Контрольная работа по " Деньги и кредит "

МИНИСТЕРСТВО ОБРАЗОВАНИЯ  И НАУКИ, МОЛОДЕЖИ И СПОРТА УКРАИНЫ

Харьковский национальный экономический университет

 

 

 

Кафедра: Банковское дело

 

 

 

 

 

Контрольная работа

 

 

По предмету Деньги и кредит

 

 

Вариант 20

 

Проверил:         Выполнил:

        к.э.н.,доцент

Котов А.М.                              студент заочного факультета

         специальности 7.050106-2    2 курса

            Плакевич И.А.                                      Зач. книжка № 1062720      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Харьков 2011

 

 

 

1. Попит на  гроші. Мотиви накопичення грошей.

Попит на гроші — одне з ключових і найскладніших явищ ринку грошей. В Україні тільки формується цей ринок, вивчається попит на гроші, опановуються нові методи реалізації грошово-кредитної політики.

Попит на гроші виступає як запас грошей, який хочуть мати у своєму розпорядженні економічні суб'єкти на певний момент. Якщо такий запас грошей розглядати як елемент багатства, яким володіють економічні суб'єкти, то попит на гроші можна трактувати як їхнє бажання мати певну частину свого портфеля активів або багатство в ліквідній формі, то це означає збільшення попиту на гроші і навпаки. Такий підхід був застосований Кейнсом, який назвав своє трактування попиту на гроші теорією переважної ліквідності.

Після Кейнса його ідея спекулятивного попиту на гроші знайшла свій розвиток у працях Дж. Тобіна та ін. Вони довели, що спекулятивний мотив впливає на весь обсяг попиту на гроші і розширює роль відсотка як фактора формування попиту на гроші.

Попит на гроші тісно пов'язаний зі швидкістю грошового обігу обернено пропорційною залежністю. У міру зростання попиту на гроші кожна грошова одиниця, що є в обігу, буде довше перебувати в розпорядженні економічного суб'єкта і буде більш повільним її обіг і навпаки:

1) швидкість грошей не може бути постійною;

2) збільшення швидкості обігу грошей і падіння попиту на гроші може компенсувати дефіцитні платіжні кошти при зниженні умови монетаризації ВНП і послабити кризу неплатежів;

3) зменшення швидкості обігу грошей шляхом збільшення попиту на них послаблює вплив збільшення маси грошей в обігу на кон'юнктуру ринку [13].

Мета попиту на гроші:

• створення запасу купівельних і платіжних коштів;
• накопичення грошей як капіталу, як форми багатства, що може давати прибуток власникові у вигляді відсотків;
• можливість накопичених запасів грошей підпорядковуватись двом вищевказаним цілям.

Звідси випливають і  групи мотивів попиту на гроші  з боку економічних суб'єктів:

трансакційний мотив;

мотив обережності;

спекулятивний мотив.

Сукупний  попит на гроші складається з трансакційного попиту і попиту на гроші як на активи, а кількісно виражається в грошових агрегатах М1 + М2 + М3. Трансакційний попит визначається обсягом як особистого, так і виробничого споживання. У цілому в суспільстві він становить сукупність готівки і грошей на поточних рахунках, які необхідні для оплати послуг та товарів. Економічний зміст попиту на гроші як на активи заключається в тому, що частину грошей індивід розміщує в активи з метою отримання від них доходу [13].

Провідними  чинниками, що визначають сукупний попит  на гроші на макрорівні є :

зміна обсягу виробництва (національного доходу);

зміна абсолютного  рівня цін;

зміна реального  обсягу виробництва;

швидкість обігу  грошей [13;31].

Для урахуванням сучасних показників впливу на попит існує така формула [1, 9]:

 

 (7.1)

де V — реальний обсяг ВНП;

Р — середній рівень цін;

R — рівень очікуваного доходу за альтернативними грошовими активами;

В — обсяг багатства;

I — рівень інфляції;

О — очікувані зміни ринкової кон'юнктури ;

+ — пряма залежність;

- — обернена залежність.

Таблиця 7.1

Фактори, що визначають попит  на гроші

 

Показники	Зростання динаміки цін	Зростання реальних доходів	Зростання альтернативної вартості зберігання грошей (ставки відсотка)
Номінальний попит на гроші	Пропорційно збільшує залишки  грошей	Збільшує попит	Зменшує попит
Реальний попит на гроші	Не змінює попиту на реальні  залишки грошей	Збільшує попит	Зменшує попит

 

По вертикалі  системи координат відображена  норма (у відсотках) очікуваного доходу на альтернативні грошам активи, включаючи норму депозитного процента. Зміна цієї норми означає зміну альтернативної вартості зберігання грошей у формі, яка не приносить доходу.

