Загальна характеристика ПАТ «Херсонський суднобудівний завод»

 

Рис 1.2. Характерні ознаки сучасного ринку

 

     Оскільки  в ринкові відносини вступають  різні суб'єкти, а до сфери обміну  надходять різноманітні товари  й послуги, то в країні формується  досить складна ринкова структура,  яка включає найрізно­манітніші види ринків. Їх можна розглядати в різних аспектах.

     Так, з  точки зору об'єктів обміну, ринки  бувають: ринок засобів виробництва, ринок товарів народного споживання, ринок послуг ринок позичкових капіталів, ринок цінних паперів, ринок валюти, ринок інформації, ринок науково-технічних розробок, ринок робочої сили, ринок житла і т. д. У середині цієї структури можна говорити про продовольчий ринок, ринок зерна, нафти, золота та ін. Тобто, ринкова економіка складається з великої кількості окремих ринків. Кожний товар чи послуга має свій ринок [13].

     З територіальної  точки зору, ринок може бути  внутрішнім і зовнішнім. Внутрішній  ринок у свою чергу може бути національним, регіональним і локальним (місцевим). Національний - це весь внутрішній ринок даної країни, обмежений рамками її кордонів. Регіональний - ринок окремого територіального підрозділу (респу­бліки, краю, області, району). Локальний - ринок якоїсь місцевості, яка включає певну сукупність населених пунктів. Регіональні й локальні ринки, на відміну від національних, не мають чітко окреслених кордонів.

     Кожен вид  ринку має свої особливості.  Всі вони тісно пов'язані й  органічно взаємодіють: якщо відбувається  порушення в одному з них,  то це викликає перебої в  роботі інших і системи в  цілому.

    Приклад. Розпад національного ринку СРСР привів до серйозних збоїв у функціонуванні регіональних і локальних ринків у республіках. Утворення нових самостійних національних держав викликало необхідність формування цілого ряду нових національних і регіональних ринків, без яких економіка молодих держав нормально функціонувати не може.

     Всі види  ринків можуть бути зведені  принаймні до чотирьох економічних  утворень: ринок товарів і послуг; ринок грошей, ринок цінних паперів;  ринок робочої сили. За ними  стоять реально діючі вищеназвані ринки.

В умовах поглиблення  і розширення світогосподарських зв'язків  товарні ринки втрачають національні  і територіальні кордони, перетворюючись у світові товарні ринки, на яких виступають торговці всіх країн. Разом з тим продовжують існувати і відповідно відокремлені національні ринки окремих товарів в межах державних кордонів [14].

     Товарний  ринок структуризується з врахуванням  характеру взаємодії контрагентів  — продавця і покупця. Він  включає два сектори — закритий і відкритий. Закритий сектор — частина товарного ринку, в межах якого взаємодії покупця і продавця залежить від різних форм комерційних відносин. В цьому секторі існують обмеження юридичного характеру, різного роду взаємозалежності, угоди про спеціалізацію і кооперування, різні спеціальні торговельно-економічні, валютно-фінансові, воєнно-політичні угоди. Для цього сектору характерний високий ступінь цілеспрямованого впливу на ринок; з боку монополій, держави, обмежений вплив на ринок ринкової ціни (вона часто фіксується), відносна стійкість рин­кових зв'язків і цін [15].

 

     Зовнішній ринок є сферою стійких товарно-грошових відносин між країнами, породжених міжнародним розподілом праці. Найпростіша модель зовнішнього ринку (модель часткової рівноваги) відображує основні функціональні взаємозв'язки між внутрішнім попитом і пропозицією та попитом і пропозицією на світовому ринку, кількісні обсяги експорту та імпорту, а також рівноважну ціну, за якою відбувається міжнародна торгівля. Зовнішній ринок проявляється через міжнародну торгівлю, яка є сукупністю зовнішньої торгівлі країн світу. Світове господарство як сукупність національних економік країн світу виявляється через міжнарод­ний рух факторів виробництва. Міжнародній економіці притаманні розвинена сфера міжнародного обміну товарами та факторами виробництва, виникнення міжнародних форм виробничої діяльності, набуття відносної самостійності міжнародною фінансовою системою, створення механізмів міжнародного регулювання економіки, поглиблення відкритості економік країн світу.

     Для світового ринку властиві такі ознаки:

-   товарне виробництво, що вийшло поза національні рамки;

-   переміщення товарів зумовлено не лише внутрішніми, а й зовнішніми попитом та пропозицією;

-   оптимізація використання факторів виробництва;

-  забезпечення конкурентоспроможності товарів та їх вироб­ників.

