Управлінська думка повоєнного періоду

Управлінська думка повоєнного періоду

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП

Розпад СРСР, докорінна зміна напряму соціально-економічного руху республік, їх ринкова трансформація призведи до потреби якісно нових підходів до пізнання закономірностей суспільного прогресу. Без нових підходів до історичного досвіду, в тому числі в до аналізу колишньої управлінської думки, виробити теоретичну основу таких знань просто неможливо.

 

1. Еволюція управлінської думки у повоєнний період

 

В історії розвитку менеджменту можна виділити п'ять основних шкіл:

1) школа наукового управління (1885-1920);

2) класична (адміністративна) школа управління (1920-1950);

3) школа людських відносин (1930-1950);

4) школа поведінкових наук (1950-дотепер);

5) школа кількісного (економіко-математичного) підходу (середина XX ст. - дотепер). (4)

Розглянемо ті з них, становлення та розвиток яких випадає на післявоєнний період.

1. Класична або адміністративна школа в управлінні (1920-1950)

Появу цієї школи пов´язують з іменами А. Файоля, Л. Урвіка, Д. Мунл, А. Файоль керував великою французькою компанією з видобутку вугілля. Л. Урвік був консультантом з питань управління в Англії. Д. Мунл працював під керівництвом Альфреда П. Слоуна в компанії «Дженерал Моторс».

Школа адміністративного управління базувалася на розробці й використанні універсальних принципів і функцій управління підприємством, таких як: структура виробництва, розподіл праці, централізація, ініціатива, планування, дисципліна, система заохочень, підпорядкованість особистих інтересів загальним.

Метою класичної школи було створення універсальних принципів управління. При цьому виходили із ідеї, що дотримання цих принципів безперечно забезпечить успіх організації. (3)

У загальному вигляді основні напрямки діяльності класичної школи управління зводяться до такого:

• розвиток принципів управління;
• визначення функції управління;
• систематизований підхід до управління підприємством. (4)

 

 

2. Школа людських відносин (1930-1950)

Школа людських відносин - важливий етап розвитку науки управління в період з 1930 р. по 1950 р.. Представники цієї школи розглядали людський фактор як основний елемент ефективності управління, а кожне підприємство - як соціальну систему.

Школа людських відносин у розвитку менеджменту утвердилася як реакція на обмеженість раціоналізму в системі управління. В основу людських відносин були покладені досягнення психології, соціології та ін. Цей напрям в розвитку управлінської науки пов'язаний з переходом у господарській діяльності від екстенсивних методів до інтенсивних і зростанням значення людського чинника. Основна увага була звернута на те, що людина як активний суб'єкт діяльності - це особистість, і нею потрібно управляти інакше, ніж іншими чинниками виробництва. Цей рух був реакцією на недоліки класичного підходу. Тому школу людських відносин інколи називають неокласичною школою.

Вчених Мері Паркер Фоллетт і Елтона Мейо можна назвати найбільшими авторитетами у розвитку школи людських відносин в управлінні.

Знамениті експерименти Мейо відкрили новий напрям у теорії управління. Мейо довів, що чітко розроблені робочі операції і висока заробітна плата не завжди приводять до підвищення продуктивності праці. Інколи працівники реагували значно сильніше на тиск з боку колег по групі, ніж на бажання керівництва та матеріальні стимули. Пізніші дослідження, які були проведені Абрахамом Маслоу та іншими психологами, допомогли зрозуміти причини цього явища.

Значний внесок був зроблений науковцем Ч. Бернардом. Мистецтво управління Бернард пов'язував із розумінням організації як цілісної інтеграції у взаємозв'язку з внутрішньою рівновагою й адаптацією до зовнішніх умов. Функціонуючі організації (мікрорівень) у сукупності представляють усі сторони суспільства як однієї великої кооперативної системи (макрорівень). На організацію Бернард покладав також завдання забезпечення людей матеріальними і соціальними благами. Ефективність організації він визначав як вирішальний чинник розвитку економіки, суспільного прогресу загалом. Рушійною творчою силою в кожній організації Бернард при цьому називав лідерство.

Розвиток школи "людських відносин" відбувався за кількома напрямами, кожний з який розвивав ті або інші ідеї її основоположників. Головним із них стало подальше розроблення соціологічного підходу до повсякденної практики виробничого керівництва, особливо дослідження проблеми морально-психологічного стимулювання.