 

Рис. 7.1. Графік кривої попиту на гроші

По горизонталі  відображений обсяг попиту на гроші  в млрд. грн. Сукупність кривих МД, МД₁, MД₂ відображає функціональну зміну попиту на гроші залежно від двох груп чинників: зміни номінального обсягу ВНП та зміни норми очікуваного доходу (тобто альтернативної вартості зберігання грошей). Криві ПК, ПК₁ і ПК₂ відбивають зміну поточної каси як трансакційної складової попиту на гроші [13].

Залежність  попиту на гроші від номінального обсягу ВНП (Y) виявляється у зміщеннях кривої МД вліво і вниз у позицію МД₁, якщо Y зменшується, чи вправо і вверх у позицію МД₂, коли Y збільшується. У цих випадках передусім зміщується крива поточної каси (ПК), яка реагує лише на зміни обсягу Y, про що свідчить її вертикальне положення. При зменшенні обсягу ВНП потреба в поточній касі буде зменшуватися, ПК зміститься в позицію ПК₁ і "потягне" за собою криву загального попиту МД у позицію МД₁. Відповідно при збільшенні обсягу ВНП потреба в поточній касі зростатиме, ПК зміститься в позицію ПК₂ і "виштовхне" криву МД у позицію МД₂. Аналогічно може впливати на зміну положення кривої МД зміна обсягу багатства, що його мають у своєму розпорядженні економічні суб'єкти, оскільки вона, власне, є наслідком зміни обсягу ВНП

Залежність попиту на гроші від  норми очікуваного доходу (R) виявляється у переміщенні його величини безпосередньо по кривій МД. Якщо норма доходу зростає, наприклад з 6% до 10%, то попит з точки А, яка адекватна обсягу 4,0 млрд грн., переміститься в точку Б, яка відповідає обсягу 3,0 млрд грн., тобто скоротиться на 1,0 млрд грн. І навпаки, при зниженні норми доходу, наприклад з 6% до 4%, обсяг попиту переміститься в точку В, адекватну 5,0 млрд грн., тобто зросте на 1,0 млрд грн. При цьому крива ПК залишається нерухомою, бо вважається, що трансакційна складова попиту не реагує на зміну норми доходу (відсотка)

У разі одночасної зміни обох чинників впливу на попит  відбудеться зміщення кривої попиту в нове положення (ДМ₁ чи ДМ₂) і самої точки попиту на новій кривій, що спричинить зміну попиту в іншому розмірі, ніж при зміні кожного з цих чинників окремо. З наведеного вище графічного зображення попиту на гроші чітко видно два різні характери його руху :

• у вигляді переміщення самої кривої попиту вверх і вправо чи вниз і вліво, що свідчить про еластичність попиту на гроші від номінального обсягу валового продукту;
• у вигляді руху точки попиту по його кривій вверх і вліво чи вниз і вправо, що свідчить про еластичність попиту на гроші від відсотка та інших очікуваних доходів на активи. Ці два види руху потрібно чітко розрізняти, але розглядати у взаємозв'язку, щоб мати завершену картину динаміки попиту на гроші

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Сутність  і функції банківської системи.

Роль  банківської системи в сучасному  вітчизняному просторі визначається не лише фінансовим посередництвом на грошовому ринку, але й найважливішим регулятором  ринкових процесів в цілому. Банківські установи, як найважливіший елемент відтворювальної структури економіки, організують рух і перерозподіл ресурсів суспільства в їх грошовому виразі. Проте за кожним з напрямків прояву ролі функціонування банківської системи стоїть багаторічна боротьба за самовизначення  та незалежність.

Початок банківської  діяльності відноситься до часів  Древнього Вавилону, коли храми приймали внески на заощадження і видавали позики під відсотки, беручи в клієнтів письмові зобов¢язання, або під заставу. Аналогічні операції, а також грошові розрахунки здійснювалися в Древній Греції жерцями, храмами і міняйлами-транзитами, а в Древньому Римі – менсаріями. З падінням Римської імперії занепав і початок банківського ремесла.