     Товар у міжнародній економіці є об'єктом міжнародного обороту. Попит і пропозиція на товар діють як у національних межах, так і на міжнародному рівні, формуючи сукупний попит і сукупну пропозицію. Товари можуть бути спроможними до міжнародної торгівлі і неспроможними до неї. На перші з них ціни встановлюються взаємодією попиту і пропозиції як всередині країни, так і за кордоном. Ціна других товарів встановлюється попитом і пропозицією на національному рівні [16].

     Сучасна міжнародна економіка формується і розвивається залежно від рівня забезпеченості країн факторами виробництва.

     Поняття "зовнішній ринок" вважається вужчим за значенням, ніж поняття "світове господарство". Якщо на зовнішньму ринку відбувається лише міжнародна торгівля, то у світовому господарстві — окрім міжнародної торгівлі — ще й переміщення капіталу, робочої сили, технологій тощо.

     Поняття "міжнародні економічні зв'язки" ширше, ніж поняття "міжнародна торгівля", оскільки, зокрема, охоплює:

-  товарну торгівлю;

-  інвестиції;

-   міграцію робочої сили;

-   науково-технічне співробітництво;

-   міжнародний туризм.

     Виходячи із зазначеного переліку зовнішньоекономічних операцій, який не є вичерпним, міжнародна торгівля є складовою міжнародних економічних зв'язків.

    Зовнішня торгівля регулюється з допомогою тарифних (мито, еквівалентні миту збори) і нетарифних (квоти, ембарго, фітосані-тарні правила, стандарти тощо) методів.

     Митний тариф є переліком ставок мит, що застосовуються до товарів, які переміщуються через державний кордон. Номінальну ставку мита зазначають у митному тарифі. Дійсна ставка тари­фу відображує рівень стягнення мита з кінцевих імпортованих товарів і враховує мито, стягнене з імпортованих проміжних то­варів. Тарифною ескалацією називають підвищення стягнення мита, враховуючи ступінь обробки зазначених товарів.

     До нетарифних методів регулювання зовнішньої торгівлі належать ембарго, квоти (глобальні, індивідуальні), ліцензування, державні субсидії, державна закупівля товарів і послуг, валютне регулювання, сертифікація тощо.

Нетарифні методи вимірюють:

-   часткою тарифних позицій, на які поширюються нетарифні

обмеження;

-   часткою вартості експорту чи імпорту, охоплену нетариф-

ними обмеженнями;

-   співвідношенням цін світового ринку

     Вартість нетарифних бар'єрів розраховують як еквівалент ад­валорного мита.

     Керівництво країн нерідко віддає перевагу нетарифним методам регулювання міжнародної торгівлі. За своєю природою вони не є додатковим податковим тягарем для населення і є зручнішими для досягнення бажаного результату порівняно з тарифними ме­тодами. Нетарифні обмеження поки що практично не регулюються міжнародними угодами, отже керівництво країн має ши­роке поле для дій на власний розсуд.

     Квота є найпоширенішою формою кількісних обмежень. Синонімом квоти вважається контингент, щоправда останнє поняття частіше вживається для позначення квот, що мають сезонний характер. Вирізняють квоти експортні, імпортні, глобальні, індивідуальні.

     Ліцензування — метод регулювання зовнішньоекономічної діяль­ності за допомогою надання державними органами дозволів на екс­порт чи імпорт товарів. У ліцензіях зазначаються обсяги й терміни. Відомі такі види ліцензій: разові, генеральні, глобальні, автоматичні.

     Добровільне обмеження експорту — це зобов'язання, яке бере на себе країна-партнер, щодо дотримання її суб'єктами певного кількісного обмеження експорту з неї.

     Для регулювання міжнародної торгівлі найчастіше використовуються такі режими: режим нації найбільшого сприяння, національний режим, преференційні режими, а також режими митних союзів, зон вільної торгівлі, спільних ринків [17].

     Виробники і споживачі здійснюють міжнародну торгівлю безпосередньо або через посередників (товарні біржі, торги, аукціони).

      Основними показниками зовнішньої торгівлі є експорт, імпорт, торговельне сальдо, торговельний оборот, платіжний баланс, торговельний баланс.

