Управлінське рішення

Зміст

Розділ І. Теоретична частина 

Вступ

1. Суть та характерні особливості управлінських рішень, програмовані та непрограмовані рішення

        2. Класифікація видів управлінських рішень

 

        3. Механізм прийняття управлінських рішень

Висновок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    ВСТУП

Ухвалення рішень - це основа діяльності організації. Від якості розробки, прийняття та впровадження управлінських рішень залежить ефективність використання людських, матеріальних, фінансових, енергетичних та інформаційних ресурсів конкретної організації. За результатами рішень відбувається процес порівняння, аналізу та оцінки запланованих показників і досягнутих результатів.

Ухвалення та виконання управлінських рішень це найголовніший оціночний критерій керівних здібностей. Адже від оцінки рішень та процесу їх ухвалення, форм впровадження, виконання залежать продуктивність праці, економне та раціональне використання спожитих ресурсів, рівень інформаційної системи, мотивація персоналу та багато інших аспектів управління.

   

   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Суть та  характерні особливості управлінських  рішень, програмовані та непрограмовані рішення

    Ухвалення рішення як окрема дія - це вибір одного з кількох можливих варіантів. Однак процес ухвалення рішення є значно ширшим поняттям. Весь процес ухвалення рішення охоплює виявлення і визначення природи ситуації, яка потребує ухвалення рішення, розгляд варіантів, вибір найкращого з них та втілення його в життя.

Найкращий означає найефективніший. Для ефективного ухвалення рішення особа, яка це рішення аналізує, повинна розуміти ситуацію. Більшість людей вважали б, що ефективне рішення залежить від набору таких чинників, як прибуток, обсяг продажу, добробут робітника та частка ринку. Проте в деяких ситуаціях ефективним рішенням є таке, що зменшує витрати . Це може бути навіть вибір найкращого методу виходу з бізнесу, звільнення робітників.

     Ухвалення управлінського рішення - це вибір однієї  з кількох можливих альтернатив. [5,c.114] Тобто, це модель, у якій фігурує певне число варіантів та можливість обрати кращий з них. Відсутність вибору ускладнює процес ухвалення рішення. Ця ситуація передбачає, що рішення вже ухвалив хтось інший або непідвладні сили.

    Найповніше визначення процесу прийняття рішень в організаціях звучить наступним чином: "Ухвалення рішень в організаціях охоплює створення вибору для зміни певного існуючого стану, вибір однієї лінії поведінки з кількох можливих, мобілізацію певних організаційних та індивідуальних ресурсів на виконання рішення і діяльність, спрямовану на досягнення бажаного результату". Ухвалення рішень потребує витрат ресурсів. Це - виконавча фаза ухвалення рішення. Процес ухвалення рішень передбачає якусь визначену ціль чи мету діяльності - розв'язання проблеми, створення нового рівня виконання чи запобігання певній ситуації.

     Менеджери, як відомо, ухвалюють різні типи рішень. Загалом усі рішення можна розділити на дві категорії: програмовані та непрограмовані. Програмованими рішеннями є ті, які передбачають структурованість і повторюваність через певні проміжки часу. Програмовані рішення базуються на звичці, заведеному порядкові або процедурній політиці і ухвалюються за типових обставин. Такі рішення найкраще впроваджуються у бюрократичних організаціях, зважаючи на раціональність та ефективність їхньої діяльності. Програмовані рішення - це результат послідовних кроків (заходів чи дій), що сприяють вирішенню проблеми. Як правило, у цих випадках число альтернатив обмежене і вибір повинен бути зроблений в межах напрямів, що визначені динамікою розвитку організації.

   Коли виникають проблеми або ситуації, для яких програмоване рішення непридатне або невідоме, то керівники або особи, від яких залежить ухвалення рішення повинні звернутися до непрограмованого. Характеристики непрограмованих рішень передбачають слабку структуру, що зумовлена браком інформації, незатверджену процедуру та відсутність цілей або завдань. Непрограмовані рішення приймаються у ситуаціях, які внутрішньо не структуровані, відносно нові або ж зустрічаються вперше. Такі ситуації залежать від невизначених обставин, від неконтрольованих сил, від впливу непередбачених чинників. Непрограмовані рішення трапляються зрідка.