У різноманітній класифікації потреб, яка використовується в концепціях школи "людських відносин", важливу роль відіграла ієрархія, або піраміда, потреб, запропонована Абрахамом Маслоу.

А. Маслоу висловив припущення, що людська поведінка визначається широким спектром потреб. Він розбив ці потреби на п'ять категорій і розташував їх у визначеній ієрархії. В основі цієї ієрархії лежали самі насущні потреби (їжа, вода, житло), а на вершині - більш високі індивідуальні запити (визнання, самовираження). За Маслоу людина - це «тварина, що постійно чогось хоче». Коли потреби самого нижчого рівня задоволені хоча б частково, людина починає рухатися до задоволення потреб іншого і не обов’язково наступного рівня ієрархії. Можливість задоволення таких потреб може служити потужним мотивуючим чинником у роботі. (6)

Таким чином, представники цієї школи рекомендували використовувати прийоми управління людськими відносинами, які містили більш ефективні дії безпосередньо керівників, консультації з робітниками та надання їм більш широких можливостей спілкування на роботі. (3)

3. Поведінкові науки (1950 - дотепер)

Ця школа  зосереджувала свою увагу головним чином на дослідженні різних аспектів соціальної взаємодії, мотивації, комунікації в організації, організаційної структури тощо. Засади її дослідження становлять методи "Налагодження міжособистісних стосунків, підвищення ефективності за рахунок людських ресурсів, оптимального вирішення управлінських проблем. Засновниками поведінкового напрямку в менеджменті можна вважати учених Кріса Арджириса (1925 р. н.), Дугласа Мак-Грегора (1906-1964), Фредеріка Герцберга (1923 р. н.), та ін. Представники цієї школи виходили з того, що правильне застосування науки про поведінку працівників на робочому місці завжди буде сприяти підвищенню ефективності праці як окремого працівника, так і трудового колективу в цілому.

Вагомий внесок у розвиток школи поведінкових наук належить Дугласу Мак-Грегору, який вважав, що завдання менеджерів полягає в тому щоб створити умови, в яких робітник, витрачаючи зусилля для досягнення цілей підприємства, одночасно найкращим чином досягає свою особисту мету. Тобто мотиви ефективної праці повинні бути однаковими у працівників і підприємства в цілому. Під лідерством він розумів соціальні відносини: характеристики лідера і організації, її мету і завдання, що виконуються, позиції та потреби послідовників лідера тощо.

Таким чином, метою поведінкового напрямку менеджменту було дослідження аспектів підвищення ефективності підприємства (організації) за рахунок підвищення ефективності його людських ресурсів. (4)

Якщо школа людських відносин зосереджувала свою увагу, головним чином, на методах налагодження міжособистих відносин, то новий підхід намагався допомогти працівнику усвідомити свої власні можливості. Методи вивчення працівника ґрунтувалися на застосуванні науки про поведінку до побудови і управління організаціями. Метою цієї школи було підвищення ефективності організації за рахунок підвищення ефективності її людських ресурсів.

Популярність поведінкового підходу значно виросла в 60-ті роки. Ним були охоплені всі галузі управління. Представники цієї школи пропагували свій підхід як єдиний найкращий шлях вирішення управлінських проблем. Головним в історії поведінкових наук було утвердження того, що правильне застосування науки про поведінку завжди буде сприяти підвищенню ефективності як окремого працівника, так і підприємства в цілому.

Емпірична школа управління

У процесі подальшого розвитку управлінської думки відбулося повернення до практики управління. З´явився новий напрям менеджменту - емпірична школа, яка є відображенням попередніх течій. На думку теоретиків цієї школи, головним завданням у галузі менеджменту є: одержання, обробка й аналіз практичних даних і видача на цій основі рекомендацій для керуючих.

Виділяють два основні напрями емпіричної школи: дослідження в галузі практики організації управління та розробка теоретичних основ сучасного капіталістичного суспільства.

Головним напрямом досліджень в емпіричній школі є вивчення змісту праці та функцій керівників. Вибір такого напряму досліджень пов´язаний з тим, що теоретики акцентують увагу на професіоналізації управління, тобто перетворенні праці з управління в самостійний, специфічний вид - в особливу професію.

