Банківське право

Банківське право —  це сукупність правових норм, що регулюють  порядок організації та діяльності банків України, їх взаємовідносини  з клієнтами (юридичними й фізичними  особами), що об­слуговуються банками, а також порядок здійснення банківських  операцій. В Україні банківське право  не є самостійною галуззю права, тому що відсутні характерні лише їй предмет  і метод регулювання суспільних відносин.

 

Предметом банківського права  є суспільні відносини, що виникають  у процесі банківської діяльності, зокрема відносини, що регулюють  принципи організації та діяльності банків та порядок здійснення ними банківських послуг. Метод правового  регулювання банківської діяльності є дещо неоднорідним. З одного боку, використовується метод владних  приписів, що властивий адміністра­тивному праву, — інтереси держави представляють  органи, наділені нею владними повноваженнями (Кабінет міністрів України, Національний банк України (НБУ). Існують також  владні відносини між НБУ і  комерційними банками. З другого  боку, відносини банків з клієнтурою базуються на юридичній рівності сторін, тобто застосовується цивільно-правовий метод регулювання суспільних відносин.

 

Банківському праву властиві обидва вказані методи, оскільки завдяки  першому держава прямо й безпосередньо  регулює поведінку суб’єктів  цих відносин, а другому — встановлює тільки межі для самостійного врегулювання взаємовідносин суб’єктів. Зазначений метод правового регулювання  як спосіб впливу на свідомість і волю людей визначає поведінку суб’єктів  у регулюванні банківських суспільних відносин.

 

Правові норми, що регулюють  банківські відносини, містяться насамперед як у загальних, так і у спеціальних, присвячених регулюванню тільки банківських відносин, нормативних  актах. До них відносяться Конституція  України, закони й постанови Верховної  Ради України, укази і розпорядження  Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, постанови, положення  та інструкції НБУ та Міністерства фінансів України, статути банків та ін.

 

У систему банківського права  включаються не тільки норми, які  закріплюють загальні положення  банківського права, поняття й структуру  банківської системи, правовий статус органів, що займаються банківською  діяльністю, а й норми, що регулюють  відносини, пов’язані з організацією розрахунків, операціями з цінними  паперами, регулюванням кредитування та правил валютних операцій.

 

Банківське право регулює  правові основи розрахунків, виходячи з принципу, що всі підприємства, установи й організації різних форм власності зобов’язані зберігати  кошти на рахунках у банках і дотримуватися  встановленого порядку проведення безготівкових розрахунків. У законодавстві  чітко визначений порядок відкриття  рахунків у кредитних установах, встановлені правові форми розрахунків  та порядок здійснення розрахунків  по цих формах.

 

Норми банківського права  закріплюють правові основи банківського кредитування, визначають правове положення  кредитних 

 установ і принципи  їх відносин з одержувачами  кредитів за умов повернення, строковості та платності, а  також основи валютних відносин  України з іноземними державами  та правила валютних операцій  на території України.

 

Отже, всі правові норми, що регулюють організацію банківської  системи і проведення банківських  операцій, у своїй сукупності формують визначений комплекс норм і мають  предметну єдність. Крім того, норми  банківського права включають норми  інших галузей національного  права (наприклад, норми цивільного права регулюють товарно-грошові  відносини, що складаються при здійсненні

 банками та іншими  фінансовими інститутами банківських  операцій, або застосування застави  у кредитних правовідносинах). Норми  адміністративного права регулюють  управління кредитною системою  і визначають основи побудови  банківської системи в країні. Отже, можна зробити висновок, що  банківське законодавство слід  розглядати як комплексну галузь.

 

Однак ані предметна єдність  цих норм, ані їх комплексність  не означає, що банківське право є  самостійною галуззю єдиної правової системи. Хоча в перспективі таке можливе. Банківське право нині можна  визначити як підгалузь фінансового  права України, яке спрямоване на мобілізацію, розподіл і використання централізованих фондів з метою  забезпечення виконання завдань  держави. При цьому мобілізація  й розподіл грошових ресурсів можуть здійснюватись у процесі проведення банківських операцій, при кредитуванні, регулюванні розрахункових і  валютних операцій, при функціонуванні ринку цінних паперів.