Таблиця 1  Порівняльний аналіз програмованих і непрограмованих рішень    

Характеристики	Програмовані рішення	Непрограмовані рішення
Тип рішення	Добре структуроване	Погано структуроване
Частота застосування	Часто повторюване і шаблонне	Нове і незвичне
Цілі	Чіткі, конкретні	Невизначені
Інформація	Легко доступна та    достовірна	Отримати складно, невідомі джерела
Наслідки	Незначні	Важливі
Організаційний рівень	Низькі рівні	Високі та середні рівні
Час для розв'язання	Короткий	Відносно довгий
Основа для розв'язання	Правила вирішення, набір процедур	Оцінка і творчість

2. Класифікація видів управлінських рішень

 

Управлінські рішення, які приймає менеджер підприємства або об'єднання, можна класифікувати  за відзнаками, які показані на схемі.

Малюнок 1               Класифікація видів управлінських рішень[2,c.279]

 

1. За довготривалістю  дії управлінські рішення поділяються  на:

• стратегічні (перспективні);
• тактичні (середньострокові);
• оперативні (короткострокові).

     Стратегічні рішення мають важливе значення для майбутнього розвитку організації. Вони визначають напрямки спеціалізації, обсяги виробництва, кадрову і технічну політику, перспективи економічного і соціального розвитку трудового колективу, встановлюють взаємодію підрозділів та ін. Ці рішення приймаються вищим керівництвом організації після всебічного аналізу відповідної інформації.

    Тактичні рішення пов'язані з конкретною розстановкою сил і ресурсів у кожному періоді (рік, сезон, технологічний процес тощо). Ці рішення приймаються у структурних підрозділах менеджерами у межах своїх повноважень. Вище керівництво тільки здійснює консультування і контроль, надає необхідну допомогу.

    Оперативні рішення мають короткостроковий характер. Вони носять регулюючу направленість і виникають у тих випадках, коли порушується хід виробничого процесу через будь-які непередбачені внутрішні або зовнішні обставини. Ситуація, в якій виникає необхідність прийняття оперативного рішення вимагає негайних енергійних дій менеджера. Розробка і виконання тактичних і оперативних рішень займають основну частину робочого часу менеджера.

2. За способом розробки  і прийняття всі управлінські  рішення поділяться   на:

• колегіальні (колективні);
• одноосібні.

Розмежування колективних  і одноосібних рішень передбачається установчими документами (статут, установчий договір) організації.

Колективні рішення приймаються загальними зборами акціонерів, зборами учасників товариства, президією, правлінням, ревізійною комісією, спостережною радою та іншими вищими та виконавчими органами управління організації.

Таблиця 2  Переваги та недоліки групового ухвалення рішення [5,c.119]

Переваги	Недоліки
1. Застосовано більше  інформації та знань	1. Цей процес триваліший, а отже, потребує більше витрат
2. Буде розроблено більше  альтернатив	2. Можуть виникнути компромісні рішення, що не задовольняють усіх вимог
3. Колектив ліпше сприймає ухвалене   рішення	3. Одна людина може  домінувати під час ухвалення рішень групою
4. Зміцнюються зв'язки  між менеджерами	4. Може з'явитися групове  мислення
5. Ухвалення ліпших рішень

  

     При будь-якому способі прийняття рішення у виконавчому органі відповідальність як за правильність, так і за його виконання завжди буває персональною - особи яка очолює колективний орган.

   Одноосібне рішення  питань віднесених до колективних органів управління вважається незаконним і недійсним.

Таблиця 3    Переваги й вади групового ухвалення рішень, по відношенню до   індивідуального, можна підсумувати у вигляді зведеної таблиці:

 

ПЕРЕВАГИ	ВАДИ
Більший обсяг знань та інформації, що береться до уваги.	Час, що витрачається на розробку та ухвалення рішення.
Зростає кількість запропонованих альтернатив.	Тиск, примус з метою  нав Уязати власне рішення однією із сторін.
Краще сприйняття, розповсюдження та забезпечення виконання управлінського рішення.	Можливе передчасне ухвалення (до розгляду всіх пропозицій) та нечітко  визначена відповідальність.

