Комерційні банки: їх суть,функції та значення в ринковій економіці

1) "закрите зберігання" — зберігання векселів шляхом  надання довірителю депозитного  вічка у сховищі (сейфі) банку  без будь-яких інструкцій щодо  дій банку з векселями;

2) "відкрите зберігання" — зберігання векселів шляхом  подання в банк супровідного  доручення на зберігання з  точними інструкціями щодо дій  банку з векселями.

Зберігання векселів банк здійснює на підставі укладеного з  довірителем договору про зберігання.

Купівля, продаж і обмін  векселів за дорученням клієнтів здійснюється банком на підставі договорів комісії  і доручення. На виконання цих  договорів банк укладає з клієнтами  окремі договори купівлі, продажу і  міни векселів.

При купівлі векселів за дорученням клієнта банк може надавати останньому кредит або забезпечувати  виконання його зобов'язань

гарантією чи поручительством  на загальних принципах банківського кредитування, беручи при цьому на себе відповідні кредитні ризики.

Порядок обліку операцій із векселями визначає Інструкція з  бухгалтерського обліку операцій з  цінними паперами в банках України  від 3 жовтня 2005 р.

Облік операцій з векселями  здійснюється за рахунками 1-го, 2-го та 3-го класів плану рахунків.

За балансовими рахунками  банком обліковуються:

— векселі, що перебувають  у власності банку; прості векселі, видані банком;

— надані банком акцепти  переказних векселів. За позабалансовими  рахунками обліковуються:

— акцепти виданих банком переказних векселів, надані іншими особами;

— індосаменти, вчинені банком, які не містять безоборотного  застереження;

— авалі та гарантії, що надані банком на забезпечення оплати векселів;

— зобов'язання з кредитування за операціями з векселями, якщо дата валютування не збігається з датою  укладення угоди;

— зобов'язання за проданими  векселями до відсилання, якщо дата валютування не збігається з датою  укладення угоди;

— векселі, що знаходяться  у власності банку і зберігаються у сховищі;

— векселі, що надані або  одержані в заставу;

— векселі, що придбані або  продані за операціями peпo;

— векселі, що знаходяться  в банку на підставі договорів  комісії, доручення, зберігання;

— векселі та супровідні комерційні документи, одержані або  відіслані на інкасо;

— векселі, прийняті банком на експертизу;

— інші векселі, що знаходяться  у володінні банку і зберігаються у сховищі.

Вексель обліковується на балансі за балансовою вартістю з  огляду на кожну складову боргового  цінного папера: номінал, неамортизований  дисконт або неамортизована премія — і обліковується відповідно на рахунках № 3300 (3310) — на суму номіналу, на рахунках № 3306 (3316) — на суму дисконту, на рахунках № 3307 (3317) — на суму премії. Облік доходів та витрат за операціями з векселями здійснюється відповідно до принципу нарахування. Нарахування  процентів та амортизація дисконту або премії за векселем власної емісії здійснюється не рідше одного разу на місяць протягом періоду від дати продажу векселя до його погашення.

Сума амортизації розраховується за методом ефективної ставки процента. Сума амортизації дисконту збільшує процентні витрати, а сума амортизації  премії зменшує процентні витрати, які обліковуються за рахунками  № 7050 (7051).

Акцентовані банком переказні  векселі обліковуються за рахунками  № 3301 (3311).

Цінні папери, що рефінансуються Національним банком України, та цінні  папери, емітовані Національним банком України обліковуються на позабалансовому  рахунку № 9830.

При оплаті інкасованого векселя  та оплаті векселя банком як доміциліатом на балансі виникає кредиторська заборгованість, яка обліковується  за рахунком № 2901.

Векселі, придбані банком на підставі договору урахування до настання строку платежу за ними, відображаються за рахунками з обліку кредитів, за рахунком № 2020 обліковується номінальна сума векселя, неамортизований дисконт  за врахованими векселями за рахунком № 2026 на суму дисконту.

Якщо банк купує вексель  з метою подальшого продажу або  дострокового пред'явлення до погашення, то така операція відображається за рахунками  з обліку цінних паперів у портфелі банку на продаж.

Процентні доходи від операції врахування векселя за період із дати врахування до дати його погашення  обліковуються за рахунком № 6022.

За рахунками № 6050, 6051, 6052, 6053 банк обліковує процентні  доходи, нараховані за процентними  або дисконтними векселями за час їх знаходження у портфелі цінних паперів банку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку комерційних  банків на сучасному етапі.

3.1 Проблеми розвитку комерційних банків в Україні.

