Соціальна організація своїм змістом має забезпечення сприятливих умов для розвитку особистості, яка реалізує свої життєві сили через соціальну організацію.  Історичний досвід показує, що особистість здатна реалізовувати себе повною мірою, коли вона свої внутрішні цінності не протиставляє громадським, цивільних, національним, а будує свій життєвий шлях з їх урахуванням, під впливом їх визначального впливу. Особистість завжди пов’язана з нацією, батьківщиною, сім’єю, плем’ям, державою. Абстрактна особистість, позбавлена ​​соціальної оболонки, позбавляється і сенсу свого існування.      Більше того, особа, сформована в такому біотелесном дусі, може стати руйнівною силою для соціального простору, в якому вона живе. Ця ідея “безмежності особистості”, її “божественного самосмисла” особливо руйнівна для Росії, яка завжди існувала на основі соборності, громадянськості, патріотизму, державності, що затверджувалися не як категорії взагалі, а як міцні асоціації своїх громадян, які покладали свої праці на вівтар Вітчизни. Без цього немає і не може бути російської нації, російської державності. Підігріваються російським лібералізмом помилкові цінності ідейно сприяють розпаду російського соціуму, підйому племінного сепаратизму, національної та регіональної відособленості, що загрожує національній безпеці та цілісності Росії.       Цілі і сенс людського існування, підлеглі заробляння грошей для боротьби за існування і виживання, накопиченні власності і капіталу, як самостійні цінності, як сенс особистісного існування, не витримують критики і на Заході. Поворот піраміди цінностей життя в умовах інформаційної цивілізації розпочався, тенденція ця вже проглядається. Про це, зокрема, свідчить почався переворот від колоніального мислення до нового, екологічного, живому знанню, в основі якого лежить дбайливе ставлення до природи, її ресурсів, економії енергії [1], що складає першу важливу частину життєвого середовища особистості, без гуманізації якої захист життєвих сил людини неможлива.         Развернувшееся сьогодні в світі могутній рух за відновлення екологічної рівноваги, за чистоту природного середовища також, свідчить про життєвість даної тенденції.               Проте в світі поки погано усвідомлюється той факт, що деформація природного середовища, що загрожує сьогодні життя особистості, є лише наслідок зруйнованості її другої природи – соціальної, її духовних основ [2].    Багате суспільство – це багатство її індивідуальних сил, окремих клітинок – особистостей. Суспільство як складна соціальна система сильно тим, що забезпечує саморозвиток, самореалізацію його територіальних і трудових асоціацій, громадських інститутів, соціальний сенс яких – об’єднувати окремі особи і забезпечувати їх багатостороннє розвиток.        В галузі соціальної організації суспільства та діяльності її окремих інститутів, насамперед держави, ми маємо поки ту ж перевернуту піраміду, яка спрямовує всю силу свого впливу на особистість. Сьогодні всі елементи середовища (природного і соціального) тиснуть на особистість, яка “тримає удари” їх руйнують деструктивних сил.               Висновки ряду вчених, дані численних соціологічних досліджень, які ми тут не наводимо з причини їх загальновідомості, свідчать, що багато з цих видів впливу є руйнівними для особистості, сприймаються нею як фатальна необхідність, неминуче тягар, рок.            У відповідь реакцією незахищеної особистості є агресія проти суспільства, антигромадську поведінку в різних формах: злочинність, тероризм, наркоманія і т.п. При такому стані справ окрема людина не. може стати відповідальним суб’єктом за все, що відбувається, не в змозі зберегти природу і все існуюче на Землі. Проблеми ці позначаються все виразніше, вони стають кричущими. Росія – лише окремий випадок, правда, найбільш драматичний в силу цілого ряду причин. Які ж виходи із цієї тупикової для цивілізації ситуації, універсальні технології оздоровлення соціального життя? До честі сучасного суспільства слід сказати, що вони пропонуються світовою науковою спільнотою. Справа тепер за суб’єктами управління, ООН, перш за все політичними інститутами і окремими політичними діячами. Прецеденти такі у світовій історії вже були, коли окремі політичні лідери кинули виклик неуцтво, вводили сучасні дані науки в свої політичні дії і забезпечували прогресивний розвиток своїм країнам.     