 

Особливо важливого значення для банківського права набувають  норми конституційного права, що встановлюють компетенцію органів  законодавчої і виконавчої влади  у сфері кредитно-грошової політики, обігу державних цінних паперів. В конституційному праві закріплені загальні принципи і положення, що стосуються банківської діяльності держави. Наприклад, у ст. 99 Конституції України зазначається, що забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави — НБУ.

 

Адміністративне право визначає принципи організації та діяльності органів виконавчої влади (Кабінету Міністрів України, НБУ та ін.), повноваження цих органів у сфері кредитування, організації 

 розрахунків і валютних  операцій, обігу цінних паперів.  Банківське право регулює, в  першу чергу, майнові відносини,  що виникають у сфері кредитування  і проведенні розрахунків, і  тим самим тісно пов’язане  з цивільним правом. Наприклад,  у договорах банківського рахунку  і банківської позички нормами  цивільного права регулюються  такі питання, як укладення  цих договорів, зміст прав та  обов’язків сторін, заставне забезпечення  позик, ряд розрахункових і  кредитних санкцій, відповідальність  сторін за неналежне виконання  своїх обов’язків. Крім того, комерційні  банки, будучи суб’єктами господарської  діяльності, здійснюють на договірних  умовах кредитно-розрахункове, касове  та інше банківське обслуговування  підприємств, установ, організацій  і громадян, керуються також у  своїй діяльності нормами цивільного  права.

 

Банківське право України  регулює різноманітні за своїм змістом  банківські правовідносини, що пов’язані  з банківською діяльністю та її здійсненням. Численні та різноманітні норми та інститути банківського права взаємопов’язані  і відображаються в їх єдності  та узгодженості. Однак суспільні  відносини, що становлять предмет банківського права, здійснюються через відповідну систему. Система банківського права  — це логічно послідовне і внутрішньо узгоджене розміщення норм та інститутів банківського права.

 

Система банківського права  об’єднує та характеризує співвідношення та зовнішню структуру об’єднання нормативних актів, внутрішньо обумовлених  єдиною метою — регулюванням банківських  правовідносин. Система банківського права будується насамперед на підставі поділу його норм на групи залежно  від особливостей регульованих ним  окремих видів суспільних відносин. Відповідно складається така система  банківського права України: загальна частина та особлива, яка включає  спеціальні банківсько-правові інститути.

 

Загальна частина включає  норми, які закріплюють загальні, принципові положення банківського права і його статутні інститути (поняття, принципи й джерела банківського права, правове становище Національного  банку України та комерційних  банків, сутність і функції банківської  системи України).

 

До особливої частини  відносяться норми, що регулюють  основні функціональні інститути  банківського права, за допомогою яких безпосередньо здійснюється банківська діяльність. Особлива частина банківського права об’єднує такі інститути: договір  банківського рахунку, банківське кредитування, охорона банківської таємниці, валютні  операції банків, правове регулювання  ринку цінних паперів та ін.

 

Таким чином, банківське право  тісно пов’язане з економічними процесами в державі і застосовується для врегулювання специфічних відносин, що виникають у процесі банківської  діяльності та надання банківських  послуг.

 

В умовах ринкової економіки  банківське право відіграватиме  дедалі більш значну й активну  роль у державі. Як інструмент вивчення фінансово-кредитного механізму воно спрямоване на забезпечення раціонального  й ефективного функціонування банківської  системи в державі, сприятиме  розвитку кредитної системи, встановленню правових основ розрахунків та валютних відносин на території України.

 

 

 

 

 

Банківське право більшість  правознавців вважають таким, що створювалось реальністю (артефактом), оскільки воно стосується великої групи правовідносин, які виникають у процесі банківської  діяльності. В юридичній літературі термін “банківське право” вживається як самостійне поняття. За своїм змістом  воно відрізняється від поняття  “банківське законодавство”. Щоб  показати, які ознаки властиві банківському праву, передусім важливо з'ясувати  поняття “банківське законодавство”. Банківське законодавство є самостійною  юридичною категорією і воно пов'язане  з банківським правом.

 

Банківське законодавство, за традиційним уявленням, — це сукупність

 

законодавчих актів, які  є формою вираження правових норм, спрямованих на регулювання повноважень, обов'язків та відповідальності сторін у правовідносинах за участю банку. Це поняття охоплює також сукупність інших джерел, а саме: нормативно-правові  акти, які видаються Кабінетом  Міністрів України, Національним банком України, а також уповноваженими суб'єктами відповідно до законів України.