 

3. По характеру і  змісту управлінські рішення  діляться на три групи:

• рішення за аналогією;
• рішення, що приймаються автоматично;
• творчі

    Творчі рішення приймаються за проблемами, що виникають вперше після ретельного вивчення стану справ, досвіду інших організацій і реальних можливостей підприємства.

    Рішення за аналогією приймаються на основі вивчення і порівняння наявного досвіду й подібних ситуацій. Узагальнення власного досвіду і запозиченого вимагає попереднього глибокого критичного аналізу і порівняння умов. Не кожний досвід із інших умов можна механічно перенести у свою організацію.

Іноді буває, коли внесення змін у запозичений досвід під виглядом удосконалення і пристосування до місцевих умов призводить до негативних результатів. Тому тут необхідний діловий і продуманий підхід.

 А буває і так, коли менеджер пригадує, що він багато років тому прийняв у аналогічній ситуації успішне рішення. І тепер він копіює старе рішення. Але ж за цей період умови змінилися й рішення, яке було правильним у минулому, стає помилковим у нових умовах. Досвід минулого може бути корисним для недопущення можливих помилок, але ж він може бути і поганим радником при прийнятті позитивних рішень у нових сучасних умовах.

Рішення, що приймаються  автоматично бувають там, де діяльність менеджера жорстко регламентована законодавчими документами, інструкціями та іншими нормативними документами.

Але і в цих умовах менеджер повинен кваліфіковано  й уважно підійти до способів і форм виконання вимог документів що регламентуються, особливо це важливо при рішенні питань відносно людей (треба враховувати їх інтереси, прагнення, бажання). Тут поряд з принциповістю та послідовністю від менед-жера вимагається такт, чутливе відношення до особистості і повага до людини.

 

4. За рівнем ієрархії  управління, на якому приймаються  ті чи інші рішення, їх можна  поділити на :

• рішення, що приймаються на рівні організації;
• рішення, що приймаються на рівні структурного підрозділу;
• рішення, що приймаються на рівні первинного трудового колективу.

   Рішення, що приймаються на рівні підприємства є компетенцією першого керівника (головного менеджера) або загальногосподарського органу управління. Такі рішення мають загальний характер і стосуються всієї організації. А якщо виникає необхідність прийняття рішення за якоюсь конкретною функцією управління, то їх приймають відповідні спеціалісти. Приймаючи рішення, вони обов'язково інформують про нього менеджера. Коли рішення спеціаліста зачіпає прямо чи непрямо інтереси інших підрозділів і вони можуть впливати на кінцеві результати діяльності організації в цілому, то вони підлягають попередньому узгодженню з керівником організації, одержати його санкцію.

Рішення, що приймаються  на рівні структурного підрозділу приймаються його керівником (менеджером) у межах делегованих йому повноважень у тому випадку, коли для їх виконання є достатні ресурси підрозділу. Коли наявних ресурсів або наданих повноважень недостатньо, менеджер вносить свою пропозицію на розгляд вищого керівника.

Управлінські  рішення на рівні первинного трудового  колективу — бригади, секції, відділу — приймаються їх керівником за оперативними питаннями. Якщо, наприклад, бригадир вважає необхідним змінити раніше намічений розподіл робіт, то він має право самостійно приймати таке рішення. А коли хтось із працівників відмовляється виконувати доручену роботу, без поважних причин ігнорує розпорядження бригадира, то бригадир повинен звернутися з пропозицією до вищого керівника.

Таким чином, на кожному рівні управління керівники приймають рішення у межах своїх повноважень, передбачених своїми посадовими інструкціями. Тільки у цьому випадку може бути встановлена чітка відповідальність керівників і підлеглих працівників на кожному рівні управління за прийняті рішення та їх виконання.