Вища освіта в Україні у контексті Болонського процесу. Державний стандарт вищої освіти в Україні

  Грошові доходи - це всі види надходжень у грошовій формі, тобто загальний обсяг грошей, одержаних особою у виді доходу. Натуральні доходи включають продукцію, створену домашнім господарством для власного споживання. Грошові доходи частіше називають номінальними, бо вони включають податки та обов'язкові платежі і не відображають рівня цін на товари та послуги.

  Основними компонентами грошових доходів населення є оплата праці, доходи від підприємницької діяльності і власності та різного роду соціальна допомога у вигляді трансфертів - пенсії, стипендії, матеріальна допомога тощо. Уявлення про співвідношення цих джерел у грошових доходах населення України дають такі дані. В структурі доходів середнього українця в 2008 р. заробітна плата складала 43,3%, прибуток і змішані доходи - 15,4%, доходи від власності - 3,6%, соціальна допомога та інші одержані поточні трансферти - 37,7%.

Споживчий бюджет, розрахований на основі певних норм і нормативів, називається нормативним. Розрізняють середній і мінімальний нормативні бюджети. Мінімальний нормативний споживчий бюджет - це нижній рівень забезпечення сім'ї матеріальними благами, зменшення якого унеможливлює нормальне відтворення людини, означає злиденне існування сім'ї. Його ще називають бюджетом мінімальної матеріальної забезпеченості. Він виступає як поріг бідності, або прожитковий мінімум, бо забезпечує лише фізичне відтворення людини. В Україні поняття прожиткового мінімуму визначено у Законі "Про прожитковий мінімум", прийнятому у 1999 р. Це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини і збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Він визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для чотирьох основних соціальних груп: 1) дітей у віці до 6 років; 2) дітей у віці від 6 до 18 років; 3) працездатних громадян; 4) осіб, які втратили працездатність. Встановлюється і середня величина прожиткового мінімуму. Прожитковий мінімум щорічно затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів до початку розгляду Державного бюджету України. У 2010 р. прожитковий мінімум становив 875 грн на місяць.

Прожитковий мінімум є по суті порогом бідності, при якій неможливо у наслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству у конкретний період часу. Межею бідності є рівень доходу, нижче якого неможливе задоволення основних потреб людини. Вона встановлюється як частка прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць. Виділяється і крайня форма бідності, що за стандартами цивілізації порівнюється з межею виживання.

Другим типом споживчого бюджету є бюджет середньої сім'ї, або середній дохід. Це дохід так званого середнього класу.  В розвинутих країнах ринкової економіки середній клас вважається основою суспільного життя, забезпечує політичну стабільність і відіграє важливу роль в економічному зростанні. Його доходи пов'язані як з працею, так і з власністю (нерухомість, цінні папери). Тому соціальна політика спрямована на всебічну підтримку цього класу, зростання його частки серед населення.

В Україні, на жаль, середній клас ще не сформувався. Опосередкованим підтвердженням цього є дані обстеження, здійсненого Київським інститутом проблем управління ім. Горшеніна. На запитання: "Як Ви оцінюєте матеріальний стан Вашої сім'ї?" одержано такі відповіді. Жодних матеріальних труднощів не відчувають 2,6% опитаних сімей; 32,6% опитаних сімей вважають, що в цілому на життя вистачає, але не на цінні речі; 12,7% сімей матеріальних труднощів не відчувають, за винятком особливо великих покупок (житло, дорогий автомобіль тощо). Ледве зводять кінці з кінцями 19,3% сімей, а 32,9% вважають, що на харчування вистачає, але придбання одягу чи взуття викликає труднощі. З цих даних видно, що з великою натяжкою до середнього класу можна віднести 15,6% сімей. А в розвинутих країнах середнім класом є до 55% населення.

Про відсутність середнього класу свідчить і різниця між доходами багатих і бідних. В Україні вона в 7-10 разів вища, ніж у Західній Європі та США. Високим є також розрив у рівнях заробітної плати працівників бюджетної сфери. В Україні він становить 1:40, тоді як у Західній Європі - 1:4, а у США - 1:5. На початок XXI ст. 20 найбагатших кланово-олігархічних сімей привласнювали 80% національного багатства України. Найзаможніша п'ята частина населення України здійснює майже 40% сукупних витрат.

