Управлінська культура. Основні елементи культури управлінської праці

 

- продовженням процесу  підбору є специфікація кадрів, тобто деталізація необхідних  ознак і якостей працівників  (кваліфікація, навики, темперамент  і т. д.);

 

- далі слідує процес відбору кадрів, що включає тести, співбесіди, опитні листи і так далі

 

На сьогоднішній день співбесіда є особливо важливим і  поширеним елементом відбору, оскільки тут кандидатам дається можливість найповніше себе проявити. У свою чергу, що досвідчені інтерв'юють, знаючи як поводитися і які питання поставити, відбирають саме тих кандидатів, які найбільш відповідають їх вимогам;

 

-

останнім етапом є  процес введення або адаптації нового працівника. Варто відмітити, що різні  організації використовують різні методи адаптації працівників до нових умов. Наприклад, компанія «Вальдорф Готель» застосовує відеоматеріал, який знайомить співробітників компанії з новими працівниками, а останніх - з роботою організації.

 

Робота будь-якої організації  неминуче пов'язана з необхідністю комплектування штату. Відбір нових працівників не тільки забезпечує режим нормального функціонування організації, але і закладає фундамент майбутнього успіху. Від того, наскільки ефективно поставлена робота по відбору персоналу, в значній мірі залежить якість людських ресурсів, їх внесок в досягнення цілей організації і якість вироблюваної продукції або послуг, що надаються. Особливо це стосується сфери гостинності, де текучість кадрів поширена сильніше в порівнянні з іншими видами бізнесу (у готельному бізнесі 45 % працівників покидають нову роботу через 3 місяці після надходження на неї, а 15 % після першого місяця). Цей процес, який часто називають кризою введення, дорого обходиться компаніям і має негативну дію на мотивацію персоналу і відповідно на задоволення потреб клієнтів;

 

б) роботу з кадрами, розробку організаційних норм і нормативів, планів особистої роботи, постановку завдань і доведення їх до виконавців, розпорядництво, контроль виконання  і ін.

 

Вона визначає ступінь  володіння знаннями теорії управління, методами організаторської роботи, досвід, навики, уміння здійснювати різноманітні організаційні процедури, складові значна питома вага в структурі робочого часу керівника.

 

Як правило, для якнайповнішої  характеристики організаційної роботи керівника з кадрами, прийнято виділяти стилі, методи і принципи, використовувані їм в управлінні людьми.

 

Менеджмент - це творчість, заснована на певних принципах, основна  суть яких полягає в наступному: люди краще реагують, коли ними керує  один начальник (принцип єдиноначальності), люди схильні йти за тими, в кому бачать засіб для задоволення своїх потреб (принцип лідерства), чим ретельніше розроблена структура заохочень і покарань, тим ефективніше буде віддача з боку працівників (принцип мотивації), використання новітніх даних науки управління (принцип науковості), використання відпрацьованої системи матеріальної і особистої відповідальності, а також інструкцій і положень (принцип відповідальності), професійний відбір кадрів (принцип правильного відбору і розстановки кадрів), розумна витрата засобів (принцип економічності), отримання інформації про результати роботи (принцип зворотного зв'язку).

 

Стилем роботи керівника  є сукупність прийомів і способів управлінської дії на персонал. Саме у стилі керівництва знаходять своє віддзеркалення внутрішня культура, знання і досвід керівника і саме стиль надає істотний вплив на клімат в колективі і культуру організації.

 

 

Поза сумнівом, за допомогою  стилю керівництва можна значно поліпшити роботу організації, підрозділу, апарату управління, але можна і істотно погіршити. Слід пам'ятати, що не існує універсального стилю управління, однаково відповідного для здійснення керівництва різними людьми. Хороший керівник - це хороший психолог, який в потрібний момент вибирає той стиль управління, який в найбільшій мірі відповідає вимогам конкретної управлінської ситуації.