Нині в Україні на понад 50 мільйонів населення приходиться  трохи більше двохсот банків, що в 20-25 разів нижче ніж в розвинутих країнах світу. Отже, з метою всебічного зміцнення банківської системи, забезпечення її ефективної підтримки  з боку держави необхідно розглядати питання не лише якісного, але й  кількісного розвитку банківської  системи України.

Кількісний розвиток комерційних  банків відбуватися під впливом  економічних процесів, а не шляхом прямого втручання державних  органів управління. Держава має  стимулювати розвиток власної банківської  системи, інакше з’являться можливості виникнення монополізації на фінансово-кредитному ринку, а на місце вітчизняних  банків прийдуть іноземні.

Щоб Україна успішно увійшла  в завершальний етап перехідного  періоду з добре підготовленою  банківською системою, здатною розв`язувати  нові, надзвичайно складні завдання реструктуризації економіки, необхідно  вже сьогодні забезпечити вирішення  мінімум трьох завдань:

1) прискорити зростання  економічного потенціалу банків, нагромадження  їхнього власного  капіталу, звільнити їхні баланси  від безнадійних боргів державних  підприємств;

2) захистити банки від  втручання з боку державних  структур, яке не

відповідає вимогам чинного  банківського законодавства, створити надійну систему страхування  банківських депозитів, сприяти  формуванню високої довіри до банків з боку юридичних та фізичних осіб;

3) створити дієву законодавчо-правову  базу діяльності банків, яка забезпечила  б їм умови для надійного  захисту від усіх видів ризиків  та вдосконалення високої стабільності  їх роботи.

Враховуючи викладене  вище потрібно вжити ряд заходів. По-перше, необхідно створити систему  швидкого реагування на виникнення банківського ризику (щоденна оцінка стану банківської  системи,можливість своєчасно оцінити  фінансовий стан будь-яких банків України  за допомогою офіційної методики оцінки стану банку на основі його звітної статистики). По-друге, потрібно розробити і прийняти закон про банкрутство й ліквідацію банку (злиття, продаж загалом або частинами).

Для захисту вкладів громадян потрібно створити міжбанківський фонд обов`язкового страхування банківських  вкладів фізичних осіб, який матиме статус юридичної особи. Необхідно  створити дійовий механізм застави  майна, для чого: вдосконалити процедуру  реалізації майна; звільнити від  ПДВ та податку на прибуток частину  коштів (у розмірі неповернутої суми кредиту), одержаних від реалізації майна.

Оскільки пріоритетним напрямком  у роботі банків є кредитування економіки, перспективи розвитку банківської  системи проглядаються лише за умови  зниження простроченої заборгованості за позичками банків.

3.2 Державне регулювання діяльності комерційних банків в Україні.

Державне регулювання  банківської діяльності в ринковій економіці здійснюється, насамперед, у рамках самої банківської системи  і знаходить своє вираження у  впливі на комерційні банки Центробанку. Воно необхідно для здійснення законодавчо  визначених задач суспільного відтворення.

Державне регулювання  комерційних банків - це комплекс заходів, яких вживають відповідні державні органи для підтримання стабільності та ефективності банківської діяльності, обмеження негативних наслідків  різноманітних ризиків. Головною метою  регулювання банківської сфери  є підвищення рівня надійності, стабільності банківської системи в цілому та захист інтересів кредиторів і  вкладників.

У банківській системі  України НБУ визначений як головний банк країни і кредитор останньої  інстанції. Він знаходиться в  державній власності і служить  основним суб'єктом державного регулювання  функціонування комерційних банків. Центральний банк покликаний приводити  їхню діяльність у відповідність  із загальною економічною стратегією і виступає ключовим агентом державної  грошово-кредитної політики.Функції  регулювання та банківського впливу у різних країнах світу виконує  центральний банк держави або  міністерство фінансів чи незалежне  агентство. Центральний банк є основою  фінансово-кредитної системи, чинним законодавством на нього покладається обов’язок стежити за станом і  стабільністю фінансового сегмента економіки. В Україні відповідальність за банківський нагляд несе Національний банк.

Загалом у світі надають  перевагу опосередкованому економічному регулюванню банківських операцій, встановлення прямих заборон або  лімітів здебільшого не допускається.

НБУ, як і Центробанк будь-якої країни, вирішує задачу контролю обсягу і структури грошової маси в обороті. Важливо, мати на увазі, що в ринковій економіці емісія грошей здійснюється переважно в процесі депозитно-судных операцій комерційних банків, що на відміну від Центробанку функціонуючі кредитні установи, безпосередньо пов'язані  зі сферами виробництва і обертання. Саме через вплив на ці установи, зокрема на динаміку їхніх депозитів, на їх активні, насамперед позичкові, операції Центробанк регулює макроекономічні  процеси.