Школа соціальних систем

Обґрунтовуючи подальший розвиток ринкових відносин, ряд вчених (Д. Марч, Г. Саймон, А. Епіціоні та ін.) критично підійшли до попередніх управлінських теорій з урахуванням сучасного досвіду і сформували нову - теорію соціальних систем. Ця теорія використовує у своєму вченні висновки школи людських відносин. Працівника в організації розглядають як соціально-орієнтовану істоту, потреби якої впливають на середовище в організації. У свою чергу, середовище має зворотний вплив на працівника. Школа соціальних систем розглядає людину в соціальній групі як один із багатьох взаємозалежних і взаємодіючих факторів у складному комплексі соціальних відносин організації.

4. Кількісний підхід (1950 - дотепер)

До Другої світової війни кількісні методи використовувалися в управлінні недостатньо.

Особливість цієї школи полягає в тому, що вона ґрунтувалася на широкому застосуванні в менеджменті математичних методів, кібернетики, автоматичного оброблення інформації. В кількісному підході виділяють дослідження моделей (форм відображення реальності) і операцій/ Після створення моделі змінним величинам задаються кількісні значення. Появу цієї школи (середина XX ст.) пов'язують з іменами Ноберта Вінера, А. І. Берга, Л. В. Контаровича, Р. Кал мана, Д. Форстера, В. М. Глушкова та інші. На думку теоретиків цієї школи, головним завданням у галузі менеджменту є одержання, обробка й аналіз практичних даних та розробка й видача на цій основі рекомендацій для управляючих. Поштовхом для застосування кількісних методів в управлінні став розвиток електронно-обчислювальних машин, їх програмного забезпечення (комп'ютеризація управління).

Отже, у загальному вигляді основний внесок школи кількісного підходу зводиться до розуміння та вирішення управлінських проблем за допомогою моделей і кількісних методів із застосуванням математики, статистики, інженерних та інших наук. (4)

У кількісному підході виділяють:

- дослідження операцій і моделі;

- вплив кількісного підходу.

Дослідження операцій і моделі за своєю суттю - це застосування методів наукового дослідження доопераційних проблем організації. Після постановки проблеми група спеціалістів з дослідження операцій розробляє модель ситуації. Модель - це форма зображення реальності. Вона дещо спрощує реальність і подає її абстрактно. Після створення моделі змінним задаються кількісні значення. Це дозволяє об´єктивно порівняти та описати кожну змінну і відношення між ними.

Найбільший поштовх до застосування кількісних методів в управлінні дав розвиток комп´ютерів.

Нова школа характеризується розвитком сучасних кількісних методів обґрунтування рішень шляхом впровадження в науку управління точних наук і комп´ютерів. Послідовниками цієї школи можна назвати таких дослідників менеджменту, як Р. Люса, Д. Форстера, А. Голдберга та ін. (3)

Дослідження в межах кількісної школи передбачає реалізацію певних дій (процедур):

1. Виявлення операційної проблеми.

2. Вироблення моделі ситуації, яка  спрощує реальність і подає  її абстрактно;

3. Надання змінним моделі кількісних  значень з метою описати кожну  змінну та зв'язки між ними.

Більшість методів і засобів кількісної школи мають такі характеристики:

1. Головна увага зосереджується  на прийнятті рішення: основний і кінцевий результат аналізу повинен втілюватися у вигляді керуючого впливу. Процес прийняття рішення є головною складовою частиною повсякденної діяльності керівників виробництва.

2. Критерієм вважається економічна  ефективність. Вибір керуючого впливу повинен здійснюватися на основі порівняння величин, які характеризують стан підприємства і впливають на його процвітання в майбутньому (затрати, доходи, норма прибутку тощо).

3. Використання формалізованих  математичних моделей, які є, по суті, можливими варіантами вирішення проблеми.

4. Модель — це форма зображення  реальності. Звичайно, модель спрощує per альність, або зображує її абстрактно. Моделі полегшують розуміння  складності реальності. Процедури  перетворення даних повинні бути  досить зрозумілими і докладними, щоб будь-який аналітик міг  отримати на основі однакових даних одні і ті ж результати.

5. Залежність від комп'ютера. Необхідність  використання комп'ютера пояснюється  складністю математичних моделей, великим обсягом даних, а також значною кількістю обчислень, які виконуються по моделюванню. (7)