Управління інноваційни мипроцесами в Донецькому регіоні

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНА  СУТЬ ІННОВАЦІЙ ТА ЙННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ, ЯК ОБ`ЄКТІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

1. Сутність інновацій, структура та основні етапи інноваційного процесу

 

Інновації, за Й. Шумпетером, не просто нововведення, а новий чинник виробництва. Нововведення – це процес, що веде до ефективнішого виробництва і завершується новими та істотно модифікованими товарами чи послугами.    В. Томпсон дає таке визначення: "нововведення є генерування, прийняття і впровадження нових ідей, процесів, продуктів чи послуг".       Х. Барнет визнає нововведенням будь-яку ідею, що є новою за своїми якісними ознаками порівняно з існуючими формами. Треба зазначити, що нововведення (інновації) проявляються не тільки у матеріалізації наукомістких ідей і винаходів у якісно нових видах продукції та технологіях, а також ґрунтуються на абсолютно нових принципах, підходах до процесів управління персоналом, фінансовими засобами, організації виробництва, праці тощо.     

Таблиця 1.1 

Структура інновацій

Інновації
Технічні:	Технологічні:	Соціально-економічні:	Управлінські:
Засоби праці	Технологічні процеси	Організація праці	Нові методи прийн. рішень
Продукти  (послуги)		Професійний ріст	Організаційні структури
	Матеріали	Творчий потенціал	Стимулювання працівників
Обладнання	Кваліфікація і досвід робочої сили	Культура організації	Управління персоналом
Інструменти		Ринки збуту	Стилі керівництва
Інформаційні технології	"Ноу-Хау"	Стосунки зі споживачами

Інновації класифікують за такими ознаками [3] :

1) за сферами діяльності (характеру застосування): технологічні, виробничі, економічні, торгові (збутові), соціальні, управлінські;

2) за технологічними параметрами: продуктові (нові продукти), процесні (нові технології, методи керування, організаційні форми і т. п.);

3) залежно від глибини змін, що вносяться: радикальні (піонерні), ординарні (винаходи, нові рішення), що поліпшують чи модифікують (модернізації);

4) за ступенем новизни: нові для підприємства, нові для галузі, нові для країни, нові для світового ринку;

5) за адресатом інновацій: для виробника, для споживача, для суспільства в цілому;

6) за механізмом здійснення: одиничні, дифузійні, завершені, незавершені, успішні, неуспішні;

7) за відношенням до попереднього стану процесу: ті, що заміняють; ті, що відміняють; ті, що відкривають; ретроінновації;

8) за обсягом: точкові, системні, стратегічні;

9) за ступенем інтенсивності: “бум”, рівномірні, слабкі, масові;

10) за рівнем управління: народногосподарські, галузеві, територіальні, первинної ланки управління.

Інноваційний процес –  це процес створення, розповсюдження і впровадження продукції і технології, які відрізняються науково-технічною новизною і задовольняють нові потреби спільноти.        Інноваційний процес передбачає перетворення наукового знання у фізичну реальність, здійснюється у просторі і часі і складається з певних залежних етапів.

 

 

 

 

 

 

Таблиця 1.2

Основні етапи і результати інноваційних процесів, джерела їх фінансування

Етап 1	Етап 2	Етап 3	Етап 4
Пов'язаний з використання пошукових НДР	Виконання прикладних НДР	Виконання дослідно-і проектно-конструкторських робіт(ДКР і ПКР)	Освоєння виробництва нової продукції і комерціалізації інновацій
Висунення, обґрун-  тування та експери-  ментальна перевір-  ка ідей про нові ме-  тоди задоволення  громадських потреб	Визначення якісних  характеристик но-  вих методів з допо-  могою розроблення  ТЗ і ТП на ДКР і  ПКР, технологічних  інновацій	Створення дослід-  них зв'язків нової  продукції, коректу-  вання і передача  технічної докумен-  тації	Повна окупність ін-  вестицій у процесі  реалізації (комерці-  алізації) виготовле-  ної продукції, отри-  мання доходу
Фінансується дер-  жавним бюджетом	Фінансується дер-  жавним бюджетом,  інноваційними фон-  дами	Фінансується за рахунок власних коштів, коштів замовника, державним  бюджетом	Власні кошти, емі-  сія цінних паперів і  банківські кредити,  часткова підтримка  держави

 

Примітка: ТЗ – технічне завдання; ТП – технічна пропозиція.

 