Одна з ключових задач  НБУ по керуванню грошово-кредитними відносинами - забезпечення надійності і підтримка стабільності банківської  системи, що дозволяють уникнути руйнівних  для економіки банкрутств банків. Надійність і стабільність банківської  системи необхідна по наступним  причинах:

без них узагалі неможливе  виконання НБУ своїх задач;

комерційні банки відіграють істотну роль у процесі суспільного  виробництва і від їхньої стабільності залежить розвиток економіки;

діяльність комерційних  банків характеризується підвищеною фінансовою уразливістю через високу питому вагу в їх пасивних притягнутих засобах, у тому числі централізованих  банківських кредитів.

Розглянута задача НБУ  досягається в процесі рішення  таких двох конкретних проблем, як регулювання  ринку кредитних ресурсів і захисту  вкладників комерційних банків від  фінансових втрат, дуже ймовірних, поки банки ці ще дуже слабкі.

Вирізняють три основні  види економічних методів регулювання: податкові, нормативні (коли розміри  обмежень або пільг, що водяться, пов’язані  з кількісними характеристиками операцій, які регулюються) і коригуючи (їм притаманні гнучкість та оперативність, можливість стимулюючого впливу залежно  від ситуації). Для центрального банку держави оптимальними є  нормативні та коригуючи методи, для  фінансових органів - податкові.

Методи регулювання використовуються при застосуванні тих чи інших  видів державного регулювання банківської  діяльності. В економічній літературі зустрічаються різноманітні критерії класифікації видів регулювання діяльності комерційних банків. Вплив Центробанку на діяльність комерційних банків здійснюється по наступним основним напрямках:

Створення загальних законодавчих, виконавчих, судових умов, що дозволяють комерційним банкам реалізувати  свої економічні інтереси.

Проведення мір грошово-кредитного регулювання, що роблять вплив на обсяг і структуру грошової маси в обороті через зміну розмірів ресурсів комерційних банків, що можуть бути використані для кредитних вкладень в економіку.

Встановлення економічних  нормативів і нагляд за їхнім дотриманням  з метою забезпечення ліквідності  банківських балансів.

Вплив Центробанку на діяльність комерційних банків може здійснюватися  методами, що носять як сугубо економічний (непрямий), так і економіко-адміністративний (прямий).

Превентивні заходи застосовуються для уникнення тієї чи іншої економічної  ситуації (наприклад кризи неплатежів тощо). До цих заходів зокрема  належать:

вимоги щодо розміру та структури власного капіталу;

вимоги щодо ліквідності  банку;

диверсифікація банківських  знаків (максимальний розмір позики на одного позичальника та інші види диверсифікації)

обмеження виконуваних операцій.

Для зниження ризику функціонування можуть бути встановленні обмеження  на деякі види діяльності комерційних  банків або на окремі види активних операцій.

Так, доволі часто обмежується  право банків на безпосереднє володіння  нерухомістю у зв’язку з високим  ризиком та низьким рівнем її ліквідності. У деяких країнах (наприклад у  США) банкам не дозволяється мати цінні  папери підприємств, вартість яких зазнає великих коливань. Також існують  обмеження прав гарантування на розміщення окремих цінних паперів або на надання кредитів особам, які мають  доступ до конфіденційної інформації(інсайдерам).

Фактична дія превентивних заходів реалізується шляхом затвердження обов’язкових до виконання норм. У  свою чергу норми поділяються  на функціональні та інституційні і  призначені для регулювання ризиків  за операціями комерційних банків.

Інституційні норми відображаються у відносних величинах, які регулюють  в основному організаційні питання, визначення цілей кредитування, операційну діяльність, порядок проведення ревізій  тощо.

На відміну від інституційних, функціональні норми мають визначене  цифрове значення і можуть мати загальний  або селективний характер. Загальні методи, є переважно непрямими, що стосуються кредитного ринку в цілому. Селективні - спрямовані на конкретні  види кредиту (визначаються коефіцієнти  ризику за окремими операціями банку). Їхнє призначення пов'язане з  розширенням приватних задач (скажемо, обмеження видачі деяким банкам позичок  чи видачі окремих видів останніх). Селективні методи відносяться до прямих способів регулювання діяльності комерційних  банків. Найбільш популярні з загальних  методів впливу, застосовувані в  закордонній банківській практиці:

облікова ( дисконтна ) політика;

операції на відкритому ринку;

зміна норм обов'язкових  резервів банків.

Ці методи використовуються й у практиці діяльності НБУ.