Грошові реформи: історія та сучасність

Грошові реформи часткового типу мають кулька різновидів:

• Реформи формального типу;
• Деномінацій ні реформи.

Також ці реформи ще розрізняють за повнотою здійснення змін у грошовій системі.

Реформи формального  типу – зводяться лише до впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням старої.

Необхідність проведення такого виду реформи може визвати  зміни зовнішнього вигляду банкноти, або поліпшення фізичних, посилення ефективної боротьби з підробкою національної валюти. Усі ці причини здійснення грошової реформи мають в основному суто формальній, неконфіскаційних характер.

Прикладом формальної грошової реформи є реформа яка проводиться  в США, в результаті якої поступово замінюються купюри 50 і 100 доларів. Приводом для цієї реформи стала необхідність поліпшення міцності і захисту від підробки.

Деномінаційні реформи проводиться шляхом обміну старих купюр на нові та перерахуванням всіх грошових показників за певним співвідношенням, внаслідок чого грошова маса в обігу зменшується, а грошова одиниця збільшується.

Необхідність деномінації  пояснюється тим, що  внаслідок  інфляційних процесів збільшується масштаб номінальних грошових знаків, це призводить до проблеми в оперуванні надто великими числами як у готівкових, так і у безготівкових розрахунках, що дуже ускладнює їх, а також збільшуються витрати на забезпечення грошового обігу. Тому вводяться нові грошові знаки з новим антиінфляційним принципом емісії.

Яскравим прикладом  деномінаційної реформи є реформи в Україні 1996 року, коли вводилися купонно-карбованці.

За  характером обміну старих грошей на нові виділяють грошові реформи:

• Неконфіскаційного характеру;
• Конфіскаційного характеру.

Особливість неконфіскаційних реформ полягає в тому, що для всіх економічних суб’єктів, уцінка записів грошей здійснюється за єдиним співвідношенням обміну, тобто не залежно від того чи це готівкові запаси чи безготівкові.

Прикладом цієї реформи  є реформа в Україні у вересні 1996 року.

Грошові реформи конфіскаційного  характеру (“шокові” реформи) – передбачають здійснення комплексу явних або прихованих заходів конфіскаційного характеру:

• Встановлення ліміту на обмін банкнот;
• Обмін банкнот по дефляційно му курсу на нові з метою різкого зменшення маси грошей в обігу;
• Замороження ( повне або часткове ) депозитів населення та суб’єктів господарювання;
• Тимчасове припинення валютно-обмінних операцій;
• Встановлення обмеженого терміну обмінних грошей;
• Обмін грошей звичайно проводиться за регресивною шкалою ( до повної межі старі грошові знаки обмінюються на нові у відношенні 1:1, а далі – зі знижувальним коефіцієнтом).

Мета заходів  конфіскаційного типу – отримання додаткового доходу державою, конфіскація незаконних доходів, відновлення соціальної справедливості тощо.

Коли реформи мають  конфіскаційних характер, встановлюються досить обмежені терміни обміну та кількісні ліміти обміну, які доповнюються вимогою декларування доходів. У цьому разі обмін звичайно проводиться за регресивною шкалою.

З економічного погляду конфіскаційні заходи фактично еквівалентні одноразовому інфляційному податку (на багатство, яке зберігається у грошовій формі) з усіма його соціальними наслідками, оскільки призводять до зменшення купівельної спроможності наявної грошової маси. Тобто у даному разі коефіцієнт перерахунку цін не збігається з коефіцієнтом обміну старих грошових знаків на нові. І хоч реформа конфіскаційного типу сприймається економічно не так болісно, як інфляція, вона часто призводить до тих самих політичних та соціальних наслідків: підрив довіри до держави, можливий несправедливий перерозподіл трудових доходів населення тощо.

Грошові реформи конфіскаційного  типу широко застосовуються в міжнародній  практиці, а саме, коли нова влада  знімає з себе відповідальність за дії попередньої або якщо держава визнає себе банкрутом. В сучасних умовах застосовується в країнах в яких відбувається перехід від адміністративної економіки до ринкової. В даному випадку ефективність методу “шоковоітерапії” залежить в основному від того, на скільки економіка той чи іншої країни далека від ринкових відносин.