 

 Банківське законодавство  як галузь системи законодавства  України обумовлене передусім  потребами практики, зокрема банківською  діяльністю і банківською справою.

 

У сфері грошово-кредитних  відносин банки та кредитні установи здійснюють свою діяльність застосовуючи фінансові важелі, якими виступають гроші, цінні папери та валютні цінності.

 

Суб'єктами, що вступають  у відносини з банками та кредитними установами, є платник і отримувач (позичальник) грошей. Між ними виникають  правовідносини, що потребує різнопланової  діяльності банків у зв'язку із проведенням  розрахунків, позичок грошей, відкриттям рахунків у банках, здійсненням платіжних  операцій, збереженням грошей тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Основні принципи і  джерела банківського права

 

Банківське право грунтується на принципах, які притаманні всьому національному праву, але має свої специфічні принципи. В нинішніх ринкових умовах такі принципи мають сприяти вдосконаленню економічних відносин і способів їх правового регулювання з метою підвищення ефективності функціонування банківської системи, здатної мобілізувати фінансові ресурси та сконцентрувати їх на пріоритетних напрямах структурної перебудови економіки.

 

До принципів банківського права належать:

 

принцип свободи економічної  діяльності. Суб’єкти банківської  діяльності мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати  самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Обмеження у здійсненні банківської  діяльності передбачаються законодавством України;

 

принцип неухильного виконання  економічних нормативів, встановлених НБУ, норм чинного законодавства. Цей  принцип зобов’язує суб’єктів банківських  правовідносин дотримуватись правил поведінки, приписуваних нормами банківського права. Наприклад, відповідно до ст. 51 закону України «Про банки і банківську діяльність» комерційні банки зобов’язані  дотримуватись економічних нормативів, встановлених НБУ;

 

принцип задоволення потреб клієнтів та максималізації отримання прибутку банками;

 

принцип добровільності взаємовідносин і взаємної заінтересованості банківських  установ та їх клієнтів. Суб’єкти банківських  правовідносин (при кредитуванні, організації  розрахунків) будують відносини  на підставі рівності сторін, їх диспозитивності та ініціативності у формуванні та виконанні прав і обов’язків. У цих відносинах проявляються взаємна воля і свідомість учасників;

 

принцип підтримки конкуренції  та заборони економічної діяльності, що спрямована на монополізацію й  недобросовісну конкуренцію. Це означає, що банкам забороняється укладати угоди  з метою обмеження конкуренції  в банківській діяльності, а також  монополізації умов надання кредитів, інших послуг, встановлення процентних ставок і комісійної винагороди. Комерційні банки не мають права без згоди  НБУ зменшувати розмір статутного фонду 

 і розподіляти резерви  серед акціонерів, об’єднуватися  з іншими 

 банками.

 

Контроль за дотриманням  антимонопольного законодавства у  сфері банківської діяльності здійснює Антимонопольний комітет України (АКУ). Реорганізація комерційних  банків проходить за погодженням  з АКУ у випадках, передбачених чинним законодавством.

 

Для подальшого розвитку конкуренції  і обмеження прояву монополізму  серед банків НБУ вживає заходів  щодо лібералізації кредитного ринку  через створення однакових умов доступу для комерційних банків до кредитних аукціонів НБУ, а  також лібералізації валютного  ринку шляхом зняття обмежень на валютних біржових торгах;

 

принцип контролю і нагляду  за діяльністю банків та інших кредитно-фінансових установ. У належному функціонуванні банківської системи найважливіша роль відводиться контролю. Без нього  не може здійснюватися економічна діяльність, за його допомогою забороняється  втручання держави у внутрігосподарську сферу комерційних банків, підприємств, забезпечується законність у банківській  сфері, запобігання правопорушень, за його сигналами притягуються до відповідальності винні особи.

 

На практиці останній принцип  знаходить відображення в тому, що Верховна Рада України контролює  діяльність НБУ (затверджує звіт про  його роботу та баланс його діяльності, затверджує ліміт зовнішнього державного боргу); НБУ контролює діяльність комерційних банків (встановлює для  них економічні нормативи, перевіряє  створення їх шляхом реєстрації, контролює  додержання ними законодавства), здійснює контроль за веденням касових операцій; комерційні банки контролюють ліміти залишків готівки в касах для  юридичних осіб, порядок відкриття  та закриття рахунків, здійснення валютних операцій через уповноважених банків тощо.