Про низький рівень доходів населення України свідчить і структура сукупних витрат домогосподарств. Частка витрат на продовольчі товари становить майже 2/3 доходів, тоді як середнє домогосподарство США на такі цілі витрачає близько 17% свого доходу (і це при значно більшому обсязі продуктового кошика у фізичному вираженні і вищій його якості). Ці дані підтверджують дію закону Енгеля, суть якого полягає в тому, що частка національного доходу, витраченого на харчові продукти, є важливим індикатором рівня життя. Чим менша ця частка, тим рівень життя виший. В той же час частка витрат на задоволення соціальних та культурних потреб більша у тих країнах, де вищий рівень життя.

Ринкова економіка передбачає існування і прошарку багатого населення, до якого відносять тих, хто має те, що недоступне для переважної більшості населення. Головною ознакою цієї категорії населення є наявність власності і, відповідно, можливість впливати на соціально-політичний розвиток суспільства. В Україні до такого прошарку належать так звані олігархи.

На тлі не припиняючої ось уже кілька років кризи в Європі, економіка Німеччини демонструє хороші показники і дивовижну стабільність. При зростаючій борговій кризі в єврозоні Німеччина демонструє економічне зростання і зниження рівня безробіття. Це частково стало наслідком проведених раніше структурних реформ. ФРН є єдиною країною з розвиненою економікою, якій вдалося продемонструвати більш низький рівень безробіття в першому півріччі 2012р. по порівняння з показником 2007р., що гарантує зростання споживання і підвищення вартості споживчого кошика і житла.

В першу чергу, високий рівень життя в Німеччині обумовлюється менталітетом її жителів. Здається, жодна країна не змогла так швидко відновитися після повного руйнування в першій половині 20-го століття. Просто самі німці готові працювати, не покладаючи рук, заради світлого майбутнього, і до слова, це у них вельми продуктивно виходить. Уже років з 10 діти знають, яку професію вони оберуть - гуманітарну або технічну, скільки приблизно вони будуть заробляти і як будуть жити. Стабільність - це головна відмітна риса німецької економіки, та життя в цілому.

Закінчивши університет або технічне училище, будь-який бажаючий громадянин Німеччини обов'язково знайде роботу, відповідну отриманому диплому. Багато юних німці починають працювати дуже рано, оскільки вважається, що батьки не обов'язково повинні їх забезпечувати. Зазвичай це робота у сфері обслуговування або дрібні підробітки в офісах. За це вони отримують від 1000 Євро на місяць, що дозволяє оплачувати окреме житло, навчання і навіть розважатися з друзями на вихідних.

Робота за фахом після отримання диплома більш високооплачувана. Так, середня зарплата звичайного німця дорівнює 2500 Євро. Найбільше отримують вчителі та лікарі (кумедна ситуація, якщо порівнювати з східною Європою) - від 6 до 15 тисяч Євро. Вони ж і вчаться довше за всіх. Офісні працівники задовольняються 2-ма тисячами Євро, комп'ютерники - 3-ма. Водії та інженери отримують від 1500 до 3000 Євро. Приблизно такі ж зарплати існують і в сфері обслуговування. Роботу тут можна знайти досить легко навіть без диплома - касиром в супермаркеті або офіціантом в ресторані може влаштуватися практично кожен німець. Інше питання - чи захоче? Цим пояснюються 6-7% відсотків безробітних жителів Німеччини, які отримують досить непогану допомогу на проживання від держави.

Що стосується витрат, середня зарплата, як правило, їх легко перекриває. В першу чергу, багато грошей іде на оренду житла. Примітно, що одиниці громадян Німеччини прагнуть обзавестися власним, а більшість може практично все життя прожити на знімних квартирах. Це легко пояснити тим, що рідкісний німець готовий віддати відразу 150 тисяч Євро за покупку однокімнатного пристанища. Кімнату в передмісті же можна зняти вже за 200 Євро, однокімнатну квартиру - за 400, двокімнатну - за 1000. На оплату комунальних послуг йде не більше 300 Євро.

Ціни на продукти харчування, взуття, одяг, враховуючи розмір зарплат, можна назвати дуже низькими. Особливо це стосується періодів акцій і знижок. Німеччина виробляє велику кількість власних продуктів і товарів, ціни на які набагато нижче імпортних, а якість нічим не поступається. А ось сигарети тут відносно дорогі - від 6 Євро за пачку, тому палити в Німеччині вкрай не вигідно.