Прикладом  “шокової терапії” є економічна політика, яка проводилась в Польщі в кінці 1989 року, яка була заснована на широкому використанні вільного ціноутворення і тимчасового заморожування заробітної плати. За короткий період до початку 1990 року Польща позбавилась товарного дефіциту, після восьмикратного зростання цін спостерігалось уповільнення темпів інфляції. Стабілізація дісталась Польщі досить дорогою ціною – життєвий рівень населення знизився майже вдвічі, а безробіття в осені 1990 року досягло 10%. Але ефект реформи був досить високим, а головне – стабілізувався ринок, почався реальний процес відродження й розвитку.

До конфіскаційного типу реформ належить і так звана нуліфікація, коли старі грошові знаки оголошуються не дійсними і вилучаються з обороту, а замість них випускаються нові гроші. Так, по суті, були проведені грошові реформи в Німеччині в 1924 та 1948 pp.

За  порядком введення в обіг нових грошей теорія і практика виділяють:

• Одномоментні грошові реформи;
• Реформи паралельного типу.

У процесі  одномоментних  реформ строк обміну старих грошей на нові не перевищує 7-10 днів. Протягом даного терміну технічно можливо  обміняти старі гроші на нові, але  в невеликих обсягах. Короткий термін обміну грошей встановлюється, щоб власники великих запасів грошей не встигли їх обміняти.

Даний тип реформи застосовується у більшості випадків, коли йдеться про використання конфіскаційної процедури.

Реформи паралельного типу передбачають, що випуск в оборот нових грошових знаків здійснюється поступово, паралельно з обміном старих грошових знаків, і вони тривалий час функціонують одночасно і паралельно.    В результаті протягом певного часу, коли в обігу знаходяться дві грошові одиниці – старі і нові, відбувається відповідна сегментація сфери грошового обігу.

Даний вид реформи  має свої недоліки і переваги. Реформи  паралельного типу встановлюються надзвичайно  складною за технікою реалізації процедурою. А також існує реальна загроза передчасного знецінення старої грошової одиниці, сплеску спекулятивних і “тіньових” операцій. Водночас система паралельного обміну має і помітні переваги. Вона є найменш ризикованою формою грошових реформ, дає змогу уникнути заходів конфіскаційного характеру, забезпечити стабільність нової грошової одиниці навіть за браком достатнього товарного наповнення ринку та необхідного стабілізаційного фонду, розширює діапазон маневру грошово-кредитної політики.

Світова практика грошових відносин вирізняє 2 основних види проведення реформи паралельного типу:

1. якщо нові і старі гроші емітуються банківською системою на однакових засадах, то обидва види грошей сприймаються однаково і обмінюються між собою за співвідношенням 1:1. У цьому разі старі гроші вилучаються з обігу поступово в міру надходження їх у банки.
2. якщо нові і старі гроші емітуються на різних засадах. Наприклад, старі гроші спрямовані для покриття бюджетних витрат, а нові – для кредитування економіки. За таких умов, в обороті між ними виникне конкуренція, в наслідок якої менш надійні старі гроші почнуть швидко знецінюватись таким чином держава змушена буде остаточно вилучити старі гроші з обороту, обмінявши їх на нові за пропорцією близькою до ринкового їх курсу напередодні реформи.

В світі існує досить багато прикладів використання реформи паралельного типу. Прикладом реформи такого виду є реформа, яка була проведена у Мексиці в 1993 році. З 1 січня 1993 року була проведена реформи песо у співвідношенні 1000:1. протягом всього 1993 року стара грошова одиниця залишалася законним платіжним засобом. Характерним для даної реформи було те, що населення країни було попереджено про проведення реформи майже за рік. Але не виняток, такий підхід паралельного типу є типовим. Це пояснюється тим. Що даний вид реформи не несе конфіскаційного характеру.

За  характером впливу на курс національної валюти порівняно з іноземною  чи міжнародними валютно-рахунковими  одиницями:

• девальвація;
• ревальвація.

Проявляється девальвація у підвищенні валютних курсів іноземної валюти, тобто у зниженні курсу національної валюти.

При функціонування повноцінних  або розмінних на золото грошей під  девальвацією розумілося зниження вартості величини грошової одиниці, що полягало у зменшенні її золотого вмісту.

Зі скасуванням золотого вмісту грошей під девальвацією розуміють таку зміну курсу національної валюти, яка супроводжується зниженням купівельної спроможності грошової одиниці.