 

Поняттям, близьким по сенсу  визначенню “стиль управління”, є  “метод управління”, що є способом досягнення якої-небудь мети, рішеннями  конкретної задачі; сукупність прийомів або операцій практичного або теоретичного освоєння (пізнання) дійсності.

 

Прийнято виділяти 3 групи  методів:

 

- економічні методи  управління. Це система прийомів  і способів дії на виконавців  за допомогою конкретного порівняння  витрат і результатів (матеріальне стимулювання і санкції, фінансування і кредитування, зарплата, собівартість, прибуток, ціна). Як основні методи управління тут виступає система заробітної плати і преміювання, яка повинна бути максимально пов'язана з результатами діяльності виконавця;

 

- організаційно - розпорядливі  методи управління. Це методи  прямої дії, що носять директивний,  обов'язковий характер. Вони засновані  на дисципліні, відповідальності, владі,  примушенні.

 

- соціально - психологічні  методи управління. Оскільки учасниками процесу управління є люди, то соціальні відносини і що відображають їх відповідні методи управління важливі і тісно пов'язані з іншими методами управління. До них відносяться: моральне заохочення, соціальне планування, переконання, навіювання, особистий приклад, регулювання міжособових і міжгрупових відносин, створення і підтримка морального клімату в колективі.

 

Таким чином, підсумовуючи все вище сказане, мені залишається  додати наступне:

 

Вплив культури управлінської  праці на трудові процеси в організації є одним з найважливіших моментів, який повинен враховуватися будь-яким керівником, як початківцем, так і що має досвід. Знання і правильне використання всіх елементів культури праці управлінцем, будь то культура проведення нарад або ж організаційна культура по підбору персоналу, не може не привести до позитивних результатів підвищення продуктивності на підприємстві, а значить, не може ігноруватися на будь-якому етапі управлінської діяльності.

 

2.3 Стан управлінської культури  в сучасній Україні

 

 

 

3. Висновки

 

Висновки 

 

Ми переконані, що професіоналізм сучасного управлінця вимагає „радикальної переорієнтації на гуманістичну домінанту, на пошук шляхів розширення об’єктивного протиріччя між технократизмом і  гуманізмом” [13, c. 129]. При цьому соціально-технологічні знання стають найважливішими елементами управлінської культури ХХІ століття.

 

Нині управлінська культура набуває  нового статусу: перестаючи бути лише теоретичним поняттям, вона стає реальною управлінською поведінкою, діями людей, способом спілкування, які матеріалізуються в інтелектуальних, організаційних, інформаційних, управлінських технологіях і продуктах.

 

Для того, щоб в УЛР у сфері  державного управління відбулися необхідні  зміни, слід змінити, перш за все, структуру  мислення посадовців усіх рівнів, „відповідну карту інтерпретації ними суспільної дійсності” [14, с. 8]. Така „розумова” трансформація необхідна для того, щоб вони свідомо з керівників кадрами (персоналом) трансформувалися в управлінців людськими ресурсами. У зв’язку з цим перегляду та осучаснення потребують: система психологічних настановлень, ціннісно-мотиваційна сфера, морально-етичні засади діяльності державних службовців – управлінців у першу чергу.

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Зоріна В.М. УПРАВЛІНСЬКА КУЛЬТУРА ЯК СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ МЕНЕДЖЕРА
2. Крушельницька О. В., Мельничук Д. П. Управління персоналом: Навчальний посібник. – К.: „Кондор”, 2003. – 296 с.
3. Нижник Н. Р., Цвєтков В. В., Леліков Г. І., Крупчан О. Д., Дубенко С. Д., Ткачук П. М., Немировський Я. В. Державний службовець в Україні (пошук моделі). – Київ: Ін-Юре, 1998. – 272 с.
4. Розвиток людського ресурсу адміністративної реформи в Україні: стан і перспективи. М. І. Мельник (керівник авт. кол.), Ю. В. Бакаєв, Т. Е. Василевська та ін. – К.: Нора-прінт, 2002. – 160 с.
5. http://www.studentu.ru