Промислові підприємства України в процесі переходу до ринку допустили спад виробництва, втратили значною мірою власні і традиційні ринки збуту. Найважливішою причиною кризового стану підприємств є невміння пристосовуватись до змін зовнішнього і внутрішнього середовища, особливо до тих нових вимог ринку, які диктують потребу зниження ресурсномісткої продукції, енергомісткості технологій, трудомісткості управління.       Всі зміни, які диктує зовнішнє оточення, стосуються різноманітних сторін діяльності підприємства. Вони реалізуються у вигляді інновацій. Поняття "інновація" поширюється на новий продукт, на послугу, на спосіб їх виробництва, надання чи доставки до споживача, на новинки в організаційній, науково-технічній чи інших сферах, будь-яке вдосконалення, яке забезпечує економію ресурсів, або створює умови для отримання економії. Інновацію вважають запровадженою, якщо вона впроваджена на ринку або у виробничому процесі.        Розрізняють два етапи технологічних інновацій: продуктові і процесні. Продуктові технологічні інновації, зазвичай, завершуються запровадженням нового технологічного устаткування. Вони охоплюють впровадження нових або вдосконалених продуктів.                                  Процесні інновації – це освоєння нової або значно вдосконаленої продукції, технології, організації виробництва. Випуск такої продукції неможливий у разі використання діючих устаткування або методів виробництва. У США – 1/3 всіх інновацій – процесні, а 2/3 – продуктові. В Японії співвідношення продуктових і процесних інновацій характеризується зворотними цифрами. Для України важливо врахувати японський досвід, особливо коли зважити нерозвиненість таких інструментів інноваційного процесу як лізингові операції, венчурні форми організації фінансування, відсутність ринку інновацій.             Всі існуючі визначення інновації можна звести до таких п'яти: об'єктного; процесного; об'єктно-утилітарного; процесно-утилітарного; процесно-фінансового. Суть об'єктного підходу полягає в тому, що кожна інновація є як результатом НТП: нова техніка, технологія. Згідно з цим об'єктивним підходом розрізняють базові інновації, покращувальні інновації, псевдоінновації.    Процесний підхід за інновацією приймає комплексний процес, який охоплює розроблення, впровадження у виробництво нових споживчих цінностей – товарів, техніки, технології, організаційних форм і т. д.      Об'єктно-утилітарний підхід характеризує інновацію двома моментами:  за інновацію приймається об'єкт – нова споживча вартість, заснована на досягненнях науки і техніки;           Процесно-утилітарний підхід вбачає в інновації комплексний процес створення, поширення і використання нового практичного засобу.  

1.2 Державне регулювання  інноваційних процесів

 

Закон України "Про інноваційну  діяльність" визначає правові та організаційно-економічні засади державного регулювання інноваційної діяльності, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів.    Він дає визначення інновацій - як новостворених або вдосконалених конкурентоздатних технологій, продукції або послуг, а також організаційно-технічних рішень виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва або соціальної сфери.               А інноваційна діяльність - це діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію наукових досліджень та розробок, яка зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг.

Закон України "Про інвестиційну діяльність" визначає інноваційну  діяльність як форму інвестиційної, яка здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну  сферу.

Інноваційна діяльність включає:

— випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки  і технології;

— прогресивні міжгалузеві  структурні зрушення;

— реалізацію довготермінових  науково-технічних програм з великими термінами окупності витрат;

— фінансування фундаментальних  досліджень для здійснення якісних  змін у стані продуктивних сил;

— розробку і впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального  та екологічного становища.

Державна інноваційна  політика - це комплекс правових, організаційно-економічних  та інших заходів держави, спрямованих  на створення належних умов для розвитку інноваційних процесів в економіці, стимулювання впровадження результатів  інноваційної діяльності у виробництво.      Державна інноваційна політика здійснюється за такими напрямами:

— сприяння зростанню інноваційної активності;

— орієнтація на пріоритетну  підтримку інновацій, які складають  основу сучасного технологічного процесу;

— узгодження державної  інноваційної політики з ефективною конкуренцією в цій сфері;

— захист інтелектуальної  власності та інтересів національного  інноваційного підприємництва;

— сприяння регіональному, міжрегіональному і міжнародному співробітництву  в інноваційній діяльності.

Головною метою державної  інноваційної політики є створення  належних умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва і реалізації нових видів конкурентоздатної продукції.

Державне регулювання  інноваційної діяльності здійснюється шляхом:

— визначення і підтримки  пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального  і місцевого рівнів;

— формування і реалізації державних, галузевих і регіональних інноваційних програм;

— створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для  підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;

— захисту прав та інтересів  суб´єктів інноваційної діяльності;

— фінансової підтримки  виконання інноваційних проектів;

— стимулювання комерційних  банків та інших фінансово-кредитних  установ щодо кредитування інноваційних проектів;

— встановлення пільгового оподаткування суб´єктів інноваційної діяльності;

— підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури;

— державної реєстрації інноваційних проектів.

Формування стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності здійснюється центральним органом  виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності із залученням Національної та галузевих академій наук "України  на основі ґрунтовних прогнозно-аналітичних  досліджень тенденцій світового  науково-технологічного розвитку, моніторингу  інноваційної діяльності в країні, інноваційного потенціалу та інноваційної культури суспільства.

Кабінет Міністрів України  проводить експертизу розроблених  стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, організовує їх публікацію та обговорення в громадських  науково-технічних організаціях, засобах  масової інформації і передає  на затвердження Верховній Раді України (до 1 березня останнього року дії  попереднього аналогічного документа).

Аналогічно формуються середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності, які на державному рівні  затверджуються разом із стратегічними  напрямами, а зміни до них вносяться  разом із формуванням проекту  закону про Державний бюджет; на галузевому рівні - розробляються галузевими органами влади і затверджуються колегіями галузей; на регіональному  рівні - розробляються виконавчими  органами місцевого самоврядування та затверджуються обласними радами.

Держава забезпечує реалізацію стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності через систему загальнодержавних (національних) програм, економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного  розвитку, охорони довкілля.