Наприклад, девальвація  франка у 1928 році полягала в тому, що його золотий вміст зменшувався  у 5 разів порівняно з довоєнним.

Ревальвація – офіційне підвищення золотого вмісту національної валюти або підвищення вартості грошової одиниці щодо курсів інших валют. Ревальвація означає зростання цін експортних товарів у іноземній валюті і зниження їх конкурентоспроможності на світовому ринку.

Грошові реформи на основі ревальвації проводилися рідко, оскільки вони можливі при незначному знецінення грошей та швидкому розвитку економіки і відновлення стабільності ринку. За таких умов у країні швидко розширюється товарообіг і зменшується бюджетний дефіцит, що сприяє підвищенню вартості грошових знаків і може поступово довести її до доінфляційного рівня.

Вплив ревальвації на економіку протилежний впливові девальвації.

В останні роки успішні ревальвації своїх національних валют проводили Японія, Нідерланди.

Світовий досвід знає два основних методи проведення грошових реформ:

• метод блокування банківських рахунків на заздалегідь визначений строк або навіть на невизначений термін (заблоковані кошти можна конвертувати у цінні папери, що не будуть знецінюватися і одночасно приноситимуть їх власникам дохід);
• метод списання готівки та коштів населення на банківських рахунках з одночасною заміною їх на нову грошову одиницю за єдиним чи диференційованим співвідношенням.

1.2 Методи проведення стабілізаційних заходів.

 

Крім підготовки економічних  і організаційних передумов грошової реформи, важливе значення для її успіху має правильний вибір методу стабілізації валюти в процесі реформи.

Сучасними методами проведення стабілізаційних заходів стали методи деномінації, нуліфікації, дефляції, девальвації, ревальвації.(рис.2)

 

рис. 2. Методи проведення стабілізаційних заходів

 

 

Деномінація - зміна (збільшення) номінальної вартості грошових знаків з метою стабілізації валюти чи спрощення розрахунків. Проводиться з метою забезпечення грошового обороту і надання більшої повноцінності грошам. Деномінація відбувається шляхом обміну шляхом обміну старих купюр на нові та перерахування всіх грошових показників, за певним співвідношенням, внаслідок чого маса грошей в обігу відповідно зменшується, а грошова одиниця збільшується.

Деномінацію ще визначають як “закреслювання нулів”, тобто зміцнення масштабу цін.

Необхідність деномінації  пояснюється тим, що внаслідок інфляції занадто збільшується масштаб номіналів грошових знаків. А тому вводяться нові грошові знаки з новим антиінфляційним принципом емісії. Доцільність деномінації, тобто “викреслювання зайвих нулів”, очевидна, оскільки відпадає потреба в оперуванні надто великими числами як у готівкових, так і безготівкових розрахунках, що потребує меншої кількості розрядів для проведення операцій і дає можливість економніше вводити інформацію. Крім того, обмінні курси національної валюти щодо більшості світових валют матимуть такі самі порядки величин.

Прикладом була реформа у 1958 –1960 рр. у Франції. Було проведено деномінацію франка у співвідношенні 100:1. З 1960 р. старий франк було взагалі вилучено з обігу. Відповідно до цього було перераховано ціни, заробітну плату та змінено співвідношення франка до долара (з 493,7 франка до 4,937 франка за долар).

Нуліфікація - метод стабілізації валюти, за якого держава скасовує знецінені грошові знаки й замінює їх новими.

Суть даної реформи  в тому, що старі грошові знаки  оголошуються недійсними і вилучаються з обороту, а замість них випускають нові гроші. Проводиться вона за умови надзвичайно великого падіння купівельної спроможності грошей, коли стає недоцільним будь-який обмін їх на гроші. Таким заходом користуються за радикальної зміни влади або зміни влади або створення власної національної грошової системи.

Зокрема, в кінці XVIII ст. у Франції були оголошені недійсними й вилучені з обігу без викупу повністю знецінені асигнації колишнього королівського уряду. Частіше знецінені гроші вилучаються з обігу обміном на нові знаки в надзвичайно низькій суто символічній пропорції. Наприклад, у Німеччині у 1924 р. 1 нова рейхсмарка – на 1 трлн. старих марок; у Греції – 50 млрд. старих драхм на 1 нову. У всіх цих випадках фактично відбувалася нуліфікація знецінених грошей, хоч за формою ця операція мала вигляд деномінації.