      Експорт — це вивезення з країни товарів, капіталу, цінних паперів, послуг тощо для реалізації на зовнішньому ринку. Ви­везення з країни товарів, які раніше були ввезені до неї, без їхньої переробки називається реекспортом. Імпорт — це ввезення до країни товарів з-за кордону для реалізації на внутрішньому рин­ку. Отже, міжнародна торгівля складається з двох зустрічних потоків товарів і послуг. Торговельне сальдо означає вартісну різницю між обсягами імпорту та експорту, а торговельний оборот — суму вартісних обсягів експорту та імпорту.

     Стандартна модель міжнародної торгівлі є моделлю загальної рівноваги у міжнародній торгівлі. Ця модель поєднує попит і пропозицію на товари всередині країни з попитом і пропозицією на них за кордоном. Вона оперує поняттям "взаємний попит", що означає таку кількість імпортованого товару, яка потрібна певній країні для того, щоб спонукати її експортувати відповідні обсяги інших товарів. Вона відображує умови попиту і пропозиції, розміри виробництва і споживання, відносні пере­ваги країн, їх рівень спеціалізації, фізичний обсяг торгівлі, умови торгівлі, виграш від торгівлі та його розподіл. Міжнародна (загальна) рівновага досягається тоді, коли одночасно зрівноважуються попит і пропозиція на товар у внутрішній і міжнародній торгівлі.

     На зовнішньому ринку попит і пропозиція постійно взаємодіють, у результаті цього формуються ціни, які називаються світовими. Певною мірою на них впливають географічні чинники. Наприклад, вартість зерен кофе визначатиметься затратами на його вирощування у різних географічних регіонах.

   

 

 

   1.2. Характеристика методів виходу на зовнішній ринок

 

    Після того, як підприємство визначило, який ринок є найбільш привабливим для нього та проаналізувало всі можливі негативні та позитивні сторони свого рішення, перед ним постає питання – у якій формі виходити на цей ринок. Ця проблема постає при розробці маркетингової стратегії, її вирішення є стратегічним для будь-якої фірми.(Рис.1.1)

Рис.1.3. Методи виходу підприємства на зовнішній ринок

     Для того, щоб проаналізувати різни методи виходу підприємства на зовнішній ринок, необхідно враховувати наступні критерії :

     - форма руху капіталу;

     - рівень витрат, пов’язаних із виходом на закордонний ринок;

     - ступінь привабливості інвестування;

     - контроль ризику;

     - рівень ризику;

     - можливості виходу з ринку.

     Вибір методу  виходу на зовнішній ринок  залежить від мети підприємства, масштабів діяльності, характеру  товарів та намірів контролювати  продаж. Враховується також потенційний  обсяг продажу, витрати та інвестиції на організацію руху товарів, наявність персоналу та інші умови [18].

     Проаналізуємо  різні види методів виходу  підприємства на зовнішній ринок.

      Експорт  – це простіший метод виходу  підприємства на зовнішній ринок.  Компанія може пасивно експортувати свою надлишкову продукцію або ж приймати активну діяльність в розширенні експорту. Всі товари виробляються в державі-експортері.

Компанії, як правило, починають  з непрямого експорту, працюючи з  незалежними міжнародними посередниками в сфері маркетингу. Непрямий експорт потребує лише мінімальних інвестицій, бо експортуючи фірма не має потреби в торгових підприємствах за кордоном або в налагодженні зв’язків. Крім цього, ризик при цьому мінімальний. З допомогою міжнародних посередників, які мають великий досвід праці на цьому ринку та відповідні зв’язки, місцеві торгові агенти або агенти, які займаються експортом, кооперативні організації та компанії, що спеціалізуються на управлінні експортом, компанія-експортер, як правило, робить менше помилок .

     В подальшому  часі компанія-експортер може  перейти до прямого експорту, коли вона сама займається  експортом своєї продукції. Є  різні форми прямого експорту: відкриття експортного відділу  на своєму підприємстві, відкриття  філії за кордоном та інші.

      Не менш  ефективною формою виходу на  зовнішній ринок є спільна  підприємницька діяльність. Вона  ґрунтується на поєднанні зусиль  підприємства з ресурсами комерційних  підприємств країни-партнера з  метою створення виробничих та  маркетингових потужностей. На відміну від експорту при спільній підприємницькій діяльності формується партнерство, у результаті якого створюються певні потужності. Цей метод також дозволяє вийти на ті ринки, що є закритими для простих експортерів і є економічно привабливим, бо дозволяє знизити ризики, рівень витрат та розвинути міжнародне співробітництво [19].