Підтвердженням тому є новий курс, взятий в свій час США на шляху виходу з кризи під керівництвом видатного політика сучасності Франкліна Делано Рузвельта. Сучасній доктриною вивільнення особистісних сил в соціально-економічній сфері є теорія колективної форми власності в різних її модифікаціях (корпоративної, колективної, кооперативної, акціонованих, орендної тощо), викладена вище. Вона дозволяє захистити життєві сили особистості від руйнівних впливів суспільства, його соціальних інститутів, формувати громадянське суспільство, де особистість наближена до засобів виробництва, безпосередньо бере участь у розподілі продуктів і послуг, а отже, у розпорядженні своєю долею. Самі соціальні інститути (трудові колективи, сім’я, побутове оточення, територіальні асоціації та інші елементи мікросередовища) все в більшій мірі виступають як таких соціальних організацій товариства, які, об’єднуючи різні творчі індивідуальності, сприяють як появи додаткової соціальної енергії (енергії соціальної організації), так і найбільш повного розквіту сил кожного індивіда. Оздоровлення соціально-економічних відносин створює об’єктивні передумови для політичного розкріпачення особистості.  Досвід розвинених країн, що вже досягли певних успіхів у галузі соціально-економічного оздоровлення життя, показує, що це позитивно впливає на процес становлення правової демократичної держави, яка із засобу політичного тиску на особистість поступово перетворюється на інтелектуальний центр товариства, мотивуючий своїх громадян до продуктивної праці та життя в цілому. Такі держави все більшою мірою, з адміністративно-політичним заходами, силою закону все повніше використовують методи соціального управління, духовно-культурного, інформаційного, інтелектуального мотивування своїх громадян до гідної для людини життєдіяльності.

Відбувається поступова зміна  характеру і змісту самої влади  держави, яка все більшою мірою  демократизує інформаційні потоки, забезпечує свободу друку, розширює рамки гласності  і піднімає роль громадської думки  у вирішенні громадських справ. Формується громадянське суспільство, його інститути спираються у своїй  діяльності на загальнодоступні банки  даних, сучасні наукомісткі інформаційні технології, що в свою чергу підвищує значущість соціального контролю суспільства, його соціальних інститутів, отже, кожної особистості за діяльністю держави.          Піраміда і в цій області перевертається в сторону держава – для суспільства, кожного громадянина. На відміну від її теперішнього стану суспільство, особистість – для держави, яка має необмежену владу над особистістю.    Влада інтелекту реалізується все в більшій мірі і в діяльності державної служби, невблаганно вимагаючи найбільш професійних фахівців у всіх формах влади: законодавчої, виконавчої, судової, які все в більшій мірі насичуються інформаційно-аналітичної та інтелектуальної роботою. Мова, звичайно, йде про теоретичну модель організації суспільства і тих прогресивних тенденціях в цій галузі, які мають місце. Однак не можна як недооцінювати, так і перебільшувати їх користь, тому багато що в розвитку цивілізації залежатиме від колективної волі, духовної культури суб’єктів управління. Останні або скористаються цією можливістю на шляху забезпечення цивілізаційної безпеки, або вкинуто світ в нові катаклізми і страждання особистості.       Теоретична модель такого майбутнього розвитку (збалансованого, а потім і гармонійного) схематично може бути представлена ​​у вигляді піраміди, вершиною якої є особистість.           При такому підході особистість стає сенсом соціального прогресу. Їх взаємодія в суспільстві здійснюється на основі інших принципів організації. Громадянське суспільство все в більшій мірі виступає як асоціація соціальних інститутів, а через них і особистостей. Виробництво, економіка набувають строго задану соціальну орієнтацію, вищим регулятором суспільного життя поряд з законом стає культура, моральні норми та цінності життя. 
Останні через наукомісткі технології надходять в сферу управління, де політична влада виступає все в більшій мірі як інформаційно-аналітичний і культурний центр товариства, який скорочує традиційні методи владного регулювання та збільшує мотиватори доцільності поведінки людини в суспільстві.Сама держава все більшою мірою делегує своїм соціальним інститутам, асоціаціям, окремим особистостям функції управління та розпорядження власними справами, скорочує методи політичного тиску і розширює сферу правового, духовно-культурного, інтелектуально-інформаційного впливу на громадян.