Розвиток виробництва  і торгівлі в середині століття сприяв відродженню банківської справи. У 1171 році був заснований банк Венеції,  
а в XIV – XV століттях банкіри були могутньою соціальною силою. У багатьох країнах Європи банки виникли завдяки розвиткові торгівлі. Вони створювалися купцями для збереження грошей і здійснення розрахунків. Надалі банківська справа набуває інтенсивного розвитку і удосконалення. Повноцінні гроші в банківських операціях поступово витісняються борговими розписками, записами на рахунках. З розписок, іменних векселів виростає банкнота, розширюється застосування чеків, практика безготівкових розрахунків, що приводить до розвитку "жиробанків". Кредитування значною мірою залишається в руках приватних банкірів – лихварів.

Витоки  банківської системи України  можна віднести до середини   XVIII ст. Початок діяльності  українських  банків був тісно пов’язаний з  тими країнами, до складу яких на той  час входили українські землі: Західна  Україна – з Австро-Угорщиною та Польщею, Східна Україна – з Росією.

Але безпосереднє формування банківської  системи в Україні розпочалося  з проголошенням незалежності і  виходом зі складу СРСР у 1991 р.  До  цього часу в Україні не було необхідних передумов для існування самостійної банківської системи.  Більшість банківських  установ, що діяли на її території наприкінці 80-х років, були не самостійними банками, а філіями союзних банків. Вони входили до складу банківської системи СРСР й управлялися з союзного центру. Союзна банківська система була далеко не ринковою, і тому після проголошення курсу на перебудову з 1988 р. розпочалося активне її реформування, у тому числі і на території України.

Умовно  можна виділити кілька часових етапів створення та розвитку національної банківської системи (рис. 13.2).

 

 

 

 

 

Рис. 13.2. Основні  етапи становлення та розвитку банківської  системи України

 

Перший етап в історії українських комерційних  банків (1988 –    1990рр.) був пов’язаний зі спробою державного  (директивного) реформування банківської системи СРСР при здійсненні курсу на перебудову економіки, проголошеного радянським урядом.

Одразу  після проголошення незалежності України (1991 р.), почався другий етап – перереєстрація комерційних банків в Українській  республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних  установ. При цьому в більшості  комерційних банків відбулись істотні зміни у складі їх учасників.

Третій  етап в історії розвитку банківської  системи України (II півріччя 1992 р. – 1993 р.) пов’язаний зі створенням нових  банків, що залучали значний приватний  капітал, капітал спільних та малих  підприємств, акціонерний товариств, а також кошти державних бюджетних та позабюджетних фондів. У цей період, на фоні розвитку жорсткої інфляції з ознаками гіперінфляції  та критичного скорочення обсягів виробництва і розміру валового внутрішнього продукту, в Україні була створена значна кількість дрібних комерційних банків, орієнтованих на обслуговування попиту на короткострокові кредити для торговельно-посередницької діяльності і здатних отримувати прибутки на інфляційних процесах в економіці.

Досвід, отриманий протягом перших 3-х років будівництва економіки незалежної України, був значною мірою використаний на четвертому етапі розвитку банківської системи нашої держави (1994 – 1996рр.). Цей період характеризується початком проведення  радикальної економічної реформи на основі застосування монетарних методів управління економікою. Важливим аспектом діяльності банківської системи на цьому етапі була зміна складу акціонерів, власників багатьох комерційних банків та окремих філій шляхом продажу та перепродажу. Таких змін зазнали близько 70 банків. Протягом 1994 – 1996 рр. Національний банк України (НБУ) встановив  та ввів у практику єдині правила діяльності українських банків. Завдяки ефективним діям НБУ та уряду в цей період вдалося призупинити інфляцію, невиправдано високе зростання цін та падіння виробництва.

Що  стосується інфраструктури банківської  системи, то помітних успіхів було досягнуто  у формуванні механізму міжбанківських розрахунків, міжбанківського валютного  ринку, ринку міжбанківського кредитування та рефінансування комерційних банків, у створенні системи банківського регулювання і контролю.

Висока вартість фінансового посередництва, обмежений перелік послуг, відсутність відповідної для країн із ринковою економікою фінансової структури, брак стимулів до заощадження та розміщення позичкових фондів, низька життєздатність фінансових інститутів (приховані банкрути), повільний прогрес у справі налагодження стабільного ефективного банківського нагляду - усе це розширювало коло проблем, вирішення яких необхідно передбачити у державній програмі реформування та розвитку банківської системи України.