3.Шляхи вдосконалення відносин між суспільством і особистістю

В процесі соціалізації особистості  все в більшій мірі зростає  роль технологій саморозвитку особистості, коли сама людина може вибирати свій життєвий шлях і відповідати за свої дії  в світі, що і звертає людини до його самосвідомості.   Людина може зробити своє життя осмисленим, по-перше, за допомогою того, що ми даємо життя (в сенсі нашої творчої роботи), по-друге, за допомогою того, що ми беремо від світу (в сенсі переживання цінностей), по-третє , за допомогою позиції, яку ми займаємо по відношенню до долі, яку ми не в змозі змінити. Відповідно до цього членению виділяються три групи цінностей: цінності творчості, цінності переживання і цінності відношення. Пріоритет, на думку всесвітньо відомого психолога В. Франкла, належить цінностям творчості [3]. Зупинимося на цінностях творчості. Філософія творчості має велику історію, її основи, наприклад, представлені в творах М. Бердяєва. Людством протягом століть розроблені спеціальні технології розвитку творчих здібностей особистості в різних видах діяльності, наприклад в сфері управління. Саме в цій сфері відбулася революція, а творчий людський фактор став вирішальним умовою досягнення успіху. З цього питання в останнє десятиліття з’явилася величезна кількість публікацій, монографій, проведені наукові дослідження.          В науці почалася серйозна розмова, проводяться дослідження в області духовного потенціалу людини, мета яких – пробудити інтерес особистості до свого духовного здоров’я як основі міцних успіхів у житті і сенсу людського існування.  Пропонуються психологічні технології самооцінки своїх здібностей, інтелектуальних сил та шляхи самовдосконалення.       І хоча подібного роду література не завжди відрізняється високими достоїнствами, описи психологічних технологій розвитку і захисту особистісних сил корисні й необхідні. Звичайно, генію, яскравої обдарованості потрібні не стільки технології, тренінги, “мозкові штурми колективні”, скільки сприятливі економічні, соціально-політичні та культурні умови для мотивації до творчої діяльності. В цих умовах кожна людина використовує наявні методики, технології творчості, розвиваючи, переробляючи і збагачуючи раніше існуючі. Тому для затвердження сенсу людського існування і нової парадигми суспільного розвитку майбутнього збалансованого та гармонійного розвитку світу необхідно досягнення єдності об’єктивних і суб’єктивних факторів, що взаємодіють в процесі розвитку особистості нового типу.           Словом, якщо спробувати сьогодні вибудувати модель збалансованого гармонійного розвитку світу, то схематично вона може бути представлена ​​у вигляді декількох тенденцій, де вектор розвитку поступово зміщується зі стану сьогоднішнього убік закономірностей, принципів майбутнього .    На наш погляд, це контури нової парадигми суспільного розвитку цивілізації в XXI ст., Країн і народів, які на цих нових принципах можуть зайняти належне їм місце. В іншому випадку можна очікувати конфронтації, посилення соціальної напруги у світі, соціального здичавіння і розвалу соціальних зв’язків. Стає очевидним, що в центр всіх суспільних змін в XXI ст. висувається особистість, яка, нарешті, має отримати великі можливості для реалізації своїх сутнісних сил. Інакше вона не тільки не стане господарем, відповідальним за все, що відбувається на Землі, але й зруйнує своїм негативним зарядом світ, який стає все більш крихким.  Головне у захисті особистісних сил – затвердження людини-власника, розпоряджається результатами своєї праці і тоді відповідає за все, що відбувається навколо. При цьому умови можливо і громадянське суспільство, яке ставить під свій контроль державу, політичну владу і перетворює її в інтелектуальний центр управління суспільними справами. Тільки при наявності вільної праці (не найманого), міцних гарантії розпорядження його результатами і власністю, що створює об’єктивні передумови для розвитку громадянського суспільства, можливо відступ тих бід і страждань, які сьогодні супроводжують людину протягом його життєвого шляху.            Тим часом вирішення цих проблем поки не має достатнього соціологічного забезпечення, сучасної соціологічної теорії особистості, технологій її мотивації до праці і життя в цілому, до гідного поведінки. До розробки наукомістких технологій соціалізації людини та її сутнісних сил соціологія управління тільки приступає. Але і вони сьогодні не затребувані політичною владою, яка виключає особистісний потенціал з механізму свого цивілізаційного розвитку. Між тим в умовах інформаційної та управлінської революцій соціалізація особистості, її мотивація до діяльності, поведінка в соціальних організаціях, в системі владних відносин – одна із актуальних проблем науки і влади, можливо, навіть їх суть     Стан та тенденції розвитку відносин між суспільством і особистістю :